Рішення № 95569300, 17.03.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/1677/21

Провадження № 2/638/3137/21

РІШЕННЯ

Іменем України

17 березня 2021 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Латки І.П.,

за участю секретаря судового засідання Котельнікової А.Р.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» про визнання договору позики недійсним,

в с т а н о в и в:

У лютому 2021 року позивачка звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» про визнання договору позики недійсним, в обґрунтування якого вказала, що між нею та відповідачем укладено договір № 998630480, відповідно до якого вона отримала позику. Ознайомившись зі змістом договору, позивачка вважає, що цей договір є недійсним виходячи з наступного.

Відповідачем надано фінансову послугу шляхом обрання форми укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи. Проте позивачкою не підписано даний договір. Відповідач не повідомив її письмово про всю необхідну інформацію щодо умов договору.

Прийняття пропозиції від відповідача укласти електронний договір здійснено шляхом зазначення у відповідному чекбоксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик відповідачем та введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі, а тому договір про надання позики є таким, що не прирівнюється до договору укладеного в письмовій формі.

Також позивачка посилається на те, що укладений між нею та відповідачем договір про надання позики на умовах фінансового кредиту містить ознаки кредитного договору. Проте в оспорюваному договорі не вказана ціна та сукупна вартість кредиту.

Крім того, позивачка зазначає про те, що відповідачем було введено її в оману на рахунок істотних умов договору, зокрема, щодо відсоткової ставки за користування кредитом. Також при укладенні договору було порушено принцип рівності сторін, оскільки їй запропонували укласти договір на фактично відомих лише відповідачу умовах.

Позивачка просила суд визнати договір позики № 998630480, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», недійсним.

У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що 23 травн 2020 року між між позивачкою та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» був укладений кредитний договір № 998630480, відповідно до умов якого фінансова установа надала позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Факт отримання та користування грошовими коштами відповідно до умов договору позивачем не заперечується. Уклавши договір, позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись умов договору та Правил, які є невід`ємною частиною до нього. позивач мав змогу ознайомитись з умовами договору ще до його оформлення, отримав екземпляр договору на власну електронну пошту, а також мав вільний доступ до умов договору на сайті фінансової установи.

Інформація була надана фінансовою установою з дотриманням всіх вимог законодавства, виклавши їх в чіткій, зрозумілій та доступній формі, при цьому саме позивач ініціював укладення такого договору, оформивши заявку на сайті фінансової установи.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

Позивачка разом з позовною заявою подала заяву про розгляд справи без її участі.

Від відповідача надійшла заява, в якій останній просить розглядати справу без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 23 травня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 998630480, за умовами якого товариством надано позивачці фінансовий кредит у розмірі 3000 грн (пункт 1.1), строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (пункт 1.2).

Відповідно до п. 1.4 договору у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення).

Згідно п. 1.6 договору позичальник зобов`язаний повернути фінансовій установі кредит, нараховані проценти згідно п. 1.3 цього договору не пізніше строку вказаного в п. 1.2. договору.

Пунктом 2.2.2.1 визначено, що позичальник зобов`язаний вчасно повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до п. 4.16 договору позичальник підтверджує, що отримав від фінансової установи до укладення цього договору інформацію, вимоги надання якої передбачені в законодавстві України (у тому числі інформацію, надання якої передбачено ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), отримав кредит не на споживчі цілі, інформація надана Відповідачем з дотриманням вимог законодавства України та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Згідно довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» від 02 березня 2021 року акцепт оферти позичальником здійснено шляхом підписання договору одноразовим ідентифікатором.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

При цьому, в позовній заяві позивачкою зазначено, що «прийняття пропозиції від відповідача укласти електронний договір здійснено шляхом зазначення у відповідному чекбоксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик відповідачем та введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі».

Тобто, позивачкою не заперечувався факт підписання оспорюваного договору одноразовим ідентифікатором, як то передбачено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

З урахуванням зазначеного є безпідставним посилання позивачки на те, що нею не підписано оспорюваний договір.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачкою таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19.

Посилання позивачки на ненадання відповідачем розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, тобто витрат, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та повернення кредиту, і нечесну підприємницьку практику є безпідставними і ґрунтуються виключно на припущеннях та спростовуються змістом кредитного договору.

Кредит надавався позивачці на строк тридцять днів та відсоткова ставка за користування кредитними коштами була їй відома у момент укладення договору.

Посилання в позовній заяві на те, що фактично позивачка не була ознайомлена з основними умовами кредитування, ціною та сукупною вартістю кредиту, не отримала необхідну інформацію щодо умов договору перед укладенням кредитного договору, що суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», не заслуговують на увагу, оскільки позивачкою не доведено, що при укладенні оскаржуваного кредитного договору їй не була надана інформація, яка б не давала можливості у повній мірі їй усвідомлювати який договір вона укладає та на яких умовах, або які умови є істотними для кредитного договору, що в свою чергу могло б призвести до порушення прав позивачки.

Доводи позивачки про те, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, передбачають істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків, не заслуговують на увагу, оскільки така підстава для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним як несправедливості включених до нього умов, із посиланням на статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягає доведенню на загальних підставах виходячи із принципу змагальності цивільного процесу. Тобто, позивачці необхідно було довести суду несправедливість умов договору, і яким чином оспорювані умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, проте, позивачкою такі підстави не були доведені.

Також, безпідставними є доводи позивачки про те, що встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання зобов`язань за договором є несправедливими умовами. Так, позивачка вказує на те, що розмір нарахованих відсотків за укладеним між нею та відповідачем кредитним договором перевищує розмір заборгованості за кредитом. Проте, обгрунтовує це посиланням на ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», яка передбачає, що у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.

При цьому, слід зазначити, що пеня на відміну від процентів за користування кредитом є мірою відповідальності за несвоєчасне виконання взятих зобов`язань за договором. При належному виконанні договірних зобов`язань штрафна санкція у вигляді пені не застосовується, при цьому грошова сума нарахованої пені залежить і від періоду невиконання боржником взятих на себе зобов`язань.

Щодо того, що розмір нарахованих відсотків за укладеним між сторонами кредитним договором перевищує розмір заборгованості за кредитом, то суд зазначає, що кредит надавався позивачці на строк тридцять днів та відсоткова ставка за користування кредитними коштами була їй відома в момент укладення договору.

Слід зауважити, що саме позивачка ініціювала укладення оспорюваного договору, оформивши заявку на сайті відповідача, підписавши договір з використанням електронного підпису, оскільки паспортні дані клієнта, зазначені в договорі про надання фінансового кредиту, повністю відповідають паспортним даним позивачки. Суду не було надано доказів на спростування зазначеного.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/16/16 та від 08 червня 2016 року у справі № 6-1109цс16 є безпідставним, оскільки фактичні обставини у зазначених справах і обставини у даній справі є різними.

Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що сторонами у момент укладення спірних правочинів дотримано вимоги діючого законодавства щодо укладення правочинів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З урахуванням того, що у задоволенні позову відмовлено, тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 289, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» про визнання договору позики недійснимвідмовити.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17 березня 2021 року.

Суддя І.П. Латка