Рішення № 9546343, 09.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/4809.04.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром -Лізинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екошляхспецбуд»

про стягнення 127148,30 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача: Бутунець Ю.М. –представник за довіреністю № 3/01-10 від 15.01.2010 р.

Від відповідача: не зЧявились

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пром -Лізинг»(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екошляхспецбуд»(відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 127148,30 грн. на підставі Договору фінансового лізингу № 12-0/08-ФЛ-1 від 12.09.2008 року, з яких: 116092,82 грн. –основний борг, 11055,48 грн. –пеня за періоди, визначені позивачем відповідно до кожного лізингового платежу станом на 06.11.2009 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2010 р. порушено провадження у справі № 39/48 та призначено справу до розгляду на 15.03.2010 р. о 10:20 год.

Представник позивача в судовому засіданні 15.03.2010 р. подав усне клопотання про залучення до матеріалів справи доказів на виконання вимог ухвали суду від 26.02.2010 року, в т.ч. витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 13-1385 від 17.03.2010 р. щодо відповідача станом на 17.03.2010 р. та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців серії АД № 321332 щодо позивача станом на 04.02.2010 р. Судом клопотання задоволено.

Представник позивача в судовому засіданні 15.03.2010 р. також подав суду докази на підтвердження направлення ним відповідачеві на виконання вимог ухвали суду від 26.02.2010 р. акту звірки розрахунків станом на 26.02.2010 р. (фіскальний чек № 5612 від 12.03.2010 р. з описом вкладення у цінний лист).

Представник відповідача в судове засідання 15.03.2010 р. не з"явився, вимоги ухвали суду від 26.02.2010 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2010 р., на підставі ст.. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 09.04.2010 о 10:50 год. у зв»язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та неподанням останнім витребуваних судом доказів по справі.

Представник позивача в судовому засіданні 09.04.2010 р. подав суду докази на підтвердження направлення ним відповідачеві на виконання вимог ухвали суду від 15.03.2010 р. акту звірки розрахунків станом на 15.03.2010 р. (фіскальний чек № 7727 від 08.04.2010 р. з описом вкладення у цінний лист).

Представник відповідача в судове засідання 09.04.2010 р. не з»явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому порядку.

Учасники спору вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (абз. З п. 3.6 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва № 39/47 від 26.02.2010 р. та від 15.03.2010 р. були направлені відповідачу за його адресою, вказаною позивачем у позовній заяві та сторонами у Додатковій угоді № 4 від 24.12.2009 р. до Договору фінансового лізингу № 12-0/08-ФЛ від 12.09.2008 року, яка відповідає даним витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 13-1385 від 17.03.2010 р. щодо відповідача станом на 17.03.2010 р., а саме: 04074, м. Київ, вул. Лугова, 13. Підтвердженням надсилання відповідачу названих ухвал суду є відповідні відмітки на їх зворотньому боці.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом саме згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23), від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" (пункт 19).

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/48 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судових засіданнях 15.03.2010 р. та 09.04.2010 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Позивачем до позовної заяви було додане клопотання про забезпечення позову, згідно якого він просить суд накласти арешт на майно (нерухоме та рухоме), що належить на праві власності відповідачу –ТОВ «Екошляхспецбуд»на суму 127148,30 грн.

Відповідно до п. 10 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, подане разом із позовною заявою або викладене в цій заяві, може бути розглянуто під час підготовки справи до розгляду в порядку ст. 65 ГПК України, а також, і в процесі розгляду судом господарської справи, в тому числі за результатами судового засідання, в якому спір не вирішується по суті.

Приписами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 3 РозЧяснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент предЧявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п. 1.1 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову»у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно вищезазначеного Роз’яснення від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано суду належних доказів, також з матеріалів позовної заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір закрити вказаний у клопотанні поточний рахунок, на якому знаходяться грошові кошти (або будь –які інші рахунки відповідача) на які позивач просить накласти арешт.

Фактично позивач обґрунтовує необхідність вжиття заходів до забезпечення позову порушенням відповідачем його договірних зобов’язань щодо сплати лізингових платежів за спірним договором, а також наявністю заборгованості відповідача перед позивачем за іншими договорами фінансового лізингу та власними ймовірними припущеннями про те, що існує реальна можливість відчуження належного відповідачу майна третім особам, що, в свою чергу, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності суд враховує, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що накладення арешту на майно (нерухоме та рухоме), що належить на праві власності відповідачу –ТОВ «Екошляхспецбуд»на суму 127148,30 грн., може унеможливити подальшу господарську діяльність даного господарюючого суб’єкта, а тому суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

В судовому засіданні, призначеному на 09.04.2010 р., за згодою представника позивача, оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

В С Т А Н О В И В:

12.09.2008 року між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Пром -Лізинг»(надалі - Лізингодавець) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Екошляхспецбуд»(надалі - Лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № № 12-09/08-ФЛ-1 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 предметом Договору визначено надання Лізингодавцем в користування Лізингоодержувачу предмета лізингу з метою здійснення останнім підприємницької діяльно сті на визначений строк, за умови сплати Лізингоодержувачем періодичних лізингових пла тежів.

