Ухвала суду № 95506481, 05.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

05 березня 2021 року м. Київ№ 640/20288/20 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Міністерства оборони Українипровизнання протиправним та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 17.07.2020 №234/2387 в частині нерозміщення в новій структурі ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення;

- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача в частині нерозміщення на посаді за результатами вивчення рівня професійної компетентності та проведеної співбесіди ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення у формі листа від 21.07.2020 №11183/з з доповіддю щодо виконання штатних заходів у Міністерстві та Додатком - списком осіб, які за результатами вивчення рівня професійної компетентності не можуть бути розміщені на посадах в Департаменті внутрішнього аудиту Міністерства оборони України;

- визнати протиправним і скасувати подання від 28.07.2020 до звільнення з роботи 31.07.2020 ОСОБА_1 (вх. №8578/ДКП від 29.07.2020);

- визнати протиправним і скасувати пункт 2 наказу від 29.07.2020 №200 державного секретаря Міністерства оборони України щодо припинення державної служби та звільнення з роботи ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення, 31.07.2020 у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок змін до штату апарату Міністерства оборони України;

- поновити ОСОБА_1 на роботі;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу, ОСОБА_1 , заробітну плату за час вимушеного прогулу, тобто з 01.08.2020 по час поновлення на роботі.

Ухвалою суду від 01.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Однак, за висновком суду провадження в частині позовних вимог, що стосуються:

- визнання протиправним і скасування рішення відповідача від 17.07.2020 №234/2387 в частині нерозміщення в новій структурі ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення;

- визнання протиправним і скасування рішення відповідача в частині нерозміщення на посаді за результатами вивчення рівня професійної компетентності та проведеної співбесіди ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення у формі листа від 21.07.2020 №11183/з з доповіддю щодо виконання штатних заходів у Міністерстві та Додатком - списком осіб, які за результатами вивчення рівня професійної компетентності не можуть бути розміщені на посадах в Департаменті внутрішнього аудиту Міністерства оборони України;

- визнання протиправним і скасування подання від 28.07.2020 до звільнення з роботи 31.07.2020 ОСОБА_1 (вх. №8578/ДКП від 29.07.2020)

підлягає закриттю судом на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів).

Рішення суб`єкта владних повноважень у контексті положень Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (пункт 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

За частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За змістом частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Водночас право на судове оскарження не є абсолютним, наявність лише формальної або процедурної помилки, без врахування рішення, яке має для суб`єкта конкретні юридичні наслідки, не є підставою для звернення до суду.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Водночас сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту, юридичної природи обставин у справі та реалізації суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах владних управлінських функцій.

Визначальним для розуміння спору як адміністративно-правового є не тільки участь суб`єкта владних повноважень, але й характер відповідного спору та його наслідки для суб`єкта спірних правовідносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та /або їх посадовими особами у цих відносинах владних управлінських функцій.

З огляду на наведені вище положення Кодексу адміністративного судочинства України та загальновідомі ознаки та властивості нормативно-правового й індивідуального актів, суд уважає, що рішення відповідача від 17.07.2020 №234/2387, яке частково оскаржується позивачем; рішення відповідача у формі листа від 21.07.2020 №11183/з, яке частково оскаржується позивачем, та подання від 28.07.2020 про його звільнення з роботи в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України не є рішеннями суб`єкта владних повноважень, оскільки за своїми ознаками не належить ні до нормативно-правового, ні до індивідуального акта.

Позивач помилково сприймає як рішення суб`єкта владних повноважень лист директора департаменту внутрішнього аудиту від 17.07.2020 №234/2387, адресований департаменту кадрової політики Міністерства оборони України, лист департаменту кадрової політики Міністерства оборони та відповідального за виконання організаційного заходу в департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 21.07.2020 №11183/з, адресований Державному секретарю Міністерства оборони України, в яких, поміж іншого, йдеться про доцільність звільнення позивача з займаної посади, а також подання відповідального за виконання організаційного заходу від 28.07.2020, адресоване Державному секретарю Міністерства оборони про його звільнення з посади. Зазначені документи не є ні нормативно-правовими актами, оскільки не містять норм права, ні індивідуальними актами, оскільки адресовані іншим особам, а не позивачу, і самі по собі не створюють для нього жодних правових наслідків. Вказані документи за своїм змістом є службовою/внутрівідомчою документацією Міністерства оборони України, є носіями відповідної інформації, що стосується припинення державної служби позивача і його звільнення, однак не є остаточними документами, що створюють для позивача правові наслідки, а є лише передумовою для прийняття Державним секретарем Міністерства оборони України рішення/наказу щодо припинення державної служби і звільнення позивача. При цьому навіть для Державного секретаря Міністерства оборони України ці документи не мають обов`язкового значення.

Зазначені вище листи та подання можуть бути предметом оцінки судом під час вирішенні судом питання про правомірність рішення/наказу, прийнятого Державним секретарем Міністерства оборони України на їх реалізацію.

З матеріалів справи вбачається, що з вищевказаних документів лише подання відповідального за виконання організаційного заходу в департаменті внутрішнього аудиту від 28.08.2020 про звільнення позивача слугувало однією з підстав для видання наказу про його звільнення.

Таким чином, оскаржувані листи та подання не мають обов`язкового характеру і не набули статусу рішення суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовна вимога про визнання їх протиправними і скасування не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Такий висновок суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.04.2019 у справі №817/3305/15 та від 02.10.2019 у справі №821/2137/15-а.

Тлумачення поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» наведено у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22.03.2018 у справі №800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18 та від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» необхідно розуміти в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

За наведених обставин, щодо оскарження вищевказаних листів та подання не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

Ураховуючи викладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в частині позовних вимог, в яких він просив суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 17.07.2020 №234/2387 в частині нерозміщення в новій структурі ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення;

- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача в частині нерозміщення на посаді за результатами вивчення рівня професійної компетентності та проведеної співбесіди ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу аудиту у сфері фінансового забезпечення у формі листа від 21.07.2020 №11183/з з доповіддю щодо виконання штатних заходів у Міністерстві та Додатком - списком осіб, які за результатами вивчення рівня професійної компетентності не можуть бути розміщені на посадах в Департаменті внутрішнього аудиту Міністерства оборони України;

- визнати протиправним і скасувати подання від 28.07.2020 до звільнення з роботи 31.07.2020 ОСОБА_1 (вх. №8578/ДКП від 29.07.2020).

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко