Рішення № 95546249, 03.03.2021, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/8736/19

Провадження №2/524/79/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2021 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі:

головуючого судді - Предоляк О.С.,

при секретарі судового засідання - Яковлєвій К.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , представника ТОВ «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП», ПП «Промфактор-Сервіс», ОСОБА_5 , ОСОБА_3 - ОСОБА_6 ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП», ОСОБА_7 , Приватного підприємства «Промфактор-Сервіс», ОСОБА_8 , третя особа - ОСОБА_9 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання недійсним акту приймання - передачі нерухомого майна, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності,

ВСТАНВОВИВ:

У грудні 2019 року до суду звернувся ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив в процесі розгляду справи, та остаточно просив (т. 2 а.с. 173-177):

-визнати недійсним Договір купівлі-продажу майнових прав №11/02-17 від 02.02.2017 року, укладений між ОСОБА_7 та ТОВ «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП»;

-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45504380 від 13.02.2019 року, прийняте державним реєстратором Лучківської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Черновою Ю.М., та запис про проведену державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на дитяче кафе загальною площею 335,8 кв.м., розташоване по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об"єкта нерухомого майна 1764367253104, запис про право власності номер 30272354;

-визнати недійсним правочин, укладений між ОСОБА_7 та ПП «Промфактор-Сервіс», оформлений у вигляді Акту приймання - передачі нерухомого майна від 01.10.2019 року, що засвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Марченко Н.А. 01.10.2019 року за реєстровим номером №2849, 2850.

-припинити право власності ПП «Промфактор-Сервіс» на частку в розмірі 3/20 на дитяче кафе загальною площею 335,8 кв.м., розташоване по АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію такого права (номер запису про право власності 33683906);

-визнати недійсним Договір купівлі-продажу частки в праві власності на дитяче кафе від 16.01.2020 року, укладений між ОСОБА_8 та ПП «Промфактор - сервіс» посвідчений Марченко Н.А., приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області, зареєстрований в реєстрі за №193;

-припинити право власності ОСОБА_8 на частку в розмірі 17/20 на дитяче кафе загальною площею 335,8 кв.м., розташоване по АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію такого права (номер запису про право власності 35062823).

В обґрунтування позову зазначає, що між ним та ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП» і ОСОБА_9 03.05.2017 року укладено договір про спільне закінчення будівництва, предметом якого є діяльність сторін на засадах часткової участі щодо будівництва 11 та 12, першого та технічного поверхів багатоквартирного будинку за будівельною адресою АДРЕСА_2 з подальшим розподілом приміщень 11 та 12 та першого і технічного поверхів між сторонами, а також щодо повернення інвестору коштів, вкладених у будівництво за рахунок продажу приміщень.

За п. 2.2. договору, позивач мав здійснити фінансування будівництва будинку в рамках коштів та графіку будівництва. При цьому, кошти, які вносив, були одночасно і коштами для придбання майнових прав на квартиру в цьому будинку згідно договору від 03 травня 2017 року купівлі-продажу майнових прав.

Вказував, що за п. 4.1 договору позивач мав отримати 45% прибутку від реалізації відповідних приміщень, ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП» - 45 % від зазначених приміщень, ОСОБА_9 - 10%, після повернення в повному обсязі коштів, вкладених позивачем у будівництво.

Пунктом 4.2. договору передбачалося упродовж 5 днів з моменту здачі в експлуатацію будинку, складання та підписання акту про розподіл приміщень за яким бронювалося частка кожної із сторін. Фактичний розподіл приміщень в натурі сторонами мав відбутися на протязі 30 календарних днів з моменту закінчення спорудження будинку та введення його в експлуатацію. За результатами розподілу приміщень сторони підписують протокол, який є підставою для оформлення права власності кожною стороною на відповідну частку в об`єкті нерухомості. Розподіл прибутку проводиться між сторонами після витрачених позивачем коштів (п. 5.3. договору).

