Рішення № 95566311, 17.02.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2021 р. м. Київ Справа № 911/3483/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В. за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., розглянувши справу в судовому засіданні

За позовом Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”

до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області

про стягнення 428 798,16 грн.

Учасники судового процесу:

від позивача: Чорноморець Я.А.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство “Укртелеком” в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про стягнення 428 798,16 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не відшкодовано витрати, які понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з 01.08.2019 по 30.06.2020. У зв`язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 428 798,16 грн. основного боргу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.12.2020 позовну заяву Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” залишено без руху.

14.12.2020 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 09.12.2020.

Ухвалою суду від 21.12.2020 було відкрито провадження у справі № 911/3483/20. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, у зв`язку з чим, призначено засідання у справі на 21.01.2021; надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

У зв`язку із відсутністю фінансування, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 21.12.2020 була направлена судом на електронну адресу відповідача, зазначену у позовній заяві.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 21.12.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

21.01.2021 в судове засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, вимоги ухвали про відкриття провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 21.01.2021 представник позивача подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів у справі.

21.01.2021 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення судового засідання на 17.02.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату наступного судового засідання, судом складено ухвалу повідомлення від 22.01.2021 та направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Святошинська, 50).

В судовому засіданні 17.02.2021 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю, з посиланням на наступне.

Позивач зазначає, що у період з 01.08.2019 по 30.06.2020 року надав послуги зв`язку на пільгових умовах категоріям осіб, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги на загальну суму 428 798,16 грн. На цих осіб поширюється дія Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; “Про жертви нацистських переслідувань”; “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист”; “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; “Про охорону дитинства”. Проте, відповідач, в порушенням норм чинного законодавства України, не відшкодував витрати, понесені позивачем внаслідок надання послуг зв`язку на пільгових умовах за спірний період.

Враховуючи наявну заборгованість відповідача, позивач звернувся до Господарського суду Київської області із позовною заявою про стягнення суми основного боргу у розмірі 428 798,16 грн.

В свою чергу, представник відповідача, в жодне судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судових засіданнь був повідомлений належним чином, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, позовних вимог не оспорив, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи те, що провадження у справі № 911/3483/20 було відкрито 21.12.2020 та те, що двохмісячний строк розгляду спору спливає 19.02.2021, у судовому засіданні 17.02.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку із тим, що суддя Сокуренко Л.В., починаючи з 22.02.2021 по 05.03.2021 перебувала у щорічній відпустці, а з 09.03.2021 по 12.03.2021 знаходилась на XVIII черговому з`їзді суддів України, тому повний текст судового рішення було виготовлено та підписано суддею Сокуренко Л.В. після виходу її на роботу.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі - Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. № 295, інших законодавчих актів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації", телекомунікаційні послуги (послуги зв`язку) споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. № 295 визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг зв`язку надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01 серпня 2019 року до 30 червня 2020 року (включно) Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (позивач) були надані послуги зв`язку на пільгових умовах категоріям осіб, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги з їх оплати, встановлені законодавством України згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про охорону дитинства" на загальну суму 428 798,16 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 “Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету” (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Постанова № 256) встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

При цьому, згідно п. 3 Порядку № 256, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання соціального захисту населення.

Одночасно, 24.12.2019 Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 24 грудня 2019 N 1101 “Деякі питання виплати державної соціальної допомоги”, якою було затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення (далі – порядок № 1101). Зазначена постанова набрала чинності 26.12.2019.

Разом із тим, відповідно до п. 6 Постанови № 1101, ця постанова набирає чинності з дня її опублікування, крім пунктів 1 - 3 цієї постанови, які набирають чинності з 1 січня 2020 року.

Отже, з урахуванням п. 3 постанови № 1101 та п. 1 розділу “Перелік постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність”, постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 “Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету” втратила чинність тільки з 01.01.2020.

Відповідно до п. 2 та 3 Порядку № 1101, головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення); структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчі органи міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центри з нарахування та здійснення соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення).

З огляду на наведене, органом уповноваженим державою здійснювати від її імені повноваження в спірних правовідносинах є Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області - відповідач у справі.

Отже, відповідно до п. 3 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117(надалі - Положення № 117), структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (Уповноважені органи) організовують збирання, систематизацію і зберігання інформації для Реєстру та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 - пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; ведуть облік отримувачів соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей шляхом формування на кожну особу персональної облікової картки згідно з формою "1 - допомога", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, а також особу, яку визнано в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.

Пунктом 1 Порядку встановлено, що цей Порядок визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг тепло, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; доставки громадянам повідомлень про призначення субсидії; виплати громадянам частини невикористаної субсидії для відшкодування витрат на оплату природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг з електропостачання для індивідуального опалення; допомоги сім`ям з дітьми, малозабезпеченим сім`ям, особам з інвалідністю з дитинства, дітям з інвалідністю, тимчасової державної допомоги дітям, допомоги по догляду за особами з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в тому числі на догляд (крім державної соціальної допомоги на догляд особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 7 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", щомісячної компенсаційної виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю I групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, відшкодування вартості послуги з догляду за дитиною до трьох років "муніципальна няня", допомоги на дітей, які виховуються у багатодітних сім`ях, та поштові витрати за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Пунктами 2, 3 Порядку передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об`єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Відповідно до п. 20-4 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам Революції Гідності; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.

