Рішення № 95468302, 03.03.2021, Господарський суд Житомирської області

Господарський суд

Житомирської області

_________

____________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/1376/20

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання Степанченко О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Супрун І.В., ордер АІ №1076928 від 21.01.2021;

від відповідача: Новікова К.В., довіреність №2 від 11.01.2021;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Гончарова Миколи Сергійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Контрейд плюс"

про визнання недійсною частини умов додаткової угоди та зміну правовідношення

Фізична особа-підприємець Гончаров Микола Сергійович звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Контрейд плюс", згідно якого просить визнати недійсним пункт 2 Додаткової угоди від 02.09.2019 про розірвання Договору №2019-04іР від 12.02.2019 в частині "що розмір суми, яка підлягає поверненню виконавцем замовнику, складає 205 000,00грн" та пункт 3 в частині графіку повернення, а саме загальної суми, яка встановлена в таблиці, що становить 205 000,00грн та встановити, що розмір суми, яка підлягає поверненню виконавцем замовнику, складає 179 317,80грн за Додатковою угодою від 02.09.2019 про розірвання Договору №2019-04іР від 12.02.2019.

Позивач зазначає, що сума, вказана в додатковій угоді, не відповідає дійсним обставинам умовам виконання договору.

В якості правових підстав позову посилається на ст.215, 217, 229, 652, 653 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 30.11.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 14.01.2021.

16.12.2020 за вх. №28316/20 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву №385 від 15.12.2020.

Ухвалою суду від 14.01.2021 підготовче засідання відкладено на 28.01.2021.

Господарський суд ухвалою від 28.01.2021 постановив закрити підготовче провадження, призначити справу до судового розгляду по суті на 03.03.2021.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог.

Заслухавши учасників провадження, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

12.02.2019 між Фізичною особою - підприємцем Гончаровим Миколою Сергійовичем (позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контрейд Плюс" (відповідач, замовник) укладено договір №2019-04 іР (далі - договір) (а.с.13-26), за умовами якого за завданням замовника, виконавець зобов`язується надати Замовнику консультацію з питання комерційної діяльності й керування, розробити, поставити, автоматизувати замовнику програмну продукцію - інтернет-сайт (надалі - ПП) та провести первинне налаштування рекламних каналів з метою просування продукту/послуги Замовника в мережі Інтернет (надалі - послуги), а Замовник зобов`язується приймати та оплачувати такі послуги в порядку та на умовах, які визначені цим Договором.

Надання послуг та консультацій за цим договором відбувається поетапно (п.3.1. договору).

Пунктом 4.1. договору сторони визначили ціну договору, а саме: ціна договору на момент його укладення, в національній валюті України, складає 647 442,90грн, що еквівалентно 25 000 (двадцяти п`яти тисячам) доларів США (по курсу НБУ на дату укладення Договору).

Сума до сплати в національній валюті України визначається, виходячи з розміру оплати, вказаного в п.4.3. договору в доларах США до гривні на день виставлення рахунку виконавцем. Таким чином, ціна договору в гривні, визначена п.4.1. договору, після його укладення може змінюватися (п.4.2.1. договору).

Згідно із п. 4.6. договору, після завершення надання послуг за кожним етапом (відповідно до Додатку №2 до цього Договору) Виконавець надає Замовникові Акт приймання - передачі наданих потуг для підписання в 5 (п`ятиденний) строк.

19.03.2019 ФОП Гончаров М.С. та ТОВ "Контрейд Плюс" підписано Акт приймання-передачі виконаних робіт за Договором №2019-04 іР від 12.02.2019 про надані послуги згідно Етапу 1, вказаному в додатку №1 до договору (а.с.30).

Згідно акту наданих послуг №20/03/2019-1 від 20.03.2019 вартість наданих послуг становить 61 494,88грн (а.с.29).

29.05.2019 ФОП Гончаров М.С. та ТОВ "Контрейд Плюс" підписано Акт №2 приймання-передачі виконаних робіт за Договором №2019-04 іР від 12.02.2019 про надані послуги згідно Етапу 2, вказаному в додатку №1 до договору (а.с.32).

Згідно акту наданих послуг №MU0000007 від 29.05.2019 вартість наданих послуг становить 121 661,69грн (а.с.31).

В п.3. та п.4 Актів приймання-передачі виконаних робіт за Договором №2019-04 іР від 12.02.2019 зазначається, що підписанням цього акту Замовник також підтверджує, що послуги були надані Виконавцем у встановлений договором строк, Замовник немає жодних претензій до Виконавця щодо якості наданих послуг.

Пунктами 10.6 та 10.7 догвору визначено, що договір може бути достроково припинений за згодою Сторін, шляхом підписання відповідної додаткової угоди. У випадку дострокового припинення дії цього договору Сторони зобов`язуються провести звірку взаємних зобов`язань на дату дострокового припинення його дії, що вказується ними в угоді про припинення.

02.09.2019 сторонами за взаємною згодою достроково розірвано договір №2019-04 іР від 12.02.2019, про що сторони уклали Додаткову угоду про розірвання Договору №2019-04 іР від «12» лютого 2019 року (далі - додаткова угода) (а.с.27).

Сторони дійшли згоди розірвати договір № 2019-04 іР від 12.02.2019 та провести повернення Виконавцем раніше отриманих коштів від Замовника у зв`язку із достроковим розірванням Договору №2019-02 іР від 12.02.2019 (п.1 додаткової угоди).

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди, Сторони погодили, що розмір суми, яка підлягає поверненню Виконавцем Замовнику, складає 205 000,00 грн.

Повернення обумовленої п.2 цієї Додаткової угоди грошової суми здійснюється шляхом перерахунку чотирьох рівних платежів в строк до 16 числа, з розрахункового рахунку Виконавця на розрахунковий рахунок Замовника, за наступним графіком: вересень - 51250,00грн, жовтень - 51250,00грн, листопад - 51250,00грн, грудень - 51250,00грн.

Позивач зазначає, що між сторонами під час укладення додаткової угоди не була проведена звірка взаємних зобов`язань, зазначена сума на 205 000,00грн не відповідає дійсним обставинам та умовам виконання договору і підлягає до перерахування.

Позивач наголошує, що відповідачем перераховано позивачу 362 474,37грн, на підтвердження чого надає виписку по рахунку за 01.01.2019-01.01.2020 (а.с.28). В свою чергу позивачем виконано робіт (надано послуг) на суму 183 156,57грн, на підтвердження чого надано копії актів наданих послуг (а.с. 29, 31).

Позивач вважає, що поверненню відповідачу підлягало 179 317,80грн, а не 205 000,00грн, які передбачені в додатковій угоді.

Крім того, позивач вказує, що перерахував відповідачу 153 750,00грн, однак доказів на підтвердження вказаного до суду не надав. Водночас, вказана обставина не заперечується сторонами.

Тому, позивач просить суд визнати недійсним пункт 2 та 3 Додаткової угоди від 02.09.2019 про розірвання Договору №2019-04іР від 12.02.2019, та встановити, що розмір суми, яка підлягає поверненню виконавцем замовнику складає 179317,80грн за Додатковою угодою від 02.09.2019 про розірвання Договору №2019-04іР від 12.02.2019.

Відповідач не погоджується із позицією позивача, зокрема, у відзиві на позовну заяву зазначено, що на виконання умов Додаткової угоди від 02.09.2019 про розірвання Договору №2019-04іР від 12.02.2019 позивач перерахував на поточний рахунок замовника 153 750,00грн. У зв`язку з тим, що непогашеною залишилася сума у розмірі 51 250,00грн сторонами 21.01.2020 укладено додаткову угоду до додаткової угоди від 02.09.2019 про розірвання договору №2019-04іР від 12.02.2019, за умовами якої сторони погодили, що у зв`язку з невиконанням виконавцем своїх зобов`язань, передбачених додатковою угодою від 02.09.2019 в частині оплати грошової суми у розмірі 51 250,00грн до 16.12.2019, виконавець зобов`язується в строк до 31.01.2020 виконати свої зобов`язання в частині оплати грошової суми у розмірі 51 250,00грн в повному обсязі та сплатити штраф за невиконання зобов`язань в частині повернення грошових коштів у розмірі 10% від несплаченої суми, що становить 5 125,00грн (а.с.53).

Крім того, відповідач наголошує, що 29.01.2020 позивач надіслав відповідачу лист-пропозицію №002-29/01/2020 (а.с.54-55), згідно якого вказує, що залишок неповернутої суми за додатковою угодою від 02.09.2019 складає 51 250,00грн. Звертає увагу відповідача, що виконавець ні в якому разі не відмовляється від виконання своїх зобов`язань та просить внести зміни в п.1 додаткової угоди до додаткової угоди в частині графіку повернення раніше сплачених коштів та викласти його у наступній редакції:

«п.1. Сторони погодили, що у зв`язку із невиконанням Виконавцем своїх зобов`язань передбачених Додатковою угодою до Додаткової угоди від 20.01.2020 року, в частині оплати грошової суми у розмірі 56 575 (п`ятдесят шість тисяч триста сімдесят п`ять гривень), останній зобов`язується:

- в строк до 31.04.2020 року виконати свої зобов`язання передбачені Додатковою угодою до Додаткової угоди від 20.01.2020року, в частині оплати грошової суми у розмірі 56 375 (п`ятдесят шість тисяч триста сімдесят п`ять) гривень в повному обсязі».

Згідно листа Виконавець також усвідомлює, що не виконання ним взятих на себе зобов`язань, завдає фінансових збитків Замовнику, а отже враховуючи неприємну ситуацію, яка склалася, пропонує доповнити Додаткову угоду наступним текстом:

«в строк до 31.04.2020 року сплатити Замовнику штраф за невиконання зобов`язань в частині повернення грошових коштів, в розмірі 5 % від несплаченої суми, що становить 2 819,00 грн».

Відповідач вказує, що звернення позивача до суду з даним позовом має на меті затягування виконання рішення Господарського суду м.Києва від 12.08.2020 у справі №910/4703/20, яким задоволено позов ТОВ "Контрейд Плюс" про стягнення з ФОП Гончарова М.С. заборгованості за додатковою угодою від 21.01.2020 до Додаткової угоди від 02.09.2019 про розірвання Договору №2019-04іР від 12.02.2019.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, подані докази, та наведені обґрунтування господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню враховуючи наступне.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить стаття 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України) і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогою про визнання недійсними пунктів 2,3 Додаткової угоди від 02.09.2019 про розірвання Договору №2019-04 іР від 12.02.2019 недійсними повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підставами позову позивачем зазначено, що під час укладення додаткової угоди від 02.02.2019 про розірвання договору №2019-04 іР від 12.02.2019 між сторонами не було проведено звірку взаємних зобов`язань на дату дострокового припинення його дії, що призвело до помилкової визначеної суми зобов`язання у додатковій угоді, а саме суми 205000,00 грн, замість правильного 179317,80грн.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справи № 910/4703/20 за позовом ТОВ "Контрейд Плюс" до Фізичної особи-підприємця Гончарова Миколи Сергійовича про стягнення заборгованості за Додатковою угодою від 02.09.2019 про розірвання договору №2019-04 іР від 12.02.2019 та додатковою угодою від 21.01.2020 до додаткової угоди від 02.09.2019.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021, у справі №910/4703/20 за позовом ТОВ «Контрейд Плюс» до Фізичної особи-підприємця Гончарова Миколи Сергійовича про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто з фізичної особи-підприємця Гончарова Миколи Сергійовича 51250грн основного боргу, 5125грн штрафу, 2102грн витрати по сплаті судового збору.

