Рішення № 95468096, 11.03.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2021 Справа № 904/102/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (м. Дніпро)

до Фізичної особи-підприємця Черепка Михайла Ігоровича (смт. Слобожанське Дніпропетровського району Дніпропетровської області);

за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Регіональногог відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-6609-ОД від 11.06.2018 у загальному розмірі 176 619 грн. 85 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Черепка Михайла Ігоровича (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-6609-ОД від 11.06.2018 у загальному розмірі 176 619 грн. 85 коп., яка складається з наступних сум:

- 117 542 грн. 10 коп. - основний борг (орендна плата за період з 15.07.2018 по 15.08.2019);

- 1 364 грн. 34 коп. - пеня за період прострочення з 16.07.2018 по 15.01.2019;

- 23 508 грн. 42 коп. - штраф на підставі п.3.9 договору № 12/02-6609-ОД від 11.06.2018;

- 34 204 грн. 99 коп. - компенсація витрат балансоутримувача з оплати комунальних послуг за період з червня 2018 по липень 2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-6609-ОД від 11.06.2018 в частині повної та своєчасної внесення орендних платежів за період з 15.07.2018 по 15.08.2019 та, відповідно, наявністю боргу у сумі 117 542 грн. 10 коп.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 000 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Також залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях.

Окрім того, ухвалою суду від 11.01.21р. було запропоновано позивачу протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду докази на підтвердження посення позивачем витрат з оплати комунальних послуг та їх розміру, зокрема, договорів з надавачами комунальних послуг, рахунків таких підприємств, доказів оплати за цими рахунками.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду № 6045/21 від 05.02.2021), в якому останній визнав позовні вимоги щодо стягнення 117 542 грн. 10 коп. заборгованості з орендної плати, 1 364 грн. 34 коп. пені та 23 508 грн. 42 коп. штрафу. В той же час, відповідач заперечував проти стягнення з нього 34 204 грн. 99 коп. компенсації витрат балансоутримувача з оплати комунальних послуг за період з червня 2018 року по липень 2019 року, зазначаючи, що вони є необґрунтованими, посилаючись на наступне:

- окремого договору про відшкодування витрат балансоутримувача (позивача) на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю в період дії договору оренди між позивачем та відповідачем укладено не було; за період дії орендних відносин та станом на день подання даного відзиву відповідач не має жодних документів, щоб надавали обізнаність останньому з сумами грошових зобов`язань зі сплати послуг балансоутримувачу; на адресу відповідача позивачем не направлялися рахунки про відшкодування витрат балансоутримувача, акти приймання-здачі послуг, акти наданих послуг, банківські виписки, квитанції чи інші документи, щоб свідчили про надання балансоутримувачем послуг з утримання орендованого майна та підтверджували фактичні витрати балансоутримувача по утриманню орендованого відповідачем приміщення; заборгованість відповідача за надані послуги, позивач обґрунтовує розрахунком заборгованості комунальних послуг (обслуговування виробничих приміщень та систем будівлі, водопостачання, водовідведення), при цьому, жодних первинних документів, що підтверджують заявлену суму заборгованості у розмірі 34 204 грн. 99 коп. до позовної заяви не додав).

Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду № 6046/21 від 05.02.2021), в якому останній просить про відстрочення виконання рішення суду на два роки. Клопотання обґрунтоване посиланням на наступне: основним видом діяльності відповідача є інша діяльність у сфері спорту (код за КВЕД: 93.19), в межах якого останній надає послуги професійного тренування та заняття спортом населенню; у зв`язку із встановленням на території України карантину, карантинні заходи впровадили обмеження щодо здійснення спортивної діяльності відповідача, внаслідок чого відповідач за період 2020 року не зміг досягнути основної мети від своєї підприємницької діяльності та отримати прибуток (на підтвердження чого відповідач посилається на податкову декларацію платника єдиного податку за 2020 рік). Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що на даний час існують підстави, що суттєво впливають на порядок виконання рішення, прийнято по справі, та не залежать від волі відповідача.

