Рішення № 95567984, 25.02.2021, Сарненський районний суд Рівненської області

Справа № 572/1344/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2021 року Сарненський районний суд Рівненської області

в складі : головуючого судді - ВЕДЯНІНОЇ Т.О.

при секретарі - ВОЗНЮК М.В.

за участю :

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

відповідача – ОСОБА_3

представника відповідача – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі № 572/1344/19 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_3 суму боргу за договором позики, яка становить 11 000 доларів США, що еквівалентні 297440 грн., а також 14 912 грн. 75 коп. – 3% річних та 3 633 грн. інфляційних витрат.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем в позовній заяві вказано, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 в якості позики 11 000 доларів США, які зобов`язався повернути 19 серпня 2017 року, про що відповідач надав позивачеві письмову розписку. Отже, позивач зазначає, що між сторонами по справі укладено договір позики, підтверджений розпискою, факт укладення якого посвідчили свідки. ОСОБА_1 посилається на ті обставини, що відповідачем порушені умови укладеного договору, оскільки останній ухиляється від виконання своїх зобов`язань, через що на момент звернення позивача із даним позовом до суду отримані за договором грошові кошти відповідачем не повернуті. Враховуючи неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань по своєчасному поверненню отриманих грошових коштів, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу за договором позики, а також інфляційні витрати та 3% річних.

В судовому засіданні позивач та представник позивача заявлені вимоги підтримали в повному обсязі. Позивач в судовому засіданні пояснив, що дійсно між ним та відповідачем була досягнута домовленість про позику грошових коштів, яка була повністю виконана. На підтвердження укладення договору було оформлено письмову розписку в присутності двох свідків. Позивач запевнив, що грошові кошти передавались відповідачу безпосередньо. Крім цього, в якості гарантії повернення грошових коштів відповідачем додатково було передано позивачеві правовстановлюючі документи на нерухоме майно. Зі слів ОСОБА_1 - ОСОБА_3 неодноразово на його вимогу обіцяв повернути отримані кошти, щоразу змінюючи дату повного розрахунку по зобов`язанню, однак, кошти не повернув, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні заявлені позивачем вимоги не визнали в повному обсязі. Відповідач прояснив, що дійсно він мав намір отримати від позивача грошові кошти у борг у сумі, вказаній в розписці, в зв`язку із чим було оформлено чернетку розписки, яка і надана суду ОСОБА_1 . Факт отримання грошових коштів від позивача за цією розпискою відповідач категорично заперечив, що, на його думку, доводиться тими обставинами, що інформація про передачу коштів у вказаній розписці відсутня. Щодо правовстановлюючих документів на квартиру, відповідач пояснив, що вказані документи ним були втрачені, через що він не може пояснити – яким чином вони потрапили до позивача.

Третя особа – ОСОБА_7 у судове засідання не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила, свого відношення до заявлених позивачем позовних вимог не висловила.

Позивачем було заявлено клопотання про допит свідків, представником відповідача було заявлено клопотання про призначення у цій справі почеркознавчої експертизи стосовно підписів, наявних у розписці, а також про долучення додаткових письмових доказів.

Вказані клопотання судом задоволені.

Інших клопотань сторонами заявлено не було.

Правовідносини між сторонами виникли з приводу грошової позики.

Вказані правовідносини регулюються нормами ЦК України.

Відповідно до ст.509 ЦК України - зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, пунктом 1 частини 2 якої визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на ті обставини, що між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики, який був оформлений розпискою.

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.

Досліджена судом копія розписки (оригінал якої ОСОБА_1 надавався суду для огляду під час судового провадження), доводить, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 11 000 доларів, які зобов`язовується повернути 19 серпня 2017 року.

В судовому засіданні відповідач заперечував факт отримання грошових коштів за вказаною розпискою, повідомляючи, що це є проект розписки, яка мала б силу в подальшому, у разі, якщо сторони досягли домовленості про укладення такого договору, крім цього, зазначав, що вказаний документ не містить посилання на отримання грошових коштів відповідачем у позивача.

Суд вважає пояснення позивача такими, що не відповідають дійсності, з огляду на наступне.

