Рішення № 95468801, 11.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.03.2021Справа № 910/16355/20

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

За позовом Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК"

вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ 32, 01032

до Акціонерного товариства "БМ-2018"

бул. Т.Шевченка/вул.Пушкінська, буд. 8/26, м. Київ, 01004

про стягнення 78 700,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "БМ-2018" про стягнення 78 700,58 грн.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі №910/16355/20, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

18.11.2020 до суду відповідачем подано відзив на позовну заяву.

02.12.2020 позивачем подано відповідь на відзив.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

23.05.2018 р. між Акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» (далі Новий кредитор, Позивач) та Публічним акціонерним товариством «БМ Банк» укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 230518і (далі Договір).

06.11.2018 року Національним банком України виключено з Державного реєстру банків АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «БМ БАНК» на підставі Рішення Правління Національного банку України від 06.11.2018 №749-рш «Про відкликання банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій у АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БМ БАНК» у зв`язку з припиненням здійснення банківської діяльності без припинення юридичної особи.

Відповідно до інформації розміщеної на офіційному сайті АТ «БМ Банк» з 09 листопада 2018 року АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «БМ БАНК» було перейменовано на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «БМ-2018» та є правонаступником прав та обов`язків АТ «БМ БАНК».

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АТ «БМ-2018» є наслідувачем унікального коду з ЄДР 33881201, який належав АТ «БМ Банк».

Відтак АТ «БМ-2018» є правонаступником прав та обов`язків АТ «БМ Банк», в тому числі за договором про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 230518і та відповідно є Первісним кредитором за цим договором та Відповідачем за цією справою.

Відповідно до реєстру прав вимог, що є додатком та невід`ємною частиною до вказаного договору АТ «БМ Банк» передав АТ «ТАСКОМБАНК» права вимоги грошових зобов`язань в т.ч. за кредитним договором № 24/43/210411, укладеним з ОСОБА_1 (позиція в реєстрі прав вимог № 78). Загальна заборгованість за переданим кредитом згідно реєстру прав вимог складала 50 732,02 грн.

Відповідно до п. 3.1.2. Договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань для підтвердження наявності та дійсності прав вимоги, що відступаються, Первісний кредитор передає Новому кредитору Документацію в порядки та строки, що передбачені Договором.

Відповідно до п. 1.1.3.5. Договору Документація це зокрема документи, що засвідчують проведені заходи для погашення боргу, ведення претензійно-позовної роботи (за наявності).

Відповідно до п. 6.2 Договору Підписанням цього договору Первісний кредитор гарантує, що:

- Вся інформація передана Первісним кредитором Новому кредитору є повною та правдивою і співпадає з останніми відомостями, якими володіє первісний кредитор;

- Новий кредитор отримав від Первісного кредитора повну інформацію про стан обслуговування Боржником заборгованості за кредитними договорами, а також про всі заходи Первісного кредитора направлені на погашення цієї заборгованості як в судовому так і в позасудовому порядку і не вважає ці обставини такими, що тягнуть (можуть мати наслідки) недійсність права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами

Всупереч вказаними умовам Договору Первісним кредитором не повідомлено Нового кредитора та не надано відповідну документацію про ведення відносно Боржника - ОСОБА_1 претензійно-позовної роботи у вигляді примусового стягнення заборгованості.

Так, рішенням апеляційного суду Херсонської області від 14.06.2016 р. по справі № 661/2680/15-ц стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (поручитель) заборгованість за кредитним договором на користь АТ «БМ Банк» в розмірі 114 902,25 грн.

04.08.2016 р. Новокаховським МВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області відкрите виконавче провадження №51835911 по стягненню зазначеного боргу за рішенням суду.

Виконавче провадження було закінчено 06.05.2019 р.

Таким чином, в обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що станом на дату укладання Договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань між АТ «ТАСКОМБАНК» та АТ «БМ Банк» діяло виконавче провадження про стягнення заборгованості за кредитним договором права за яким було відступлено. Про зазначений факт Новий кредитор не повідомив Первісного кредитора та не надав відповідні документи.

Відповідно до п. 3.1.4. договору у випадку, якщо з моменту переходу до Нового кредитора Прав вимоги. Первісний кредитор отримуватиме від Боржників суми грошових коштів в рахунок повернення заборгованості за кредитними договорами в національній валюті, Первісний кредитор зобов`язаний перераховувати такі суми Новому кредитору протягом 2-х (двох) банківських днів, з моменту їх отримання.

Згідно з постановою від 06.05.2019 р. про закінчення виконавчого провадження №51835911 боржником ОСОБА_1 повністю сплачено борг за рішенням суду та зокрема в період з 23.05.2018 р. (дата укладання договору) до закінчення виконавчого провадження здійснено 9 платежів в рамках виконавчого провадження на користь стягувача - АТ «БМ Банк» на загальну суму 33 214,52 грн.

Окрім того, в забезпечення кредитного договору між АТ «БМ Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено договір іпотеки від 21.04.2011 р. № 23/43/210411. Предмет іпотеки - трьохкімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1

23.05.2018 р. між АТ «БМ Банк» та АТ «ТАСКОМБАНК» укладено договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки № 2305181_г, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В., відповідно до реєстру, який є додатком та невід`ємною частиною договору про відступлення права вимоги АТ «ТАСКОМБАНК» набув права іпотекодержателя в тому числі за іпотечним договором № 23/43/210411 від 21.04.2011 р.

