Рішення № 95487618, 11.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2021 року Справа № 160/7004/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Царікової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

26 червня 2020 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначені пенсії за вислугою років, згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону від 02.02.2006);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 02.02.2006), з 05.04.2019, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку та без обмеження максимального розміру пенсії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що працював в органах прокуратури з 05.04.1999 по 14.04.2020, що підтверджується трудовою книжкою. 15 травня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ. Проте, відповідач листом від 18.05.2020 № 536/03.7-22 повідомив позивача про відмову у призначенні пенсії, зазначаючи про відсутність необхідного стажу, що надає право на призначення пенсії за вислугу років, незважаючи на той факт, що загальний трудовий стаж позивача на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, визначений відповідачем, становить 23 роки 3 місяці 14 днів. Позивач вважає, що виходячи з висловленого Конституційним Судом України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів. На момент призначення позивача на роботу в органи прокуратури діяв Закон №1789-ХІІ, який передбачав, що прокурори і слідчі зі стажем не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років не залежно від віку. Таким чином, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку. На теперішній час діє Закон №1697-VІІ, частиною 1 статті 86 якого встановлено, що право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мають прокурори, які на день звернення з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року мають стаж 24 роки 6 місяців, в тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. За таких обставин, статтею 86 Закону №1697-VІІ фактично збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років у порівнянні із статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, з 20 років до 24 років 6 місяців, що є звуженням прав у розумінні Конституції України. Крім того, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, перебуваючи на службі в органах прокуратури, позивач мав «законні сподівання» на отримання пенсії за вислугу за наявності 20-річного стажу, які ґрунтувались на положеннях ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ. Вважаючи таку відмову неправомірною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/7004/20 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року зупинено провадження в адміністративній справі № 160/7004/20 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 560/2120/20.

14.08.2020 (вх. № 50234/20) відповідач надав відзив на позовну заяву та обґрунтовуючи свою позицію зазначив наступне. Згідно з ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» (№ 1697- VІІ від 14.10.2014р.) право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мають прокурори, які на день звернення з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року мають стаж 24 роки 6 місяців, в тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. З наданих документів, стаж роботи позивача на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, становить 23 роки 3 місяці 26 днів, при необхідному стажі – 24 роки 6 місяців, що не достатньо для призначення пенсії за вислугу років на день звернення. У зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи за вислугою років, відповідач позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити.

28.09.2020 (вх. № 61189/20) позивачем було подано відповідь на відзив суть і зміст якого аналогічна правовим обґрунтуванням, викладеним у позовній заяві. Крім того позивачем зазначено, що відповідачем зроблено хибний розрахунок вислуги років 23 роки 03 місяці 26 днів, оскільки вірним є стаж роботи 23 роки 06 місяців 09 днів, що складається з періоду роботи останнього на посадах прокурорів з 05.04.1999 по 14.05.2020 та половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі з 01.09.1994 по 30.06.1999, що підтверджується записами у трудовій книжці.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року провадження в адміністративній справі поновлено.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Відповідно до записів трудової книжки позивача, копія якої міститься в матеріалах справи ОСОБА_1 з 05.04.1999 по 14.05.2020 працював в органах прокуратури.

Наказом прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 № 388к позивач звільнений з посади та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Стаж роботи, який дає право ОСОБА_1 на пенсію за вислугу років становить більше 23 років (робота на посадах прокурорів з 05.04.1999 по 14.05.2020 та половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі з 01.09.1994 по 30.06.1999).

15 травня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Листом від 18 травня 2020 року № 536/03.7-22 відповідач відмовив у призначенні пенсії, посилаючись на положення Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ, відповідно до ст. 86 якого, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. При цьому, відповідачем зазначено, що згідно з наданих документів стаж роботи позивача, який дає право на пенсію за вислугу років становить 23 роки 3 місяці 14 днів, що недостатньо для призначення пенсії на дату звернення.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (далі – Закон № 1789-XII).

Частиною 1 статті 50-1 Закону № 1789-XII (в редакції від 02.02.2006) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Відповідно до частини 5 вищенаведеної статті до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Згідно ст. 56 № Закону 1789-ХІІ під поняттям "прокурор" у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, четвертій і шостій статті 46, частині першій статті 46-1, частині першій статті 47, статтях 48, 49, 50, 50-1, частині п`ятій статті 52 і статті 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

З матеріалів справи вбачається, що на час звернення до пенсійного органу стаж роботи позивача, який дає право на пенсію за вислугу років, складав більше 23 років.

Суд звертає увагу, що на час перебування позивача на службі в органах прокуратури діяла норма ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у редакції Закону від 02.02.2006 № 3314-ІV.

Зазначена норма Закону України "Про прокуратуру" передбачала, що відпрацювавши в органах прокуратури понад 10 років на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років, позивач матиме право на призначення пенсії в розмірі 80% від заробітної плати, а за кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

При цьому, гарантія реалізації зазначеного механізму права на пенсійне забезпечення додатково була закріплена ст. 22 Конституції України, яка передбачала, що закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Посилання пенсійного органу у листі від 18.05.2020 № 536/03.7-22 на положення Закону № 1697-VІІ в якості обґрунтування підстав відмови у призначенні пенсії за вислугу років суд вважає таким, що не ґрунтується на положенні Основного Закону.

Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ прийнятий 14.10.2014 та набрав чинності з 15 липня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.

Отже, ст. 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким "…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Таким чином, враховуючи наведені норми права, позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

Частинами першою – третьою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Пенсія як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.

Аналогічна правова позиція сформульована Європейським Судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. TheUnitedKingdom № 44277/98).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, правових позицій Конституційного Суду України, викладених у рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання (очікування) отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції, чинній на момент роботи позивача на посадах в органах прокуратури), які в подальшому були звужені статтею 86 Закону № 1697-VII, що є неприпустимим в розумінні Конституції України.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що не призначення позивачу пенсії за вислугу років за наявності стажу роботи, встановленого статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, в редакції, чинній на момент роботи позивача на посадах в органах прокуратури, є втручанням у його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відтак, відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за вислугу років за наявності необхідного стажу роботи на посадах, які надають право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, що викладена у листі від 18 травня 2020 року за № 536/03.7-22, протиправна, та не ґрунтується на положенні Основного Закону.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 02.02.2006), з 05.04.2019, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку та без обмеження максимального розміру пенсії, суд зазначає наступне.

Так, дійсно, 05.04.2019 позивач набув необхідно 20-річного стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до вимог ч. 1 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, оскільки розпочав свою трудову діяльність в органах прокуратури з 05.04.1999.

Проте зміст вищенаведеної статті визначає, що 20-річний стаж роботи надає лише право прокурорам і слідчим на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. У другому реченні наведеної статті визначено, що: «пенсія призначається у відсотковому розмірі від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії».

Отже, пенсія за вислугу років призначається не автоматично, після набуття необхідного стажу роботи, а лише після звернення відповідної особи за її призначенням.

Враховуючи вищенаведені висновки та беручи до уваги, що з відповідною заявою про призначення пенсії за вислугу років позивач звернувся до відповідача 15.05.2020, то суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню та зобов`язанню відповідача призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 02.02.2006), з 15.05.2020, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку та без обмеження максимального розміру пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до приписів ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 840, 80грн., на його користь з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області підлягає стягненню 560, 50грн.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначені пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону від 02.02.2006 № 3314-ІV).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону від 02.02.2006 № 3314-ІV), з 15.05.2020, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку та без обмеження максимального розміру пенсії.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 560 (п`ятсот шістдесят) грн. 50 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 РозділуVII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складений 11.03.2021.

Суддя О.В. Царікова