Рішення № 95506482, 05.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2021 року м. Київ №640/20288/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Міністерства оборони Українипровизнання протиправним та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 17.07.2020 №234/2387 в частині нерозміщення в новій структурі ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення;

- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача в частині нерозміщення на посаді за результатами вивчення рівня професійної компетентності та проведеної співбесіди ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення у формі листа від 21.07.2020 №11183/з з доповіддю щодо виконання штатних заходів у Міністерстві та Додатком - списком осіб, які за результатами вивчення рівня професійної компетентності не можуть бути розміщені на посадах в Департаменті внутрішнього аудиту Міністерства оборони України;

- визнати протиправним і скасувати подання від 28.07.2020 до звільнення з роботи 31.07.2020 ОСОБА_1 (вх. №8578/ДКП від 29.07.2020);

- визнати протиправним і скасувати пункт 2 наказу від 29.07.2020 №200 державного секретаря Міністерства оборони України щодо припинення державної служби та звільнення з роботи ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення, 31.07.2020 у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок змін до штату апарату Міністерства оборони України;

- поновити ОСОБА_1 на роботі;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу, ОСОБА_1 , заробітну плату за час вимушеного прогулу, тобто з 01.08.2020 по час поновлення на роботі.

Ухвалою суду від 01.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою від 05 березня 2021 року суд закрив провадження у справі в частині позовних вимог, що стосуються:

- визнання протиправним і скасування рішення відповідача від 17.07.2020 №234/2387 в частині нерозміщення в новій структурі ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення;

- визнання протиправним і скасування рішення відповідача в частині нерозміщення на посаді за результатами вивчення рівня професійної компетентності та проведеної співбесіди ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення у формі листа від 21.07.2020 №11183/з з доповіддю щодо виконання штатних заходів у Міністерстві та Додатком - списком осіб, які за результатами вивчення рівня професійної компетентності не можуть бути розміщені на посадах в Департаменті внутрішнього аудиту Міністерства оборони України;

- визнання протиправним і скасування подання від 28.07.2020 до звільнення з роботи 31.07.2020 ОСОБА_1 (вх. №8578/ДКП від 29.07.2020).

Позовні вимоги вмотивовані доводами позивача про те, що у зв`язку із змінами в штаті Міноборони, що відбулися відповідно до переліку змін до штату №01/080 - Міністерства оборони України, прийнятого відповідно до директиви Міністерства від 17.06.2020 №Д-226/22 «Про проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України в 2020 році», не відбулося фактичного скорочення штатної чисельності апарату Міноборони, зокрема й департаменту внутрішнього аудиту, в якому проходив службу на посаду головного спеціаліста позивач. Ліквідувавши 22 посади головного спеціаліста в цьому департаменті, відповідач натомість створив нові 22 посади. Крім того, замість відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення, який виведено зі штату, і в якому працював позивач, в штат введено відділ аудиту системи внутрішнього контролю, відділ організації аудиту систему внутрішнього контролю, у складі якого також були посади головного спеціаліста. За кваліфікаційними вимогами та професійними компетенціями позивач уважає посади головного спеціаліста в указаних відділах тотожними, тому позивач за своєю кваліфікацією міг виконувати роботу на цій посаді, проте цю посаду як і будь-яку іншу йому безпідставно не запропоновано. При цьому відповідачем не враховано попередній позитивний досвід його роботи та не вмотивовано рішення про його звільнення.

Наведене, як стверджує позивач, свідчить, що метою скорочення посад була не реальна реорганізація, а звільнення осіб, які за висновком відповідача не відповідають кваліфікаційним вимогам.

Таке протиправне звільнення, яке також відбулося з порушенням вимог Кодексу законів про працю України, порушило право позивача на працю.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи доводи позивача про протиправність звільнення, наполягав на його правомірності. Заначив, що наданими доказами підтверджується скорочення посад державної служби, а саме головних спеціалістів в департаменті внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, незважаючи на те, що в цілому в апараті Міністерства не відбулося скорочення штатної чисельності працівників. Нові посади головних спеціалістів у штатному розписі введені до інших структурних підрозділів департаменту внутрішнього аудиту і характеризуються іншими функціональними обов`язками. Стосовно твердження позивача про безпідставне ненадання йому пропозиції з вакантними посадами для працевлаштування, зауважив, що відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» повноваження Міноборони щодо надання таких пропозицій є дискреційними, тому відповідач не скористався своїм правом запропонувати позивачу вакантні посади для працевлаштування.

Позивач надав суду відповідь на відзив, в якому не погодився з його запереченнями щодо позовних вимог. Водночас висловив свої міркування стосовно того, що застосований стосовно позивача при звільненні відповідачем пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» є звуженням раніше гарантованих конституційних прав на працю, тому в силу статті 22 Конституції України така норма є неконституційною і не підлягає застосуванню судом при вирішенні цього спору.

В запереченні на відповідь на відзив відповідач, поміж іншого, висловив свою позицію що до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку зі звільненням позивача з державної служби, а саме з моменту його попередження про наступне звільнення 22.06.2020, до цих правовідносин Міністерством оборони України обґрунтовано застосовано Закон України «Про державну службу» з урахуванням змін, внесених відповідними законами, які набрали чинності станом на цю дату.

Ознайомившись із матеріалами справи суд встановив, що позивач проходив публічну службу, а саме державну службу в Міністерстві оборони України на посаді головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення департаменту внутрішнього аудиту.

З метою упорядкування структури апарату Міністерства оборони України та побудови нової та ефективної системи оцінки діяльності оборонного відомства службою внутрішнього аудиту Міністерством оборони України прийнято директиву від 15.06.2020 №Д-226/21 «Про проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України в 2020 році», якою:

1) затверджено План проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України в 2020 році;

2) Державному секретарю Міністерства оборони України запропоновано:

- провести організаційні заходи відповідно до законодавства України з питань проходження військової та державної служби в обсязі та до строків, визначених Планом проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України в 2020 році;

- забезпечити недопущення зниження рівня якості виконання визначених завдань під час проведення організаційних заходів;

3) затверджено перелік змін до директиви Міністерства оборони України від 15.06.2020 №Д-226/21 «Про проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України в 2020 році»,

На виконання вищевказаної директиви посадовими особами департаменту кадрової політики Міністерства оборони України підписано Перелік змін до штату №01/080 - Міністерство оборони України (Центральний апарат Міністерства оборони України) від 18.06.2020 № 226/2469, яким передбачено проведення у Міністерстві оборони України організаційного заходу шляхом виведення у повному складі з озброєнням та технікою усіх посад та введення нових посад у департаменті внутрішнього аудиту Міністерства оборони України.

У зв`язку з викладеним посадові особи відповідача, керуючись вимогами пункту 1 частини першої та статтею третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» 22.06.2020 письмово повідомили позивача про скорочення його посади та про наступне звільнення. У рядку «У зв`язку із скороченням займаної посади пропонується Вам для переведення вакантна посада відповідно до Вашої кваліфікації» цього повідомлення інформація про запропоновані позивачу вакантні посади відсутня.

Листом від 17.07.2020 №234/2387 департамент внутрішнього аудиту повідомив департамент кадрової політики Міністерства оборони України про прийняття 17.07.2020 відповідальним в департаменті за проведення організаційних заходів рішення про нерозміщення в новій структурі низки державних службовців, зокрема й ОСОБА_1 . Водночас висловлено прохання надання допомоги вказаним в листі державним службовцям, в тому числі й ОСОБА_1 , щодо переведення на рівні або нижчі посади державної служби до інших структурних підрозділів апарату Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил та Органів військового управління. Заначено, що введення в дії переліку змін до штату планується з 31.07 або 03.08.2020.

З акту від 17.07.2020, складеного головними спеціалістами департаменту внутрішнього аудиту, які повідомлені про наступне звільнення, під час проведеної з кожним із них співбесіди 8-10.07.2020, державних службовців повідомлено про максимальне сприяння у залишенні на державній службі, тоді як 17.07.2020 усіх їх повідомлено про прийняте рішення про нерозміщення у новій структурі департаменту без надання жодних пропозицій для працевлаштування.