Верховний суд у справі №632/2209/16 від 04 березня 2020 року зазначив, що зміст розписки, який є суперечливим, не підтверджує укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджує факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача. Такі висновки відповідають правовій позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, а також Верховним Судом - у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Виходячи із змісту вказаних вище судових рішень - боргова розписка має містити інформацію про отримання позичальником грошових коштів та термін їх повернення.

Дослідивши зміст наданої позивачем розписки, суд вважає, що вона відповідає вказаним вище вимогам.

Так, текст розписки не містить жодної інформації про те, що цей документ є проектом договору, який має укладатись в подальшому, крім цього, текст розписки містить ствердне посилання ОСОБА_3 на отримання від ОСОБА_1 11 000 доларів, яке викладено таким чином : «позичаю у ОСОБА_1 грошові кошти», а також містить інформацію про дату повернення отриманої позики.

Вказані обставини підтвердив у суді допитаний в якості свідка ОСОБА_8 , який відповідно до змісту розписки, був присутній під час укладання сторонами договору позики.

Свідок ОСОБА_8 в суді підтвердив, що на запрошення ОСОБА_1 був присутнім під час укладення домовленості між сторонами по справі. Свідок пояснив, що на той момент був працевлаштований у позивача. Відповідно до показів свідка ОСОБА_8 – позивач із відповідачем перебували в будинку ОСОБА_1 , де перебували ще інші люди, але хто саме – свідок не пам`ятає. Вказані події відбувались у червні 2017 року. Так, свідок підтвердив, що в його присутності ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 11 000 доларів США, а останній їх особисто перерахував та обіцяв повернути через два місяці, що свідок засвідчив у розписці власним підписом.

Допитаний судом інший свідок, вказаний у розписці про надання позики - ОСОБА_9 , пояснив, що відповідач звертався до нього особисто із проханням надати йому грошові кошти у борг, але оскільки свідок не мав необхідної суми, то порадив звернутись до ОСОБА_10 , який є сином позивача. Свідок показав, що не пам`ятає – чи ставив підпис у борговій розписці, наданій суду позивачем, а також заперечив, що був присутній під час передачі грошових коштів позивачем відповідачу, під час перемовин між сторонами з цього приводу також не був.

Отже, відповідач просить не приймати до уваги надану позивачем розписку, оскільки вважає, що цей документ є підробленим стороною.

На підтвердження своєї позиції відповідачем надавались додаткові докази та було заявлено клопотання про проведення почеркознавчої експертизи.

Так, із наданої суду відповідачем копії витягу з ЄРДР, вбачається, що 25 листопада 2019 року ОСОБА_3 було подано заяву, яка зареєстрована із правовою кваліфікацією ч.1 ст.358 КК України, за фактом підробки невідомими особами підписів у розписці про отримання заявником грошових коштів.

Вказане кримінальне провадження було закрито постановою старшого інспектора СД Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області від 18 серпня 2020 року – у зв`язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України.

Однак, в подальшому 08 жовтня 2020 року вказану вище постанову старшого інспектора було скасовано прокурором, як передчасну.

На підтвердження зазначених вище обставин, відповідачем суду надані копії відповідної постанови від 18 серпня 2020 року та повідомлення за підписом заступника керівника Сарненської місцевої прокуратури від 08 жовтня 2020 року.

Враховуючи наведені обставини, з метою встановлення достовірності розписки, яка заперечувалась відповідачем, судом за клопотанням представника відповідача було призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлені запитання належності підпису, вчиненого в розписці ОСОБА_3 про позику грошових коштів, проставлений від імені ОСОБА_11 – ОСОБА_9 чи іншій особі.

Згідно із повідомленням від 12 січня 2021 року за №19/118/7/7-186-2021 судового експерта Скрипника М.М. – призначену судом експертизу провести не вдалось, так як експерту протягом 45 днів не надано оригінал розписки та зразки підпису ОСОБА_9 .

Зразки підпису свідка ОСОБА_9 зобов`язовувався надати експерту представник відповідача.

Статтею 109 ЦПК України визначено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

В ході судового провадження представник відповідача повідомив, що сторона не була обізнана про наявність ухвали про призначення судової почеркознавчої експертизи, через що дії сторони не можна розцінювати як ухилення від її проведення.

Суд не приймає до уваги таку позицію сторони, так як питання призначення вказаної експертизи ініціювалось саме представником відповідача, а вказане питання вирішувалось в судовому засіданні за участю сторін.

Отже, виходячи з наведеного, суд визнає розписку, надану позивачем, належним та допустимим доказом, який підтверджує укладеним договір позики між сторонами по справі та факт отримання відповідачем від позивача грошової позики у сумі 11 000 доларів США.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.526 ЦК України).

Відповідно до змісту розписки позичальник ОСОБА_3 зобов`язовувався повернути отримані грошові кошти 19 серпня 2017 року.

Доказів належного виконання позичальником умов договору, відповідно до досягнутої домовленості ОСОБА_12 суду надано не було.

Відповідно до ст.81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем доведено наданими доказами факт укладення між сторонами договору позики, який ОСОБА_1 зі свого боку виконано в повному обсязі, в той же час відповідачем ОСОБА_3 не доведено обставин, на які він посилається в заперечення заявлених позивачем вимог.

Враховуючи наведене, суд вважає, що слід стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу, вказану в розписці.

Однак, в даному випадку позивач просить стягнути з відповідача еквівалент 11 000 доларів США в еквіваленті грошової одиниці України, в сумі 297 440 грн.

Статтею 533 ЦК України визначено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У постанові від 02 липня 2014 року (справа № 6-79цс14) Верховний Суд України не погодився із висновками суду касаційної інстанції, який залишив без змін рішення апеляційного суду про стягнення основного боргу, процентів за користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ та 3 % річних від простроченої суми в іноземній валюті - доларах США, зробив висновок, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. Відтак у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов`язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду постановою у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) від 16 січня 2019 року вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, з огляду на таке.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц, крім іншого, зазначив, що, незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов`язанні (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання, є виключно національна валюта України - гривня - у разі відсутності у сторін відповідної ліцензії НБУ. Таким чином, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу.

Велика палата дійшла висновку, що заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.

Таким чином, враховуючи ті обставини, що позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику – стягненню підлягає сума позики – 11 000 доларів США.

Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача 3 відсотка річних та суму інфляційних витрат.

Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України – боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України - підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Як передбачено ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Згідно зі статтями 251, 253 ЦК України - строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Статтею 530 ЦК визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

При укладені договору позики сторонами визначено строк виконання договору – до 19 серпня 2017 року. Отже, саме з цієї дати позичальник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Виходячи із середнього індексу інфляції за 2017 – 2019 роки, який становить 108,33 %, сума інфляції боргу відповідачів за період з 19 серпня 2017 року по 19 квітня 2019 року становить 50 863 грн. 06 коп. (297 440 грн. х 108,33 % х 20 місяців).

Із врахуванням 610 днів прострочки сплати боргу, сума 3 відсотків річних від простроченої суми становить 14 912 грн. 75 коп. (297 440 грн. х 3% : 365 днів х 610 днів).

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми підлягає до задоволення в сумі, вказаній в позові (подальші розрахунки індексу інфляції та трьох процентів річних, які надавались представником позивача, судом не приймаються до уваги, оскільки заяви про збільшення позовних вимог в цій частині від сторони не надходило).

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України – судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача.

Оскільки суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог – слід стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених судових витрат.

Оплата позивачем судових витрат – судового збору на суму 3633 гривні документально доводиться наявною в матеріалах справи квитанцією №67 від 10 квітня 2019 року, а тому сума сплаченого ОСОБА_1 судового збору підлягає стягненню на його користь з ОСОБА_3 .

На підставі наведеного, ст.ст.625, 629, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, керуючись ст.ст.81, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_5 (жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 ) до ОСОБА_6 (жителя АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 ), третя особа ОСОБА_13 (жителька АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 ) про стягнення коштів - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 11 000 доларів США боргу за договором позики, 14 912 грн. 75 коп. 3% річних, 50 863 грн. 06 коп. інфляційних витрат та 3633 гривень понесених судових витрат.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з моменту проголошення. У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: