Рішення № 95492725, 02.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.03.2021Справа №910/15412/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/15412/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зодчі»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Новапол»

про стягнення 272409,38 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Шипов К.Ю.;

від відповідача: Книшов І.Г.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зодчі» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Новапол» (далі - відповідач) про стягнення 272409,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки №ДП-25/05-2019 від 15.05.2019 несвоєчасно здійснював поставку товарів, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 35673,71 грн, 3% річних у розмірі 33405,29 грн та пеню у розмірі 203330,38 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/15412/20 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

В судовому засіданні 01.12.2020 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання про встановлення учасникам справи строків для подання заяв по суті спору та відкладення підготовчого засідання.

09.12.2020 до відділу діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову, з підстав того, що позивачем також не належним чином виконано свій обов`язок, зокрема, в частині здійснення другого платежу за договором в повному обсязі. Водночас відповідач зауважує на тому, що у відповідності до умов укладеного договору, він не брав на себе обов`язок з доставки товару на склад покупця, навпаки відповідний обов`язок взяв на себе позивач. Разом з цим, наголошує на безпідставності позовних вимог в частині нарахованих інфляційних втрат та 3% річних, оскільки приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України застосовуються виключно у випадку порушення боржником грошового зобов`язання, а також просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог в частині нарахованої пені.

29.12.2020 до відділу діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача щодо неналежного виконання позивачем свого обов`язку з вивезення товару зі складу відповідача, оскільки такі твердження спростовуються листами самого відповідача, в яких він неодноразово вказував на відсутність узгодженого товару на складі, які, до того ж, направлялися позивачу вже після закінчення строку поставки, визначеного умовами договору, що свідчить про порушення відповідачем свого обов`язку по поставці товару і є підставою для нарахування пені. При цьому, відповідач наголошує на тому, що право на нарахування неустойки виникає у нього щодня на відповідну суму невиконаного зобов`язання і може бути пред`явлено протягом року та зауважує на тому, що до моменту поставки оплаченого товару, відповідач без достатньої правової підстави користувався на власний розсуд його коштами, що є підставою для застосування приписів частини 2 статті 625 ЦК України.

В судовому засіданні 26.01.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні усного клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв`язку з його необґрунтованістю, та виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 16.02.2021.

В судовому засіданні 16.02.2021 у відповідності до вимог статті 216 Господарського процесуального кодексу України була оголошена перерва до 02.03.2021.

В судовому засіданні 02.03.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, в свою чергу, представник відповідача заперечив проти позову, просив відмовити у його задоволенні.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 02.03.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зодчі» (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Новапол» (далі - продавець) укладено договір поставки №ДП-25/05-2019 за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити у власність покупця матеріали та комплектуючі фальшпідлоги (далі - товар) вид, кількість та ціна якого визначені в специфікації №1, яка додається до даного договору (далі - додаток №1), а покупець зобов`язується прийняти його та своєчасно оплатити товар на умовах, які вказані в даному договорі.

Сума договору становить 3919527,58 грн, що вказується у специфікації №1, яка з моменту підписання сторонами становить невід`ємну частину договору. На суму даної специфікації постачальником виписується відповідний рахунок-фактура (пункт 2.1 договору).

У специфікації матеріалів та комплектуючих фальшпідлоги, що є додатком №1 до укладеного договору, сторони погодили найменування робіт, одиницю виміру, кількість та ціну в загальному розмірі 3919527,58 грн з ПДВ.

Умовами пункту 2.2 договору сторонами погоджено оплату товару за таким порядком: покупець здійснює передплату в розмірі 60% від вартості товару, що становить 2351716,55 грн протягом 3 банківських днів з дня підписання договору (пункт 2.2.1 договору); наступний платіж в розмірі 20% від вартості товару, що становить 783905,52 грн покупець здійснює після поставки першої партії товару (пункт 2.2.2 договору) та останній платіж в розмірі 20% від вартості товару, що становить 783905,51 грн покупець здійснює після поставки половини кількості товару (пункт 2.2.3 договору).

Зобов`язання покупця по оплаті вважаються виконаними після зарахування вказаних грошових коштів на розрахункових рахунок постачальника (пункт 2.3 договору).

Місцем поставки товару за даним договором є склад постачальника, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1-Е (пункт 3.1 договору).

Про наявність товару на складі й про можливість поставки товару постачальник інформує покупця за 2 календарних дні шляхом направлення повідомлення за допомогою факсимільного зв`язку або телефонним зв`язком (пункт 3.2 договору).

Умовами пункту 3.3 договору передбачено, що строк поставки товару становить 64 календарних дні від моменту отримання передплати згідно пункту 2.2 договору на поточний розрахунковий рахунок постачальника.

Пунктами 3.4, 3.5 та 3.6 договору сторони узгодили, що передача-приймання товару здійснюється представниками сторін. Передача товару оформлюється видатковою накладною, яку підписують представники сторін договору. Покупець може поставляти товар окремими партіями, на кожну з яких виписується окрема видаткова накладна.

Датою поставки вважається дата одержання товару покупцем, що вказана у видатковій накладній, або дата виданої накладної на кожну окремо поставлену партію товару.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до моменту повного виконання сторонами прийнятих на себе за договором зобов`язань (пункт 8.1 договору).

04.12.2019 між сторонами підписано додаткову угоду до договору поставки №ДП-25/05-2019 від 15.05.2019 згідно якої пункт 2.1 договору поставки викладено в наступній редакції: «сума договору становить 3385631,54 грн в т.ч. ПДВ -20% 564271,92 грн., у зв`язку з чим підписали нову специфікацію №1 (далі - специфікація №1) матеріалів та комплектуючих фальшпідлоги, за якою загальна вартість узгодженого товару становить 3385631,54 грн.

Позивачем на виконання умов пункту 2.2 договору здійснена передплата у розмірі 60% вартості товару, що підтверджується платіжними дорученнями №735 від 15.05.2019 на суму 1000000,00 грн та №807 від 24.05.2019 на суму 1360000,00 грн.

Отже, враховуючи, що сторонами в пункті 3.3 договору встановлено, що строк поставки товару становить 64 календарних дні від моменту отримання передплати в розмірі 60% згідно пункту 2.2 договору на поточний розрахунковий рахунок постачальника, відповідач зобов`язаний був поставити товар не пізніше 29.07.2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, у встановлений строк, відповідач частково поставив узгоджений товар відповідно до специфікації на загальну суму 1539491,14 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0047 від 15.07.2019.

Поставка ж наступних партій узгодженого товару була здійснена відповідачем з порушенням встановленого строку, що підтверджується видатковими накладними №РН-0055 від 31.10.2019 на суму 763732,80 грн, №РН-0057 від 27.12.2019 на суму 492965,87 грн, №РН-0012 від 28.02.2020 на суму 170675,64 грн, №РН-0013 від 25.03.2020 на суму 70560,00 грн, №РН-0023 від 30.06.2020 на суму 293069,86 грн та №РН-0032 від 22.09.2020 на суму 55126,69 грн.

Відтак, оскільки відповідач здійснив поставку товару з порушенням встановленого строку, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення пені у розмірі 203330,38 грн, інфляційних втрат у розмірі 35673,71 грн та 3% річних у розмірі 33405,29 грн.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.3 договору встановлено, що строк поставки товару становить 64 календарних дні від моменту отримання передплати згідно пункту 2.2 договору на поточний розрахунковий рахунок постачальника.

Передплата у розмірі 60% від вартості товару позивачем здійснена згідно платіжних доручень №735 від 15.05.2019 на суму 1000000,00 грн, №807 від 24.05.2019 на суму 1360000,00 грн, а відтак, виходячи з дати внесення 60% передплати в повному обсязі, з якої і починається перебіг строку на поставку товару, строк поставки становить до 29.07.2019, а не 23.07.2019, як помилково визначив позивач.

Отже, уклавши з позивачем договір поставки №ДП-25/05-2019 від 15.05.2019, відповідач взяв на себе зобов`язання з поставки товару протягом 64 календарних днів від моменту отримання передплати у розмірі 60% від вартості товару, що у грошовому виразі становить 2351716,55 грн, тобто у строк до 29.07.2019 включно.

При цьому, судом враховано, що з аналізу умов договору вбачається, що сторони визначили право відповідача поставляти товар партіями, але в будь-якому випадку в межах встановленого п. 3.3 договору строку поставки, і відповідно період прострочення настає саме після дати, визначеної як остаточний день поставки всієї кількості товару.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем під час розгляду справи, товар на суму 1846130,86 грн відповідач поставив з порушенням встановленого строку про що свідчать видаткові накладні №РН-0055 від 31.10.2019 на суму 763732,80 грн, №РН-0057 від 27.12.2019 на суму 492965,87 грн, №РН-0012 від 28.02.2020 на суму 170675,64 грн, №РН-0013 від 25.03.2020 на суму 70560,00 грн, №РН-0023 від 30.06.2020 на суму 293069,86 грн та №РН-0032 від 22.09.2020 на суму 55126,69 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 7.1 договору сторони встановили, що за порушення термінів поставки постачальник сплачує штрафну санкцію у вигляді пені на користь покупця, у розмірі 0,05% від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення, але не більше 10% вартості недопоставленого товару.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення поставки товару на суму 1846130,86 грн, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 7.1 договору, позивачем нараховано пеню в розмірі 0,05 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов`язання за кожний день прострочення у період з 23.07.2019 по 22.09.2020 в загальному розмірі 203330,38 грн.

Приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16, від 22.08.2019 у справі № 914/508/17, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16, від 22.08.2019 у справі №914/508/17.

Таким чином, враховуючи, що іншого строку нарахування пені, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, сторонами в договорі поставки не визначено, а умова за кожен день прострочення не може розцінюватися як установлення іншого строку та з огляду на встановлену судом дату поставки товару - не пізніше 29.07.2019, правомірним є нарахування пені за порушення договірних зобов`язань в частині своєчасної поставки товару, за період з 30.07.2019 по 30.01.2020, що за розрахунком суду становить 160911,49 грн.

При цьому, згідно із статтями 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву та під час судових дебатів було заявлено про застосування строків позовної давності до вимог позивача щодо стягнення пені.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 15.04.2020 №459/2776/16-ц заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві чи запереченні на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного.

Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна заява подана до суду 08.10.2020, про що свідчить штемпель Господарського суду міста Києва, а відтак підстави для стягнення пені за період з 30.07.2019 по 07.10.2019 відсутні, у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

За таких обставин, здійснивши розрахунок заявленої до стягнення пені, з урахуванням вище викладеного, судом встановлено, що її розмір, з урахуванням строків позовної давності, становить 77610,22 грн, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.

Також за результатом розгляду справи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, оскільки приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов`язання.

Грошові зобов`язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов`язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України і статтею 174 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 у справі №908/1993/19, від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16.

Позаяк, несвоєчасна поставка товару за укладеним договором між сторонами не є наслідком порушення грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань. За умовами укладеного договору поставки №ДП-25/05-2019 від 15.05.2019 відповідач взяв на себе зобов`язання з поставки товару, які за своїм змістом не є грошовими.

За своєю суттю прострочення поставки товару, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні приписів статті 625 Цивільного кодексу України, враховуючи, що позивач не звертався до відповідача з вимогою про повернення передплати у зв`язку з порушенням строків поставки, а весь оплачений товар ним був отриманий.

При цьому суд не приймає до уваги посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, оскільки вони прийнята за інших фактичних обставин. Так, в даній справі викладено правовий висновок про те, що повернення суми попередньої оплати є грошовим зобов`язанням і відповідно на неї може бути здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних. В той час як, в даному випадку, позивач своє право, передбачене статтею 693 Цивільного кодексу України, на повернення попередньої оплати, у зв`язку з простроченням поставки не використав і вимоги про повернення попередньої оплати не заявляв, а навпаки прийняв поставлений з порушенням строку товар.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували факт порушення ним взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару у встановлений договором строк, а посилання на обов`язок самого позивача отримувати товар на складі відповідача не приймається судом до уваги, оскільки жодних доказів того, що товар в повному обсязі станом на 29.07.2019 перебував на складі відповідача і саме позивач після отримання у відповідності до п. 3.2 договору повідомлення не здійснив дій щодо його вивезення суду не надано.

Безпідставними є і доводи відповідача про порушення позивачем своїх зобов`язань щодо здійснення переплати в розмірі 60% від вартості товару, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №735 від 15.05.2019 на суму 1000000,00 грн та №807 від 24.05.2019 на суму 1360000,00 грн, що загалом складає визначений договором розмір передплати.

При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зодчі» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Новапол» про стягнення 272409,38 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Новапол» (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1; ідентифікаційний код 38735195) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зодчі» (02217, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, буд. 8-А, кв. 57; ідентифікаційний код 32377326) пеню у розмірі 77610 (сімдесят сім тисяч шістсот десять) грн 22 коп. та судовий збір у розмірі 1164 (одна тисяча сто шістдесят чотири) грн 15 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 12.03.2021.

Суддя Т.В. Васильченко