Рішення № 95463045, 11.03.2021, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/1169/21

2/212/1639/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2021 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Дехти Р.В., за участі секретаря судового засідання Колісник К.Е., у порядку ч.2 ст.247 ЦПК України, за відсутності осіб, які беруть участь у справі та без здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодженням здоров`я, -

встановив:

04 лютого 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - Відповідач) про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодженням здоров`яв розмірі 240000 гривень 00 копійок.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що працюючи в період часу з 01.09.2010р. по 06.02.2012р. - на посаді підземного електрослюсаря (слюсаря) чергового та з ремонту устаткування Шахтомонтажного управління Сервісного управління з ремонту та монтажу шахтного обладнання ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат», правонаступником якого на сьогоднішній день є Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі – Відповідач/ ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат»), у відповідності до своїх професійних обов`язків, виконував роботи в підземних умовах шахти, у зоні діючих машин і устаткування, де через випадки порушення провітрювання гірничих виробок та несистематичного використання комплексу пилоподавлення, запиленість повітря робочої зони на робочих місцях перевищувала гранично допустиму концентрацію.

Окрім того, виконувані роботи характеризувались важкою фізичною працею з причин того, що не завжди була можливість застосовувати засоби малої механізації, внаслідок обмеженості робочого простору.

Працюючи раніше на підприємстві Відповідача в період часу з 10.03.2000р. по 01.09.2010р. – на посаді підземного електрослюсаря чергового та з ремонту устаткування Гірничого цеху Криворізького державного залізорудного комбінату та у Шахтомонтажному управлінні ВАТ «Кривбасзалізрудком», ОСОБА_1 , виконував роботи, які згідно з даними санітарно-гігієнічної характеристики його умов праці за №19 від 15.03.2010р. підготовленої ДСЕС «Жовтнева районна санітарно-епідеміологічна станція м. Кривого Рогу», також характеризувалися запиленістю повітря робочої зони, що перевищувала гранично допустиму концентрацію та важкою фізичною працею, яка перевищувала гранично допустиму норму.

У зв`язку із заподіянням шкоди, Позивач 22.02.2012 року, вперше, пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією (надалі – МСЕК), за результатами якого йому було визначено сукупний ступінь втрати професійної працездатності - 40%, з яких 20% по радикулопатії, 20% по ХОЗЛ з 20 лютого 2012 року - БЕЗСТРОКОВО, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні, виробах медичного призначення, що підтверджується довідкою «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданою на ім`я Позивача.

Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, втратив своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що тривалий час переносить глибокі моральні страждання, що позбавляє ії нормальних життєвих зв`язків і вимагає додаткових зусиль. Вказала, що покращення в стані здоров`я не відбувається, з кожним днем відчуває лише погіршення в стані здоров`я. Змінився рівень життєвої діяльності і необхідно прикладати багато зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди позивачка оцінює у розмірі 240000,00 гривень, яку просить стягнути з відповідача. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, в період роботи позивача на підприємстві, позивачка втратила своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що протягом тривалого часу відчуває дискомфорт в житті.

11 лютого 2021 року ухвалою суду прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до судового розгляду на 11 березня 2021 року без повідомлення (виклику) учасників справи.

10 березня 2021 року представник відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просив суд ухвалити рішення про відмову позивачу в задоволенні позову. В обґрунтування зазначив, що позивачем не доведено факту завдання йому моральної шкоди та її розмір, відсутні висновки спеціаліста - експерта. Також зазначив, що втрата професійної працездатності не пов`язана із втратою здібності до самообслуговування.

Суд, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, вважає можливим ухвалити рішення у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на підставі наявних у справі доказів.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 у період часу з 10.03.2000 року по 29.08.2012 рік працював за різними професіями та спеціальностями: на Публічному акціонерному товаристві «Криворізький залізорудний комбінат», тобто перебувала у трудових правовідносинах з Відповідачем, що підтверджується трудовою книжкою та не оспорюється сторонами по справі.

Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання №3 від 06 лютого 2012 року, щодо хворого ОСОБА_1 , а саме в пункті 16 Акту, зазначено, що професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи на підприємствах, в тому числі у відповідача, позивач виконував роботи, характеризувалися запиленістю повітря робочої зони, що перевищувала гранично допустиму концентрацію та важкою фізичною працею, яка перевищувала гранично допустиму норму.

В пункті 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання №3 від 06 лютого 2012 року, зазначено осіб, які порушували законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: професійні захворювання отримані Позивачем, внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці з боку керівництва Відповідача, яке порушило вимоги ст.153 КЗпП України, ст.13 Закону України «Про охорону праці».

Судом встановлено, що позивач 22.02.2012 року, вперше, пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією (надалі – МСЕК), за результатами якого йому було визначено сукупний ступінь втрати професійної працездатності - 40%, з яких 20% по радикулопатії, 20% по ХОЗЛ з 20 лютого 2012 року - БЕЗСТРОКОВО, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні, виробах медичного призначення, що підтверджується довідкою «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданою на ім`я Позивача.

Судом встановлено, що загальний стаж роботи позивача, станом на 06 лютого 2012 року становить 39 років 4 місяці, в тому числі в умовах пилу 26 років 5 місяців та 18 років 2 місяці в умовах важкої праці, що зазначено в пункті №12 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання №3 від 06 лютого 2012 року, щодо хворого ОСОБА_1 .

В судовому засідання судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у відповідача у період часу з 10 березня 2000 року по 29 серпня 2012 року, що становить 12 років та 5 місяців.

Відповідно до статті 2 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року , абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Згідно частин 1,3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповіднодо нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.10.2008 року № 20-рп/2008 також роз`яснив про право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності.

У відповідності зі ст.ст. 23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання складається, зокрема, у фізичному болі, душевних стражданнях, які він поніс у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок отримання ним професійного захворювання.

Суд, дослідивши медичні документи позивача про отримання ним професійних захворювань, дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, так як він відчуває фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Суд відхиляє заперечення відповідача в частині доводів про те, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду. Доводи представника відповідача щодо відсутності факту встановлення наявності доказу вини відповідача суд не приймає до уваги, оскільки судом встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу. З урахуванням викладеного, доводи відповідача про те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди у зв`язку з втратою працездатності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні Нечипорук та Йонкало проти України № 42310/04 від 21.04.2011 року, роз`яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров"я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

В даному випадку, суд враховує що внаслідок професійного захворювання та втрати ступеню працездатності з вини відповідача, позивачу спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних та психічних стражданнях, якій позивач зазнав, що призводить до порушення її звичайного способу життя та вимагає від неї додаткових зусиль для його організації.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивачки, ступінь втрати нею професійної працездатності в розмірі 40%, безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, потребу в забезпеченні лікарськими засобами, виробами медичного характеру, а також період праці на підприємстві відповідача на протязі 12 років 5 місяців, із періоду роботи в умовах впливу шкідливих факторів на протязі 39 років 4 місяці, в тому числі в умовах пилу 26 років 5 місяців та 18 років 2 місяці в умовах важкої праці.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди дещо завищений, а тому визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 100000,00 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб, що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.137 ЦПК України).

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, а тому підстав до стягнення з відповідача таких судових витрат не має.

Позивача згідно п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Частина 1 статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково, враховуючи норми ст.141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягають стягненню судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору на користь держави в сумі 10000 гривень 00 копійок.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89,133, 141, 258-259, 263-265,279, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодженням здоров`я, задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , моральну шкоду в розмірі 100000 гривень (сто тисяч гривень) 00 копійок, без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів та платежів.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави України судовий збір в розмірі 1000гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», місце знаходження юридичної особи: 50037, м.Кривий Ріг, вулиця Симбірцева, 1а, код ЄРДПОУ 00191307.

Повне рішення складено 12 березня 2021 року.

Суддя: Р. В. Дехта