Від третьої особи надійшли письмові пояснення (вх. суду № 9656/21 від 24.02.2021), в яких вона повідомила суд, що станом на 28.01.2021 у відповідача відсутня заборгованість перед державним бюджетом за договором від 11.06.2018 №12/02-6609-ОД. Також просила суд врахувати всі доводи позивача, зазначені у позовній заяві, та прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Слід відзначити, що ухвалою суду від 11.01.2021, з урахуванням вимог частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано позивачу, у 5-ти денний строк з дня отримання відзиву на позов подати суду, а також усім учасникам справи відповідь на відзив з урахуванням вимог частин третьої – шостої статті 165 та статті 166 ГПК України.

Станом на 11.03.2021 строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від позивача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що позивач не скористався своїм правом на надання відповіді на відзив на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки в усіх учасників справи було достатньо часу для подання як заяв по суті справи так і доказів, на підтвердження своїх вимог і заперечень.

Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Слід також відзначити, що позивач про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення позивачу 27.01.2021 копії ухвали суду про відкриття провадження у справі, однак позивач не подав до суду докази на підтвердження понесення ним витрат з оплати комунальних послуг та їх розміру, зокрема, договорів з надавачами комунальних послуг, рахунків таких підприємств, доказів оплати за цими рахунками, про що було зазначено в ухвалі суду від 11.02.2021.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 11.06.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізький та Кіровоградській областях) (далі - орендодавець, третя особа) та Фізичною особою - підприємцем Черепком Михайлом Ігоровичем (далі - орендар, відповідач) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-6609-ОД (далі - договір, а.с.14-17), відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нерухоме майно – нежитлові вбудовані приміщення реєстровий номер 02497789.4.ДБЕЦРЕ591 (далі - майно) загальною площею 160,90 кв.м., розміщене за адресою: м. Дніпро, пр. Слобожанський, буд.3 на п`ятому поверсі семиповерхової будівлі, що перебуває на балансі Державного підприємства "ДППІ житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (далі - балансоутримувач, позивач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 13.02.2018 і становить за незалежною оцінкою 1 091 867 грн. 00 коп. Майно передається в оренду з метою розміщення тренажерного залу. Використання державного майна не за призначенням забороняється.

У пунктах 10.1., 10.4 договору сторони визначили, що договір укладено строком на 1 рік, що діє з 11.06.2018 по 10.06.2019 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору при обов`язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди.

Доказів визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Як зазначає позивач, з червня 2018 року відповідачем стали порушуватися умови договору оренди в частині повного та своєчасного внесення орендної плати на користь балансоутримувача, внаслідок чого за період з червня 2018 року по липень 2019 року утворилась заборгованість в сумі 117 542 грн. 10 коп. Вказане і є причиною спору.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, які становлять розмір орендної плати, яка підлягала сплаті за період з червня 2018 року по липень 2019 року за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-6609-ОД від 11.06.2018, які відповідач відмовився сплатити у добровільному порядку.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору № 12/02-6609-ОД від 11.06.2018, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Судом враховано, що відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найма оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до пункту 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання - передачі майна.

На виконання умов договору, 11.06.2018 орендодавцем передано, а орендарем прийнято об`єкт оренди – нежитлові вбудовані приміщення реєстровий номер 02497789.4.ДБЕЦРЕ591 загальною площею 160,90 кв.м., вартість яких, згідно з незалежною оцінкою станом на 13.02.2018 становила 1 091 867 грн. 00 коп., що підтверджується актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що знаходиться на балансі Державного підприємства "ДППІ житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (а.с.17).

Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами акту від 11.06.2018, суд дійшов висновку щодо належного виконання позивачем (орендодавцем) обов`язку щодо надання відповідачу в оренду відповідного нежитлового приміщення.

Як зазначає позивач, за згодою сторін, спірний договір оренди припинив свою дію 31.07.2019, а майно повернуто орендодавцю за актом приймання-передачі від 30.07.2019.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в пункті 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Так, у пунктах 3.1., 3.2. договору сторони визначили, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку січень 2018 року 27 296 грн. 70 коп. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до пункту 3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з умовами пункту 3.6. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та орендодавцю у співвідношенні відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж:

- 70% до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділенням казначейства у розмірі 19 107 грн. 69 коп.;

- 30% балансоутримувачу в розмірі 8 189 грн. 01 коп. щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря протягом дії договору.

У позовній заяві, у відповідності до умов договору, позивачем здійснено розрахунок орендної плати за період користування об`єктом оренди з червня 2018 року по липень 2019 року. За результатами розрахунку сума орендної плати за вказаний період становить 117 542 грн. 10 коп.

При цьому, у пункті 5.3. договору орендар зобов`язався, зокрема, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату у співвідношенні, визначеному у пункті 3.6. договору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, враховуючи порядок сплати орендної плати, визначений у пункті 3.6. договору (щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу), строк внесення орендної плати за загальний період користування об`єктом оренди з червня 2018 року по липень 2019 року в сумі 117 542 грн. 10 коп. є таким, що настав.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов`язання не виконав, орендну плату за період користування об`єктом оренди з червня 2018 року по липень 2019 року у встановлений договором строк не сплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 117 542 грн. 10 коп.

Крім того, у відзиві відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості з орендної плати у розмірі 117 542 грн. 10 коп.

Таким чином, приймаючи до уваги виконання орендодавцем та балансоутримувачем своїх обов`язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також відсутність з боку відповідача платежів по орендній платі за загальний період з червня 2018 року по липень 2019 року, суд дійшов висновку, що відповідачем були порушені умови договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-6609-ОД від 11.06.2018, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 117 542 грн. 10 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 3.8. договору визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та орендодавцю у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

Отже, за прострочення виконання зобов`язань зі сплати орендної плати за період червень - грудень 2018 року, на підставі пункту 3.8. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.07.2018 по 15.01.2019 в сумі 1 364 грн. 34 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем у позовній заяві, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості, але під час визначення періодів прострочення не були враховані норми частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а саме: щодо орендної плати за липень, вересень, жовтень та грудень 2018 року, а також червень 2019 року.

Отже, розрахунок пені, наведений позивачем у позовній заяві (а.с.20 - 22), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено слідуюче:

- орендна плата за червень 2018 року складає 5 459 грн. 34 коп., граничний строк її сплати - 16.07.2018; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування пені за період з 17.07.2018 по 15.08.2018 на суму 5 459 грн. 00 коп. (визначену самим позивачем), яка за розрахунком суду складає 157 грн. 04 коп.;

- орендна плата за липень 2018 року складає 8 131 грн. 68 коп., граничний строк її сплати, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 15.08.2018; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування пені за період з 16.08.2018 по 15.09.2018 на суму 8 131 грн. 00 коп. (визначену самим позивачем), яка за розрахунком суду складає 243 грн. 71 коп.;

- орендна плата за серпень 2018 року складає 8 131 грн. 68 коп., граничний строк її сплати, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 17.09.2018; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування пені за період з 18.09.2018 по 15.10.2018 на суму 8 131 грн. 00 коп. (визначену самим позивачем), яка за розрахунком суду складає 224 грн. 55 коп.;

- орендна плата за вересень 2018 року складає 8 286 грн. 18 коп., граничний строк її сплати, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 16.10.2018; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування пені за період з 17.10.2018 по 15.11.2018 на суму 8 286 грн. 00 коп. (визначену самим позивачем), яка за розрахунком суду складає 245 грн. 17 коп.;

- орендна плата за жовтень 2018 року складає 8 427 грн. 05 коп., граничний строк її сплати, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 15.11.2018; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування пені за період з 16.11.2018 по 15.12.2018 на суму 8 427 грн. 00 коп. (визначену самим позивачем), яка за розрахунком суду складає 249 грн. 35 коп.;

- орендна плата за листопад 2018 року складає 8 545 грн. 03 коп., граничний строк її сплати, з урахуванням частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 17.12.2018; відповідачем вказаний платіж не здійснений, отже правомірним є нарахування пені за період з 18.12.2018 по 15.01.2019 на суму 8 545 грн. 00 коп. (визначену самим позивачем), яка за розрахунком суду складає 244 грн. 41 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 1 364 грн. 23 коп.

Також, відповідно до пункту 3.9. договору, у разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж за три місяці, орендар сплачує штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості.

За прострочення виконання зобов`язань зі сплати орендної плати, на підставі пункту 3.9. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф в сумі 23 508 грн. 42 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку штрафу, зробленого позивачем у позовній заяві, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок штрафу, наведений у позовній заяві (а.с.4), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню в сумі 23 508 грн. 42 коп.

Крім того, позивач заявив до стягнення 34 204 грн. 99 коп. компенсації витрат балансоутримувача з оплати комунальних послуг за період з червня 2018 року по липень 2019 року.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

До позовної заяви позивачем не долучено жодних доказів несення останнім витрат з оплати комунальних послуг за об`єктом оренди. Позивачем не надано до суду жодних договорів з підприємствами, що надають комунальні послуги, рахунків на оплату комунальних послуг, доказів оплати за цими рахунками.

При цьому слід звернути увагу, що в ухвалі від 11.01.2021 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у цій справі суд витребував у позивача докази на підтвердження понесення позивачем витрат з оплати комунальних послуг та їх розміру, зокрема, договорів з надавачами комунальних послуг, рахунків таких підприємств, доказів оплати за цими рахунками.

Відповідно, заявлений розмір витрат балансоутримувача з оплати комунальних послуг за період з червня 2018 по липень 2019 року в сумі 34 204 грн. 99 коп. позивачем не підтверджений належними та допустимими доказами.

Отже, вимоги позивача в частині компенсації витрат балансоутримувача з оплати комунальних послуг в сумі 34 204 грн. 99 коп. задоволенню не підлягають.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Більше того, у відзиву на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги позивача в частині стягнення 117 542 грн. 10 коп. заборгованості з орендної плати, 1 364 грн. 34 коп. пені та 23 508 грн. 42 коп. штрафу.

З приводу вказаної заяви відповідача суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (частина 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами частини 6 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

У частині 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що заява про визнання позову підписана безпосередньо фізичною особою підприємцем Черепком М.І., отже уповноваженою на це особою.

Більше того, визнання відповідачем позову за встановлених судом обставин (встановленого факту наявності заборгованості за договором), не суперечить закону та не порушує прав чи інтересів інших осіб, у зв`язку з чим приймається судом.

Відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач у відзиві визнав позовні вимоги про стягнення 117 542 грн. 10 коп. - основного боргу, 1 364 грн. 34 коп. – пені та 23 508 грн. 42 коп. – штрафу, 50 відсотків судового збору, пропорційного позовним вимогам у вказаній частині, слід повернути позивачу; поверненню позивачу підлягає сума сплаченого судового збору у розмірі 1 068 грн. 11 коп.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, решта судових витрат по справі покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 1 068 грн. 10 коп. - частина витрат по сплаті судового збору.

Крім того, слід зазначити, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем мав бути сплачений судовий збір у розмірі 2 649 грн. 30 коп. Натомість, платіжним дорученням № 1097 від 17.11.2020 позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 3 000 грн. 00 коп.

За таких обставин, надлишково сплачена частина судового збору у розмірі 350 грн. 70 коп. може бути повернута позивачу на підставі статті 7 Закону України "Про судовий збір" за відповідним клопотанням.

З приводу клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на два роки суд зазначає наступне.

Так, у статті 238 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується, зокрема, про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Отже, процесуальним законом передбачена можливість надання відстрочки або розстрочки виконання рішення в момент його прийняття, при цьому, підстави для такої відстрочки або розстрочки містяться у статті 331 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду такої заяви на стадії виконання рішення, а саме: підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 4 та 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При цьому, на відміну від статті 121 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017) стаття 331 Господарського процесуального кодексу України не містить вимогу про винятковість випадків, коли може бути відстрочено чи розстрочено виконання рішення суду.

Таким чином, обов`язковою умовою надання відстрочення виконання судового рішення є наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання такого рішення, які заявник повинен довести відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги зазначені відповідачем підстави для відстрочки виконання рішення суду, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:

- відповідач, підтверджуючи свою добросовісність, наявність заборгованості під час розгляду справи в суді не заперечував, подав заяву про визнання позовних вимог щодо стягнення 117 542 грн. 10 коп. заборгованості з орендної плати, 1 364 грн. 34 коп. пені та 23 508 грн. 42 коп. штрафу;

- відповідач є фізичною особою - підприємцем, відомості про якого внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та основним видом діяльності якого є інша діяльність у сфері спорту (код за КВЕД: 93.19), в межах якого останній надає послуги з професійного тренування та заняття спортом населенню;

- Постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SаRS-Cov-2" та від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SаRS-Cov-2" на території України з 12.03.2020 встановлений карантин, що триває станом на день подання розгляду справи та клопотання по суті. Введені в Україні, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SаRS-Cov-2 карантинні заходи значною мірою впроваджують обмеження в спортивну діяльність. Тривале обмеження діяльності спортивних закладів, фітнес центрів спричинило істотний вплив на господарську діяльність відповідача. За період 2020 року відповідач не зміг досягнути основної мети від своєї підприємницької діяльності та отримати прибуток. Даний факт підтверджується податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за 2020 рік та звітом про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма Д5 річна). Систематичні обмеження в діяльності спортивних закладів, що впроваджуються уповноваженими органами влади, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SаRS-Cov-2 призводять до відсутності стабільного доходу відповідача, що унеможливлює швидке виконання рішення суду. На даний час дія карантину в Україні продовжена до 30.04.2021;

- заявлене відповідачем клопотання про відстрочення виконання рішення суд розглядає, як таке, що направлене на фактичне та повне виконання рішення суду, а дії відповідача підтверджують, що він не ухиляється від виконання свого обов`язку перед позивачем, визнає наявність заборгованості, але просить суд під час вирішення питання про розстрочення врахувати його матеріальні інтереси та фінансовий стан; господарський суд вважає, що відповідачем доведено наявність обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення по даній справі.

Отже, судом було описано вище обставини, що підтверджують неможливість негайного повного виконання рішення суду відповідачем.

Таким чином, відповідачем, відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, доведено наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду.

Питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

В той же час, господарський суд зазначає, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (частина 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).

Так, беручи до уваги відсутність пояснень позивача з приводу поданого клопотання, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за доцільне відстрочити виконання рішення суду на три місяці. Такий період відстрочення суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Отже, клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства "ДДПІ житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" до Фізичної особи-підприємця Черепка Михайла Ігоровича про стягнення заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-6609-ОД від 11.06.2018 у загальному розмірі 176 619 грн. 85 коп. - задовольнити частково.

Клопотання Фізичної особи-підприємця Черепка Михайла Ігоровича про відстрочку виконання рішення суду задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Черепка Михайла Ігоровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (46000, м. Дніпро, вулиця Січеславська Набережна, будинок 29; ідентифікаційний код 02497789) 117 542 грн. 10 коп. - основного боргу, 1 364 грн. 23 коп. - пені, 23 508 грн. 42 коп. - штрафу та 1 068 грн. 10 коп. - витрат по сплаті судового збору, відстрочивши виконання рішення суду на три місяці.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Повернути Державному підприємству "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (46000, м. Дніпро, вулиця Січеславська Набережна, будинок 29; ідентифікаційний код 02497789) частину сплаченого судового збору в розмірі 1 068 грн. 11 коп., перерахованого платіжним дорученням № 1097 від 17.11.2020, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 11.03.2021.

Суддя Ю.В. Фещенко