Згідно п. 3 Положення, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою “1 – пільга”, в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків. Форма “ 1 – пільга” затверджується Мінсоцполітики; ведуть облік отримувачів соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей шляхом формування на кожну особу персональної облікової картки згідно з формою “ 1 – допомога”, в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, а також особу, яку визнано в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей, підприємствам та організаціям, що надають послуги.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України “Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг “ 2-пільга”, та Інструкції про порядок її заповнення” від 04.10.2007 № 535, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.10.2007 за № 1172/14439, який був чинним до 31.07.2020, затверджено форму для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг “ 2-пільга”, за якою підприємства та організації, що надають послуги, формують та надають до управлінь праці та соціального захисту населення розрахунки на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян, у вигляді файлів DBF або ТХТ-формату.

З огляду на викладене, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян при цьому, такі зобов`язання виникають безпосередньо із законів України.

На виконання вимог законів України, якими встановлені пільги окремим категоріям громадян, позивачем, як оператором телекомунікації в період з 01.08.2019 по 30.06.2020 надано телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян за пільговими тарифами на загальну суму 428 798,16 грн., що підтверджується актами звірки розрахунків за наданні населенню послуги на пільгових умовах, котрі складені між ПАТ “Укртелеком” Київської міської філії та Управлінням соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації, які підписані зі сторони позивача та скріплені печаткою позивача (копії навні у матеріалах справи).

Вказані акти були направлені відповідачу відповідно до описів вкладення у цінний лист та отримані ним відповідно до відміток про отримання в рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу. Завірені копії вказаних документів залучені до матеріалів справи.

Також, зазначені акти були направлені на електронну пошту відповідача. Проте, відповідач належним чином оформлені та підписані акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги за відповідний період позивачу не повернув.

Заявлена позивачем до стягнення з відповідача грошова сума фактично є втратами підприємства, які воно понесло надаючи послуги окремим категоріям громадян за пільговими тарифами, встановленими державою у відповідних Законах України, оскільки телекомунікаційні послуги на пільгових умовах Публічним акціонерним товариством “Укртелеком” надано не з власної ініціативи, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. З огляду на зазначене уповноважений на те державою орган - Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, в силу закону має відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних коштів понесені ним витрати.

Безумовному обов`язку оператора телекомунікацій надавати послуги зв`язку на пільгових умовах визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких пільг.

Аналогічного правова позиція викладена в постанові Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 924/781/17.

Проте, всупереч згаданих приписів законну, відповідач не виконав своїх зобов`язань з відшкодування понесених позивачем втрат внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах у спірному періоді в розмірі 428 798,16 грн. Доказів відшкодування позивачу вказаних втрат відповідач суду не надав.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач в судові засідання не з`явився, відзив на позв не надав та не надіслав, письмові пояснення стосовно невиконання зобов`язань щодо оплати за надані послуги зв`язку не надав та не надіслав.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

Зокрема, в пп. 3.2 рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Разом з тим, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію, інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Одночасно, суд вважає, що затримка бюджетного фінансування не може бути підставою для не оплати наданих послуг, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005, відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для звільнення від виконання вказаних зобов`язань.

Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Законом України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” та Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” видатків на ці зобов`язання не було передбачено, оскільки фінансові зобов`язання держави виникли не з наведеного Закону, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним у цьому законодавстві особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 15.05.2019 у справі №922/1401/18 та постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 906/577/17, Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 927/291/17 та від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16.

В порушення вимог Бюджетного кодексу України, Постанов Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. № 256 та від 29.01.2003р. № 117, відповідач не відшкодував позивачу вартість наданих послуг зв`язку пільговим категоріям населення, в результаті чого станом на 01.01.2020 заборгованість Управління соціального захисту населення Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області склала 428 798,16 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 222 Господарського Кодексу України, учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії або звернення до суду.

Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Господарський суд констатує, що неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян не є підставою для звільнення відповідача від відшкодування вказаних вище витрат, понесених позивачем, та не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення такого зобов`язання шляхом примусового стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р., відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Питання погашення існуючої заборгованості за послуги звязку, надані на пільгових умовах, яка станом на 01.12.2020 склала 428 798,16 грн. за період з 01.08.2019 по 30.06.2020, відповідачем не вирішено до теперішнього часу, чим порушено законні права та інтереси позивача.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що всі твердження відповідача у відзиві спростовуються вищенаведеним, а також наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд приходить до висновку, що сума невідшкодованої заборгованості у розмірі 428 798,16 грн. документально та нормативно обґрунтована, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 6 431,97 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Святошинська, 50; код ЄДРПОУ 20591492) на користь Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (місцезнаходження: 01601, м. Київ, бульвар Т.Шевченка, 18; код ЄДРПОУ 21560766) в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40; код ЄДРПОУ 01189910) 428 798,16 грн. основного боргу та 6 431,97 грн. судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.03.2021.

Суддя Л.В. Сокуренко