Рішення № 9550298, 10.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/306-32/74410.03.10 За позовом:Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі:

1.Міністерства внутрішніх справ України

2. Головного управління внутрішніх військ МВС України

до1.Державного підприємства МВС України «Спецсервіс»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укреко»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруТовариство з обмеженою відповідальністю «Верум ЛТД» про визнання недійсним договору від 22.09.2004 Суддя Хрипун О.О.

Представники: від Прокуратури Лесько Г.Є. старший помічник прокурора від Позивача-1

від Позивача-2Войтенко Ю.П. представник за довіреністю

Скляров Д.М. представник за довіреністю

від Відповідача-1

від Відповідача-2 не зявився

не зявився

від Третьої особиБогатирьов С.В. - директор ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник військового прокурора Київського гарнізону (далі Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України (далі Позивач-1, МВС), Головного управління внутрішніх війську МВС України (далі Позивач-2) з позовом до державного підприємства МВС України «Спецсервіс»(далі Відповідач-1), товариства з обмеженою відповідальністю «Укреко»(далі Відповідач-2), в якому просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу військового майна від 22.09.2004, укладений між Відповідачем-1 та Відповідачем-2.

17.11.2008 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 50/306 позов Прокурора задоволено повністю, визнано недійсним договір купівлі-продажу військового майна від 22.09.2004, укладений між Відповідачем-1 та Відповідачем-2, щодо відчуження майна, яке складається з теплиці площею 244,8 кв. м, теплиці площею 174,2 кв. м, оранжереї площею 246,1 кв. м, оранжереї площею 492,2 кв. м, оранжереї площею 224,9 кв. м, літнього кінотеатру площею 22,8 кв. м, лікувального корпусу площею 204,3 кв. м, котельної площею 149,3 кв. м, столярної майстерні площею 204,3 кв. м, танцювальної площадки.

02.12.2009 постановою Вищого господарського суду України у справі № 50/306 частково задоволена касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Верум ЛТД», рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2008 у справі № 50/306 скасоване, а справу направлено на новий розгляд.

Підставою для скасування Вищим господарським судом України рішення суду першої інстанції у справі № 50/306 стало порушення останнім норм процесуального права, а саме незалучення до участі у справі ТОВ «Верум ЛТД», що на момент розгляду справи було власником майна, переданого Відповідачем-1 Відповідачу-2 за спірним договором, та неповідомлення Відповідача-2 належним чином про судовий розгляд справи.

25.12.2009 ухвалою Господарського суду міста Києва справу № 50/306 прийнято до нового розгляду під № 50/306-32/704.

29.01.2010 ухвалою Господарського суду міста Києва залучено до участі у справі товариство з обмеженою відповідальністю «Верум ЛТД»третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідача-2.

Позовні вимоги обґрунтовані Прокурором з посиланням на те, що договір купівлі-продажу військового майна від 22.09.2004 укладений між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 на підставі договору про порядок реалізації нерухомого військового майна (договір комісії) №347/2 від 07.07.2004, який був визнаний недійсним рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2007 у справі 18/34, що вступило в законну силу. Оскільки договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його укладення, Відповідач-2 уклав з Відповідачем договір купівлі-продажу військового майна від 22.09.2004, не маючи на те необхідних повноважень, а також порушивши вимоги пп. 11 та 12 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000, якими передбачено, що Відповідач-1 для реалізації військового майна зобовязаний належним чином укласти угоду з власником військового майна.

Позивач-2 в судових засіданнях, що проводилися при новому розгляді справи, підтримав заявлені Прокурором позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач-1 надав до суду письмові пояснення, в яких визнав позовні вимоги, зазначаючи, що не мав повноважень на укладення спірного договору купівлі-продажу від 22.09.2004.

Відповідач-2 в судові засідання, що проводилися у справі, не зявлявся, письмового відзиву на позов до суду не направив, хоча про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином.

Третя особа подала до суду письмові пояснення, в яких заперечує проти задоволення позову та просить суд припинити провадження у справі, посилаючись на те, що повноваження Відповідача-1 на момент укладення договору купівлі-продажу військового майна від 22.09.2004 не були жодним чином обмежені, оскільки рішення про визнання недійсним договору про порядок реалізації нерухомого військового майна №347/2 від 07.07.2004 було прийняте в 2007 році, тобто задовго після укладення спірного договору. Крім того, питання щодо правомірності укладення Позивачем-2 договору комісії з Відповідачем-1, а також щодо законності укладеного на підставі нього договору купівлі-продажу вже розглядалося Вищим господарським судом України у справі № 48/162 у спорі між тими самими сторонами, що є підставою згідно з п. 2 ст. 80 ГПК України для припинення провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників осіб, що беруть участь у справі, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.09.2004 між Відповідачем-1 (продавець) та Відповідачем-2 (покупець) укладений в нотаріальній формі договір купівлі-продажу (далі Договір), відповідно до п. 1 якого держава в особі Верховної Ради України продала чотири пятих частки будівель та споруд, розташованих за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Кореїз, шосе Кореїзьке, будинок 2, що знаходяться в управлінні Позивача-2 (далі обєкт), а Відповідач-2 купив зазначений обєкт, який складається з теплиці площею 244,8 кв. м, теплиці площею 174,2 кв. м, оранжереї площею 246,1 кв. м, оранжереї площею 492,2 кв. м, оранжереї площею 224,9 кв. м, літнього кінотеатру площею 22,8 кв. м, лікувального корпусу площею 204,3 кв. м, котельної площею 149,3 кв. м, столярної майстерні площею 204,3 кв. м, танцювальної площадки.

Як вбачається зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА № 138383 від 09.09.2004, на момент укладення Договору будівлі та споруди, розташовані за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Кореїз, шосе Кореїзьке, будинок 2, включаючи ті, що були передані за Договором, належали державі в особі Верховної Ради України та знаходилися в управлінні Позивача-2.

Відповідно до п. 3.1 Договору ціна, за якою Відповідач1- передає майно Відповідачу-2 згідно зі звітом оцінювача ТОВ «ПБ-консалтинг»від 30.06.2004, що є невідємною частиною договору, становить 43440,00 грн., крім того ПДВ 8688,00 грн., разом 52128,00 грн.

В матеріалах справи знаходиться копія звіту з оцінки ринкової вартості нерухомого майна Головного управління внутрішніх військ України, що знаходиться на балансі санаторію «Ратник»від 30.06.2004, виконаний товариством з обмеженою відповідальністю «ПБ-консалтинг»на замовлення Відповідача-2 для цілей укладення договору купівлі-продажу зазначеного майна.

Згідно з висновком, викладеним у звіті, станом на 30.06.2004 ринкова вартість обєкту нерухомого майна, яке знаходиться на балансі санаторію «Ратник»для цілей даної оцінки без урахування ПДВ складає 181375,00 грн.

Відтак, на підставі спірного Договору Відповідач-1 відчужив майно за ціною, що є більше як в чотири рази нижчою за його ринкову вартість, визначену субєктом оціночної діяльності.

17.06.2005 за зверненням Генеральної прокуратури України Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз було проведене рецензування звіту з оцінки ринкової вартості нерухомого майна Головного управління внутрішніх військ України, що знаходиться на балансі санаторію «Ратник»від 30.06.2004, виконаного товариством з обмеженою відповідальністю «ПБ-консалтинг», за результатами чого складено висновок спеціалістів № 50/15.

Згідно з зазначеним висновком ринкова вартість обєктів, відчужених на підставі договору купівлі продажу від 22.09.2004, станом на дату попередньої оцінки від 30.06.2004 з урахуванням права користування земельною ділянкою складає: 330283,00 грн. у випадку, коли вартість права користування земельною ділянкою співпадає з площею забудови обєктів оцінки та 620838,00 грн. у випадку, коли враховується вартість права користування земельною ділянкою, яка відповідає 4/5 часткам всієї земельної ділянки.

