Рішення № 9549572, 12.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 53/5712.04.10

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтертранс-Груп”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Хортиця-2000”

про стягнення 11284,07 грн.

Суддя Грєхова О. А.

Представники сторін:

від позивача: Сіленко А.О. –представник за довіреністю № 01 від 01.03.2010р.

від відповідача: не з’явились

СуТЬ СПОРУ:

          Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Хортиця-2000” заборгованості за Договором № 1524 від 18.01.2008р. в розмірі 11284,07 грн., а саме 10118,89 грн. основного боргу, 1165,19 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем за укладеним договором не виконані у повному обсязі зобов’язання щодо оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2010р. порушено провадження по справі № 53/57, розгляд справи призначено на 01.03.2010р.

          В судових засіданнях 01.03.2010р. та 22.03.2010р., відповідно до ст.. 77 ГПК України, оголошено перерви до 22.03.2010р. та 12.04.2010р. відповідно.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

          Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання у справі, відповідач в судове засідання 12.04.2010р. не з’явився, письмових доказів, пояснень та заперечень по суті спору не надав, вимоги попередніх ухвал суду не виконав.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відсутності відповідача відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 12.04.2010р. за згодою представника позивача, в порядку ст. 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 ст. 11 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Згідно з частиною 2 зазначеної статті, підставою виникнення взаємних цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

18.01.2008р. позивачем та відповідачем у справі був укладений договір № 1524, відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов’язується поставити товар, а Покупець (відповідач) прийняти його та оплатити вартість товару протягом 30 календарних днів з дати отримання товару. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, що свідчить момент передачі товару (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 8.1 Договору даний Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженим представниками обох сторін і діє до розірвання, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх обов’язків.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частин 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для державних потреб. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 10118,89 грн., що підтверджується належним чином завіреними копіями видаткових накладних залучених до матеріалів справи (оригінали оглянуті в судовому засіданні) ТТН № БИГ-001098 від 20.05.2009р., № БИГ-001434 від 23.06.2009р.

Матеріали справи свідчать, що за отриманий від позивача товар відповідач не розрахувався.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач у своїй позовній заяві та у наданих суду поясненнях представника повідомив, що ним належним чином виконані договірні зобов’язання щодо поставки товару, тоді як ТОВ “Хортиця-2000” зобов’язання щодо оплати за отриманий товар не виконало, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 10118,89 грн., які позивач просить стягнути як основний борг.

Відповідач жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов’язання щодо оплати вартості отриманого товару (п. 1.1 договору), проте відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов договору за отриманий товар частково не розрахувався.

Таким чином, враховуючи що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, то позов ТОВ “Інтертранс-Груп” щодо стягнення з ТОВ “Хортиця - 2000”основного боргу за договором № 1524 від 18.01.2008р. у розмірі 10118,89 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Крім стягнення з відповідача основного боргу позивач просить суд стягнути з відповідача 1165,19 грн. пені.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як зазначено в ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється в письмовій формі.

Позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо пені, яка застосовується у випадку прострочення відповідачем оплати за поставлений товар.

          З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1165,19 грн. за несвоєчасну оплату за поставлений товар задоволенню не підлягають, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до положень статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 525, 526, 530, 549, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 230, 231, 264 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Хортиця-2000”(02160, м. Київ, пр.-т Возз’єднання, 1, код ЄДРПОУ 31168778 з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтертранс-Груп” (01001, м. Київ, вул. Софійська, 10-А; код ЄДРПОУ 35465839) 10 118 (десять тисяч сто вісімнадцять) грн. 89 коп. основного боргу, 101 (сто одна) грн. 19 коп. витрат по сплаті державного мита та 211 (двісті одинадцять) грн. 63 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                                                                    Грєхова О.А.