Листом від 21.07.2020 №11183/з/ департамент кадрової політики та відповідальний за виконання організаційного заходу в департаменті внутрішнього аудиту Міністерства оборони України повідомили Державного секретаря Міноборони про проведені організаційно-штатні заходи в департаменті внутрішнього аудиту. Зокрема повідомлено про проведення співбесіди з державними службовцями названого департаменту на предмет вивчення рівня їхньої професійної компетентності, за результатами якої з`ясовано, що дев`ять з них згідно зі списком, що додається, не можуть бути розміщені в департаменті. Водночас подали на погодження і підпис проекти наказу про введення в дію переліку змін до штату названого департаменту, наказів про звільнення державних службовців департаменту, які не розміщуються в цьому департаменті - 31.07.2020; наказів про призначення державних службовців департаменту, які розміщуються на вакантних посадах в цьому департаменті - з 01.08.2020.

У переліку осіб, які за результатами вивчення рівня професійної компетентності та проведених співбесід не можуть бути розміщені на посадах в Департаменті внутрішнього аудиту Міноборони, що є додатком до вищевказаного листа, значиться також і позивач.

У зв`язку з викладеним відповідальний за виконання організаційного заходу звернувся до Державного секретаря Міністерства оборони України з поданням від 28.07.2020 про звільнення з роботи 31.07.2020 головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення департаменту внутрішнього аудиту ОСОБА_1 .

Пунктом 2 наказу державного секретаря Міністерства оборони України від 29.07.2020 №200 відповідно до пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» припинено державну службу позивача та звільнено його з посади головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення 31.07.2020 у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок змін до штату апарату Міноборони.

Підставою для звільнення вказано подання відповідального за виконання організаційного заходу в Департаменті внутрішнього аудиту (вх.№8578/ДКП від 29.07.2020), попередження про наступне вивільнення від 22.06.2020, директива Міністерства оборони України від 17.06.2020 №Д-226/22 «Про проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України в 2020 році», перелік змін до штату №01/080 - Міністерство оборони України (центральний апарат Міністерства оборони України) від 18.062020 №226/2469.

Оцінюючи правомірність цього наказу суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Суспільні відносини, пов`язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України «Про державну службу».

Указаний Закон як і інші закони, що застосовуються судом при вирішенні даного спору, застосовуються, зокрема, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 5 названого Закону правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Оскільки позивач проходив державну службу в Міністерстві оборони України, то при вирішенні даного спору, що стосується його звільнення підлягає застосуванню Закон України «Про державну службу».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Згідно із статтею 8 вказаного Закону Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.

Пунктом 8 частини другої статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністр як керівник міністерства затверджує структуру апарату міністерства і його територіальних органів.

Згідно з пунктом 8 Положення про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671 (далі також - Положення №671), Міноборони в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

З питань забезпечення організаційних заходів в апараті Міноборони Міністр видає директиви, а з питань реформування та розвитку Збройних Сил та Держспецтрансслужби, їх бойової і мобілізаційної готовності, готовності Держспецтрансслужби до виконання завдань за призначенням, оперативної та бойової підготовки, підготовки особового складу Держспецтрансслужби, здійснення організаційних заходів та інспектування - спільні з Головнокомандувачем Збройних Сил та Головою Адміністрації Держспецтрансслужби накази і директиви.

Відповідно до пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 №179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій» формування структури Міністерства оборони визначається Міністром оборони з урахуванням дії особливого періоду та визначених законами спеціальних вимог.

У Міноборони як центральному органі виконавчої влади та органі військового управління можуть створюватися окремі структурні підрозділи (департаменти, управління, відділи) для виконання завдань військово-політичного і адміністративного керівництва Збройними Силами, управління в умовах особливого періоду Державною спеціальною службою транспорту та розвідувальним органом, що підпорядковані Міноборони.

Як встановлено судом, з урахуванням наведених положень нормативно-правових актів та з метою вдосконалення структури апарату Міністерства оборони України Міністром оборони України прийнято директиву від 17.06.2020 №Д-226/22 про проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України в 2020 році.

При цьому суд не надає оцінку обставинам прийняття зазначеної директиви та необхідності проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України, враховуючи, що позивачем в межах даної справи зазначені рішення не оскаржено.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Відповідно до пунктів 11 та підпунктів 1 та 7 пункту 12 Положення №679 з метою забезпечення діяльності Міноборони, стабільності та наступності в його роботі, організації поточної роботи, пов`язаної із здійсненням повноважень Міноборони, Кабінетом Міністрів України призначається державний секретар Міноборони, який очолює апарат Міноборони.

