Постанова № 9554920, 19.05.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2010 р. № 44/294-б

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),

Яценко О.В.

розглянувши

касаційну скаргу ДПІ у Оболонському районі міста Києва

на постановугосподарського суду міста Києва від 02.06.2009 року

у справі

господарського суду№ 44/294-б

міста Києва

за заявоюСПД ФОП ОСОБА_4

домалого приватного підприємства "Фірма Манта"

про визнання банкрутом

ліквідаторВершинін А.О.

в судовому засіданні взяли участь представники :

від скаржника:Пелипецький В.Д. (довіреність від 25.11.2009 року № 7083/9/10-008),

від боржника:Вершинін А.О. (ліквідатор).

від заявника:не з'явились.

ВСТАНОВИВ :

в провадженні господарського суду міста Києва знаходиться справа про визнання банкрутом малого приватного підприємства "Фірма Манта" (далі боржника), яку було порушено ухвалою суду від 22.05.2009 року за заявою СПД ФОП ОСОБА_4 (далі ініціюючий кредитор), з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі Закону).

Постановою суду від 02.06.2009 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Вершиніна А.О., визнано розмір вимог ініціюючого кредитора на суму 6 800 грн. 00 коп., зобовязано ліквідатора письмово повідомити всіх відомих кредиторів боржника про визнання його банкрутом, зобовязано ліквідатора надати суду звіт та ліквідаційний баланс у строк до 02.06.2010 року (том 1, а.с. 30-32).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ДПІ у Оболонському районі міста Києва (далі інспекція) звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 52 Закону, статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», статей 36, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши представника скаржника, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

За приписами статті 107 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).

Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частинами 12 14 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств" які набрали чинності 16.12.2009 року, у разі ненадходження в установлений частиною одинадцятою цієї статті строк реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати, встановленої для подання реєстраційної картки, юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору зазначеної реєстраційної картки. У разі надходження державному реєстратору від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначеного повідомлення юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки. Державний реєстратор залишає реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу без розгляду, про що повідомляє заявника у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, та у порядку, встановленому частиною сьомою цієї статті. У разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей. Якщо державному реєстратору повернуто рекомендованого листа з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за зазначеною адресою, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Окрім того, відповідно до частини 1 статті 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюються цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобовязаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, а положення статті 52 Закону не виключають обов'язку ініціюючого кредитора доказувати безспірність грошових вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою СПД ФОП ОСОБА_4. Заява мотивована тим, що боржник не виконав умови договору б/н про надання юридичних послуг та має заборгованість на суму 6 800 грн., що підтверджується відповіддю на претензію від 20.07.2008 року (том 1, а.с. 14). Відповідно до Акту ініціюючого кредитора від 17.04.2009 року, боржник відсутній за адресою місцезнаходження: м. Київ, вул. Полярна, буд. 20 (том 1, а.с. 15).

Відтак, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що ініціюючим кредитором не надано до заяви про порушення справи про банкрутство документів виконавчого провадження або документів, за якими здійснюється списання коштів з рахунків боржника. З правовою позицією про необхідність доведення "безспірності" грошових вимог ініціюючого кредитора виконавчими документами або іншими документами за якими здійснюється списання коштів з рахунків боржника погоджується Верховний суд у постанові №06/337 від 17.10.2006 у справі №3/157.

Окрім того, судом прийнято як належний доказ відсутності боржника за адресою місцезнаходження акт ініціюючого кредитора від 17.04.2009 року (том 1, а.с. 15), в той час як ініціюючий кредитор вправі доводити відсутність місцезнаходження боржника виключно відповідним записом щодо боржника в ЄДРПОУ, а Витяг з ЄДРПОУ станом на 19.05.2009року містить дані про наявність місцезнаходження боржника (а.с. 16).

Колегія суддів касаційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції про тотожність понять "статус відомостей про юридичну особу боржника не підтверджено" та "відсутність місцезнаходження боржника" з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 5.5 пункту 5 Положення про порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20.10.2005р. № 97, статус відомостей про юридичну особу може набувати значення: у Єдиному державному реєстрі є підтвердження даних про юридичну особу; у Єдиному державному реєстрі відсутні підтверджені дані про юридичну особу; виявлено відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

Отже, законодавець виключає тотожність записів про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням та про відсутність підтвердження даних про юридичну особу. Зазначеної норми не враховано судом першої інстанції при оцінці доказів на предмет встановлення місцезнаходження боржника.

Матеріалами справи підтверджується, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції не надано оцінки витягу ЄДРПОУ від19.05.2009 року, про реєстрацію боржника, за адресою місцезнаходження: м. Київ, вул. Полярна, буд. 20 ( а.с. 16).

Постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 із змінами на даний час).

У звязку з тим, що на момент порушення провадження у справі ініціюючий кредитор не надав суду доказів безспірності своїх вимог до боржника, боржник мав фактичне місце знаходження, провадження у справі про його банкрутство за спрощеною процедурою було порушено необґрунтовано, визнання боржника банкрутом за відсутності належних доказів на підтвердження підстав передбачених статтею 52 Закону згідно постанови суду від 02.06.2009 року є незаконним.

Згідно з приписами частини 1 статті 80 ГПК України, провадження у справах, які не підлягають розгляду в господарських судах України підлягає припиненню. До категорії таких справ можна віднести справи про банкрутство, які здійснюються за особливою формою процесу з врахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та які порушені необґрунтовано в силу зазначеного спеціального закону.

Оскільки приписами статті 40 Закону не передбачено можливості припинення незаконно порушеної справи про банкрутство, колегія суддів касаційного суду вважає правильним застосувати загальні положення частини 1 статті 80 ГПК України та припинити безпідставно порушене провадження у справі про банкрутство малого приватного підприємства "Фірма Манта" (пункт 36 Постанови Пленуму Верховного суду України №15 "Про судову практику в справах про банкрутство".

Про позитивний обов'язок законодавця на предмет заповнення прогалин у статті 40 Закону для належного застосування судами норм законодавства про банкрутство та про можливість припинення незаконно порушеного провадження у справі про банкрутство з інших підстав, окрім тих, які передбачено статтею 40 Закону наголошується в частині 5 Рішення Конституційного суду України №5-рп/2007 від 20.06.2007року у справі №1-14/2007 за конституційним зверненням ВАТ "Кіровоградобленерго" про офіційне тлумачення положень частини восьмої статті 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 1115, 1117 ГПК України, вважає постанову господарського суду міста Києва від 02.06.2009 року про визнання боржника банкрутом прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже такою, що підлягає скасуванню, а провадження у справі припиненню.

Згідно з частиною 1 статті 122 Господарського процесуального кодексу України якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою. Отже, до компетенції судів касаційної (апеляційної або першої інстанції) належить вжиття заходів до повороту виконання скасованого судового рішення.

Відповідно до статті 122 ГПК України, суд вважає необхідним зобов'язати державного реєстратора за адресою місцезнаходження боржника внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування постанови господарського суду міста Києва від 02.06.2009 року та припинення провадження у справі №44/294-б.

Колегія суддів касаційного суду зазначає, що скасування постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом, відповідно до зазначеної Постанови ВГСУ, може бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами ухвали суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, оскільки касаційним судом спростовано обґрунтованість введення ліквідаційної процедури у справі.

Відповідно до статей 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.2010року касаційне оскарження постанов (ухвал) Вищого господарського суду України, прийнятих за наслідками розгляду касаційної скарги (подання) не передбачено.

На підставі викладеного, керуючись частиною 1 статті 80 ГПК України, Рішенням Конституційного суду України №5-рп/2007 від 20.06.2007року у справі №1-14/2007, статтями 1115, 1117, 1119 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1.Касаційну скаргу ДПІ у Оболонському районі міста Києва задовольнити частково.

2.Постанову господарського суду міста Києва від 02.06.2009 року скасувати, провадження у справі № 44/294-б припинити.

3.Державному реєстратору за місцезнаходженням боржника малого приватного підприємства "Фірма Манта" внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування постанови господарського суду міста Києва від 02.06.2009 року та припинення провадження у справі № 44/294-б про банкрутство малого приватного підприємства "Фірма Манта" (код ЄДРПОУ 22886889).

Головуючий Н. Ткаченко

Судді Л. Катеринчук

О. Яценко