Згідно п. 7.2.5 договору після завершення будівництва та прийняття будинку в експлуатацію позивач мав право отримати в натурі у власність частину площ в будинку згідно договору

01 липня 2017 року між ним та ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП» укладено додаткову угоду № 1 до договору від 03 травня 2017 року про спільне закінчення будівництва, згідно якої договір доповнено п. 8.5 за яким, у випадку відсутності коштів у позивача на останній транш (платіж) у розмірі 70 000 доларів США, будуть продані належні йому майнові права на одну із квартир в незакінченому будівництвом будинку, що відкладає транш (платіж) до моменту продажу однієї із квартир.

03.05.2017 між ним та ТОВ "НВІФ "ВІЛП" укладено договір № 03-05/17-1 купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого йому були продані майнові права на 4- кімнатну квартиру, яка знаходиться в секції 1, на 12 поверсі, загальною проектною площею 160 кв.м за суму, що еквівалентна 52800 дол.США.

Цього ж дня, ним сплачено ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП», через його представника ОСОБА_11., грошову суму, що еквівалентна 52 800 доларам США, про що останній видав розписку та квитанцію.

Загалом на виконання умов договору з 03.05.2017 року по 28.09.2017 року ним сплачено 230 000 доларів США.

У січні 2018 року ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП» отримало сертифікат про відповідність багатоквартирного будинку з дитячим кафе та гаражами на 1-у поверсі за адресою АДРЕСА_2 та готовність його до експлуатації.

На підставі звернення ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП», до якого було додано як копію сертифікату так і акту готовності об`єкту до експлуатації від 17 січня 2018 року, згідно розпорядження Кременчуцького міського голови №108-р від 04 квітня 2018 року, зазначеному будинку багатоквартирного будинку з дитячим кафе та гаражами на першому поверсі присвоєно поштову адресу АДРЕСА_1 .

Незважаючи на отримання коштів, ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП» свої зобов`язання за договорами від 03 травня 2017 року не виконало, зокрема не складено акту фактичного розподілу приміщень, ні протоколу згідно п.п. 5.1, 5.2 договору, як не було оформлено і інших документів, на підставі яких він мав би можливість оформити за собою право власності на відповідну частину площ.

Як йому стало відомо ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП» відчужило ОСОБА_7 приміщення дитячого кафе, загальною площею 335,8 кв.м., що розташовано в зазначеному будинку АДРЕСА_1 , яке мало б бути предметом поділу між інвесторами згідно зазначеного вище договору про спільне закінчення будівництва.

ОСОБА_10 , діючи недобросовісно, здійснив відчуження приміщення кафе ПП «Промфактор-Сервіс» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, складного 01.10.2019 року.

Намагаючись всіляко унеможливити реалізацію його прав як інвестора будівництва, відповідачі продовжують вчиняти дії щодо зміни власника спірного майна.

Так, згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16 січня 2020 року проведено реєстрацію права власності на частку розміром 17/20 в праві власності на приміщення дитячого кафе, загальною площею 335,8 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 Решта, 3/20 частки приміщення, залишились за Приватним підприємством «Промфактор-Сервіс».

Вважає, що договір купівлі-продажу майнових прав №11/02-17 від 02 лютого 2017 року, укладений між ОСОБА_7 та ТОВ «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП»; правочин, укладений між ОСОБА_7 , та ПП «Промфактор-Сервіс», оформлений у вигляді Акту приймання - передачі нерухомого майна від 01.10.2019 року та договір купівлі-продажу частки в праві власності на дитяче кафе від 16 січня 2020 року, укладений між ОСОБА_8 та ПП «Промфактор - сервіс» мають бути визнані недійсними, оскільки вчинені із наміром завдати шкоди його інтересам і є зловживанням правом, направлені виключно на те аби вивести приміщення кафе з під дії договору на спільне закінчення будівництва від 03.05.2017 року. Також, вважає, що вказані договори є фіктивними, оскільки сторони їхфактично не виконували, грошові кошти за ними не сплачувались.

Ухвалою судді від 24.12.2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

24.12.2019 року судом постановлено ухвалу про забезпечення позову, якою накладено арешт на дитяче кафе загальною площею 335,8 кв.м., розташоване в будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 17.01.2020 року залучено до участі по справі відповідачем ПП «Промфактор-Сервіс», витребувано докази, зобов`язано відповідачів надати відповіді в якості свідків на поставлені у заяві позивача ОСОБА_1 питання в порядкуст. 93 ЦПК України.

