Рішення № 95487181, 12.03.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 березня 2021 р. Справа № 120/107/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про визнання протиправними та скасування постанов

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про визнання протиправними та скасування постанов від 09.12.2020 №227005, від 09.12.2020 №227006, від 18.12.2020 №227069 та від 18.12.2020 №227070.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що 09.12.2020 та 18.12.2020 Подільським міжрегіональним Управлінням Укртрансбезпеки прийнято постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №227005, №227006, №227069 та №227070, якими постановлено стягнути з позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн. по кожній. Вважаючи постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 13.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін в порядку, встановленому ст. 262 КАС України. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-ти денний строк з дня вручення копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 КАС України. Крім того, витребувано у відповідача та зобов`язати надати суду в 15-денний строк з дня отримання копії даної ухвали належним чином засвідчені копій всіх наявних матеріалів, на підставі яких прийняті постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 09.12.2020 №227005, №227006 та від 18.12.2020 №227069, №227070.

Відповідач копію ухвалу про відкриття провадження від 13.01.2021 отримав 21.01.2021, що підтверджується розпискою про вручення, однак у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

05.02.2021 представником позивача подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме матеріалів, які слугували підставою для винесення оскаржуваних постанов.

Крім того, представником подано заяву про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи.

Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.09.2020 між ФОП ОСОБА_2 (Орендар) та ФОП ОСОБА_1 (Орендодавець) укладено договір оренди техніки № 092020_01.

Згідно з пунктом 1.1 вказаного Договору, Орендодавець передає Орендарю для використання в господарській діяльності техніку, для здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом, а Орендар приймає техніку та оплачує за неї орендну плату.

У п.п. 2.1.1 Договору визначено, що передача техніки здійснюється за Актом прийому-передачі, який підписується Орендарем та Орендодавцем.

Пунктом 1 Акту прийому-передачі від 15.09.2020 передбачено, що на підставі умов п.п. 2.1.1 Договору оренди техніки №092020_01 від 15.09.2020, Орендодавець передав у користування, а Орендар прийняв належну Орендодавцю техніку, зокрема:

- тягач марки DAF CF 85.410 2009 12902, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- причеп марки WELTON NW3 2010, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- тягач марки VOLVO FH 2007 12780, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ;

- причеп марки BODEX KIS 3WS 2011, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

- тягач марки DAF CF 85.460 2010 12902, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 ;

- причеп марки CARNEHL CHKS-HH 2005, державний реєстраційний номер НОМЕР_6 ;

- тягач марки VOLVO FH 400 2008 12780, державний реєстраційний номер НОМЕР_7 ;

- причеп марки INTER CARS 2007, державний реєстраційний номер НОМЕР_8 .

Відповідно до товаро-транспортних накладних ИСХ №8779 від 10.10.2020, №8778 від 10.10.2020, №9389 від 23.10.2020 та №9141 від 19.10.2020 автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_2 здійснено транспортування вантажу (асфальт, цемент) від вантажовідправника ТОВ "СКВО" до вантажоодержувача ТОВ "Ростдорстрой" автомобілями з причіпами (напівпричіпами) марки: DAF CF 85.410 2009 12902, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ; WELTON NW3 2010, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; VOLVO FH 2007 12780, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ; BODEX KIS 3WS 2011, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 ; DAF CF 85.460 2010 12902, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 ; CARNEHL CHKS-HH 2005, державний реєстраційний номер НОМЕР_6 ; VOLVO FH 400 2008 12780, державний реєстраційний номер НОМЕР_7 ; INTER CARS 2007, державний реєстраційний номер НОМЕР_8 під керуванням водіями ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Під час здійснення вказаних перевезень, 10.10.2020, 19.10.2020 та 23.10.2020 посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області на автомобільній дорозі "М-12 Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам`янка" проведено габаритно-ваговий контроль вищевказаних транспортних засобів, що належать на праві власності ОСОБА_1 .

За результатами габаритно-вагового контролю, складено довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю №030222 та №030221 від 10.10.2020, №030414 від 19.10.2020, № 030495 від 23.10.2020, а також акти про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 10.10.2020 №029722 та №029721, від 19.10.2020 №029914, від 23.10.2020 №029995.

Також, 10.10.2020, 19.10.2020 та 23.10.2020 службовими особами Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області складено акти №229346, №229347, №229368 та №229479 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, у якому зазначено про виявлені порушення, а саме, перевезення вантажу (асфальт, цемент) згідно ТТН №8779 від 10.10.2020, №8778 від 10.10.2020, №9389 від 23.10.2020 та №9141 від 19.10.2020, з перевищенням встановлених вагових норм без оформлення відповідного дозволу.

В подальшому, відповідач прийняв постанови №227069 та №227070 від 18.12.2020, №227005 та №227006 від 09.12.2020, якими застосував до позивача адміністративно-господарський штраф за порушення вимог ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", в розмірі 17000 грн. по кожній, який передбачено абзацом 15 частини першої статті 60 цього Закону.

Не погоджуючись із постановами про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі також Закон №2344-ІІІ).

Відповідно до статті 6 Закону №2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Пунктом першим Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення № 103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Відповідно до пункту 8 Положення № 103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 592 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема, управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області. Управління Укртрансбезпеки відповідно до покладених повноважень здійснюють функції державного контролю на автомобільному транспорті загального користування та застосовують до порушників законодавства про автомобільний транспорт фінансові санкції у вигляді штрафу від імені центрального органу виконавчої влади з питань автомобільного транспорту згідно статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Відповідно до пункту 12 Порядку № 1567 рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Згідно з абзацом 1 пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (п. 20 Порядку № 1567).

Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Із процитованих норм видно, що рейдова перевірка проводиться щодо суб`єкта господарювання та виявлені порушення фіксуються в акті. При цьому, законодавство зобов`язує автомобільного перевізника та водія під час здійснення своїх функцій мати при собі документи, на підставі яких здійснюється перевезення.

Абзацом 15 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З аналізу вказаної норми Закону слідує що, відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно зі статтею 33 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Таким чином, спеціальним суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, є автомобільний перевізник, який надає послуги чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів.

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила №363).

Згідно положень цих Правил, перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил (п.11.1 Правил №363).

Оцінюючи спірні постанови в контексті наведених норм, суд вказує наступне.

Як видно із актів перевірки №229346 та №229347 від 10.10.2020, №229368 від 19.10.2020, №229479 від 23.10.2020 у них зафіксовано, що водії ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 здійснювали перевезення вантажу на транспортних засобах належних ОСОБА_1 , відповідно до ТТН від 10.10.2020 №8779, №8778, від 19.10.2020 №9141, від 23.10.2020 №9389, з перевищенням нормативно-вагових параметрів.

В актах про перевищення транспортним засобом нормативно-вагових параметрів вказано, що перевіряється суб`єкт ОСОБА_1 .

Жодних документів щодо перевірки та фіксування виявлених порушень, зокрема перевезення вантажу з перевищенням нормативно вагових параметрів, саме ОСОБА_1 або, що водії є працівниками останньої, - суду не надано.

Судом досліджено ТТН від 10.10.2020 №8779, №8778, від 19.10.2020 №9141, від 23.10.2020 №9389, які надавались інспекторам під час здійснення перевірки, у яких в якості перевізника зазначено ФОП ОСОБА_2 .

Водночас, відповідно до Договору перевезення вантажу автомобільним транспортом №15/09-С від 15.09.2020, згідно вищезазначених товарно-транспортних накладних, перевізником у спірних правовідносинах виступає ФОП ОСОБА_2 .

Крім того, в матеріалах справи міститься Договір оренди техніки №092020_01 від 15.09.2020 та Акт прийому-передачі від 15.09.2020, згідно яких, зокрема, тягач марки DAF CF 85.410 2009 12902, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ; причеп марки WELTON NW3 2010, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; тягач марки VOLVO FH 2007 12780, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ; причеп марки BODEX KIS 3WS 2011, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 ; тягач марки DAF CF 85.460 2010 12902, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 ; причеп марки CARNEHL CHKS-HH 2005, державний реєстраційний номер НОМЕР_6 ; тягач марки VOLVO FH 400 2008 12780, державний реєстраційний номер НОМЕР_7 ; причеп марки INTER CARS 2007, державний реєстраційний номер НОМЕР_8 передані в оренду ФОП ОСОБА_1 (Орендодавець) ОСОБА_2 (Орендар).

Поряд з цим, водії ОСОБА_5 , згідно із Цивільно-правовим договором від 22.10.2020 №102020_01, ОСОБА_3 , згідно із Трудовим договором від 15.09.2020 №11, ОСОБА_6 , згідно із Трудовим договором від 15.09.2020 №10, ОСОБА_4 згідно із Трудовим договором від 15.09.2020 №2 є працівниками ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується вказаними договорами та податковою документацією, які наявні в матеріалах справи.

Таким чином, з наведеного вбачається, що у спірних правовідносинах позивач не виступав перевізником в розумінні норм ЗУ "Про автомобільний транспорт".

У свою чергу, суд зазначає, що основним нормативно-правовим актом, що визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, є Господарський кодекс України.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва – підприємцями. Крім того, господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Також частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а якщо цей договір укладено за участю фізичної особи, то він підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, відповідно до зазначених норм чинного законодавства Договір оренди техніки №092020_01 від 15.09.2020 вважається правомочними і не потребує додаткового нотаріального посвідчення, оскільки відповідні суб`єкти здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку та зареєстровані відповідно до закону.