Крім того суд зауважує, що в матеріалах справи міститься Лист-пропозиція ФОП Гончарова М.С. вих. №002-29/01/2020 від 29.01.2020 адресована директору ТОВ "Контрейд Плюс", зі змісту якої судом встановлено, що ФОП Гончаров М.С. підтвердив, що сторони договору №2019-04 іР від 12.02.2019 про надання послуг, дійшли згоди розірвати його та провести повернення Замовнику раніше сплачених коштів у розмірі 205000,00грн за графіком, вказаним в п. 3 Додаткової угоди від 02.09.2019 про розірвання договору №2019-04 іР від 12.02.2019 до 16 числа кожного місяця про що було укладено відповідну додаткову угоду. Згідно листа станом на 29.01.2020 Виконавцем повернуто Замовнику 153750грн, залишок не повернутої суми складає 51250грн. У зв`язку із форс-мажорною ситуацією, Виконавець зазначає, що не в стані виконати взяті на себе зобов`язання щодо повернення коштів. В першу чергу звертає увагу на те, що Виконавець ні в якому разі не відмовляється від виконання взятих на себе зобов`язань.

Вищенаведені обставини та докази, що їх підтверджують, спростовують необґрунтоване твердження позивача про те, що під час укладення додаткової угоди від 02.09.2019 про розірвання Договору №2019-04 іР від 12.02.2019 між сторонами не було проведено звірку взаємних зобов`язань на дату дострокового припинення його дії, що призвело до помилкової визначеної суми зобов`язання у додатковій угоді, а саме суми 205000,00 грн.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів виконання позивачем зобов`язань щодо повернення коштів згідно умов додаткової угоди про розірвання договору № 2019-04 іР від 12.02.2019.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених обставин справи у справі, суд приходить до висновку, що сторони своїми конклюдентними діями підтвердили дійсність укладеної між сторонами додаткової угоди, що виключає можливість визнання недійсними пунктів 2,3 Додаткової угоди від 02.09.2019 про розірвання Договору №2019-04 іР від 12.02.2019 з мотивів, зазначених Позивачем.

Крім того, додаткова угода від 02.09.2019 про розірвання договору №2019-04іР від 12.02.2019 не містить положень про те, що сума 205000грн є саме різницею між коштами, отриманими позивачем від відповідача, та вартістю наданих послуг, вказаною в актах наданих послуг від 20.03.2019 та 29.05.2019. Сторонами в додатковій угоді від 02.09.2019 лише визначено, що сторони дійшли згоди провести повернення виконавцем раніше отриманих коштів від замовника у зв`язку із достроковим розірванням договору та визначили суму, яка підлягає поверненню. Тому в суду відсутні підстави вважати правдивим твердження позивача, що визначення суми повернення було помилковим.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогою про визнання недійсним пункту 2 Додаткової угоди від 02.09.2019 про розірвання Договору №2019-04іР від 12.02.2019 в частині "що розмір суми, яка підлягає поверненню виконавцем замовнику, складає 205 000,00грн" та пункту 3 в частині графіку повернення, а саме загальної суми, яка встановлена в таблиці, що становить 205 000,00грн та встановити, що розмір суми, яка підлягає поверненню виконавцем замовнику, складає 179 317,80грн за Додатковою угодою від 02.09.2019 про розірвання Договору №2019-04іР від 12.02.2019 не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 ГПК України. Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, враховуючи відмову в задоволенні позову, сплачений судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 12.03.21

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу (рек. з пов.)

та на електронну пошту Inysyu@bigmir.net

DC2@ipromo.digital

ceo@pryimak.com.ua

suprun.ihor@gmail.com

3 - відповідачу (наручно) та на електронну пошту buh.kontrade.plus@gmail.com