Рішення № 9553377, 13.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 25/2013.04.10 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Інвестиції. Технології. Організація» до Публічного акціонерного товариства «Родовід банк»

про розірвання договору та стягнення 5511869,64 грн.

Суддя Морозов С.М.

Секретар судового засідання Грузький Ю.О.

Представники:

від позивача: Зозуля Т.М. (довіреність від 23.03.2010р.);

Круть О.В. (голова правління);

від відповідача: Якимець С.С. (довіреність № 8 від 11.01.2010р.);

Ларьков В.І. (довіреність № 9 від 11.01.2010р.).

В судовому засіданні 13 квітня 2010 року за згоди представників сторін було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.          

Обставини справи:

Відкрите акціонерне товариство «Інвестиції. Технології. Організація»(надалі –позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Родовід банк», який є правонаступником АКБ «Персональний комп'ютер»(лист № 79.3-11-9726/14958 від 03.10.2007р.) (надалі - відповідач) про розірвання договору доручення № К-4 від 29.05.2001р. та стягнення грошових коштів на суму 5 511 869,64 грн. з них 3 000 000,00 грн. - основного боргу і 2 511 869,64 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не приступив до виконання своїх зобов’язань за договором доручення № К-4 від 29.05.2001р.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, від представника відповідача до суду було подано клопотання про застосування трирічної позовної давності.

Ухвалою від 18.01.2010р. прийнята до розгляду позовна заява та порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 23.02.2010р. Ухвалою суду від 23.02.2010р. у зв’язку з неявкою представника відповідача розгляд справи було відкладено до 25.03.2010р. в яке представник відповідача в котре не з’явився. За наслідками розгляду справи 25.03.2010р. по справі було оголошено перерву до 13.04.2010р.

Розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

29 травня 2001 року між позивачем (Клієнт) та відповідачем (Банк) (разом - сторони), був укладений Договір доручення № К-4 (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі –Договір), згідно п. 1.1 якого позивач доручає відповідачу, а відповідач приймає доручення за винагороду від свого імені, але в інтересах та за рахунок Клієнта купити на вторинному ринку цінні папери - прості на пред'явника акції ВАТ «Інвестиції. Технології. Організація»номінальною вартістю 1 000,00 грн. без ПДВ кожна у кількості від 2500 до 3000 штук за ціною не більше 1 200,00 грн. без ПДВ за одну акцію.

Згідно з п. 2.1 Договору позивач зобов'язався після підписання Договору перерахувати Банку грошові кошти в розмірі 3 000 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.2 Договору Банк зобов'язався після перерахування Клієнтом коштів купити на вторинному ринку цінних паперів акції та передати їх позивачу.

Передача Банком Клієнту куплених акцій фіксується Актами прийому передачі цінних паперів, у яких зазначається кількість акцій, що передаються, вартість придбання, та винагорода Банка (п. 2.3 Договору).

Судом встановлено, а з матеріалів справи вбачається, що позивач виконав належним чином взяті на себе зобов’язання за Договором та перерахував відповідачу 3 000 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №585 від 31.05.2001р. (копія в матеріалах справи).

Позивач стверджує, що не спростовано відповідачем, що за період дії Договору відповідач взагалі не приступив до виконання своїх обов'язків, та не придбав жодної акції на вторинному ринку цінних паперів і не передав їх позивачу, як того вимагають умови визначені Договором.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України), щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з п. 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як визначено частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (ст. 1004 ЦК України).

Підпунктом 1 частини 2 статті 1007 ЦК України встановлено, що довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором, в тому числі забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Таким чином, після отримання від позивача грошових коштів, відповідач зобов’язаний був приступити до виконання своїх обов'язків за Договором та придбати на вторинному ринку цінних паперів прості на пред'явника акції ВАТ «Інвестиції. Технології. Організація», чого останнім не було зроблено.