Ухвалою суду від 22.01.2020 року залучено до участі по справі відповідачем ОСОБА_8 , витребувано докази, зобов`язано відповідачів надати відповіді в якості свідків на поставлені у заяві позивача ОСОБА_1 питання в порядкуст. 93 ЦПК України.

Ухвалою суду від 23.01.2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено заборону вчинення реєстраційних дій щодо дитячого кафе з реєстраційним номером 1764367253104, загальною площею 335,8 кв.м., розташованого в будинку АДРЕСА_1

24.01.2020 року до суду від представника відповідача ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП» надійшов відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 155-157). Зазначає, що 02.02.2017 року між ОСОБА_7 та ТОВ «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП» укладено Договір купівлі-продажу майнових прав №11/02-17 від, відповідно до якого ОСОБА_7 придбав майнові права на кафе, розташоване в будинку АДРЕСА_1 . Грошові кошти ОСОБА_7 сплатив у повному обсязі. Вказаний договір укладений до укладення договору між ТОВ "НВІФ "ВІЛП", ОСОБА_1 та ОСОБА_9 про спільне закінчення будівництва, є дійсним та відповідає вимогам Цивільного законодавства України. Враховуючи викладене ОСОБА_7 , як законний власник майна мав право відчужувати будь-яким способом дане майно. Звертає увагу на те, що редакція договору про спільне закінчення будівництва, яка надається позивачем не відповідає дійсним намірам сторін та подано в іншій редакції. Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 18.02.2020 року повторно зобов`язано відповідача ОСОБА_7 надати відповіді в якості свідка на поставлені у заяві позивача питання в порядку ст. 93 ЦПК України та накладено на відповідача штраф, як засіб процесуального примусу.

17.03.2020 року відповідачем ОСОБА_7 подано відзив на позовну заяву (т. 2 а.с. 11-14). Зазначає, що є добросовісним набувачем дитячого кафе, розташованого в будинку АДРЕСА_1 . Сплатив ОСОБА_11 за кафе грошові кошти в повному обсязі та як власник міг розпоряджатись даним майном. Про наявність будь-яких спорів щодо вказаного майна не знав та не міг знати. Крім того, звертає увагу, що договір між ТОВ "НВІФ "ВІЛП" та ОСОБА_1 про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017 року укладений вже після того як він уклав договір купівлі-продажу майнових прав на кафе. Твердження позивача що правочини укладені між ним та ТОВ "НВІФ "ВІЛП" та між ним та ПП «Промфактор-Сервіс» є фіктивними не відповідають дійсності, оскільки мали на меті настання правових наслідків. Просить відмовити у задоволенні позову.

07.05.2020 року судом постановлено ухвалу про накладення на відповідачів ТОВ «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП», ОСОБА_7 штрафу, як засобу процесуального примусу, повторно зобов`язано відповідачів надати відповіді в якості свідка на поставлені у заяві позивача питання в порядкуст. 93 ЦПК України

Ухвалою суду від 03.06.2020 року задоволено клопотання представника позивача, витребувано докази по справі.

Ухвалою суду від 09.06.2020 року у задоволенні заяви представника ПП «Промфактор-Сервіс» Овчаренка В.І. про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 24.12.2019 року відмовлено.

Ухвалою суду від 17.08.2020 року у задоволенні клопотання представника відповідачів ПП «Промфактор-Сервіс», ОСОБА_8 - ОСОБА_12 про зустрічне забезпечення позову та про забезпечення судових витрат відмовлено.

Ухвалою суду від 07.09.2020 року у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_13 про витебування доказів, призначення судово-технічної експертизи, допит директора ТОВ Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП» - ОСОБА_14 - відмовлено. У задоволенні клопотання представника відповідачів ПП «Промфактор-Сервіс». ОСОБА_14., ОСОБА_5 , ОСОБА_3 - ОСОБА_12 про скасування ухвали про стягнення штрафу, витребування оригіналів письмових доказів відмовлено.

