Рішення № 95501917, 15.03.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4196/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ до Приватного підприємства "Гарт-Плюс", м.Харків про стягнення 128754,42 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Aкціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Гарт-Плюс" про стягнення 128754,42грн. за договором оренди №3501-Н від 23.11.2007 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.12.2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 11.01.2021 року відкрито провадження у справі №922/4196/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Сторони надали до суду наступні документи:

- відзив відповідача (вх.№3773 від 15.02.21) про відмову в задоволені позову;

- відповідь позивача на відзив (вх.№4083 від 18.02.21).

Судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи надані документи.

Разом з відзивом відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Згідно з ч.ч.5,6 ст.252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

У даній справі існують всі умови для розгляду справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача.

Отже, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

23.11.2007 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Приватним підприємством «Гарт-плюс» було укладено договір оренди №3501-Н про передачу в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові вбудовані приміщення кім. №№ 23-56, загальною площею - 390,1 кв.м., розміщене за адресою: м.Харків, вул.Південнопроектна, 8 (згідно з актом приймання-передачі орендованого майна), що перебувало на балансі відокремленого підрозділу Основ`янського будівельно-монтажного експлуатаційного управління Південної залізниці.

У зв`язку з утворенням публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 року №4442-УІ, постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 року №200 та керуючись ст.15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», 01.02.2016 року між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» та Приватним підприємством «Гарт-плюс» укладено Додатковий договір №П/БМЕС-1661/НЮ до Договору оренди нерухомого майна від 23.11.2007 року №3101-Н.

Відповідно до пункту 1 Додаткового договору №П/БМЕС-1661/НЮ від 01.02.2016 року встановлено, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 23.11.2007 року № 3501-Н є ПАТ «Укрзалізниця».

В подальшому до Договору оренди нерухомого майна від 23.11.2007 року №3501-Н сторонами вносилися зміни шляхом укладання Додаткових договорів: Додатковий договір №1 від 30.03.2016 року, Додатковий договір №2 від 07.07.2016 року, Додатковий договір №3 від 25.08.2016 року, Додатковий договір №4 від 26.10.2016 року, Додатковий договір №5 від 17.11.2016 року, Додатковий договір №6 від 13.04.2017 року, Додатковий договір №7 від 28.08.2017 року, Додатковий договір №8 від 09.04.2018 року, Додатковий договір №9 від 11.05.2018 року.

Окрім цього, рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 01.03.2017 року №Ц-57/16 з 01.07.2017 року проведено реорганізацією господарства будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та вилучені зі складу філії «Південна залізниця» виробничі підрозділи: Харківське будівельно-монтажне експлуатаційне управління, Основ`янське будівельно-монтажне експлуатаційне управління, Безлюдівське будівельно-монтажне експлуатаційне управління, Куп`янське будівельно-монтажне експлуатаційне управління, Люботинський сміттєперероблювальний комплекс та з 01.07.2017 року на базі вищезазначених підрозділів утворено виробничий підрозділ «Харківське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» ПАТ «Укрзалізниця».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року №938 «Про деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство «Українська залізниця».

Наказом №169 від 19.07.2019 року затверджено та введено в дію Положення про виробничій структурний підрозділ «Харківське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Укрзалізниця» в новій редакції. У назві змінено тип Товариства з публічного акціонерного товариства на акціонерне товариство та назву Територіального управління з виробничого підрозділу на виробничій структурний підрозділ.

Відповідно до пункту 2 Додаткового Договору №9 від 11.05.2018 року пункт 10.1. Договору оренди нерухомого майна від 23.11.2007 року №3501-Н було доповнено абзацом наступного змісту: «Цей Договір діє з 01 квітня 2018 року по 30 червня 2018 року включно, без подальшого продовження».

Тобто термін дії Договору оренди нерухомого майна від 23.11.2007 року №3501-Н - по 30 червня 2018 року, без подальшого продовження.

Згідно з п.5.10. Договору оренди нерухомого майна від 23.11.2007 року №3501-Н - орендар зобов`язаний у разі припинення або розірвання договору повернути Балансоутримувачу по акту приймання - передавання орендоване майно в належному стані.

Орендар не звільнив займане приміщення після закінчення терміну дії договору, а продовжував користуватися майном.

Оскільки орендар після закінчення строку дії договору продовжував користуватися орендованим майном, то зобов`язання сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припиняється, оскільки його припинення в розумінні умов договору пов`язано з моментом повернення орендованого майна, а не з фактом закінченням строку дії договору.

Майно було передано Балансоутримувачу - 02.03.2020 року згідно з Актом приймання-передавання до Договору оренди нерухомого майна від 23.11.2007 року № 3501-Н.

Згідно з п.3.12 Договору оренди нерухомого майна від 23.11.2007 року №3501-Н - у разі припинення (розірвання) Договору оренди, Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передавання включно.

Пунктом 3.6 Додаткового договору №8 від 09.01.2018 року до Договору оренди нерухомого майна від 23.11.2007 року № 3501-Н визначено, що орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок Орендодавця. Одержувач коштів - виробничий підрозділ «Харківське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним.

