Рішення № 9558094, 19.05.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

19 травня 2010 р.           Справа 7/68-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Престиж - Авто", м. Хмельницький

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Віндор", м. Вінниця

про стягнення 4642,19 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Бражук Р.П. - завідуючий юридичним відділом ТОВ "Престиж-Авто", довіреність б/н від 03.03.2010 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

ТОВ "Престиж-Авто" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Віндор" про стягнення 2925,17 грн. основного боргу, 1464,73 грн. інфляційних втрат та 252,29 грн. 3% річних в зв'язку із непроведенням останнім повного розрахунку за надані позивачем послуги по ремонту автотранспорту.

Ухвалою від 16.04.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/68-10 та призначено до розгляду на 19.05.2010 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився та не виконав вимоги суду щодо надання доказів.

При цьому суд констатує, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням № 2084281 з якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу про порушення провадження у справі 22.04.2010 року.

При неявці відповідача в судове засідання суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

В позовній заяві та доданих до неї документах зазначено поштову адресу відповідача - вул. Грибоєдова, 10, м. Вінниця, 21032 за якою і надсилалась ухвала від 16.04.2010 року.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 16.04.2010 року про порушення провадження у справі, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

16.04.2007 року та 02.07.2007 року відповідач через свого представника звертався до ТОВ "Престиж-Авто" з проханням провести ремонт автомобіля Volkswagen Passat. Послуги з ремонту автомобіля були виконані позивачем у наступні дні після таких звернень, а за результатами наданих послуг представником відповідача Мовчаном О.П., який діяв на підставі довіреності від 16.04.2007року ЯНА № 081059 було підписано акти виконаних робіт № 01331 від 17.04.2007 року на суму 1641,66 грн. та № 02367 від 03.07.2007 року на суму 1507,02 грн. відповідно.

Однак відповідачем було проведено лише часткову оплату отриманих послуг, а саме оплачено 223,51 грн.. Решта суми боргу не погашалась, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією від 07.07.2009 року про оплату вартості виконаних робіт, факт отримання якої відповідачем підтверджується поштовим повідомленням № 1235531 (а.с.11, т.1).

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості до суду.

Крім того в підтвердження наявності боргу в розмірі 2925,17 грн. позивачем надано довідку про рух коштів від 19.05.2010 року № 212.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договорів укладених між сторонами характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, позивач 07.07.2009 року звертався до відповідача з претензією про оплату вартості отриманих послуг.

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 2925,17 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1464,73 грн. інфляційних втрат та 252,29 грн. 3% річних, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Одночасно суд звертає увагу на те, що в актах виконаних робіт зроблена вказівка на те, що відповідач зобов'язаний оплатити отримані послуги до 06.07.2007 року по акту від 03.07.2007 року та до 20.04.2007 року по акту від 17.04.2007 року.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства.

При перерахунку 3 % річних судом отримано менший розмір 3 % річних ніж заявлено позивачем (252,05 грн.), до чого призвело неврахування позивачем того, що в 2008 році було 366 днів.

Так, за актом виконаних робіт від 17.04.2007 року № 01331 судом отримано 126,81 грн. (3/365*256(20.04.2007-31.12.2007)*1418,15/100=29,84+3/366*366(01.01.2008-31.12.2008)*1418,15/100=42,54+3/365*467(01.01.2009-12.04.2010)*1418,15/100=54,43).

За актом виконаних робіт від 03.07.2007 року № 02367 судом отримано 125,24 грн. (3/365*179(06.07.2007-31.12.2007)*1507,02/100=22,17+3/366*366(01.01.2008-31.12.2008)*1507,02/100=45,22+3/365*467(01.01.2009-12.04.2010)*1507,02/100=57,85).

Перевіркою правильності нарахування позивачем інфляційних судом також виявлено помилки в обрахунку спричинені їх невідповідністю рекомендаціям по обрахунку інфляційних втрат вказаним в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" виходячи з яких для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Таким чином, виходячи із приписів які містяться в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р, правильним буде обраховувати інфляційні втрати шляхом множення індексів інфляції за місяці, які складають період заборгованості для визначення середнього значення індексу інфляції для кожної із сум заборгованості окремо.

Тобто, в даному випадку слід інфляційні втрати на суму заборгованості яка повинна сплачуватись у визначений строк розраховувати визначивши середнє значення індексу інфляції за період з початку виникнення заборгованості до того періоду коли така заборгованість фактично погашається чи по дату звернення з позовом до суду.

При перерахунку судом отримано 1833,55 грн., що є більше ніж заявлено позивачем, а тому позовна вимога про стягнення інфляційних втрат задовольняється судом в заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду від 16.04.2010 року, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3% річних, інфляційних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням часткової відмови в стягненні 3 % річних.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

За письмовим клопотанням позивача 19.05.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віндор", вул. Грибоєдова, 10, м. Вінниця, 21032 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 33448963) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Престиж-Авто", вул. Прибузька, 48/2, м. Хмельницький, 29000 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32954865) - 2925 грн. 17 коп. основного боргу, 1464 грн. 73 коп. інфляційних втрат, 252 грн. 05 коп. 3% річних, 101 грн. 99 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 235 грн. 99 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 25 травня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Прибузька 48/2, м. Хмельницький, 29000.

3 - відповідачу - вул. Грибоєдова, 10, м. Вінниця, 21032.