Ухвала суду № 95444134, 11.03.2021, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м.ПОЛТАВИ

Справа №552/542/21

Провадження № 1-кс/552/385/21

У Х В А Л А

11.03.2021 рокуслідчий суддяКиївського районногосуду м.Полтави ОСОБА_1 присекретарі ОСОБА_2 за участі слідчого ОСОБА_3 , представника ТОВ «Експрес Вантаж» ОСОБА_4 розглянув клопотання заступника начальника третього відділу розслідування кримінальних проваджень СУ ГУ ДФС у Полтавській області ОСОБА_3 про арешт майна,-

В С Т А Н О В И В:

Слідчий звернувся до суду з клопотанням погоджене з прокурором про арешт майна , а саме транспортних засобів ТОВ «Експрес Вантаж», які зареєстровані за даним підприємством та, які не зареєстровані за товариством проте придбані ФОП ОСОБА_5 . Клопотання обґрунтовує тим, що здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 42021170000000005 від 05.02.2021 року, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205-1 КК України. Кримінальне провадження порушене згідно заяв ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які допитані як свідки та надали свідчення з приводу того, що два учасника ТОВ «Експрес Вантаж» з метою привласнення частки учасника ОСОБА_5 вчинили дії, пов`язані із підробленням протоколу загальних зборів учасників ТОВ та відповідно якого ОСОБА_5 безоплатно передав свою частку іншим учасникам ТОВ. Даний протокол підроблений, документів пов`язаних з передачею частки останній не підписував. Заявники звернулись з заявами про накладення арешту на транспортні засоби , що перебувають у власності даного товариства. З метою забезпечення збереження майна та для забезпечення цивільного позову ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , що може бути поданий в рамках кримінального провадження просив клопотання задовольнити. Також існують підстави вважати, що у випадку не накладення арешту на майно по ТОВ «Експрес Вантаж», таке майно може бути викрадене, привласнене, або відчужене.

У судовому засіданні слідчий клопотання підтримав та просив задовольнити.

Представник ТОВ «Експрес Вантаж» надав письмові заперечення щодо заявленого клопотання, пославшись на його безпідставність. Просив врахувати письмові заперечення з наданими додатками та відмовити в накладенні арешту.

Слідчий суддя заслухав пояснення слідчого, представника ТОВ «Експрес Вантаж», дослідив матеріали клопотання, дійшов до наступного висновку.

У судовому засіданні встановлено, що 05 лютого 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021170000000005 внесена інформація за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 205-1 КК України.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст. ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Положеннями ч. 10 ст. 170 КПК України визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

При розгляді клопотання про арешт майна, слідчий суддя, відповідно до вимог ч. 2 ст. 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України та достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення.

Однією з правових підстав накладення арешту на майно, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, є збереження речових доказів.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність та співмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, прокурора, який звертається з клопотанням про арешт майна, оскільки у відповідності до п. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Речовими доказами відповідно до ст. 98 КПК України є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Між тим, слідчий, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не наводить у ньому достатніх і належних доказів тих обставин, які є визначальними та необхідними для накладення арешту на майно.

Також не доведено органом досудового розслідування і існування ризиків, визначених у абзаці другому ч. 1 ст. 170 КПК України або достатність підстав вважати, що такі ризики можуть мати місце, як і не обґрунтовано належним чином мету застосування такого заходу забезпечення в даному кримінальному провадженні.

Крім того, матеріали провадження не містять будь-яких відомостей на обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, завдяки чому може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на дане конкретне майно.

Згідно з положеннями ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 173 КПК України визначено обставини, які враховуються слідчим суддею при вирішенні питання про арешт майна.

Слідчим у клопотанні не доведені підстави вважати, що майну, на яке просить накласти арешт, загрожує знищення, чи воно підлягає спеціальній конфіскації, або конфіскації, як виду покарання, або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, або відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, відомості про цивільний позов у кримінальному провадженні відсутні.

Надані слідчим матеріали до клопотання, не підтверджують підстави, мету та не містять відповідного обґрунтування необхідності арешту майна, а також розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

При цьому, обов`язок доведення необхідності арешту покладається на слідчого, який звернувся з клопотанням про арешт майна.

Крім того, як вбачається з клопотання та доданих до нього матеріалів, слідчим не надано доказів того, що в даному кримінальному провадженні заявлено або подано цивільний позов.

Згідно диспозиціїч.2ст.205-1КК України кримінальнавідповідальність,передбачена за внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також умисне подання для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості, а саме дії вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, що караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

На час звернення з клопотанням про накладення арешту відсутні будь-які відомості про статус вказаного рухомого майна, а саме, чи визнано речовим доказом, чи підтверджує вказане майно вчинення злочину за ч.2 ст. 205-1 КК України.

Таким чином, ні з клопотання ні з матеріалів, які обґрунтовують клопотання, в порушення вимог п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України , ні в судовому засіданні не встановлено підстав, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт вказаного майна.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.

В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об`єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження визначено захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються щодо обмеження права власності та метою, яку прагнуть досягти органи досудового розслідування.

Слідчим не доведено, що в застосуванні цього заходу є необхідність, і що потреби досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, як арешт зазначеного рухомого майна.

Беручи до уваги вищевикладене, оцінюючи розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, обґрунтованість необхідності обмеження у праві власності рухомим майном, слідчий суддя дійшов до висновку, що клопотання слідчого є необґрунтованим та таким що не підлягає задоволенню.

Також, судом приймається до уваги, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2021 року накладено заборону (арешт) на майно та корпоративні права ТОВ «Експрес Вантаж» (код 42636124) в розмірі 100 % статутного капіталу та заборонено вчиняти будь-які реєстраційні дії уповноваженими особами щодо вказаної юридичної особи по всій території України.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 17 лютого 2021 року відкрито провадження за заявою фізичної особи підприємця ОСОБА_7 до ТОВ «Експрес Вантаж» про відкриття провадження у справі про банкрутство, призначено арбітражного керуючого та заборонено власнику майна ТОВ «Експрес Вантаж» приймати рішення про ліквідацію, реорганізацію боржника, а також відчужувати основні засоби.

Також , частина рухомого майна транспортні засоби на яке слідчий просить накласти арешт згідно договору застави передано в заставу АТ «Полтава банк», що підтверджується договором застави від 07 липня 2020 року.

Керуючись ст. ст. 2, 132, 170-173 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

В задоволені клопотання про арешт майна відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Слідчий суддя ОСОБА_1