Водночас у матеріалах справи відсутня інформація щодо визнання такого договору недійсним, а тому в силу вимог ст.ст. 73-74 КАС України він є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом на підтвердження того, що у спірних правовідносинах позивач не є автомобільним перевізником в розумінні положень Закону № 2344-III, а посадові особи відповідача діяли без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття оскаржуваного рішення.

Крім того, суд враховує приписи частини першої статті 50 Закону № 2344-III, згідно з якими договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Таким чином, товарно-транспортні накладні №8779 та №8778 від 10.10.2020, №9141 від 19.10.2020, №9389 від 23.10.2020 вважаються самостійними документами на підтвердження факту укладення договору перевезення і безспірно свідчать про те, що в даному випадку саме ФОП ОСОБА_2 , а не позивач як власник транспортного засобу, є автомобільним перевізником.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що в межах спірної ситуації позивач не є автомобільним перевізником, а отже не може бути суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Тому відповідач не мав правових підстав для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу.

Відтак оскаржувані постанови №227069 та №227070 від 18.12.2020, № 227005 та № 227006 від 09.12.2020 визнаються судом протиправними і такими, що підлягають скасуванню.

Водночас встановлені судом неповнота з`ясування обставин справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт та помилкове застосування відповідачем норм матеріального права при вирішенні питання про притягнення позивача до відповідальності є безумовною підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних постанов, що у свою чергу виключає необхідність надання оцінки іншим аргументам позивача на підтримку заявлених позовних вимог.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

При вирішенні справи суд враховує, що відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень, відзиву на позовну заяву не подав та належними і допустимими доказами доводів позивача не спростував.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Враховуючи встановлені обставини справи, в цьому випадку відсутність відзиву на позовну заяву та невиконання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України суд оцінює як визнання відповідачем заявленого позову.

Перевіривши доводи позивача, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та беручи до уваги неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд також зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19).

Отже, з аналізу змісту статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Судом встановлено, що на підтвердження витрат на надання правової допомоги представником позивача надано копію договору про надання правничої (правової) допомоги № б/н від 25.12.2020, розрахунок платної правової допомоги до договору про надання правничої допомоги від 04.02.2021, квитанцію до прибуткового касового ордера від 04.02.2021 на суму 11500 грн., акт приймання-передачі адвокатських послуг від 04.02.2021 та розрахунок загальної суми судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи.

Так, 25.12.2020 між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_7 укладено договір про надання правничої допомоги.

Пунктом 1 цього договору передбачено, що адвокат приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складання звернень та інших документів правового характеру; складання процесуальних документів; представництва та захисту інтересів клієнта, зокрема у судах.

Відповідно до п. 4.1 договору вартість послуг адвоката становить: консультація та аналіз документів для підготовки адміністративного позову - 2000 грн.; підготовка адвокатського запиту - 1500 грн.; підготовка позову - 8000 грн.; за необхідності складання заяв, клопотань, пояснень - 1500 грн. (за один процесуальний документ); за ознайомлення з матеріалами справи - 500 грн.; за необхідності складання відповіді на відзив - 4000 грн.

Згідно п. 4.2 договору клієнт на протязі шістдесяти днів з моменту підписання договору сплачує гонорар адвокату. На виконання умов договору сторони підписують акт приймання-передачі наданих послуг.

Як видно з Акту приймання-передачі адвокатських послуг від 04.02.2021 та розрахунку від 04.02.2021 платної правової допомоги до договору про надання правничої допомоги від 25.12.2020, позивачеві надано такі юридичні послуги:

- консультація та аналіз документів для підготовки адміністративного позову - 2000 грн.;

- підготовка та подання адміністративного позову - 8000 грн.;

- підготовка та подання клопотання про долучення доказів - 1500 грн.

Загальна вартість наданих послуг складає 11500 грн.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера від 04.02.2021 позивач сплатила в загальній сумі 11500 грн. за надання юридичних послуг, відповідно до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 25.12.2020.

Отже, витрати позивача у розмірі 11500 грн. на професійну правничу допомогу мали місце та доводяться належними і допустимим доказами, тому підлягають стягненню з відповідача.

Водночас обов`язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

З огляду на викладене та беручи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на правничу допомогу та обґрунтованих заперечень відповідача щодо розміру таких витрат, суд доходить висновку, що витрати позивача на правничу допомогу не можуть бути зменшені за ініціативою суду та підлягають відшкодуванню в сумі 11500 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати постанови Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу № 227005 та № 227006 від 09.12.2020, №227069 та №227070 від 18.12.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 )

Відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті (пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 39816845) в особі Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки (вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036)

Суддя Комар Павло Анатолійович