Частина 2 статті 530 ЦК України визначає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. З матеріалів справи вбачається, що позивач 25.03.2010р. на адресу відповідача надіслав вимогу про виконання останнім взятих на себе зобов’язань за Договором у семиденний строк з дня пред’явлення такої вимоги (копія в матеріалах справи). Факт надсилання відповідної вимоги на адресу відповідача підтверджується описом про вкладення у цінний лист та чеком про оплату такої відправки (копії в матеріалах справи). Як стверджує позивач, відповіді на вимогу він не отримав, в свою чергу зазначив, що відповідач до виконання взятих на себе зобов’язань не приступив.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

У відповідності до частини другої ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно із частиною п’ятою ст. 653 ЦК України якщо договір розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Відповідач свої зобов’язання за Договором щодо купівлі на вторинному ринку цінних паперів простих на пред'явника акцій ВАТ «Інвестиції. Технології. Організація» не виконав. Сума збитків позивача, що виникли в результаті прострочення Банком виконання доручення Клієнта за Договором складає 3000 000,00 грн., які були попередньо сплачені останнім відповідно до платежу від 31.05.2001р.

Таким чином, внаслідок невиконання відповідачем зобов’язань за Договором позивач зазнав збитків в розмірі 3 000 000,00 грн., які відповідають розміру попередньо сплачених ним грошових коштів за Договором. При укладенні Договору позивач розраховував на своєчасне виконання відповідачем доручення. Однак через тривале утримання відповідача від виконання зобов’язання за договором щодо купівлі для позивача цінних паперів, позивач значною мірою позбавився того, на що очікував при укладенні Договору. Зважаючи на викладене суд приходить до висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо купівлі цінних паперів за рахунок позивача є істотним, що є підставою для розірвання Договору.

Посилання відповідача на закінчення строків позовної давності не приймається судом до уваги зважаючи на наступне.

У відповідності до ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права, - позовна давність –встановлюється тривалість у три роки.

Згідно із ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності чи право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права.

Як свідчать матеріали справи, виходячи із положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, позивач дізнався про порушення свого права після невиконання відповідачем в семиденний строк вимоги позивача від 25.03.2010р., а тому строк позовної давності щодо вимог, які випливають із вказаного Договору закінчується 25.03.2013 року. Позовна заява подана Позивачем до господарського суду 11.01.2010р., про що свідчить відмітка канцелярії суду на першій сторінці заяви, тобто до закінчення строку позовної давності.

При цьому обґрунтування відповідачем заяви про застосування строків позовної давності посиланням на частину 5 ст. 261 ЦК України є необгрнутованим, оскільки у відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України у випаду, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Виходячи із цього, у кредитора виникає право пред'явити вимогу до боржника про виконання зобов'язання кожного дня.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Зважаючи на те, що Договором не встановлений розмір процентів за користування коштами позивача, а законом такий розмір у вказаних правовідносинах також не визначений, позовні вимоги про стягнення процентів в сумі 2 511 869,64 грн. не підлягають задоволенню.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині розірвання Договору та стягнення 3 000 000,00 грн.

Судові витрати позивача пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 25 628,45 грн. (25 500,00грн. державного мита та 128,45 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Розірвати договір доручення № К-4 від 29 травня 2001 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Інвестиції. Технології. Організація»та Публічним акціонерним товариством «Родовід банк».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Родовід банк»(ідентифікаційний код: 14349442, адреса: 04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3, к/р № 32008171201 в ГУ НБУ по Києву та Київській області, МФО 321712) на користь Відкритого акціонерного товариства «Інвестиції. Технології. Організація»(ідентифікаційний код: 25292104, адреса: 02098, м. Київ, вул. Ю. Шумського, будинок, 4-А, п/р № 26000033165900 в ПАТ «УкрСиббанк», МФО 351005) грошові кошти в розмірі 3000000,00 грн. (три мільйона гривень 00 коп.) та судові витрати в розмірі 25 628,45 грн. (двадцять п’ять тисяч шістсот двадцять вісім гривень 45 копійок). Видати наказ.

В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя С.М. Морозов

Дата підписання повного тексту рішення 23.04.2010р.