Ухвалою суду від 02.10.2020 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Призначено по справі судову технічну експертизу. Для проведення експертизи витребувано від ТОВ «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП» оригінал договору купівлі-продажу майнових прав № 11/02-17 від 02.02.2017 року укладеного між ТОВ «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП» та ОСОБА_5 . Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою суду від 16.10.2020 року витребувано від ОСОБА_5 оригінал договору купівлі-продажу майнових прав № 11/02-17 від 02.02.2017 року укладеного між ТОВ «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП» та ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 28.10.2020 року поновлено провадження у справі, оскільки відповідачами не подані необхідні документи для проведення експертизи з зазначенням причин неможливості надання витребуваного судом оригіналу договору.

Ухвалою суду від 11.12.2020 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_15 про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 27.01.2021 рокуу задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про залишення заяви ОСОБА_9 від 21.07.2020 року про долучення доказів та доданого до неї доказу без розгляду - відмовлено. Клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про витребування оригіналу письмового доказу задоволено. Витребувати у ОСОБА_9 оригінал договору про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017 року.

Ухвалою суду від 19.02.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідачів ТОВ «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП», ПП «Промфактор-Сервіс», ОСОБА_5 , ОСОБА_3 - ОСОБА_12 про закриття провадження по справі та скасування заходів забезпечення позову. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримують та просять задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Представник позивача зазначає, що після введення будинку в експлуатацію в січні 2018 року, в порушення умов договору про спільне закінчення будівництва, ТОВ "НВІФ "ВІЛП" ухилилось від виконання своїх зобов`язань. При цьому, ТОВ "НВІФ "ВІЛП" уклало певні договори та вчинило дії, на підставі яких всі приміщення 1, 11, 12 та технічного поверхів були оформлені іншими особами у свою власність. У результаті таких дій ОСОБА_1 втратив, як всі інвестовані ним грошові кошти, так і можливість змусити відповідача виконати свої зобов`язання в натурі, оскільки не можливо розподілити та передати в натурі у власність приміщення, на які право власності зареєстроване вже за іншою особою.

Також представник позивача при вирішення спору просить врахувати редакцію договору про спільне закінчення будівництва, надану позивачем. Зазначив, що укладені договори купівлі-продажу майнових прав таправочин, оформлений у вигляді Акту приймання - передачі нерухомого майна від 01.10.2019 року порушують майнові права позивача, які виникли на підставі договору про спільне закінчення будівництва, вчинені на шкоду кредитору відповідача ТОВ "НВІФ "ВІЛП", ними здійснено своєрідну інтервенцію (втручання) в чужі договірні відносини. Оформлення «заднім» числом договору з ОСОБА_7 , без проведення відповідних розрахунків між ОСОБА_7 та підприємством здійснено з єдиною метою - вивести приміщення з під дії договору від 03.05.2017 року укладеного з ОСОБА_1 . Вважає, що укладені між відповідачами договори є фраудаторними і такими, що не відповідають моральним засадам та інтересам держави і суспільства. Також, вважає, що вказані договори є фіктивними, оскільки сторони не мали наміру створити правові наслідки, що обумовлені цими правочинами. Письмова промова у судових дебатах приєднана до матеріалів справи.

Представник відповідачівТОВ "НВІФ "ВІЛП", ПП «Промфактор-Сервіс», ОСОБА_5 , ОСОБА_3 - ОСОБА_6 вважає позов ОСОБА_1 безпідставним та надуманим. Зазначає, що позивачем виконано лише 59% від загального обсягу зобов`язання відповідно до договору про спільне закінчення будівництва. Попри порушення умов зобов`язання з боку ОСОБА_1 , ТОВ "НВІФ "ВІЛП" свої зобов`язання виконало у повному обсязі та закінчило будівництво. Згідно умов договору від 03.05.2017 року про спільне закінчення будівництва ТОВ "НВІФ "ВІЛП" передало, а ОСОБА_1 одержав майнові права на п`ять квартир в будинку по АДРЕСА_1 . Доводи представника позивача про те, що укладені між відповідачами правочини є фіктивними і фраудаторними не відповідають дійсності. Про реальність настання правових наслідків за оспорюваними правочинами свідчить реєстрація права власності на нерухоме майно, яке виступало предметом правочинів. Позивачем не надано доказів на підтвердження наявності умислу на вчинення правочину без наміру створення правових наслідків. Твердження позивача про фраудаторний правочин є неспроможними та не заслуговують на увагу у вказаній справі, оскільки на час укладення договорів купівлі-продажу майнових прав в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення боргу жодних обтяжень на спірне майно не накладено. Звертав увагу на те, що договором про спільне закінчення будівництва не передбачено передачу майнових прав, сторонами вказаного договору і вказаним договором не погоджено приміщення чи квартири, які повинні були бути передані позивачу. Крім того, позивач не є стороною оспорюваних ним правочинів, а умови договору укладеного позивачем не мають відношення до нинішніх власників приміщень та квартир в будинку, які є добросовісними набувачами.

