Рішення № 95478238, 12.03.2021, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/258/20

Провадження №2/265/438/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2021 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді – Козлова Д. О.,

за участі секретаря – Аргунової М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/258/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

за участі відповідача – Ангеловської Л. В., -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду 10 січня 2020 року поштою із вказаним позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, в обґрунтування якого посилався на те, що 15 грудня 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та відповідач уклали кредитний договір № СМ-SМЕ102/091/2006, за яким позичальник отримав кредит в розмірі 50893 доларів США. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 15 грудня 2006 року між банком та відповідачем укладено договір іпотеки № РМ-SМЕ102/091/2006, посвідчений приватним нотаріусом, реєстр № 1200з, за яким предметом іпотеки є належне відповідачу нежиле приміщення № 74 загальною площею 94 кв. м., розташоване в АДРЕСА_1 . Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, проте на порушення умов кредитного договору відповідач не здійснює платежі для погашення заборгованості по такому договору. При цьому 12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за яким право грошової вимоги за кредитним договором № CM-SME102/091/2006 від 15 грудня 2006 року перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Того ж дня між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір про відступлення права вимоги, за яким ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло статусу іпотекодержателя щодо предмета іпотеки за договором іпотеки № PM-SME102/091/2006 від 15 грудня 2006 року. В свою чергу 8 вересня 2017 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір факторингу, за яким право грошової вимоги за спірним кредитним договором перейшло до позивача. При цьому 26 грудня 2017 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та позивачем укладено договір відступлення прав за договорами іпотеки, відповідно до якого ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» набуло статусу іпотекодержателя спірного предмета іпотеки. Оскільки на теперішній час ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» виступає кредитором відносно ОСОБА_2 за кредитним договором № CM-SME102/091/2006 від 15 грудня 2006 року, а також іпотекодержателем щодо іпотечного майна за договором іпотеки № PM-SME102/091/2006 від 15 грудня 2006 року, а у відповідача існує заборгованість у розмірі 50 582,10 доларів США, що складається: борг за кредитом - 44 999,14 доларів США; борг з відсотків - 5582,96 доларів США. Згідно зі звітом про оцінку нежитлового приміщення № 74 загальною площею 94 кв. м., розташованого в АДРЕСА_1 , на 27 листопада 2019 року оціночна вартість такого нерухомого майна складає 224650 грн. Представник також зазначав, що в розділі 7 спірного договору іпотеки та ст. 34 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою отримання продукції, плодів та доходів забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішенні суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду. Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлені договором або рішенням суду. Використання предмету іпотеки для отримання відповідних доходів позивач вбачає в передачі нерухомого майна в платне користування іншим особам, що не суперечить положенням ст. 34 Закону України «Про іпотеку». На підставі наведеного просив у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 50582,10 доларів США, звернути стягнення на нежиле приміщення № 74 загальною площею 94 кв. м., розташоване в АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмет іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій за Законом України «Про виконавче провадження». Також просив з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням передати предмет іпотеки в управління ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на період до моменту його продажу в порядку ст. 41 Закон України «Про іпотеку», для чого просив суд:

- вилучити у ОСОБА_2 та передати ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» згадане нежиле приміщення протягом 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили;

- зобов`язати ОСОБА_2 передати ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» ключі, пульти, коди доступу до систем охоронної та пожежної сигналізації, всі правовстановлюючі документи, технічну документацію, інші документи на/від будівель та споруд, розташованих в АДРЕСА_2 , протягом 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили;

- надати право ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» отримувати в усіх установах, підприємствах, організаціях (в тому числі у відповідній райдержадміністрації, в органах місцевого самоврядування, в банківських установах, житлово-комунальних органах, в органах державної пожежної охорони, в органах газопостачання, у відповідному структурному підрозділі енергозабезпечувальної установи, в органах зв`язку, водоканалу та інших підприємствах, установах та організаціях), а також Державній реєстраційній службі, органах нотаріату будь-яких документів (оригіналів, їх копій, дублікатів, витягів з державних реєстрів, довідок), необхідних для управління майном, укладення будь-яких договорів, у тому числі, але не виключно: договорів найму, оренди, суборенди, договорів на постачання комунальних послуг, забезпечення нерухомого майна електроенергією, водо- та газопостачанням, телефонним зв`язком, договорів, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням, охороною, забезпеченням та утриманням в належному стані предмета іпотеки, розташованого в м. Маріуполі по вул. Київській 88, прим. 74;

