Рішення № 95540074, 11.03.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2133/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2021 року м. Одеса

У залі судових засідань № 18

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

при секретарі судового засідання - Донець В.Р.

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Бескровного М.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової прокуратури Південного регіону України про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки належних виплат при звільненні – за період з 03.04.2018 року по 27.02.2020 року шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження у відповідності до ст. 12 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу – відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 14 квітня 2020 року зупинено провадження у цій справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

Протокольною ухвалою суду від 24 лютого 2021 року за клопотанням позивача поновлено провадження у цій справі.

Протокольною ухвалою суду від 24 лютого 2021 року у цій справі замінено відповідача на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Позивач в судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Позов обґрунтований позивачем тим, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 року у справі №420/4110/19 задоволено позов ОСОБА_1 до Військової прокуратури Південного регіону України. Судом визнано протиправною бездіяльність Військової прокуратури Південного регіону України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 квітня 2018 року. Також зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 квітня 2018 року. На виконання рішення суду Військовою прокуратурою Південного регіону України лише 28.02.2020 року перераховано на особистий банківський рахунок позивача 16180,36 грн. У зв`язку з тим, що в день звільнення позивача, належна йому сума грошової компенсації виплачена не була, остаточний розрахунок проведено 28.02.2020 року, він має право на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні шляхом виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Представник відповідача в судове засідання з`явився. З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає, зазначає, що позивача звільнено 02.04.2018 року та йому виплачені всі належні не оспорювані суми. При цьому, з аналізу положень ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. В свою чергу, ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. За наявністю спірних правовідносин, які стосуються належних позивачу при звільненні сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, в розумінні ст. 117 КЗпП України є безпідставним. Крім того, вимога позивача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки саме шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати без урахування принципу співмірності є безпідставною.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача та заперечення відповідача, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 є підполковником юстиції та проходив військову службу у військовій прокуратурі Південного регіону України у період з 30.04.2015 по 02.04.2018 року.

Відповідно до Витягу з наказу військової прокуратури Південного регіону України від 02.04.2018 року ОСОБА_1 звільнено з військової прокуратури Південного регіону України з 02.04.2018 року та виключено зі списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України та усіх видів забезпечення (аркуш справи 11).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі № 420/4110/19, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової прокуратури Південного регіону України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової прокуратури Південного регіону України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.04.2018 року та зобов`язано військову прокуратуру Південного регіону України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.04.2018 року.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі № 420/4110/19, на картковий рахунок позивача 28.02.2020 року перераховані грошові кошти в розмірі 16180,36 грн.

18 грудня 2019 року позивач звернувся до військового прокурора Південного регіону України із заявою щодо нарахування і виплати йому середнього заробітку за весь час затримки належних йому при звільненні сум по день фактичного розрахунку (аркуш справи 18).

Листом №159 від 17.01.2020 року відповідач повідомив позивача, серед іншого, що стосовно виплати середнього заробітку згідно із законодавством про працю, відсутні такі підстави, оскільки правове врегулювання зазначеного питання здійснюється не за загальною нормою права, а за спеціальною. Розрахунок з позивачем здійснювався, як з військовослужбовцем, тобто особою з особливим правовим статусом. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність. Також для військовослужбовців застосовуються відповідні обмеження прав або порядок їх реалізації відмінний від загального. Виходячи з наведеного, на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до Законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється (аркуш справи 19).

Позивач не погодився із протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19, 43 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Спеціальним законодавством України щодо військовослужбовців не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, а тому в спірних правовідносинах мають застосовуватися загальні норми КЗпП України.

Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду в рішенні від 10.10.2019 року у справі №826/4108/15, в якому зазначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Також, відповідно до висновків Верховного Суду України у постанові від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до ст. 47, 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно із ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: «Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум».

Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від

30 вересня 2019 року у справі № 420/4110/19, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено та на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі № 420/4110/19, на картковий рахунок позивача 28.02.2020 року перераховані грошові кошти в розмірі 16180,36 грн.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.04.2018 року.

Таким чином, предметом спору в цій справі є стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 02.04.2018 (дати виключення позивача зі списків особового складу військової прокуратури) до моменту остаточного розрахунку 27.02.2020 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової прокуратури Південного регіону України щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки належних виплат при звільненні – за період з 03.04.2018 року по 27.02.2020 року шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати суд зазначає наступне.

Так, за змістом ст. 117 КЗпП України обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на неможливість застосування положень «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 до військовослужбовців, оскільки військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення, оскільки саме «Порядком обчислення середньої заробітної плати» затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 врегульовано, як право на відшкодування за період затримки розрахунку, так і порядок розрахунку такого відшкодування.

Відповідно до абз 1-2 п. 7 Порядку № 260 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

«Порядок обчислення середньої заробітної плати» затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, відповідно до п. 2 якої її дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.

Також, пунктом 1 розділу 1 Порядок № 100 визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Отже, з урахування положень ст. 117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок № 100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.

Згідно з абз. 1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з абз 2 п. 7 Порядку № 260 середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Згідно наданої відповідачем довідки №21/44 від 04.03.2021 року середньоденне грошове забезпечення позивача у лютому 2018 року становить 19970, 67 грн. : 28 к.д. = 713,24 грн., у березні 2018 року – 27280,16 грн. : 31 к.д. = 880,01 грн., тобто середньоденне грошового забезпечення позивача складає 800,86 грн. (19970, 67 грн. +27280,16 грн. /59 к. д.).

Як вже було зазначено вище в день звільнення позивача зі служби 02.04.2018 року, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Виплата вказаної грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в сумі 16180,36 грн. позивачу була виплачена лише 28.02.2020 року, що підтверджується копією виписки з рахунку позивача (аркуш справи 20).

Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (02.04.2018) та дату проведення остаточного розрахунку (28.02.2020 року), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 697 днів.

Таким чином, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.04.2018 року по 27.02.2020 становить 558199,42 грн. (800,86 грн. - середньоденний заробіток позивача * 697 днів).

При цьому, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Такий висновок суду відповідає правовим позиціям викладеним у Постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Істотність частки невиплачених позивачу сум при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 16180,36 грн. / 558199,42 грн. (загальна сума невиплачених коштів на момент звільнення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) * 100% = 2,9%.

За таких умов, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь, як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 16187,78 грн. із розрахунку 800,86 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 2,9% (істотності частки недоплаченої суми) х 697 (днів затримки розрахунку).

Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

На підставі вищезазначеного, враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо істотної частки невиплаченої суми при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, керуючись положеннями ч. 2 ст. 9 КАС України, які передбачають можливість виходу за межі позовних вимог для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути на користь позивача з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону середній заробіток за весь час затримки належних виплат при звільненні – за період з 02.04.2018 року по 27.02.2020 року у розмірі 16187,78 грн. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів, а в задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 , тобто, здійснення розрахунку шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (вул. Пироговська, буд. 11, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38296363) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки належних виплат при звільненні – за період з 03.04.2018 року по 27.02.2020 року шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової прокуратури Південного регіону України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних виплат при звільненні – за період з 02.04.2018 року по 27.02.2020 року у розмірі 16187,78 грн. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений та підписаний 16.03.2021 року

Суддя Л.І. Свида

.