Відповідно до преамбули Договору Відповідач-1 при укладенні цього Договору діяв, зокрема, на підставі Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС, яке пропонується до відчуження» від 12.04.2000 № 214-р, договору про порядок реалізації нерухомого військового майна № 347/2, № 3/21/1 від 07.07.2004.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 214-р «Про затвердження переліку нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС, яке пропонується до відчуження», затверджено перелік нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС, що пропонується до відчуження, наказано МВС здійснювати відчуження зазначеного в переліку військового майна відповідно до Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919.

В затвердженому зазначеним розпорядженням переліку відсутнє нерухоме майно, відчужене на підставі спірного Договору.

Водночас, рішенням Урядового комітету з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності від 28.05.2004, погодженим з Міністром економіки та з питань європейської інтеграції, затверджений додатковий перелік № 3 нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС, що може бути відчужене, до якого, зокрема, включене майно, що є предметом спірного Договору.

Договір про порядок реалізації нерухомого військового майна (договір комісії) № 347/2 від 07.07.2004, укладений між Позивачем-2 та Відповідачем-1, передбачав зобовязання Відповідача-1 за дорученням Позивача-2 вчинити за рахунок та в інтересах останнього угоду з третьою особою на реалізацію нерухомого військового майна, що знаходиться за адресою: м. Ялта, смт. Кореїз, Кореїзьке шосе, 2.

07.02.2007 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 18/34 за позовом заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі МВС України та Головного управління внутрішніх військ України до ДП МВС «Спецсервіс»про визнання договору недійсним визнано недійсним з моменту укладення договір про порядок реалізації нерухомого військового майна (договір комісії) № 347/2 від 07.07.2004, укладений Головним управлінням внутрішніх військ України та ДП МВС «Спецсервіс».

Зазначене рішення вступило в закону силу та є чинним на момент розгляду даної справи.

Не підлягає задоволенню заява Третьої особи про припинення провадження у даній справі на підставі п. 2 ст. 80 ГПК України у звязку з тим, що спір між тими самими сторонами та щодо того самого договору купівлі-продажу був предметом судового розгляду в справі № 48/162, в якій Вищим господарським судом України прийняте остаточне рішення, з огляду на наступне.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Як вбачається з постанови Вищого господарського суду України від 01.02.2007 у справі № 48/162 за позовом Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі МВС України, Головного управління внутрішніх військ МВС до ДП МВС «Спецсервіс», ТОВ «Укреко»про визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу військового майна предметом спору, що розглядався у справі № 48/162, були матеріально-правові вимоги щодо визнання недійсними договору про порядок реалізації нерухомого військового майна (договір комісії) № 347/2 від 07.07.2004 та договору купівлі-продажу від 22.09.2004, укладеного між ДП МВС «Спецсервіс»та ТОВ «Укреко».

Питання щодо визнання недійсним договору комісії від 07.07.2004 та договору купівлі-продажу від 22.09.2004 розглядалося судом у справі № 48/162 в контексті фактичних обставин (підстави позову), на які посилалася прокуратура та позивачі, а саме відсутність у Відповідача-1 передбачених законодавством повноважень на укладення договору комісії № 347/2, порушення при укладенні договору купівлі-продажу від 22.09.2004 вимог земельного законодавства тощо

Наведений текст постанови Вищого господарського суду України від 01.02.2007 у справі № 48/162 взятий з офіційного веб-порталу судової влади України (http://www.reyestr.court.gov.ua) та використаний при розгляді даної справи відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» .

Водночас, суд звертає увагу, що предметом позову, який розглядається в даній справі, є лише матеріально-правова вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.09.2004, заявлена у звязку з визнанням недійсним договору комісії від 07.07.2004 рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2007 у справі № 18/34, що було прийняте та вступило в силу після прийняття постанови Вищим господарським судом України у справі № 48/162.

Відтак, відсутні визначені в п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України передумови для припинення провадження в даній справі.