- надати право ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на укладення відповідно до вимог чинного законодавства всіх необхідних договорів, у тому числі, але не виключно: договорів найму, оренди, суборенди, договорів на постачання комунальних послуг, забезпеченням нерухомого майна електроенергією, водо- та газопостачанням, телефонним зв`язком, договорів, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням, охороною, забезпеченням та утриманням в належному стані предмета іпотеки, розташованого в м. Маріуполі по вул. Київській 88, прим. 74, з правом ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» діяти без довіреності, підписання документів на умовах, які будуть визначені на розсуд позивача, реалізацію інших прав, необхідних для управління майном;

- надати право ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на отримання доходів від управління предметом іпотеки, якими є доходи, що будуть отримані позивачем за договорами, за якими він є стороною - управителем, а у випадках укладення договорів оренди - доходи у вигляді орендної плати, що отримані від передачі в оренду предмета іпотеки третім особам;

- надати право ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на спрямування отриманих як управителем доходів, за вирахуванням зроблених витрат ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» у зв`язку з управлінням майном, у тому числі, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням, охороною, забезпеченням та утриманням в належному стані предмета іпотеки, податків, інших обов`язкових платежів, на погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» за кредитним договором № CM-SME102/091/2006 від 15 грудня 2006 року. Також просив суд стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.

31 березня 2020 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», було частково задоволено судом.

Натомість, ухвалою суду від 9 грудня 2020 року за заявою відповідача заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 березня 2020 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», було скасовано, а також уточнено прізвище відповідача, яким вважати ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із заявленими до неї вимогами ОСОБА_1 у заяві про скасування заочного рішення вказувала, що позивачем не було доведено існування заборгованості у неї перед ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», не було проведено огляду предмету іпотеки для визначення його вартості. Також зазначала, що позивачем без поважних причин було пропущено строки позовної давності для звернення до суду із позовом, внаслідок чого просила суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.

Представники позивача, ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», у судове засідання та на відео конференцію не з`явились повторно з невідомих суду причин, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, не надавши заяв чи клопотань суду про поважність неявки чи про перенесення розгляду справи, незважаючи на задоволене ухвалами суду від 25 січня 2021 року та від 15 лютого 2021 року клопотання представника позивача, адвоката Бондар І. П., про проведення судового засідання по справі за її участі в режимі відео конференції з приміщення Шевченківського районного суду міста Києва.

При цьому в матеріалах справи наявне клопотання від директора ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» з проханням вирішити спір за відсутності представників позивача, наполягаючи при цьому на задоволені позову.

Відповідачка, ОСОБА_1 , у судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення заявлених позовних вимог, посилалась на доводи, викладені нею у заяві про скасування заочного рішення, зазначаючи, що представниками позивача не доведено розмір її боргу перед ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», та наполягаючи при цьому на застосуванні судом наслідків пропуску строків позовної давності до заявлених вимог ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

Представники 3-ї особи, АТ «Райффайзен Банк Аваль», у судове засідання не з`явились з невідомих суду причин повторно, будучи повідомленими про час та місце слухання справи належним чином.

Суд дійшов висновку про можливість провести розгляд справи за відсутності представників позивача, враховуючи заяву з проханням провести розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», оскільки за ч. 1 ст. 223 ЦПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так на підставі ч. 2 ст. 223 ЦПК суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

В той же час згідно із ч. 3 ст. 223 ЦПК, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Такі положення пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Аналогічна правова позиція була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 22 травня 2019 року по справі № 310/12817/13.

З огляду на викладені норми суд зазначає, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. При цьому суд зазначає, що у даному випадку підстави для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки суд відкладає розгляд справи лише через першу неявку учасника справи, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Таким чином суд, вислухавши відповідачку, дослідивши матеріали справи, вважає поданий позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних міркувань.

