Постанова № 9557974, 19.05.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2010 р. № 42/10б

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),

Яценко О.В.

розглянувши

касаційну скаргу ДПІ у Куйбишевському районі міста Донецька

на постановугосподарського суду Донецької області від 09.02.2010 року

у справі

господарського суду№ 42/10Б

Донецької області

за заявоюТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Розвиток Ессет Менеджмент"

доВАТ "Донбасавтотрансагенство"

провизнання банкрутом

ліквідаторСтепанов О.Ю.

(в судовому засіданні представники сторін не з'явились)

ВСТАНОВИВ :

ухвалою господарського суду Донецької області від 26.01.2010 року порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Донбасавтотрансагенство" (далі боржника) за заявою ТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Розвиток Ессет Менеджмент" (далі - ініціюючого кредитора) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постановою суду від 09.02.2010 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Степанова О.Ю., зобовязано ліквідатора письмово повідомити всіх відомих кредиторів боржника про визнання його банкрутом та надати суду звіт та ліквідаційний баланс (том 1, а.с. 34).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ДПІ у Куйбишевському районі міста Донецька (далі інспекція) звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 6, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі Закону), статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

За приписами статті 107 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього.

Отже, процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).

Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Зазначений Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частинами 12 14 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств" які набрали чинності 16.12.2009 року, у разі ненадходження в установлений частиною одинадцятою цієї статті строк реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати, встановленої для подання реєстраційної картки, юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору зазначеної реєстраційної картки. У разі надходження державному реєстратору від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначеного повідомлення юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки. Державний реєстратор залишає реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу без розгляду, про що повідомляє заявника у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, та у порядку, встановленому частиною сьомою цієї статті. У разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей. Якщо державному реєстратору повернуто рекомендованого листа з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за зазначеною адресою, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Відповідно до підпункту 5.5 пункту 5 Положення про порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20.10.2005р. № 97, статус відомостей про юридичну особу може набувати значення: у Єдиному державному реєстрі є підтвердження даних про юридичну особу; у Єдиному державному реєстрі відсутні підтверджені дані про юридичну особу; виявлено відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

Отже, законодавець виключає тотожність записів про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням та про відсутність підтвердження даних про юридичну особу.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою ТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Розвиток Ессет Менеджмент". Заява мотивована тим, що боржник має заборгованість перед ініціюючим кредитором у сумі 316 875, 81 грн., яка виникла в період його господарської діяльності та відсутній за адресою місцезнаходження: 83096, місто Донецьк, вул. Воїнська, будинок 16, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ від 20.01.2010 року № 4921406 (том 1, а.с.23).

Постановою суду від 09.02.2010 року боржника визнано банкрутом на підставі статті 52 Закону (том 1, а.с. 34).

Матеріалами справи підтверджується, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції не надано оцінки витягу з ЄДРПОУ від 20.01.2010 року № 4921406 (далі витяг; а.с. 23).

Так, відповідно до Запису 1 у зазначеному витягу у графу "статус відомостей про юридичну особу" внесено запис: "відсутність юридичної особи за місцезнаходженням", разом з тим, у графі "місцезнаходження" існує запис про перебування юридичної особи боржника за адресою: " 83096,Донецька обл., місто Донецьк, Куйбишевський район, вулиця Воїнська, будинок 16". Також відповідно до запису 2, який повинен вчинятися державним реєстратором хронологічно після запису 1, у зазначеному реєстрі є підтвердження місцезнаходження боржника за вищевказаною адресою.

За таких обставин суду належало витребувати у державного реєстратора копію реєстраційної справи або інші відомості, які б дозволили встановити однозначне розуміння державної реєстрації місцезнаходження боржника, оскільки законодавець виключає можливості різного тлумачення записів у Державному реєстрі підприємств, установ та організацій України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 1115, 1117 ГПК України, вважає постанову господарського суду Донецької області від 09.02.2010 року про визнання боржника банкрутом прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже такою, що підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи суду належить перевірити обставини місцезнаходження боржника відповідно до записів в ЄДРПОУ та обґрунтованість порушення провадження у справі про банкрутство такого боржника за особливою процедурою відповідно до статті 52 Закону.

Також колегія суддів касаційного суду зазначає про необхідність дотримання Інструкції з діловодства в господарських судах України (затвердженої Наказом ВГСУ №75 від 10.12.2002) на предмет належного завірення копій документів працівниками суду у випадку вилучення оригіналів документів з матеріалів господарської справи згідно проведеної виїмки документів у кримінальній справі №06-29422 (а.с.36).

Відповідно до статей 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.2010року касаційне оскарження постанов (ухвал) Вищого господарського суду України, прийнятих за наслідками розгляду касаційної скарги (подання) не передбачено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу ДПІ у Куйбишевському районі міста Донецька задовольнити частково.

2.Постанову господарського суду Донецької області від 09.02.2010 року скасувати, справу № 42/10Б направити на новий судовий розгляд до господарського суду Донецької області в іншому складі суду.

3.Державному реєстратору за місцезнаходженням боржника ВАТ "Донбасавтотрансагенство" внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування постанови господарського суду Донецької області від 09.02.2010 року у справі № 42/10Б про банкрутство ВАТ "Донбасавтотрансагенство" (код ЄДРПОУ 34746344).

Головуючий Н. Ткаченко

Судді Л. Катеринчук

О. Яценко