Представник представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить відмовити у задоволенні позову за безпідставністю.

Третя особа ОСОБА_9 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, представників відповідачів, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 04.09.2009 року між ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП», в особі директора ОСОБА_14. та ОСОБА_11 укладено договір № 03/09-09 купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого ОСОБА_11 придбав у ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП» майнові права на кафе, яке знаходиться на першому поверсі будинку по АДРЕСА_3 .

На виконання умов договору ОСОБА_11 сплачено кошти на загальну суму 1 583 939 грн.

02.02.2017 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_11 та ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП» укладено договір № 03/09-09 про відступлення права вимоги за договором № 03/09-09 купівлі-продажу майнових прав від 04.09.2009 року, відповідно до якого ОСОБА_11 відступив право вимоги майнових прав на кафе, яке знаходиться на першому поверсі будинку по АДРЕСА_3 , а та ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП» не заперечувало проти передачі прав вимоги за основним договором.

Відповідно до умов даного договору, 02.02.2017 року між ОСОБА_7 та ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП», в сосбі ОСОБА_14 укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 11/02-17, відповідно до якого ОСОБА_7 придбав майнові права на кафе, детальна характеристика якої встановлена у Специфікації - Додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного договору.

За Специфікацією від 02.02.2017 року, яка є Додатком № 1 до договору кафе майнові права на яке передані покупцю ОСОБА_7 розташоване у секції - 1 на першому поверсі, кількість кімнат - 19, загальна проектна площа - 335,8 кв.м. Квартира розташована у багатоквартирному житловому будинку з вбудовано-прибудованими офісними приміщеннями за будівельною адресою: АДРЕСА_3 ).

03 травня 2017 року між ТОВ «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП» (Замовник), в особі ОСОБА_11 , з однієї сторони та ОСОБА_1 (Інвестор - 1) та ОСОБА_9 (Інвестор - 2), з другої сторони укладено договір про спільне закінчення будівництва.

З огляду на приписи ч. 6 ст. 95 ЦПК України, суд не бере до уваги подані відповідачем ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП» та третьою особою ОСОБА_9 редакції договорів про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017 року, оригінали яких надано не було, оскільки позивачем ставиться під сумнів відповідність поданих копій оригіналу.

Досліджуючи належний доказ договір про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017 наданий позивачем, судом встановлено, що предметом даного договору була діяльність сторін на засадах часткової участі щодо будівництва 11-го, 12-го і технічного поверхів об`єкту на земельній ділянці із подальшим розподілом приміщень 11-го, 12-го та 1-го і технічного поверхів об`єкту між сторонами, а також повернення Інвестору-1 ( ОСОБА_1 ) коштів, вкладених ним в будівництво як інвестицій за рахунок продажу приміщень об`єкту (п. 2.1. Договору).

03.05.2017 року між ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП» (Продавець), в особі ОСОБА_11 та ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір № 03-05/17-1 купівлі-продажу майнових прав.

Відповідно до умов даного договору ОСОБА_1 придбав майнові права на квартиру, детальна характеристика якої встановлена у Специфікації - Додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного договору.

За Специфікацією від 03.05.2017 року, яка є Додатком № 1 до договору та майнові права на яку передані покупцю ОСОБА_1 , квартира розташована у секції - 1, поверх - 12, кількість кімнат - 4, загальна проектна площа - 160,00 кв.м.

