Рішення № 95549576, 15.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2021 року м. Київ № 640/4041/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області в особі Деснянського районного відділу про зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області в особі Деснянського районного відділу, в якій просить:

- зобов`язати Центральне Міжрегіональне Управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області Деснянський районний відділ вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім`я ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 виданий Мінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 09.12.1997), нову фотокартку у зв`язку з досягненням 45 років.

У позовній заяві зазначив, що у зв`язку з досягненням 45 років, він звернувся до Деснянського районного відділу Головного управління ДМС у м. Києві з проханням вклеїти до паспорта громадянина України у вигляді книжечки нову фотокартку, у відповідь на яку його повідомлено про те, що якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток, то здійснюється обмін паспорта.

При цьому, позивач зазначає, що повідомив відповідача, що через релігійні переконання та посилаючись на положення статті 35 Конституції України, яка гарантує право на свободу світогляду і віросповідання він відмовляється від обміну на паспорт громадянина України за формою пластикової картки типу ID-1 (біометричний паспорт) з безконтактним електронним носієм, від присвоєння унікального номеру запису у реєстрі, від зняття біометричних даних та обліку персональних даних в ЄДДР.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач позбавив його права на подальше проживання та ідентифікацію особи, відповідно паспорта у формі книжечки зразка 1994 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області в особі Деснянського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечив та просить відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що підпунктом 6 пункту 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 (далі - Порядок № 302) установлено, що у разі, якщо особа досягла 25- чи 45- річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток здійснюється обмін паспорта.

Згідно з паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 датою народження позивача є 21.05.1973.

Відповідно до вимог законодавства України, місячний термін від дати досягнення позивачем 45- річного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нової фотокартки сплинув 21.05.2018.

29.10.2019 позивач звернувся до Деснянського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з письмовими заявами щодо вклеювання до його паспорта фотокартки.

Листом Деснянського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повідомлено позивачу про те, що строк для вклеювання фото сплинув, а отже паспорт у вигляді книжечки підлягає обміну на паспорт у вигляді картки.

Отже, позивач звернувся до Деснянського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з пропущенням місячного терміну, що є порушенням вимог законодавства України, оскільки проживання громадян, зобов`язаних мати паспорт громадянина України, без паспорта громадянина України або за недійсним паспортом громадянина України є адміністративним правопорушенням, передбаченим статтею 197 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, відповідач вважає, що Деснянський РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Деснянського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою від 29.10.2019, у якій просить оформити вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України у вигляді книжечки на його ім`я (паспорт: НОМЕР_1 , виданий Мінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 09.12.1997) за зразком 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII (далі - Положення №2503-ХІІ) по досягненню ним 45 - річного віку, який не містить жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру.

При цьому, у заяві позивач посилається на статтю 35 Конституції України, яка гарантує право на свободу світогляду і віросповідання та вказує, що через його релігійні переконання він не дає згоди на присвоєння йому цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі, оскільки, при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням №2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

Обґрунтовуючи свою позицію позивач у заяві також наголошує на тому, що згідно статті 197 Кодексу України про адміністративні правопорушення, недійсність паспорта тягне за собою попередження, якого позивач не отримував, а не його обміну і примушування до обробки його персональних і конфіденційних даних, з метою оформлення паспорта громадянина України у формі ID картки. Це є неправомірним втручанням в особисте життя з боку держави та порушенням вимог статті 8 Конвенції про захист осіб, у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 №2438-VІ, статті 32 Конституції України та статті 8 Закону України від 01.06.2010 №2297-VІ "Про захист персональних даних".

Відтак, у заяві позивач просить розглянути його заяву з урахуванням правової оцінки, та згідно Закону України "Про звернення громадян" та надати письмову відповідь відносно оформлення вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України, у вигляді книжечки, за зразком 1994 року, який на теперішній час є чинним на території України (а.с. 27).

У відповіді, що оформлено листом від 29.10.2019 №4/вх 2724-19 Деснянський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області зазначає, що обмін паспорта здійснюється у разі, якщо особа досягла 25- чи 45- річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.

Поряд із цим зазначено, що відповідно пункту 2 розділу V наказу МВС України від 06.06.2019 №456 «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особа після спливу тридцяти календарних днів подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку, та відповідне рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС вклеїти фото в паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Надавши оцінку спірним правовідносинам, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI), Порядком № 302, Положенням №2503-ХІІ.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі статтею 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 13 Закону №5492-VI визначено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України та документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

До документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України віднесено паспорт громадянина України.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.

Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету.

Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.

Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання.

Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Згідно з Положенням №2503-XII до паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №302 затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №302 запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру: з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення №2503-XII; з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до підпункту 6 пункту 6 Порядку №302 обмін паспорта здійснюється у разі, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.

Аналіз правових приписів, чинних на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, дає підстави стверджувати, що жодною нормою законодавства не передбачено такої підстави для відмови у вклеюванні фотокартки до паспорта зразка 1994 року при досягненні особою 45-річного віку, як прострочення нею місячного строку звернення до компетентного органу для вчинення такої дії.

При цьому, підпункт 6 пункту 6 Порядку №302 визначає підстави для обміну паспорта зразка 1994 року, але не містить імперативної заборони щодо вклеювання фотокартки до такого паспорту при досягненні особою 45-річного віку за наявності регламентованих ним умов.

