Рішення № 95564055, 02.03.2021, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/12388/20

Провадження № 2/344/1179/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Бородовського С.О., за участі секретаря судового засідання Герлан Н.В.,

представника відповідача Лютан З.Й.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

в позові казано, що 28/01/2019 відповідач приєднався до Умов та правил надання банківських послуг А-банку з метою укладання кредитного договору № SAMABWFC00001896396 та отримання кредитної картки. Правила кредитування передбачають надання позики у виді встановлення кредитного ліміту зі сплатою 46,8 % щомісячно. Тому позивач просив суд стягнути з відповідача 21009,66 гривень.

Представник позивача не прибув в судове засідання, подав суду заяву про розгляд справи без його участі, не надав суду пояснень та аргументів щодо спростування пояснень та заперечень представника відповідача.

В судовому засіданні представник відповідача надав перед судом пояснення про те, що:

-анкета заповнена відповідачем, але не містить інформації щодо погодження процентів за користування позикою, не містить пені і штрафів, а тому споживача не повідомлено про усі дійсні витрати з кредитування;

-розрахунок відповідача не містить релевантної інформації щодо розрахунку боргу, в ньому не відображено порядок і підстави зарахування грошових коштів, які позивач отримав від відповідача;

-відповідач звернувся до позивача із запереченням щодо розрахунку і позивач надав відповідачу інший розрахунок, ніж той який позивач надав суду до позову, відповідно до якого позивач зарахував отримані від відповідача грошові кошти для повернення позики не на зазначені потреби, а на надання відповідачу юридичних послуг та страхових платежів, які відповідач не замовляв у позивача;

-в позовній заяві вказано, що 21009,66 гривень складається з заборгованості за кредитом (15423,23) та 5586,43 гривень по процентах, а в довідці, що позивач надав відповідачу вказано, що заборгованість складають грошові кошти на надання відповідачу юридичних послуг позивачем та здійснення страхових платежів;

-позивач не надав суду доказів надання відповідачу юридичних послуг позивачем та позивачем здійснення страхових платежів на користь відповідача, в його інтересі чи за його позикою;

-відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до банківських послуг, але їх вид і суть не визначена відповідною заявою, однак ними не є відносини кредиту або позики;

-на час складання анкети-заяви працівник банку йому обіцяв, що користування грошовими коштами буде безкоштовним, а самі відносини надзвичайно вигідними для відповідача, оскільки він отримувати бонуси і знижки за купівлю товарів, що процентів, пені і штрафів не буде;

-46,8 % за користування грошовими коштами відповідач не погоджував з позивачем;

-надана позивачем редакція Умов та правил не містить в собі інформацію за який період вона затверджувалась позивачем, погоджувалась з відповідачем, де її було розміщено і чи було її розміщено взагалі;

-відповідач отримав від позивача 15277,89 гривень, надалі повернув позивачу 6200 гривень та 3700 гривень; залишок боргу складає 5357,89 гривень.

Представник відповідача визнав позов частково, в частині стягнення з відповідача 5357,89 гривень, оскільки відповідач отримав від позивача 15277,89 гривень, повернув 9900 гривень.

Також представник відповідача просив суд компенсувати відповідачу 75% від 2850 гривень витрат на правову допомогу, оскільки позов визнано пропорційно до 25% вимог позивача.

Судом встановлено наступні обставини.

28/01/2019 відповідач підписав заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, в якій не вказано на вид, обсяг будь-яких банківських послуг. В заяві відсутня інформація про пропонування позивачем відповідачу позики під 46,8% місячних чи річних, не погоджено строк повернення позики її обсяг; не визначено чи проценти за користування позикою є річними чи місячними.

При цьому представник відповідача категорично заперечив перед судом отримання позики під 46,8% місячних чи річних.

Відповідно до розрахунку позивача, який ним надано відповідачу, але не наданого суду позивачем №TQ4K-IS7K-AQFP-146C від 22/10/2020 в розрахунок заборгованості позивачем включено витрати на регулярний платіж на страхування, а також юридичні послуги.

Однак в позовній заяві і розрахунку до неї позивачем не вказано, що заборгованість складають відповідного виду витрати і претензії позивача до відповідача.

Отже позовна заява містить зазначення позивачем неправдивої інформації суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 43 ЦПК України за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

В ч. 1 ст. 44 ЦПК України вказано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Отже обов?язком відповідача є повернення позивачу отриманої ним позики в строк та на умовах, що визначені договором сторін.

Однак доказу погодження сторонами проценту за отриманою відповідачем позикою позивач суду не надав, а представник відповідача заперечив обставину погодження такого проценту.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Однак позивач не подав суду доказу надання відповідачу інформації за змістом ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».

В п. 1 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п. 1 ст. 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В п. 1 ст. 612 ЦК України вказано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже відповідач зобов?язаний повернути позивачу позику в розмірі, що ним визначено у відзиві на позов та в поясненнях представника відповідача в судовому засіаднні.

В ч. 1 ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

В ч. 3 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже обов?язок надання суду доказів на спростування позову процесуальним законом покладено безпосередньо на відповідача.

В рішенні Великої Палати Верховного Суду № 342/180/17 від 03/07/2019 вказано, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо ним підписана і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Крім цього в судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду № 342/180/17 від 03/07/2019 вказано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII «Про захист прав споживачів».

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону N 1023-ХІІспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року N 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року N 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору, що вказаний в зазначеному позові банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

В ч. 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивач не подав суду будь-якого доказу погодження відповідача щодо отримання позики під 46,8% місячних чи річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 5 ст. 81 ЦПК України вказано, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В ч. 7 ст. 81 ЦПК України вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже суд не збирає доказів на обґрунтування правових позицій сторін. Вказаний обов?язок покладено безпосередньо на сторін. Правові наслідки невиконання зазначеного обов?язку або його неналежного виконання покладено безпосередньо на відповідну сторону спору.

Таким чином саме на позивача на підставі принципу змагальності цивільних процесуальних відносин покладено обов?язок на доведення правових підстав позову та спростування доводів відповідача щодо порушення його прав. Однак позивач не подав суду будь-якого заперечення доводів та аргументів представника відповідача. Так само позивач не подав розрахунку заборгованості відповідача, оскільки надана ним таблиця не містить інформації щодо порядку та підстав спрямування і зарахування отриманих від відповідача грошових коштів.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 в справі №826/1216/16.

Відповідач подав суду квитанцію до прибуткового касового ордеру про те, що 21/10/2020 адвокат відповідача отримав від відповідача 2850 гривень за договором №42 від 21/10/2020.

21/10/2020 позивач та його адвокат уклали договір про надання послуг професійної правничої допомоги на суму 2850 гривень.

30/10/2020 відповідач та його адвокат склали акт передачі-приймання виконаних послуг професійної правничої допомоги на суму 2900 гривень.

В судовому засіданні адвокат відповідача надав перед судом пояснення про те, що 5357,89 гривень складає 25% від суми вимоги позивача до відповідача, а тому просив суд компенсувати відповідачу за рахунок позивача 75 % відповідних витрат.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково;

стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» 5357,89 гривень боргу, 2102 гривень судового збору;

в іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 700 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя Бородовський С.О.