03.05.2017 року ОСОБА_1 надана розписка ОСОБА_11 про отримання від нього грошових коштів у сумі - 52 800 доларів США в оплату вартості квартири за договором від 03.05.2017 року.

05.05.2017 року між ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП» (Продавець), в особі ОСОБА_11 та ОСОБА_1 (Покупець) укладено Акт приймання-передачі майнових прав. За даним Актом, ОСОБА_1 передано майнові права на квартиру проектною площею 160 кв.м., вартість майнових прав на квартиру, що передається становить - 52 800 доларів США.

01.07.2017 року між ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП» (Замовник), в особі ОСОБА_11 та ОСОБА_1 (Інвестор-1) і ОСОБА_9 (Інвестор-2) укладено додаткову угоду № 1 до Договору від 03.05.2017 року про спільне закінчення будівництва. За цією додатковою угодою, сторони доповнили Договір п. 8.5 наступного змісту - у випадку відсутності коштів у Інвестора-1 на останній транш (платіж) у розмірі - 70 000,00 доларів США, продаються належні Інвестору-1 майнові права на одну із квартир в незакінченому будівництвом будинку, що відкладає транш (платіж) до моменту продажу однієї із квартир.

На виконання своїх зобов`язань за договором про спільне закінчення будівництва, 23.06.2017, 07.07.2017, 01.08.2017, 30.08.2017, 14.09.2017, 21.09.2017 та 28.09.2017 ОСОБА_1 внесені кошти на загальну суму 177200 доларів США, що підтверджується розписками виданими ОСОБА_11 та квитанціями до прибуткового касового ордеру виданими ТОВ «Наукова виробнича інноваційна фірма «ВіЛП».

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 09 жовтня 2019 року проведено реєстрацію права власності на приміщення дитячого кафе, загальною площею 335,8 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1 за Приватним підприємством «Промфактор-Сервіс», код ЄДРПОУ 34303015. Підставою для реєстрації права власності зазначено Акт приймання-передачі нерухомого майна, складний 01.10.2019 року між ПП «Промфактор-Сервіс» та ОСОБА_7 , справжність підписів ОСОБА_7 та директора ПП «Промфактор-Сервіс» ОСОБА_16 засвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Марченко Н.А. 01.10.2019 року, зареєстровано в реєстрі за №2849, 2850.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу частки в праві власності на дитяче кафе від 16.01.2020 року, посвідченого Марченко Н.А., приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області, зареєстровано в реєстрі за №193, проведено реєстрацію права власності на частку розміром 17/20 в праві власності на приміщення дитячого кафе, загальною площею 335,8 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 . Решта, 3/20 частки приміщення, залишились за Приватним підприємством «Промфактор-Сервіс», код ЄДРПОУ 34303015.

Позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсними: Договору купівлі-продажу майнових прав №11/02-17 від 02.02.2017 року, укладеного між ОСОБА_7 та ТОВ «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП»; правочину, укладеного між ОСОБА_7 та ПП «Промфактор-Сервіс», оформленого у вигляді Акту приймання - передачі нерухомого майна від 01.10.2019 року; Договору купівлі-продажу частки в праві власності на дитяче кафе від 16.01.2020 року, укладеного між ОСОБА_8 та ПП «Промфактор - сервіс».

Суд відзначає, що вирішуючи спір про визнання правочинів недійсними, необхідним є встановлення наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

На переконання суду, в даній справі позивач, як особа, яка не є стороною оспорюваних ним договорів, повинен довести крім обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину, також порушення вчиненими правочинами його прав та законних інтересів.

Позивач вважає, що спірні договори купівлі-продажу майнових прав та правочин у вигляді Акту приймання - передачі нерухомого майна порушують його права, як інвестора за Договором про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017.

Обґрунтовуючи порушення своїх прав та інтересів, позивач зазначає, що оскаржувані правочини є фіктивними, оскільки сторони їх фактично не виконували, грошові кошти за ними не сплачувались, укладені без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цими правочинами. Також, вказані правочини вчинені з метою спричинення шкоди позивачу і внаслідок недобросовісної поведінки ТОВ «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП» та зловживання з їх боку правом, з наміром вивести відповідне приміщення з-під дії договору від 03.05.2017 року про спільне закінчення будівництва, а отже є фраудаторними правочинами, які порушують публічний порядок та підлягають визнанню недійсними.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 202 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/11589/16-ц (провадження № 61-194св17) зроблено висновок по застосуванню статті 6 ЦК України та вказано, що «сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непонайменованими, оскільки не визначені в актах законодавствах. Свої відносини в непонайменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили».

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 28 лютого 2018 року по справі № 552/3513/17(провадження № 61-2885 св 18) зазначив наступне: «Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину».

Таким чином, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність у учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна із сторін діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 27 березня 2019 року (справа № 607/15555/17-ц) та аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року (справа № 6-197цс14) від 19 жовтня 2016 року (справа № 6-1873цс16).

На переконання суду, в межах виконання спірного договору, сторонами вчинялися дії які відповідали внутрішній волі учасників даних відносин. Зокрема, на це вказує оформлення відповідачами, права власності на відповідне приміщення.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем не доведено суду належними та допустимим доказами, що відповідачі, укладаючи оспорювані правочини, заздалегідь мали намір, умисел його не виконувати, тобто мали інші цілі, ніж передбачені цими самими правочинами, та відповідно воля відповідачів була іншою, ніж об`єктивне волевиявлення.

Щодо посилання представника позивача на те, що спірні правочини є фраудаторними суд зазначає, що в постанові від 03 липня 2019 року по справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. … Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).»

З огляду на викладену позицію, суд відзначає, що фраудаторний правочин може бути вчинений лише в трьох сферах: виконавче провадження, процедура банкрутства та при неплатоспроможності банків.

Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить. У той же час однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, а тому у разі, якщо сторони, які укладають договір, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, то правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), з одночасним посиланням на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.»

Отже правочини, які вчинено учасниками цивільних відносин із зловживанням правом та очевидно недобросовісно по відношенню до третіх осіб, можуть бути визнані судом недійсним на загальних підставах.

Зі змісту наведених правових позицій вбачається, що визнання правочину, який вчинено на шкоду третім особами (фраудаторний правочин) можливо в разі виникнення між сторонами відносин кредитор-боржник.

Разом із тим, відносини між ОСОБА_1 та ТОВ "НВіФ "ВіЛП", які виникли на підставі договору про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017 такого характеру не мають, у зв`язку із чим доводи представника позивача в цій частині суд вважає безпідставними.

Суд зазначає, що у договорі про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017 не визначено об`єкти та порядок їх розподілу між сторонами договору, а Інвестор ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання по інвестуванню проекту на 59% від договірної суми. З огляду на зазначене, суд вважає, що позивачем не доведено, що оспорювані правочини порушують його законні права та інтереси, та створюють для нього негативні правові наслідки. З цих же підстав для вказаних правовідносин не може бути застосована позиція викладена у постанові Верховного суду від 09.02.2021 року, на яку посилається представник позивача.

За наведених обставин, враховуючи, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про фіктивність укладених між відповідачами правочинів, а також не доведено порушення своїх прав та інтересів внаслідок укладення між відповідачами оспорюваних правочинів, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Згідно з ч.1 ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відповідно до ч.9 ст.158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

З огляду на викладені вище обставини, суд вважає, що потреба в забезпеченні позову відсутня і приходить до висновку про скасування заходів забезпечення позову вжитих ухвалами суду від 16.12.2019 року та від 23.01.2020 року.

Керуючись ст. 10, 12, 81, 141, 158, 258 - 259, 263 - 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП», ОСОБА_7 , Приватного підприємства «Промфактор-Сервіс», ОСОБА_8 , третя особа - ОСОБА_9 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання недійсним акту приймання - передачі нерухомого майна, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 24.12.2019 року у справі 524/8736/19, а саме зняти арешт з дитячого кафе загальною площею 335,8 кв.м., розташованого в будинку АДРЕСА_1 .

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 23.01.2020 року у справі 524/8736/19,а саме скасувати заборону вчинення реєстраційних дій щодо дитячого кафе з реєстраційним номером 1764367253104, загальною площею 335,8 кв.м., розташованого в будинку АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Предоляк О.С.