Рахунки:

№874-2083 від 30.09.2019 р. на суму 20648,21 грн.

№874-3142 від 31.10.2019 р. на суму 20792,75 грн.

№874-3526 від 30.11.2019 р. на суму боргу 20938,30 грн.

№874-3796 від 31.12.2019 р. на суму 20959,24 грн.

№874-25 від 31.01.2020 р. на суму 20917,32 грн.

№874-269 від 29.02.2020 р. на суму 20959,15 грн.

№874-514 від 31.03.2020 р. на суму 20896,27 грн.

№1272 від 30.06.2020 р. на суму -19548,12 грн.

22.05.2020 року Харківським ТУ БМЕС на адресу боржника буда направлена Претензія №4 на суму 162885,02 грн., разом з претензією відповідачу направлявся Акт звірки взаємних розрахунків для підписання, відповіді на претензію не отримано, борг не сплачено, Акт звірки не повернуто.

01.06.2020 року на адресу позивача від відповідача надійшов гарантійний лист, яким останній гарантував оплату заборгованості.

01.09.2020 року на адресу позивача від відповідача надійшов гарантійний лист, яким гарантував оплату заборгованості в сумі 122273,46 грн. до жовтня 2020 року.

Але свої зобов`язання відповідачем не виконано, борг не сплачено.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.1 ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» оренда - це засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до п.1 ст.759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з п.1 ст.283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Пунктом 2 статті 291 ГК України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За приписами ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ч.1 ст.762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідачем своєчасно не було повернуто орендоване приміщення, відповідно позивачем нараховано до стягнення з відповідача плату за час фактичного користування приміщенням в розмірі 122273,46 грн. за період з жовтня 2019 року по березень 2020 року.

Позивач та Відповідач перебували у договірних відносинах щодо оренди майна згідно з договором оренди №3501-Н від 23.11.2007 року, термін дії якого припинився 30.06.2018 року.

Позивач вважає, що оскільки орендар після закінчення строку дії договору продовжував користуватися орендованим майном, то зобов`язання сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припиняється, оскільки його припинення в розумінні умов договору пов`язано з моментом повернення орендованого майна, а не з фактом закінченням строку дії договору.

Враховуючи припинення дії договору, суд розцінює подальше користування приміщенням відповідачем як бездоговірне, у зв`язку з чим до спірних правовідносин застосовуються положення ст.1212 ЦК України.

Після припинення дії договору оренди відповідач продовжував користуватися майном та не повернув Позивачу майно по акту приймання - передавання. Відповідач отримував рахунки та проводив оплату за користування майном, остання оплата відбулась 30.10.2019 року на суму 10000,00 грн.

Відповідач своїми листами від 01.06.2020 року та від 01.09.2020 року гарантував оплату заборгованості в розмірі 122273,46 грн. з ПДВ, посилаючись на тяжке фінансове становище.

Але відповідач заперечує щодо позовних вимог та зазначає, що фактично не користувався орендованим майном з 01.07.2018 року, за відсутністю постачання пари до орендованого майна, зазначає, що неодноразово звертався до Орендодавця та Балансоутримувача з листами щодо поновлення пари.

Також відповідач посилається на п.7.2. Договору оренди та зазначає, що Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали Орендарю користуватися орендованим майном на умовах Договору, але яким саме чином Орендодавець перешкоджав Орендарю не зазначає.

Суд звертає увагу, що предметом Договору оренди №3501-Н від 23.11.2007 року є передача в строкове платне користування майно - нежитлові вбудовані приміщення кім. №№ 23-56, загальною площею - 390,1 кв.м., розміщені за адресою: м.Харків, вул.Південнопроектна,8. Договір припинив свою дію 30.06.2018 року.

Між позивачем та відповідачем не має жодних договірних зобов`язань щодо надання пари. Позивач не є постачальником послуг з надання пари, не має на це відповідної Ліцензії, не займається даним видом господарської діяльності.

Позивач зазначає, що до кого звертався відповідач, з якими саме листами і з приводу чого йому невідомо. Доказів в обґрунтування своїх міркувань та заперечень відповідач не надає.

Відповідач посилається на Додатковий договір №8 від 09 квітня 2018 року (дата зазначена невірно). Додатковий договір №8 між сторонами по Договору оренди був укладений 09.01.2018 року, згідно з яким «Орендна плата визначена за домовленістю сторін і з 01 вересня 2017 року становить 14506,49 грн. без ПДВ на місяць», «Орендна плата з вересня 2017 року до завершення дії договору визначається шляхом корегування орендної плати на індекс інфляції». Термін дії визначений до 31 березня 2018 року.

Так, Позивачем на підставі укладеного Додаткового договору №8 від 09.01.2018 року в лютому 2018 року було проведено перерахунок (донарахування) починаючи з вересня 2017 (рахунок № 530 від 28.02.2018 року на суму 14433,59 грн. з ПДВ), який був сплачений Відповідачем.

Отже, з вересня 2017 року застосовувалася сума орендної плати в розмірі - 14506,49 грн. з подальшим коригуванням орендної плати на індекс інфляції і в лютому 2018 року розмір орендної плати складав - 18586,73 грн. з ПДВ (рахунок №529 від 28.02.2018 року), в березні 2018 року - 18754,01 грн. з ПДВ (рахунок №759 від 31.03.2018 року).

Додатковим договором №9 від 11.05.2018 року, укладеним між сторонами по Договору оренди - «Орендна плата за квітень 2018 року до завершення дії договору визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць» та в квітні 2018 року розмір орендної плати складав - 18960,30 грн. з ПДВ. (рахунок №1048 від 30.04.2018 року), з подальшим коригуванням орендної плати щомісяця.

Але відповідач в своїх міркуваннях та розрахунках застосовує орендну плату в розмірі 14506,49 грн. з березня 2018 року з подальшим корегуванням орендної плати на індекс інфляції, а ні з вересня 2017 року, як це зазначено Додатковим договором №8 від 09.01.2018 року. Тому відповідач помиляється при контррозрахунку в відзиві на позовну заяву.

Також, відповідач зазначає, що позивач не надав документів, що він є власником майна, або має майнові права.

Так визначення права власності на майно не є предметом спору даного позову, а засобами доказування вимог позивача є сам договір оренди №3501-Н від 23.11.2007 року, укладений між позивачем та відповідачем.

Однак суд звертає увагу, що Додатковим Договором №П/БМЕС-1661/НЮ від 01.02.2016 року до договору оренди нерухомого майна від 23.11.2007 року №3501-Н, укладеним між позивачем та відповідачем встановлено, що орендарем майна є ПАТ «Укрзалізниця», у зв`язку з утворенням публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 року №4442-VI, постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 року №200 та керуючись ст.15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.11.2019 року власником нерухомого майна - нежитлові будівлі 1-го поверху №23-56 в літ. «А-1» загальною площею 390,1 кв.м. є ДЕРЖАВА УКРАЇНИ В ОСОБІ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ».

Згідно з ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач виставляв відповідачу рахунки за фактичне користування приміщенням, які відповідачем не сплачувались.

Відповідачем не було надано суду доказів на підтвердження внесення орендної плати.

Статтею 631 ЦК України та ч.7 ст.180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Разом із цим відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Верховний Суд у Постанові від 15.02.2019 року у справі №910/21154/17 виклав наступний правовий висновок: "Відповідно до ч.2 ст.570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном грошовими коштами набутими підрядникам без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте маймо), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте згодам відпала.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 10 04.2018 року у справі №910/10156/17."

Отже, внаслідок припинення дії Договору, підстава, на якій відповідач заволодів сумою орендної плати - відпала, а відтак така грошова сума втрачає ознаки орендної плати та стає майном (грошовими коштами), збереженими відповідачем без достатньої правової підстави та підтягає поверненню на підставі ст.1212 ЦК України.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій щодо повернення суми грошових коштів, отриманої за припиненим спірним договором, доказів протилежного суду не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за бездоговірне користування приміщенням за період жовтня 2019 року по березень 2020 року в сумі 122273,46 грн. є правомірними, обґрунтованими, такими, що підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані і тому підлягають задоволенню.

Щодо нарахування інфляційних витрат в сумі 3055,50 грн. та 3% річних в сумі 3425,46 грн. суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17, від 16.05.2018 року у справі №14-16цс18, від 17.10.2018 року у справі №908/2552/17.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, відповідач не виконав у встановлений строк свої грошові зобов`язання, не повернув безпідставно набуті кошти, у зв`язку з чим, до нього правомірно заявлені позивачем вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 3% річних та інфляційних, суд вважає його обґрунтованим та вірним, а вимоги по їх стягненню такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п.п.3,5,6 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається: висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.

Таким чином, підсумовуючи викладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог, а відтак позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 76-80, 86, 129, 236, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Гарт-Плюс" (адреса: 61024, м.Харків, вул.Студентська,19; код ЄДРПОУ 34952550; р/р НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» в м.Харків, МФО 351533, свідоцтво платника ПДВ НОМЕР_2 ) на користь Aкціонерного товариства "Українська залізниця" (адреса: 03150, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, буд.5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель та споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (адреса: 03135, м.Київ, вул.Льва Толстого,61; ІВАN №: НОМЕР_3 в ТВБВ №10026/0159 філії Головного управління по м.Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», МФО 322669, ІПН 400758126555; код ЄДРПОУ 41149437, код підрозділу 874) заборгованість за договором оренди №3501-Н від 23.11.2007 року за період з жовтня 2019 року по березень 2020 року в сумі 128754,42 грн., з яких: 122273,46 грн. основного боргу, 3055,50 грн. інфляційних втрат, 3425,46 грн. 3% річних, а також 2102,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "15" березня 2021 р.

Суддя К.В. Аріт