На підставі ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а за ч. 1 ст. 629 ЦК договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК.

На підставі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. ч. 2, 3 ст. 533 ЦК, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із ст. 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріалами справи встановлено, що 15 грудня 2006 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОПТ Банк», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № СМ-SМЕ102/091/2006, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 50893 доларів США на придбання нерухомості в АДРЕСА_2 зі сплатою відсотків за його використання у розмірі 5,5% річних та із використанням плаваючої відсоткової ставки, а також зі строком повернення кредиту до 16 грудня 2016 року на підставі встановленого у Додатку № 1 до такого договору графіку (а. с. 5-8, 9, 10-11).

Відповідно до іпотечного договору № РМ-SМЕ102/091/2006 від 15 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом, Апалько М. Ю., реєстр № 1200з, укладеного між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 , вбачається, що іпотекодавець (майновий поручитель) передає в іпотеку іпотекодержателю нежиле приміщення АДРЕСА_3 площею 94 кв. м., яка була оцінена в сумі 367160 грн., в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 15 грудня 2006 року № СМ-SМЕ102/091/2006, в тому числі щодо повернення наданого кредиту, сплати відсотків за користування кредитом. В разі неналежного виконання іпотекодавцем забезпеченого зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на такий предмет іпотеки (а. с. 12-15).

Судом також було встановлено, що 8 вересня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» уклали договір про передання за плату права грошової вимоги шляхом заміни кредитора за кредитними договорами, право вимоги за якими належить ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі Договорів відступлення прав вимоги в розмірі Портфеля заборгованості з переданням необхідної документації за такими кредитними договорами, що підтверджується також актом № 1 приймання-передачі Реєстру боржників від 8 вересня 2017 року, в тому числі щодо боржника ОСОБА_2 (договір купівлі продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року) за кредитним договором від 15 грудня 2006 року № СМ-SМЕ102/091/2006 на суму заборгованості в розмірі 50582,10 доларів США, що складається з основної суми боргу за кредитом в розмірі 44999,14 доларів США та з відсотків в сумі 5582,96 доларів США (а. с. 22-25, 26, 27, 28-30, 31, 32).

При цьому відповідно до договору відступлення прав за договорами іпотеки, посвідченого нотаріально, реєстр № 927, 26 грудня 2017 року через укладення первинного договору від 8 вересня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» домовились про передання прав вимоги за договорами іпотеки, в тому числі щодо договору іпотеки від 15 грудня 2006 року № РМ-SМЕ102/091/2006 відносно забезпечення ОСОБА_2 виконання зобов`язання щодо предмету іпотеки, приміщенням АДРЕСА_3 (а. с. 33-35, 36).

За відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 листопада 2019 року вбачається, що Іпотекодержателем за договором від 15 грудня 2006 року приміщення АДРЕСА_3 загальною площею 94 кв. м., власником якого є відповідач, ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 2006 року, є наразі позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», на підставі договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року (а. с. 20-21).

За інформацією з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 15 грудня 2006 року була накладена заборона за договором іпотеки від 15 грудня 2006 року, реєстр № 1200з, на приміщення АДРЕСА_3 загальною площею 94 кв. м., а 3 вересня 2008 року на підставі ухвали суду від 22 серпня 2008 року по справі № 2-2815/08 також було накладено арешт на вказане нежитлове приміщення ОСОБА_2 в забезпечення виконання рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 26 листопада 2008 року, за яким з ОСОБА_2 на користь Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» було стягнуто борг в сумі 20522,99 грн. та судові витрати (а. с. 52).

Суд також встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 одружились 24 березня 2011 року, внаслідок чого відповідачці було змінено прізвище на « ОСОБА_4 », актовий запис № 33 від 24 березня 2011 року, що підтверджується копією паспорту ОСОБА_1 (серія НОМЕР_1 ).

Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» (далі – Спеціальний Закон) в разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Таким чином, незважаючи на накладення ухвалою суду від 22 серпня 2008 року арешту на майно ОСОБА_2 , прим. АДРЕСА_3 в забезпечення виконання рішення суду про стягнення боргу на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль», на виконання вказаних положень позивач, як іпотекодержатель предмета іпотеки, яка перебувала під забороною відчуження з 15 грудня 2006 року, має переважне право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок такого нежитлового приміщення перед АТ «Райффайзен Банк Аваль», оскільки арешт на таке нерухоме майна було накладено судом вже після державної реєстрації іпотеки.

За ст. 11 Спеціального Закону майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Згідно із ст. 12 Спеціального Закону в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 33 Спеціального Закону в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в тому числі за рішенням суду.

Відповідно до ст. 39 Спеціального Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки. У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

За ч. 1 ст. 41 Спеціального Закону реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Суд також зазначає, що за а. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

На підставі ст. 513 ЦК правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ст. 517 ЦК первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно із ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином у судовому засіданні на підставі вивчених доказів та наведених норм права було встановлено факт наявності у позичальника відповідальності перед позивачем, як новим кредитором та іпотекодавцем відповідно, за кредитним договором від 15 грудня 2006 року № СМ-SМЕ102/091/2006 та договором іпотеки від 15 грудня 2006 року № РМ-SМЕ102/091/2006 за порушення ОСОБА_2 умов кредитного договору, внаслідок чого у представників позивача виникло право на стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належного відповідачу, за рішенням суду.

Суд при цьому вказує, що за положеннями ст. 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», чинний з 15 жовтня 2014 року, протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України та перебуває в іпотеці, зупиняється дія, зокрема, ст. 41, 43-47 (щодо реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України «Про іпотеку».

При цьому за ч. 1 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» такий Закон набирає втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону слід: затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На виконання Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» 2 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження № 1275-р, яким було затверджено «Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», згідно якого місто Маріуполь Донецької області входить до «Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Згідно із ст. 1 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно Наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ № 33/6/а від 7 жовтня 2014 року «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», районами проведення АТО визначені всі населені пункти Донецької та Луганської області (без виключень).

На теперішній час нормативно-правовий акт про закінчення антитерористичної операції на території Донецької області не приймався.

З матеріалів справи вбачається, що приміщення АДРЕСА_3 , яке належить ОСОБА_2 та перебуває в іпотеці, розташоване в м. Маріуполі, тому на нього розповсюджуються норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», які досі є чинними, в частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Таким чином на підставі встановлених у судовому засіданні обставин та враховуючи норми матеріального права суд дійшов висновку, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 15 грудня 2006 року остання заборгувала новому кредитору, позивачу, загалом 50582,10 доларів США, з яких 44999,14 доларів США борг за кредитом та 5582,96 доларів США борг з відсотків, тому представники ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» мають право вимагати проведення звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить відповідачці.

При цьому суд відхиляє посилання ОСОБА_1 про недоведеність розміру наявного у неї перед позивачем боргу, який підтверджується долученим до справи реєстром боржників до договору від 8 вересня 2017 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» з ТОВ «ОТП Факторинг Україна», оскільки жодних доказів на спростування встановленого розміру заборгованості відповідачка не надала суду.

Також суд відхиляє посилання відповідачки на те, що слід знову встановлювати вартість предмету іпотеки, оскільки дане питання врегульоване законодавчо процедурою реалізації рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки в рамках проведення виконавчих дій, а позивач, у свою чергу, надав суду оцінку предмету іпотеки на момент подачі позову.

Суд при цьому зауважує, що норма ст. 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» діє у порядку виконання судового рішення та не впливає на право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналогічна правова позиція була висловлена Апеляційним судом Донецької області у рішенні від 28 квітня 2015 року по справі № 263/10514/14-ц.

Тобто положення ст. 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень в частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах на час дії цього Закону.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року по справі № 726/1538/16-ц.

Суд, натомість, зауважує, що відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із ст. 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судом було встановлено, що строк позовної давності щодо стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № CM-SME102/091/2006 від 15 грудня 2006 року сплив 16 грудня 2019 року, оскільки право звернення до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості за таким кредитним договором виникло у кредитора 16 грудня 2016 року внаслідок спливу строку дії такого договору.

Однак, із цим позовом новий кредитор звернувся до суду через поштове відділення зв`язку лише 10 січня 2020 року, тобто з пропуском строку загальної позовної давності за пред`явленими вимогами до позичальника.

При цьому суд зазначає, що заміна сторін у зобов`язанні, відповідно до ст. 262 ЦК, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Таким чином після укладення 8 вересня 2017 року та 26 грудня 2017 року колишнім кредитором, ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та новим кредитором, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», договорів купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, в тому числі № СМ-SМЕ102/091/2006 від 15 грудня 2006 року, та іпотечними договорами, в тому числі № РМ-SМЕ102/091/2006 від 15 грудня 2006 року, для позивача строки звернення до суду підлягають обчисленню так само, як і для ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

З огляду на викладене вмотивування, суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» пропустило строки звернення до суду із заявленими позовними вимогами до ОСОБА_1 про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року по справі № 523/10225/15-ц.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (далі – Спеціальний закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 7 Спеціального закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Суд встановив, що за договором іпотеки РМ-SМЕ102/091/2006 від 15 грудня 2006 року сторони узгодили, що в забезпечення виконання усіх зобов`язань за кредитним договором № CM-SME102/091/2006 від 15 грудня 2006 року, в тому числі з повернення наданого кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, іпотека у вигляді нежилого приміщення АДРЕСА_3 забезпечувала вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником всіх його платіжних зобов`язань за таким кредитним договором у розмірі, порядку та строки, встановлені умовами кредитного договору.

Натомість, умовами кредитного договору № CM-SME102/091/2006 від 15 грудня 2006 року було передбачено дату остаточного повернення кредиту – 15 грудня 2016 року.

Отже, право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникало у кредитора в зв`язку з невиконанням боржником вимог договору про повернення кредиту в повному обсязі в строк до 15 грудня 2016 року.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2007 року за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Як було встановлено судом, позивачем було пропущено трирічний строк загальної позовної давності для задоволення вимог позивача до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором № CM-SME102/091/2006 від 15 грудня 2006 року.

Таким чином, враховуючи, що ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» пропустила строки звернення до суду про стягнення заборгованості з відповідачки за договором кредиту № CM-SME102/091/2006 від 15 грудня 2006 року, то відповідно для позивача також сплинули строки позовної давності й до його вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № РМ-SМЕ102/091/2006 від 15 грудня 2006 року, яким забезпечувалось виконання зобов`язань позичальника за таким кредитним договором.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2019 року по справі № 357/9126/17-ц.

Суд при цьому встановив, що матеріали справи не містять доказів переривання строку позовної давності за заявленими вимогами.

На підставі ч. 4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки від відповідачки, ОСОБА_1 , надійшло до суду письмове клопотання про застосування до вказаного спору строків позовної давності, то заявлені до неї ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з положень ч. 4 ст. 267 ЦК.

Таким чином на підставі переліченого вмотивування суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про звернення стягнення у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 грудня 2006 року № СМ-SМЕ102/091/2006 в розмірі 50582,10 доларів США, на нежиле приміщення № 74 загальною площею 94 кв. м., розташоване в АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмет іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій за Законом України «Про виконавче провадження», з передачею позивачу такого предмету іпотеки до проведення звернення на нього стягнення, - не підлягають задоволенню внаслідок впливу строку позовної давності їх пред`явлення до суду.

При цьому суд зазначає, що договір іпотеки РМ-SМЕ102/091/2006 від 15 грудня 2006 року не припинив своєї дії, оскільки Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності для звернення до суду з позовом до позичальника про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки, тому внаслідок не виконання ОСОБА_1 свого зобов`язання за кредитним договором від 15 грудня 2006 року № СМ-SМЕ102/091/2006 перед позивачем, в забезпечення якого було укладено такий договір іпотеки, перелічене свідчить про чинність іпотеки щодо приміщення АДРЕСА_3 .

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 4 квітня 2018 року по справі № 921/247/17-г/16.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 141, 142, 200, 223, 259, 263-265 ЦПК, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 12 березня 2021 року.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», ЄДРПОУ: 38750239, юридична адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського 8, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована в АДРЕСА_4 .

Третя особа: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», ЄДРПОУ: 14305909, юридична адреса: вул. Лескова 9, м. Київ.

Суддя