Предметом фінансового лізингу згідно п. 1.2 Договору є автомобіль МАЗ –551605-280 у кількості –1 шт. (надалі –Обладнання), найменування, строки та умови передачі якого, вартість, кількість, тип, марка, модель, індивідуальні ознаки, експлуатаційні харак теристики визначені, погоджені Сторонами у "Заявці" і наведені в Специфікації (Додаток № 1), які є невід'ємною частиною даного Договору.

Строк лізингу, розрахований у відповідності до Закону України "Про оподаткування при бутку підприємств", відповідно до п. 2.1 Договору становить 36 місяців з моменту передачі Обладнання в користування.

Згідно п. 2.2 Договору сторони узгодили, що протягом всього строку лізингу право власності на Обладнання залишається у Лізингодавця.

З урахуванням п. 3.1 Договору Обладнання передається Лізингодавцем в користування на умовах сплати Лізингоодержувачем першого (авансового) лізингового платежу.

Відповідно до п. 3.2 Договору розмір авансового платежу, розміри та склад лізингових платежів, строки їх сплати Лізингоодержувачем встановлюються "Графіком лізингових платежів" (Додаток 3). При цьому суд звертає увагу, що відповідно до Додаткової угоди № 2 від 12.10.2009 р. сторони внесли зміни до Додатку № 3 до Договору фінансового лізингу № 12-09/08-ФЛ-1 від 12.09.2008 року (надалі –Додаткова угода № 2).

Лізинговий платіж відповідно до п. 3.4 Договору є сумою коштів, що в поточному періоді направляються Лізингоодержувачем на оплату лізингових послуг за Договором.

У вищенаведеному пункті Договору також визначено, що вартість Договору дорівнює сумі лізингових платежів, складається з суми відшко дування вартості Обладнання, та комісії Лізингодавця.

Відшкодування вартості Обладнання проводиться за строк лізингу в (повному розмірі вартості Обладнання згідно ціни, зазначеної в Специфікації (Додаток №1).

Частина лізингового платежу - комісія Лізингодавця, включає:

-          суму, що сплачується Лізингодавцю як компенсація відсотків за залуче ний ним кредит для придбання Обладнання;

-          платіж як винагорода Лізингодавц за отримане у лізинг майно;

-          відшкодування страхового платежу зі страхування Лізингодавця по КАСКО;

-          інші витрати Лізингодавця, пов'язані з правом власності на Обладнання (проходження техогляду в органах ДТН).

Відповідно п. 3.6 Договору встановлено обов»язок Лізингоодержувача (відповідача) своєчасно сплачувати передбачені Договором лізингові платежі.

Крім того, п. 3.7 Договору передбачено, що у випадку, коли Лізингоодержувач прострочив сплату лізингових платежів, він зобов'язаний сплатити Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від належної до сплати суми за кожен день такого прострочення. Сплата пені та інших передбачених законодавством штрафних санкцій не звільняє Лізингоодержувача від проведення розрахунків за Договором

З матеріалів справи вбачається, що 22.09.2008 року сторони підписали та скріпили печатками Акт приймання передачі автомобіля в користування згідно Договору фінансового лізингу № 12-09/08-ФЛ-1 від 12.09.2008 року, відповідно до якого відповідач прийняв автомобіль самоскид МАЗ –551605-280, № двигуна 80350156, держ. номер АА6276НТ, дата випуску 2008 р., вартістю 428300,00 грн. (з ПДВ), а також комплектуючі та документацію цього автомобілю.

Позивач зазначив, що відповідач в порушення умов Договору, Графіку лізингових платежів (Додаток № 3 до Договору з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 2) не виконує свої зобов»язання щодо сплати лізингових платежів за Договором фінансового лізингу № 12-09/08-ФЛ-1 від 12.09.2008 року, а тому станом на 06.11.2009 р. мав заборгованість за лізинговими платежами у сумі 116092,82 грн.

При здійсненні розрахунку вищенаведеної суми заборгованості відповідача за лізинговими платежами позивач виходив з наступного:

-          всього за час дії Договору та станом на 06.11.2009 р. розмір лізингових платежів згідно Графіку лізингових платежів (Додаток № 3 до Договору з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 2) складає 356295,49 грн.;

-          фактично станом на 06.11.2009 р. відповідач здійснив оплату лізингових платежів за Договором у сумі 240202,67 грн., що підтверджується довідками ВАТ «Банк «Богуслав»про надходження грошових коштів на рахунок ТОВ «Пром -Лізинг»від ТОВ «Екошляхспецбуд»№ 01/329-13 від 25.11.2009 р. та № 01/329-15 від 25.11.2009 р., доданими до позовної заяви;

-          заборгованість відповідача за лізинговими платежами станом на 06.11.2009 р. становить 116092,82 грн. (356295,49 грн. –240202,67 грн. = 116092,82 грн.).

Крім того, наявність станом на 06.11.2009 р. заборгованості відповідача за лізинговими платежами у сумі 116092,82 грн., а рівно розмір пені, нарахованої позивачем відповідачу за несвоєчасну сплату лізингових платежів згідно п. 3.7 Договору у сумі 11055,48 грн., сторони підтвердили у підписаній ними Додатковій угоді № 3 до Договору фінансового лізингу № 12-09/08-ФЛ-1 від 12.09.2008 року. З наведеної Додаткової угоди № 3 також вбачається, що відповідач зобов»язався погасити позивачу заборгованість у сумі 116092,82 грн. та сплатити пеню в розмірі 11055,48 грн. у строк до 20.01.2010 р. Додаткова угода № 3 є невід»ємною частиною Договору фінансового лізингу 116092,82 грн. та вступила в силу з моменту її підписання сторонами.

Відповідно до ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зібрані у справі докази свідчать, що між сторонами по справі укладено договір фінансового лізингу, а, отже, саме він та відповідні положення статей параграфа 6 глави 58 (лізинг), глави 58 (найм (оренда)), глави 52 (купівля –продаж), параграфа 3 глави 54 (поставка) Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України), параграфа 5 глави 30 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом України від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг»(надалі –Закон України «Про фінансовий лізинг»), визначають права та обовЧязки сторін, зокрема зі здійснення передбаченого Договором фінансового лізингу № 12-09/08-ФЛ-1 від 12.09.2008 року.

Відповідно до ч.1 статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ч.1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частина 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачає, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Стаття 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З огляду на докази по справі, а саме: Акт від 22.09.2008 р. приймання передачі автомобіля в користування згідно Договору фінансового лізингу № 12-09/08-ФЛ-1 від 12.09.2008 року, суд прийшов до висновку, що позивач виконав свої зобов'язання за Договором фінансового лізингу № 12-09/08-ФЛ-1 від 12.09.2008 року в повному обсязі та належним чином.

Судом також встановлено, що з огляду на порушення відповідачем умов Договору, Графіку лізингових платежів (Додаток № 3 до Договору з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 2) у останнього станом на 06.11.2009 р. виникла заборгованість за Договором у сумі 116092,82 грн. (основний борг).

Станом на час звернення позивача з позовом до суду відповідач не оплатив суму основного боргу, чим порушив свої договірні зобов'язання, зокрема щодо сплати лізингових платежів у строки, встановлені у Графіку лізингових платежів (Додаток № 3 до Договору з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 2).

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення суми основного боргу у розмірі 54474,28 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за Договором, позивач просить суд стягнути з останнього 11055,48 грн. пені за періоди, визначені позивачем відповідно до кожного лізингового платежу станом на 06.11.2009 р. (розрахунок пені доданий до позовної заяви)

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання.

У відповідності із ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України також передбачено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань»передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Пунктом 3.7 Договору передбачено, що у випадку, коли Лізингоодержувач прострочив сплату лізингових платежів, він зобов'язаний сплатити Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від належної до сплати суми за кожен день такого прострочення.

Суд враховує, що розмір пені, нарахованої позивачем відповідачу за несвоєчасну сплату лізингових платежів згідно п. 3.7 Договору у сумі 11055,48 грн., сторони підтвердили у підписаній ними Додатковій угоді № 2 до Договору фінансового лізингу № 12-09/08-ФЛ-1 від 12.09.2008 року. А отже, підписання відповідачем наведеної Додаткової угоди № 2 свідчить про відсутність заперечень з боку відповідача щодо суми пені у розмірі 11055,18 грн.

Враховуючи вищенаведене, а також, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру пені, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 11055,48 грн. пені за періоди, визначені позивачем відповідно до кожного лізингового платежу станом на 06.11.2009 р., обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач у судові засідання не з'явився, доказів сплати лізингових платежів не надав.

Згідно ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За таких обставин, на відповідача покладаються витрати по сплаті державного мита в розмірі 1271,48 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 14, 202, 509, 525, 526, 625, 626, 806 ЦК України, ст.ст. 193, 292 ГК України, та ст.ст. 32 - 34, 43, 44, 49, 65, 66, 75, 82-85, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екошляхспецбуд»(04074, м. Київ, вул. Лугова, 13; ідентифікаційний код 34292873; п/р 26009045466900 в філії АКІБ «УкрСиббанк»«Київське регіональне управління», МФО 351005) або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром -Лізинг»(03083, м. Київ, проспект Науки, будинок 63; ідентифікаційний код 33494573, п/р 26004411887 в ВАТ «УПБ», МФО 300205) суму основного боргу у розмірі 116092,82 грн. (сто шістнадцять тисяч дев»яносто дві гривні 82 коп.), 11055,48 грн. (одинадцять тисяч п»ятдесят п»ять гривень 48 коп.) пені, 1271,48 грн. (одну тисячу двісті сімдесят одну гривню 48 коп.) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного тексту рішення: 13.04.2010 р.