21 жовтня 2019 року Новокаховським міським судом Херсонської області винесено рішення по справі №661/2210/19 з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , до АТ «ТАСКОМБАНК» про визнання договору припиненим. Означене рішення набрало законної сили 02.12.2020.

Вказаним рішенням встановлено факти повної сплати ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, факт припинення кредитного зобов`язання та припинення зобов`язання за іпотечним договором.

Наразі, суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Згідно виписки по рахунку № НОМЕР_1 , який було відкрито відповідно до умов договору відступлення права вимоги грошових зобов`язань для зарахування коштів, що були отримані Первісним кредитором після укладання договору - для погашення заборгованості позичальника ОСОБА_1 було перераховано один раз 23.10.2018 р. суму в розмірі 3 636,36 грн. Вказане відповідачем не заперечується.

Таким чином, суд погоджується із твердженням Позивача, що в зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем умов договору відступлення права вимоги грошових зобов`язань в частині: п.3.1.4, щодо перерахування коштів отриманих від боржників після укладання договору відступлення права вимоги та п. 3.1.2. та 1.1.3.5. щодо надання достовірної та повної документації в т.ч. щодо проведення претензійно-позовної роботи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до загальної теорії цивільного права суб`єктами зобов`язання є управомочена особа (кредитор) та зобов`язана сторона (боржник). Кредитор - це особа, яка уповноважена вимагати від боржника виконання певної дії або утримання від неї, а боржник - це особа, на яку покладений обов`язок вчинити таку дію. Суб`єктивне право, яке належить управомоченій стороні у зобов`язані є правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок сторони є боргом.

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 ст. 516 ЦК України визначає, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи що Відповідачем частково сплачено на користь Позивача суму у розмірі 3 636,36 грн., суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення із Відповідача 29 578,16 грн., що отримані останнім від ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження, проте всупереч умов укладеного між Сторонами Договору неперераховані Позивачу.

Щодо вимоги Позивача про стягнення штрафу не надання достовірної та повної інформації в тому числі щодо проведення претензійно позовної роботи суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.5 договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань у разі виявлення неточності або неповноти в переданій Первісним кредитором Документації. Первісний кредитор на вимогу Нового кредитора повинен протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про виявлені неточності або неповноту Документації, усунути ці недоліки за винятком випадків, коли Новий кредитор був про це письмово повідомлений до дати укладання Договору.

Відповідно до п. 4.6 та 4.6.1. Договору У разі якщо первісним кредитором у строки, передбачені п. 4.5, не було усунуто неточності або неповноту в переданій документації сторони узгоджують наступний порядок дій: Первісний кредитор сплачує новому кредитору штраф у сумі, що відповідає 80% розміру оцінки фінансового кредиту згідно реєстру прав вимоги.

Відповідач у відзиві на позов заперечуючи проти нарахованого штрафу наводить власний контррозрахунок вказуючи, що Позивач з невідомих причин здійснює розрахунок розміру штрафу, виходячи з розміру заборгованості за фінансовим кредитом, а не з його оцінки.

Оціночна вартість заборгованості за кредитним договором №24/43/210411 складає 12542,57 грн.

Тобто максимальний розмір штрафу, на який міг би підлягати стягненню за невиконання умов Договору відступлення за кредитним договором №24/43/210411 складає 10 034,06 грн. (12 542,57*80%), а не 40 585,62 грн., який розрахований виходячи із розміру заборгованості (50 732,02*80%).

Позивачем у відповіді на відзив вказане не спростовано.

З огляду на наведе, суд погоджується із наведеним Відповідачем контррозрахунком, а тому вимога про стягнення із Відповідача 40 585,62 грн. штрафу підлягає частковому задоволенню.

Стосовно вимоги Позивача про стягнення 8 536,80 грн. збитків, що стягнуті із Позивача за рішенням суду суд зазначає наступне.

Позивач в обґрунтування вимоги вказує, що не отримав належні йому кошти в сумі 29 578,16 грн. сплачені ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження після укладання договору відступлення права вимоги грошових зобов`язань, Позивач втратив права кредитора та Іпотекодержателя за кредитним зобов`язанням ОСОБА_1 та поніс збитки, оскільки заочним рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 21.10.2019 р. з нього було стягнуто 7 000 грн., правничої допомоги та 1 536,8 грн. судового збору.

Згідно із ч.1 ст. 623 ЦК України та ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відтак, при вирішенні питання суд зобов`язаний на підставі повного, всебічного й об`єктивного дослідження всіх обставин справи з`ясувати характер і розмір шкоди, наявність причинно-наслідкового зв`язку між вчиненими діями і шкодою, що настала, дати належну оцінку зазначеним обставинам, а також навести відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню, вказавши при цьому матеріальний закон, на підставі якого вирішено позов.

Однак, беручи до уваги фактичні обставини та норми чинного законодавства, судом встановлено, що Позивачем не доведено наявності всіх елементи складу цивільного правопорушення, зокрема протиправна поведінка та причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, вина.

Отже, суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження вказаних обставин, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави вважати доведеними викладені позивачем в обґрунтування позовних вимог у частині стягнення збитків у сумі 8 536,80 грн. обставини, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аргументи відповідача проти позовних вимог суд розглянув та відхилив як такі, що не спростовують позовних вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" підлягають частковому задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "БМ-2018" (бул. Т.Шевченка/вул.Пушкінська, буд. 8/26, м. Київ, 01004, ідентифікаційний код 33881201) на користь Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" (вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ 32, 01032; ідентифікаційний код 09806443) заборгованість у розмірі 29 578 грн. 16 коп., 10 034 грн. 06 коп. та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1058 грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов