Рішення № 95506372, 23.02.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2021 року м. Київ № 640/19170/19

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправними дії та скасувати рішення, зобов`язати вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення на день встановлення інвалідності відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» (зі змінами) та статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей;

- скасувати рішення Міністерства оборони України у формі затвердження Міністром оборони протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 12.07.2019 № 90 у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок травми, пов`язаної з виконанням ним обов`язків військової служби;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності другої групи внаслідок виконання обов`язків військової служби у розмірі 54-місячного грошового забезпечення, встановленого ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на день встановлення інвалідності;

- зобов`язати відповідача виконати судове рішення протягом десяти днів з дня набрання ним законної сили;

- зобов`язати надати до суду звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Міністерство оборони України протиправно не визнало право позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду війни II групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 54-місячного грошового забезпечення станом на день встановлення інвалідності (15.05.2008 року). Причиною відмови Міністерства оборони України виявилось неправильне визначення відповідачем часу настання спірних правовідносин між сторонами у справі. Відтак, на думку позивача, відповідачем порушено приписи ч. 1 ст.58 Конституції України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва суду від 10.10.2019 року у адміністративній справі № 640/19170/19 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

07.11.2019 року до суду надійшов відзив представника відповідача щодо позовної заяви, відповідно до якого відповідач зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем пропущено строки звернення для розгляду питання щодо надання одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність позивачу встановлено через 10 років з моменту звільнення, а не на протязі трьох місяців як це передбачено Постановою № 499, а відтак, права на отримання одноразової грошової допомоги позивач не має.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з військової служби 22.09.1998 року. Позивачу наразі отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З 15.05.2008 року позивач отримав II групу інвалідності у зв`язку із травмою, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ від 15.05.2008 року № 000699.

З наявної в матеріалах справи копії експертного висновку Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи вбачається, що причиною інвалідності є «травма пов`язана з виконання обов`язків служби». Зворотнього суду не доведено.

З метою призначення одноразової грошової допомоги на підставі положень ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII та Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою та необхідними документами.

Листом № 12/1993 від 29.07.2019 року Вінницький обласний військовий комісаріат повідомив позивача, що згідно з протоколом № 90 від 12.07.2019 року комісією з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, прийняте рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, в зв`язку з тим, що позивача 22.09.1998 року звільнено з військової служби та 15.05.2008 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби (довідка МСЕК серія АВ № 000699 від 25.05.2008 року). Ураховуючи, що позивач звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 року № 3597-1V «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01.01.2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не має права на одержання одноразової грошової допомоги.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів, яка виразилась у ненаданні одноразової грошової допомоги, звернувся до суду з даним адміністративним позов, при розгляді якого суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі також - Закон № 2011-XII) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Положеннями п. 4 ч. 2 ст.16 Закону № 2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Наведені норми законодавства України свідчать про те, що право на отримання одноразової грошової допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби не залежно від часу встановлення інвалідності.

Підпунктом 2 п.2 Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (надалі також - Порядок №499) визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), які визнані інвалідами ІІ групи у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби одноразова грошова допомога виплачується в розмірі 54-місячного грошового забезпечення.

Разом з тим, ч. 2,3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей» визначає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом 5 пп. 4 п. 2 Порядку № 499 передбачалось, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення, виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.

Проте постановами Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2009 року та від 08.08.2011 року визнано незаконним та нечинним абзац третій та п`ятий пп. 4 п. 2 Порядку № 499, в частині визначення грошового забезпечення військовослужбовців, з мотивів їх невідповідності ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі також - Порядок № 975), встановлено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Таким чином, днем виникнення права на одноразову грошову допомогу у позивача є 15.05.2008 (дата встановлення інвалідності), а отже, відповідно до приписів п.3 Порядку № 975, виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватися на підставі нормативно - правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.

Зазначена правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.10.2018 року в адміністративній справі № 583/3021/15-а.

Так, ч. 8 ст. 163 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, набрала чинності лише з 01.01.2014 року відповідно до пункту 1 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» № 5040-VI від 04.07.2012 року.

Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.1999 року у справі № 1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у ч.1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, в силу приписів ст.58 Конституції України, ч.8 ст.16-3 Закону №2011-XII, внесена Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» № 5040-VI від 04.07.2012 року, набрала чинності 01.01.2014 року, а тому на спірні правовідносини не розповсюджується.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29.01.2019 року у справі № 336/2660/17 (2-а/336/285/2017).

Позиція відповідача у оскаржуваному рішенні про те, що нова редакція Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (з 01.01.2014 року) не поширюється на позивача з огляду на дату звільнення також є безпідставними, оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі ст.16 Закону №2011-ХІІ законодавство пов`язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги. Отже, у спірних правовідносинах застосовується редакція ст.16 Закону №2011-ХІІ, яка діяла до 01.01.2014, оскільки інвалідність встановлена довічно у 2008 році.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.11.2018 року у справі № 295/3869/17, від 30.10.2018 року у справі № 760/16027/16-а, від 07.02.2019 року у справі № 816/1266/16.

Таким чином, виходячи з того, що оскільки позивачу інвалідність вперше встановлена у 2008 році, Міністерство оборони України зобов`язане було розглянути направлені від Київського обласного військового комісаріату документи позивача у відповідності до Порядку № 499, незважаючи на те, що позивач набув право отримання одноразової виплати в 2010, а звернувся про виплату одноразової грошової допомоги лише у 2018 році.

На підставі викладеного, позов в частині вимог про визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо визначення розміру одноразової грошової допомоги та зобов`язання Міністерства оборони України призначити ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності другої групи внаслідок виконання обов`язків військової служби у розмірі 54-місячного грошового забезпечення, встановленого ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на день встановлення інвалідності є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Крім того, суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню скасувати рішення Міністерства оборони України у формі затвердження Міністром оборони протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 12.07.2019 року № 90 у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок травми, пов`язаної з виконанням ним обов`язків військової служби.

Відповідно до ст.244 КАС України, під час прийняття рішення суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо позовних вимог зобов`язати відповідача виконати судове рішення протягом десяти днів з дня набрання ним законної сили та щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідачів подати у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіту про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

На підставі вище зазначеного, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог у частині зобов`язання відповідача виконати судове рішення протягом десяти днів з дня набрання ним законної сили та зобов`язання надати до суду звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення.

Відтак, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, оскільки позивача, як особи з інвалідністю ІІ групи, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору за подання цього адміністративного позову, то питання розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 134, 139, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправними дії та скасувати рішення, зобов`язати вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення на день встановлення інвалідності відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» (зі змінами) та статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей;

3. Скасувати рішення Міністерства оборони України у формі затвердження Міністром оборони протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 12.07.2019 № 90 у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок травми, пов`язаної з виконанням ним обов`язків військової служби;

3. Зобов`язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності другої групи внаслідок виконання обов`язків військової служби у розмірі 54-місячного грошового забезпечення, встановленого ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на день встановлення інвалідності;

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст. ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.А. Качур