Постанова № 9557951, 19.05.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2010 р. № 44/95-б

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),

Яценко О.В.

розглянувши

касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у місті Києві

на постанову господарського суду міста Києва від 23.02.2010 року

у справі

господарського суду№ 44/95-б

міста Києва

за заявоюОСОБА_4

до ТОВ "ЮрБудКонсалтинг"

про визнання банкрутом

ліквідатор Гапоненко М.Г.

(в судове засідання представники сторін не з'явились)

ВСТАНОВИВ :

ухвалою господарського суду міста Києва від 03.02.2010 року порушено провадження у справі про визнання банкрутом ТОВ "ЮрБудКонсалтинг" (далі боржника) за заявою ОСОБА_4 (далі - ініціюючого кредитора) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постановою суду від 23.02.2010 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, визнано розмір вимог ініціюючого кредитора на суму 215000 грн. 00 коп., зобовязано ліквідатора письмово повідомити всіх відомих кредиторів боржника про визнання його банкрутом, здійснити публікацію в офіційних друкованих органах про банкрутство боржника, зобовязано ліквідатора надати суду звіт та ліквідаційний баланс до 23.02.2011 року (том 1, а.с.29-31).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Державна податкова адміністрація у місті Києві звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 7, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі Закону), статей 17, 19 Закону України «Про порядок реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», статей 33, 34, 38, 80, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

За приписами статті 107 ГПК України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього.

Отже, процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).

Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за статтею 52 Закону унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Пунктом 5 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" передбачено, що місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Статтею 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців", який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частинами 12 14 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств" які набрали чинності 16.12.2009 року, у разі ненадходження в установлений частиною одинадцятою цієї статті строк реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати, встановленої для подання реєстраційної картки, юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору зазначеної реєстраційної картки. У разі надходження державному реєстратору від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначеного повідомлення юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки. Державний реєстратор залишає реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу без розгляду, про що повідомляє заявника у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, та у порядку, встановленому частиною сьомою цієї статті. У разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей. Якщо державному реєстратору повернуто рекомендованого листа з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за зазначеною адресою, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою ОСОБА_4. Заява мотивована тим, що боржник заборгував ініціюючому кредитору 215 000 грн. 00 коп. і неспроможний виконати свої грошові зобов'язання, окрім того, відсутній за адресою місцезнаходження.

Судом прийнято як належний доказ відсутності боржника за адресою місцезнаходження витяг з ЄДРПОУ станом на 20.10.2009 року, в є такий запис місцезнаходження боржника: "не підтверджено відсутність за місцезнаходженням" (том 1, а.с. 20-21).

Постановою суду від 23.02.2010 року боржника визнано банкрутом, як відсутнього за адресою місцезнаходження (том 1, а.с. 29-31).

Колегія суддів касаційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність місцезнаходження боржника з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 5.5 пункту 5 Положення про порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20.10.2005р. № 97, статус відомостей про юридичну особу може набувати значення: у Єдиному державному реєстрі є підтвердження даних про юридичну особу; у Єдиному державному реєстрі відсутні підтверджені дані про юридичну особу; виявлено відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

Отже, законодавець виключає тотожність записів про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням та про відсутність підтвердження даних про юридичну особу. Зазначеної норми не враховано судом першої інстанції при оцінці доказів на предмет встановлення місцезнаходження боржника.

Постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 із змінами на даний час).

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно дати оцінку належності доказів, які визначають відсутність боржника за адресою місцезнаходження.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 1115, 1117 ГПК України, вважає постанову господарського суду міста Києва від 23.02.2010 року про визнання боржника банкрутом прийнятою з неповним дослідженням матеріалів справи, а отже такою, що підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене та перевірити обґрунтованість порушення провадження у справі про банкрутство боржника у справі за процедурою відповідно до статті 52 Закону.

Відповідно до статей 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.2010року касаційне оскарження постанов (ухвал) Вищого господарського суду України, прийнятих за наслідками розгляду касаційної скарги (подання) не передбачено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у місті Києві задовольнити.

2.Постанову господарського суду міста Києва від 23.02.2010 року скасувати, справу № 44/95-б направити на новий судовий розгляд до господарського суду міста Києва.

3.Державному реєстратору за місцезнаходженням боржника ТОВ "ЮрБудКонсалтинг" внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування постанови господарського суду міста Києва від 23.02.2010 року у справі № 44/95-б про банкрутство ТОВ "ЮрБудКонсалтинг" (код ЄДРПОУ 32845927).

Головуючий Н. Ткаченко

Судді Л. Катеринчук

О. Яценко