В матеріалах справи знаходиться копія договору купівлі-продажу від 28.10.2006, укладеного між Відповідачем-2 та Третьою особою, відповідно до якого Третя особа придбала у Відповідача-2 за 1260000,00 грн. будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Ялта, смт. Кореїз, шосе Кореїзьке, 2, а саме: теплицю площею 244,8 кв. м, теплицю площею 174,2 кв. м, оранжерею площею 246,1 кв. м, оранжерею площею 492,2 кв. м, оранжерею площею 224,9 кв. м, літній кінотеатр площею 22,8 кв. м, лікувальний корпус площею 204,3 кв. м, котельня площею 149,3 кв. м, столярна майстерня площею 204,3 кв. м, танцювальна площадка.

З викладених обставин вбачається, що спір у даній справі виник у звязку з запереченням Прокурором та Позивачем-2 дійсності договору купівлі-продажу від 22.09.2004, укладеного між Відповідачем-1 та Відповідачем-2.

За результатами розгляду справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В ч. 5 ст. 656 ЦК України передбачено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Судом встановлено, що предметом договору купівлі продажу від 22.09.2004, укладеного між Відповідачем-1 та Відповідачем-2, є нерухоме майно, яке належить до державної власності та знаходиться в управлінні Позивача-2.

Згідно з ч. 2 чт. 8 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України»дія цього Закону поширюється на інші утворені відповідно до законів України військові формування та Державну службу спеціального звязку та захисту інформації України.

Визначення військового формування закріплене в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборону України», згідно з якою військове формування це створена відповідно до законодавства України сукупність військових зєднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України»внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних обєктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.

Зі змісту наведеної норми, а також з інших положень Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України»слідує, що Позивач-2 за своїм правовим статусом є військовим формуванням, отже, правовий режим майна, що знаходиться в його управлінні, визначається, зокрема Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України» військове майноце державне майно, закріплене завійськовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далівійськові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно звязку тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України»військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

В ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України»передбачено, що рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 6).

Порядок визначення вартості та реалізації військового майна визначений постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 «Про порядок відчуження та реалізації майна Збройних Сил України»(далі Порядок).

Згідно з п. 3 Порядку повноваження субєктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.12.2000 № 481-р Відповідачу-1 надані повноваження на реалізацію на внутрішньому ринку надлишкового військового майна внутрішніх військ МВС України.

Рішення про відчуження військового майна згідно з п. 6 Порядку приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна. Додаткові переліки військового майна затверджуються Урядовим комітетом з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності.

Судом встановлено, що майно, яке є предметом спірного договору купівлі-продажу від 22.09.2004, було включене 28.05.2004 Урядовим комітетом з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності до додаткового переліку № 3 нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС, яке може бути відчужене.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 214-р «Про затвердження переліку нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС, яке пропонується до відчуження», зміст якого наводився вище, саме МВС, а не його структурні підрозділи, уповноважене відчужувати військове майно, що закріплене за внутрішніми військами.

Пунктом 11 Порядку передбачено, що відносини Міноборони з уповноваженими підприємствами (організаціями) регулюються генеральними угодами, окремими договорами комісії та іншими цивільно-правовими договорами, в яких визначаються номенклатура, кількість та категорія військового майна, його залишкова вартість, порядок, умови і терміни підготовки до реалізації, проведення розрахунків тощо.

Зі встановлених судом обставин вбачається, що окремого договору між МВС та Відповідачем-1 на реалізацію військового майна, що знаходиться в м. Ялта, смт. Кореїз, Кореїзьке шосе, 2 не укладалось.

Водночас, договір договорі комісії № 347/2 від 07.07.2004, уклдаений між Позивачем-2 та Відповідачем-1, визнаний недійсним рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2007 у справі № 18/34, що є чинним на момент розгляду даної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З огляду на наведене, суд відхиляє твердження Третьої особи про те, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 22.09.2004, між Відповідачем-2 та Відповідачем-1, повноваження останнього, визначені у договорі комісії № 347/2 від 07.07.2004, не були обмеженні, оскільки даний договір був визнаний недійсним задовго після укладення договору купівлі-продажу.

Відтак, Позивач-2 не мав передбачених чинним законодавством повноважень на укладення договору комісії № 347/2 від 07.07.2004 з Відповідачем-1 на реалізацію військового майна, що знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Кореїз, шосе Кореїзьке, 2.

Також суд звертає увагу на інші порушення вимог чинного законодвства, допущені під час укладення спірного договору купівлі-продажу від 22.09.2004.

Так згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 5 ст. 180 ГК України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 706 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобовязання.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»методика оцінки вартості військового майна, а також порядок його реалізації розробляються Міністерством оборони України, узгоджуються із заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади і затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 12 Порядку реалізація військового майна проводиться уповноваженими підприємствами (організаціями) за ринковими цінами, які склалися на відповідний період. Ціна реалізації військового майна визначається з урахуванням конюнктури ринку, залишкової вартості та витрат, повязаних з реалізацією майна, у тому числі з підготовкою його до продажу. При цьому залишкова вартість військового майна згідно з п. 9 Порядку визначається Міноборони за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»проведення незалежної оцінки майна є обовязковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обовязковим.

Внаслідок системного тлумачення наведених положень чинного законодавства суд приходить до висновку, що відчуження військового майна, яке знаходиться в державній власності, має здійснюватися за ринковою ціною, що визначається шляхом обовязкового проведення оцінки зазначеного майна субєктом оціночної діяльності, з її подальшим рецензуванням. При цьому при визначенні ціни військового майна необхідно враховувати його залишкову вартість, що визначається уповноваженим органом управління згідно зі спеціально затвердженою Кабінетом Міністрів України методикою.

Натомість, судом встановлено, що на підставі спірного договору купівлі-продажу від 22.09.2004 нерухоме військове майнобуло відчужене за значно нижчою ціною, ніж та, що визначена у звіті субєкта оціночної діяльності. До того ж, зазначений звіт був складений без отримання даних від уповноваженого органу щодо залишкової вартості такого майна, та не був рецензовний у встановленому чинним законодавством порядку.

Таким чином, при укладенні договору купівлі-продажу від 22.09.2004 сторонами були порушені обовязкові вимоги законодавства щодо визначення ціни військового майна, яке є предметом зазначеного договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин є чинним, зокрема, коли зміст правочину не суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2).

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу від 22.09.2004 зі сторони продавця був укладений Відповідачем-1, який не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для його укладення, а зміст самого договору в частині визначення його ціни грубо порушує вимоги чинного цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 22.09.2004, укладений між державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України «Спецсервіс»(03067, м. Київ, вул. Машинобудівна, 36, код ЄДРПОУ 30434770) та товариством з обмеженою відповідальністю «Укреко»(м. Дніпропетровськ, просп. Кірова, 28-А, кім. 502; код ЄДРПОУ 32502228; р/р 265030223501 в АБ «Кредит-Дніпро», МФО 305749), на підставі якого відчужене державне майно, що складається з теплиці площею 244,8 кв. м, теплиці площею 174,2 кв. м, оранжереї площею 246,1 кв. м, оранжереї площею 492,2 кв. м, оранжереї площею 224,9 кв. м, літнього кінотеатру площею 22,8 кв. м, лікувального корпусу площею 204,3 кв. м, котельної площею 149,3 кв. м, столярної майстерні площею 204,3 кв. м, танцювальної площадки.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укреко»(м. Дніпропетровськ, просп. Кірова, 28-А, кім. 502; код ЄДРПОУ 32502228; р/р 265030223501 в АБ «Кредит-Дніпро», МФО 305749) в дохід Державного бюджету України 42,5 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Спецсервіс»(03067, м. Київ, вул. Машинобудівна, 36, код ЄДРПОУ 30434770) в дохід Державного бюджету України 42,5 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Хрипун О.О.

Дата підписання рішення: 12.04.2010