Отже, ОСОБА_1 має законне право у подальшому використовувати паспорт зразка 1994 року, в який повинно бути вклеєно нову фотокартку по досягненню 45 років.

Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Водночас, частина четверта статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) визначає, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Відповідно до пункту 131 Порядку №302, до безконтактного електронного носія, що міститься у біометричному паспорті, вноситься така інформація, зокрема, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).

Таким чином, безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Суд звертає увагу на частину першу статті 7 Закону України «Про захист персональних даних» - «Особливі вимоги до обробки персональних даних», якою чітко встановлюється, що забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

Таким чином, обробка даних про походження та біометричних даних особи заборонена частиною першою статті 7 Закону України «Про захист персональних даних».

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 Закону України «Про захист персональних даних» положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних здійснюється за умови надання суб`єктом персональних даних однозначної згоди на обробку таких даних.

В частині другій статті 7 Закону України «Про захист персональних даних» вказано не просто згоди суб`єкта персональних даних, а «однозначної» згоди, чим законодавець закріпив обов`язковість надання згоди особою на обробку її персональних даних, розуміння нею для чого саме будуть оброблятись її персональні дані і обмежив двозначність або двоякість тлумачення «однозначності» згоди.

Позивач не надає згоди на обробку своїх персональних даних, в тому числі біометричних, засобами реєстру, і це його право, гарантоване як Конституцією України, так і Законом України «Про захист персональних даних». Окрім того, позивач наполягає на вклеюванні фотокартки в паспорт громадянина України у формі книжечки.

Разом з тим, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору. При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою.

При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Вказану позицію було висвітлено та підтримано Великою Палатою Верховного Суду у рішенні в зразковій справі №806/3265/17 від 19.09.2018 за позовом фізичної особи, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки.

Таким чином, паспорт - книжечка зразка 1994 року має право на існування, а вклеювання фотокартки після спливу 25 - років в наявний паспорт - книжечку передбачено діючим Положенням про паспорт громадянина України.

Аналогічну позицію з приводу вклеювання фотокарток в паспорт після спливу місячного терміну при досягненні 25-ти років, 45-ти років підтримано судом касаційної інстанції зокрема, в постановах Верховного суду від 05.12.2019 у справі №420/270/19, від 31.01.2020 у справі №200/6627/19-а, від 06.02.2020 у справі №420/3253/19, від 31.03.2020 у справі №460/842/19, від 21.08.2020 у справі №240/3660/19, від 10.09.2020 у справі №420/7135/19, від 07.10.2020 у справі №520/12075/19.

Слід також зазначити, що згідно з пунктом 12 Положення №2503-ХІІ, вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку провадиться у п`ятиденний термін.

Для вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку подаються паспорт і дві фотокартки зазначеного розміру (п. 15 Положення).

Фактично вказаним положенням передбачено вчинення суб`єктом владних повноважень лише певних позитивних дій на користь особи, що звернулася, за умови дотримання певних вимог (надання паспорту та фотокарток).

Суб`єкт владних повноважень наділений законом у певних випадках дискреційними правами на прийняття відповідних рішень або вчинення відповідних дій, проте таке право не може бути свавільним та ґрунтуватися виключно на повноваженнях, визначених законом. Рішення суб`єкта владних повноважень має відповідати критеріям: обґрунтованості, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; розсудливості; пропорційності, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; правової визначеності, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.

З огляду на викладене, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії не буде підміною дискреційних повноважень відповідача. В даному випадку, таке зобов`язання буде належним способом відновлення порушених прав та інтересів особи.

Водночас, відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини другої цієї ж статті, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Одночасно, пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18 та від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту для відновлення прав позивача за даних фактичних обставин є визнання протиправною відмову Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області в особі Деснянського районного відділу щодо ненадання ОСОБА_1 адміністративної послуги по вклеюванню до паспорта громадянина України зразка 1994 року, НОМЕР_1 виданого Мінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 09.12.1997 на ім`я ОСОБА_1 нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45-ти років та зобов`язання Центральне Міжрегіональне Управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області в особі Деснянського районного відділу вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, НОМЕР_1 виданого Мінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 09.12.1997 на ім`я ОСОБА_1 нову фотокартку у зв`язку з досягненням 45 років.

Згідно частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів в обґрунтування правомірності відмови позивачу вклеїти фотокартку до паспорта громадянина України зразка 1994 року, у зв`язку з досягненням 45-ти років.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією. Отже понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Центрального Міжрегіонального управління ДМС України у місті Києві та Київській області, структурним підрозділом якого, є Деснянський районний відділ.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 90, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області в особі Деснянського районного відділу про зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю тат вийти за межі позовних вимог.

Визнати відмову Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області в особі Деснянського районного відділу щодо ненадання ОСОБА_1 адміністративної послуги по вклеюванню до паспорта громадянина України зразка 1994 року, НОМЕР_1 виданого Мінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 09.12.1997 на ім`я ОСОБА_1 нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45-ти років, - протиправною.

Зобов`язати Центральне Міжрегіональне Управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області в особі Деснянського районного відділу вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, НОМЕР_1 виданого Мінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 09.12.1997 на ім`я ОСОБА_1 нову фотокартку у зв`язку з досягненням 45-ти років.

Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М. Чудак