Державний секретар Міноборони: організовує роботу апарату Міноборони (підпункт 1 пункту 12) та призначає на посаду та звільняє з посади у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, державних службовців апарату Міноборони, укладає та розриває з ними контракти про проходження державної служби в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності (крім керівників структурних підрозділів апарату Міноборони) (підпункт 7 пункту 12).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Отже, вказана правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише із скороченням чисельності або штату державних службовців, а й із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Згідно з частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Як встановлено судом, підставою для припинення позивачу державної служби та звільнення з роботи стало скорочення посади головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України.

Судом проаналізовано перелік змін до штату департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України (штат № 01/080 - Міністерство оборони України (Центральний апарат Міністерства оборони України) та встановлено, що зі штату виведено 22 посади працівника - державного службовця та введено 22 посади працівника - державного службовця, тобто скорочення чисельності та штатної кількості посад державної служби не відбулося

Водночас судом встановлено скорочення посади головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення, яку обіймав позивач, введення нової структури шляхом введення нових структурних підрозділів у згаданому департаменті, а саме відділів: з оцінки ефективності функціонування системи внутрішнього контролю; управління коштами обліку та звітності; використання і збереження активів; управління державним майном; моніторингу врахування рекомендацій, що як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем не заперечувалося.

Викладене свідчить про зміни структури та штату департаменту внутрішнього аудиту, а отже, й Міністерства оборони України, без скорочення в цілому чисельності або штату державних службовців, внаслідок чого посаду головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення, яку обіймав позивач, скорочено, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» зумовило виникнення підстави для припинення його державної служби та звільнення.

При цьому суд не бере до уваги доводи позивача про те, що застосований відповідачем при його звільненні пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» є звуженням раніше гарантованих конституційних прав на працю, тому в силу статті 22 Конституції України така норма є неконституційною і не підлягає застосуванню судом при вирішенні цього спору.

Наведене обґрунтовується тим, що згідно зі статтею 150 Конституції України вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність) вищевказаної правової норми Закону «Про державну службу» Закону №113-ІХ є компетенцією Конституційного Суду України.

Відповідно до частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Наразі суд не вбачає підстав для висновку, що пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» не підлягає до застосування як неконституційний, тому при вирішенні даного спору не надає оцінку відповідності вказаному положенню цього Закону нормам Конституції України, незважаючи на те, що частково свої вимоги позивач обґрунтовує доводами про її невідповідність нормам Конституції України.

Відтак, відповідач обґрунтовано застосував пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» при звільненні позивача в чинній на час його звільнення редакції.

Суд також критично сприймає доводи позивача про те, що відповідач безпідставно не запропонував йому при звільненні жодної вакантної посади для працевлаштування, оскільки такі посади були наявні в його розпорядженні. Таке твердження суду ґрунтується на приписах частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», який надає відповідачу дискреційні повноваження щодо надання державному службовцю, який підлягає звільненню на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті, пропозицій для працевлаштування.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права. Ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанта рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанта вибору будь-ким.

Верховний Суд в постанові від 30.07.2020 у справі №826/10085/16, що дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Отже, при звільненні ОСОБА_1 відповідачем дотримано вимоги статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки звільнення відбулося у зв`язку із скороченням посади, яку він обіймав, його більш як за 30 днів (22.06.2020) попереджено про наступне звільнення, яке відбулося 31.07.2020.

Суд критично сприймає доводи позивача про порушення відповідачем положень КЗпП України, оскільки, як неодноразово звертав увагу Верховний Суд при вирішенні спорів, пов`язаних із звільненням з публічної служби, трудове законодавство у відносинах публічної служби підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі №803/31/16, від 30.07.2019 у справі №804/406/16, від 08.08.2019 у справі №813/150/16.

Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, яка задоволенню судом не підлягає, то ці вимоги також не підлягають задоволенню судом.

Відтак, позовні вимоги в цілому є необґрунтованими та задоволенню судом не підлягають.

Слід зазначити, що відповідач просив в частині позовних вимог 1 та 2 залишити позов без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, утім судом щодо цих вимог прийнято ухвалу про закриття провадження.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову підстави для відшкодування позивачу судових витрат, понесених у зв`язку зі зверненням до суду з адміністративним позовом, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 2, 77, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко