Рішення № 95502867, 15.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року Справа № 160/17083/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

22.12.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 7 років з 23 липня 2020 року відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка з 18 червня 1987 року по 03 серпня 1991 року проживала та працювала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 23.07.2020 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Листом від 31.07.2020 року відповідачем відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку як потерпілому від Чорнобильської катастрофи. Підставою для відмови зазначено невідповідність довідки про період проживання на територіях радіоактивного забруднення вимогам законодавства, та виправлення на стор. 1 трудової книжки позивача. Позивач зазначає, що проживав у зоні безумовного відселення, відповідна довідка видана уповноваженим органом. З інформації з трудової книжки та наданих уточнюючих довідок можливо встановити періоди роботи позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/17083/20 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

26.01.2021 року на офіційну електронну адресу суду та 04.02.2021 року через канцелярію суду відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що позивачем надані документи, складені з порушенням, а саме надано дублікат посвідчення ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АС серії НОМЕР_1 , виданого 02.09.2019 року Дніпропетровською обласною державною адміністрацією. Підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є довідка про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, видана місцевими радами народних депутатів на цих територіях. Надана позивачем довідка від 15.08.2018 року не відповідає вимогам. Отже, підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії зі зменшенням пенсійного віку, відповідач немає.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .

Позивач 23.07.2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Листом від 31.07.2020 року за вих.№0400-0305-8/62472 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Відділ з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства) повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

В обґрунтування відмови зазначено що відповідно до ст. 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є довідка про період проживанням на територіях радіоактивного забруднення, видана місцевими Радами народних депутатів на цих територіях. Надана довідка від 15.08.2018 року №0130/166 ОСОБА_1 не відповідає вимогам. Одночасно повідомлено, що в трудовій книжці НОМЕР_3 від 20.09.1984 року, на 1 сторінці запис зроблено з порушенням Інструкції № 162 від 20.06.1974 «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях», а саме, дата заповнення внесена іншим кольором, тому для зарахування до загального стажу періоди роботи з трудової книжки немає підстав, для її підтвердження необхідно надати довідку з першого місця роботи із зазначенням дати народження. У довідці від 03.03.2020 № 4/203, виданій МОУ "Кам`янським об`єднаним міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки", дата народження не відповідає паспортним даним.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Зазначене у вказаній статті право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно зі статтею 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно із статтею 9 зазначеного Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачені пільги для обумовленої категорії громадян, перелік яких та підстави надання залежать від категорії, до якої вони належать.

Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 55 цього Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів - зі зменшенням пенсійного віку на 10 років.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1) передбачено, що при призначенні (перерахунку) пенсії за віком надаються, зокрема, документи, які засвідчують особливий статус особи, та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно до пп. «ґ» п. 7 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком подаються посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Відповідно до п. 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 501 від 25.08.1992 року (в редакції на час видачі позивачу посвідчення), зазначені посвідчення видаються на підставі одного з таких документів: посвідчення про відрядження в зону відчуження; довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (з зазначенням кількості днів і населеного пункту); військового квитка і довідки командира військової частини про участь в ліквідації наслідків аварії в зоні відчуження; рішення суду про встановлення факту безпосередньої участі в будь-яких роботах за певний період, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження, в тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також у роботах на діючих пунктах санітарної обробки людей і дезактивації техніки.

Отже, основним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, відтак надає йому право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема щодо призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Судом проаналізовані відомості, які містяться у наданих відповідачу документах, та встановлено наступне.

З копії наданого позивачем посвідчення серії НОМЕР_1 від 02.09.2019 встановлено, що він є потерпілим від Чорнобильської катастрофи.

Позивачем до матеріалів справи додано довідку архівного відділу Поліської районної державної адміністрації Київської області від 15.08.2018 року №01-30/166, в якій зазначено, що в будинкових книгах, які зберігаються в документах архівного фонду «Вільчанська селищна рада Поліського району Київської області» є відомості про те, що ОСОБА_1 , 1966 року народження, проживав в АДРЕСА_1 з 24.02.1984 року по 03.08.1991 року.

Позивач проживав та працював в смт. Вільча Поліського району Київської області з 18 червня 1987 року по 03 серпня 1991 року, тобто 4 роки 1 місяць 16 днів. Смт. Вільча Поліського району Київської області згідно з Постановою Кабінету Міністрів УРСР № 106 від 23.07.1991 віднесено до зони безумовного (обов`язкового) відселення.

Таким чином, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на зменшення пенсійного віку на 8 років.

Довідка від 22.11.2018 року за № 166 про періоди проживання позивача на території радіоактивного забруднення видана Комунальною установою Поліської районної ради Поліським районним трудовим архівом.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» державні органи, органи місцевого самоврядування, державні і комунальні підприємства, установи та організації створюють архівні Підрозділи для тимчасового зберігання архівних документів, що нагромадилися за час їх діяльності, використання відомостей, що містяться в цих документах, для службових, виробничих; наукових та інших цілей, а також для захисту прав і законних інтересів громадян».

Таким чином, Комунальна установа Поліської районної ради Поліський районний трудовий архів є структурним підрозділом Поліської районної ради, структурним підрозділом органу місцевого самоврядування. Отже вище зазначена довідка є законною, виданою згідно з вимогами чинного законодавства. Тому відмова відповідача в призначені мені пенсії із зниженням пенсійного віку як потерпілому від Чорнобильської катастрофи категорії 2 з підстав, що довідка про проживання позивача на території радіоактивного забруднення видана не місцевими Радами народних депутатів, незаконна і безпідставна.

Також у своїй відмові відповідач зазначив, що в трудовій книжці НОМЕР_3 від 20.09.1984 на сторінці 1 запис зроблено з порушенням Інструкції № 162 від 20.06.1974 «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях», а саме дата заповнення внесена іншим кольором, тому для зарахування до загального стажу періоди роботи з трудової книжки немає підстав, для її підтвердження необхідно надати довідку з першого місця роботи із зазначенням дати народження.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Так, згідно з пунктом 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.

Відповідно до п. 1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно з п. п. 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до п. 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Відповідно до п. 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому відповідно до п. 18 цієї постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

У період внесення записів про роботу ОСОБА_1 , не зарахованих відповідачем, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Разом з тим обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 275/615/17.

Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.

Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З аналізу наведених норм видно, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки або його відсутність/нечіткість на трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

Суд зазначає, що незарахування спірного стажу ОСОБА_1 суперечитиме принципу правової визначеності, оскільки у п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Заповнення іншим кольором певних записів трудової книжки не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а недотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У цьому випадку суд звертає увагу, що записи про трудову діяльність в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв`язку з чим заповнення іншим кольором певних записів трудової книжки, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи позивача, необхідного для призначення пенсії.

Позивачем через представника надіслано запит до Державного підприємства «Поліське лісове господарство», яке є правонаступником Поліського лісгоспзагу.

У довідці Державного підприємства «Поліське лісове господарство» № 323 від 15.10.2020 року, наданій на запит, зазначено, що ОСОБА_1 , 1966 року народження дійсно працював в Поліському лісгоспзазі з 17.09.1984 року (наказ № 154-К від 17.09.1984) по 17.04.1985 (наказ № 53-К від 17.04.1985) підмінним водієм РМЦ. Повної дати народження вказати неможливо у зв`язку з тим, що не збереглася особова картка працівника. У наявності особовий рахунок по заробітній платі ОСОБА_1 лише за 1985 рік, в якому вказаний рік народження працівника.

Таким чином, надати довідку з першого місця роботи ОСОБА_1 (Поліського лісгоспзагу) із зазначенням дати народження немає можливості.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи, а тому порушене право позивача підлягає відновленню судом.

Також відповідач у своїй відмові зазначив, що у довідці від 03.03.2020 № 4/203, виданій МОУ «Кам`янським об`єднаним міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки» дата народження не відповідає паспортним даним».

У зазначеній довідці вказано лише прізвище, ім`я та по батькові - ОСОБА_1 , а рік народження не вказано.

Згідно з довідкою № 4/203 від 03.03.2020 ОСОБА_1 дійсно проходив службу у рядах Збройних сил з 22.04.1985 р. по 08.06.1987р. Факт проходження ним служби в рядах Збройних сил з 22.04.1985 р. по 08.06.1987р. підтверджується записом під номером 3 в трудовій книжці серії НОМЕР_3 , військовим квитком серії НОМЕР_4 .

Суд зазначає, що позивач просить визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З метою ефективного захисту прав позивача, суд, на підставі ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлене листом від 31.07.2020 року за вих.№0400-0305-8/62472, про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, як протиправне.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію, суд зазначає наступне.

Ухвалюючи рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Згідно з ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На переконання суду, задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачеві пенсію на пільгових умовах відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 23 липня 2020 року, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Такий спосіб захисту прав позивача, на переконання суду, матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не встановлено інших підстав для відмови у призначенні пенсії, аніж досліджені та спростовані судом у ході розгляду справи.

Відтак, оскільки для прийняття рішення про призначення пенсії виконано всі умови, визначені законом, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду цієїї справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору,а докази понесення ним інших судових витрат у матеріалах справи відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлене листом від 31.07.2020 року за вих.№0400-0305-8/62472, про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити з 23.07.2020 року ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 7 років, відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка з 18.06.1987 року по 03.08.1991 року проживала та працювала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський