Рішення № 95434437, 10.03.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2021 року справа №320/7052/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради, у якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради щодо встановлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу члена сім`ї померлого учасника бойових дій та у видачі "Посвідчення члена сім`ї загиблого";

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради встановити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статус члена сім`ї померлого учасника бойових дій відповідно до вимог ст.10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , "Посвідчення члена сім`ї загиблого".

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що вона є дружиною покійного ОСОБА_2 , який мав статус учасника бойових дій, у зв`язку з направленням його у період з 05.11.1996 по 06.11.1996 для виконання миротворчих місій на території колишньої Югославії.

Позивачка повідомила, що вона звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради із заявою про надання їй статусу члена сім`ї загиблого відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі-Закон №3551), однак відповідач відмовив у встановлені відповідного статусу з посиланням на те, що наведене у витязі Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України формулювання про причинний зв`язок захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_2 , не містить інформації про виконання ним обов`язків військової служби під час участі у бойових діях у складі Миротворчих Сил ООН на території інших держав, де велись бойові дії.

Позивачка вважає таку відмову відповідача протиправною, оскільки надані до заяви документи підтверджують, що смерть її чоловіка настала саме внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків служби на території інших держав, де велись бойові дії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Натомість відповідач надав письмові пояснення по справі, у яких повідомив, що наведене у витязі Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України формулювання про причинний зв`язок захворювання, яке призвело до смерті не містить інформаці] про виконання ОСОБА_2 обов`язків військової служби під час участі у бойових діях у складі Миротворчих Сил ООН на території інших держав, де велись бойові дії.

У зв`язку з цим, підстави для встановлення позивачу статусу члена сім`ї загиблого відповідно до пункту 1 статті 10 Закону № 3551-XII відсутні.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Тростянецьким РС УДМС України Сумській області 25.04.2013 (а.с.52).

Як вбачається зі свідоцтва про шлюб від 06.06.2013 серії НОМЕР_2 , 06.03.2013 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, прізвище позивачки після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_2 (а.с.65).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого Головним управлінням кадрів Міністерства оборони України 21.01.1997, ОСОБА_2 мав статус учасника бойових дій (а.с.60).

Як вбачається з довідки окремого спеціального батальйону від 05.11.1996 №1088, ОСОБА_2 у період з 05.11.1996 по 06.11.1996 згідно з рішенням Верховної Ради України був направлений для виконання миротворчої місії до колишньої Югославії (а.с.55).

Згідно з довідкою №315 від 02.04.2007 за результатами медичного огляду у гарнізонній військово-лікарській комісії діагноз ОСОБА_5 наступний: постравматичний деформуючий артроз правого променево-зап`ясного суглобу, ІІ ст. після кісткової аутопластики хибного суглобу човноподібної кістки (08.01.1992) внаслідок закритого перелому (04.04.1986) з помірним порушенням функції ІХС. Дифузний кардіосклероз, недостатність мітрального клапану і ступеня СН0. Виразкова хвороба у фазі ремісії. Незначна рубцова деформація цибулини 12-палої кишки без порушення функції. Жировий гепатоз. Захворювання, так, пов`язані з проходженням військової служб (а.с.58).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 (а.с.63).

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №27 від 11.01.2020 причиною смерті ОСОБА_2 є гострий інфаркт міокарда. Хвороба, що призвела до смерті: гострий інфаркт міокарда; хронічна ішемічна хвороба з загостренням (а.с.64).

Відповідно до витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв`язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) від 10.03.2020 №199 захворювання майора запасу ОСОБА_2 , 1970 року народження: "Хронічна ішемічна хвороба з загостренням. Гострий інфаркт міокарда", яке стало причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть №27 від 11.01.2020, виданим Вишгородським районним відділенням СМЕ КЗ КОР "КОБ СМЕ" та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 11.01.2020, виданим виконавчим комітетом Ворзельської селищної ради міста Ірпеня Київської області.

Захворювання та причина смерті, так, пов`язані з проходженням військової служби (а.с.57).

Судом встановлено, що позивачка звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради із заявою від 02.06.2020 про встановлення їй статусу члена сім`ї померлого учасника бойових дій (а.с.84).

Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради листом від 30.06.2020 №3197 повідомило позивачці, що формулювання Центральної військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання, яке призвело до смерті, не містить інформаці] про виконання обов`язків військової служби під час участі в бойових діях у складі Миротворчих Сил ООН на території інших держав, де велись бойові дії (а.с.85).

Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивачка звернулася з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 Закону №3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Статтею 6 Закону №3551 (в редакції, яка була чинна на момент видачі ОСОБА_2 посвідчення серії НОМЕР_5 від 21.01.1997) учасниками бойових дій визнаються, зокрема, військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших військових формувань, створюваних Верховною Радою України, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 №63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджений перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періодів бойових дій на їх території, до яких належить Югославія період бойових дій з 15.07.1992 р.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №3551 (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) чинність цього Закону поширюється, зокрема, на: сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; 2) дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №3551 ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Так, пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 (далі - Положення №302) встановлено, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Згідно з пунктом 4 Положення №302 особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого".

Абзацом другим пункту 7 Положення № 302 визначено, що "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Отже, зі змісту вищенаведених норм вбачається, що чинність Закону №3551 поширюється і на членів сім`ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 30.10.2018 у справі №695/3344/17.

Як зазначено вище, відповідач листом від 30.06.2020 №3197 відмовив позивачу у встановленні статусу члена сім`ї, на якого поширюються положення Закону №3551, посилаючись на те, що наведене у витязі Центральної військово-лікарської комісії про причину смерті майора запасу ОСОБА_2 формулювання про причинний зв`язок захворювання, яке призвело до смерті, не містить інформацію про виконання обов`язків військової служби під час участі в бойових діях у складі Миротворчих Сил ООН на території інших держав, де велись бойові дії.

Натомість, суд зазначає, що з синтаксичного тлумачення положень пункту 1 частини першої статті 10 Закону №3551 вбачається, що смерть учасника бойових дій внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, є самостійною підставою для поширення чинності цього Закону на членів сім`ї такої особи, наряду зі смертю внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. Це підтверджується застосуванням законодавцем сполучника «чи» у зазначеній правовій нормі.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 (далі-Положення №402), військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Згідно з пунктом 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза - це, зокрема, установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів.

За змістом пункту 1.3 глави 1 розділу І Положення № 402 до основних завдань військово-лікарської експертизи належить, зокрема: визначення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.

Відповідно до пункту 2.1 глави 2 розділу І Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

Пунктом 21.9 глави 21 розділу ІІ Положення №402 передбачено, що визначення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, каліцтва, травми), що призвело до смерті військовослужбовця, колишнього військовослужбовця, проводиться штатними ВЛК.

Згідно з пунктом 21.30 глави 21 розділу ІІ Положення №402 постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), яке призвело до смерті військовослужбовця, і причину смерті приймається в одному з формулювань, вказаних у пунктах 21.5, 21.6 розділу II Положення.

Так, пунктом 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення №402 визначено, що постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях:

пункт г) "Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.94 N 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (із змінами), далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій;

пункт д) "Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби" - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, які не входять до складу діючої армії, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.

Як вбачається з витягу з протоку засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв`язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) від 10.03.2020 №199 захворювання майора запасу ОСОБА_2 , 1970 року народження: "Хронічна ішемічна хвороба з загостренням. Гострий інфаркт міокарда", яке стало причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть №27 від 11.01.2020, виданим Вишгородським районним відділенням СМЕ КЗ КОР "КОБ СМЕ" та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 11.01.2020, виданим виконавчим комітетом Ворзельської селищної ради міста Ірпеня Київської області.

Захворювання та причина смерті, так, пов`язані з проходженням військової служби.

Отже, оскільки зазначеним протоколом підтверджується смерть чоловіка позивачки від захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, суд дійшов висновку про поширення на неї чинності Закону №3551 та, відповідно, наявність підстав для видачі їй посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого".

Таким чином, відмова Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради у наданні позивачці відповідного статусу, викладена у листі від 30.06.2020 №3197, є протиправною, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачкою було сплачено судовий збір у розмірі 2522,40 грн., що підтверджується квитанцією, наявною у справі.

Враховуючи задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивачки судовий збір у сумі 2522,40 грн. за рахунок суб`єкта владних повноважень - Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради.

Крім того, згідно з частиною третьою статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 24.07.2020 між позивачем (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр юридичної допомоги населенню та бізнесу» (Виконавець) було укладено договір №Т-1873, предметом якого є надання Виконавцем Замовнику юридичних послуг, вартість яких, згідно з пунктом 3.1 договору, складає 6750,00 грн.

На підтвердження понесення відповідних витрат позивачкою надано суду фіскальні чеки та квитанції про оплату з терміналу (еквайринг).

Однак, суд зазначає, що з наданих фіскальних чеків та квитанцій неможливо визначити платника та призначення сум, а отже - їх зв`язок зі справою, так і з договором №Т-1873 від 24.07.2020 як таким.

Крім того, суд зауважує, що з вищенаведених правових норм вбачається, що компенсації підлягають виключно витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги адвокатом, у той час як позивачкою не надано доказів ані доказів того, що правнича допомога була надана належною особою (адвокатом, для підтвердження чого мало бути надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордер або довіреність), ані доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр юридичної допомоги населенню та бізнесу» має у штаті осіб з наявними свідоцтвами про право на зайняття адвокатською діяльністю або залучає їх на підставі цивільно-правових угод.

За таких обставин, відсутні підстави для компенсації заявлених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6750,00 грн.

Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради щодо встановлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу члена сім`ї померлого учасника бойових дій та у видачі "Посвідчення члена сім`ї загиблого", оформлену листом від 30.06.2020 №3197.

3. Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради встановити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статус члена сім`ї померлого учасника бойових дій відповідно до вимог статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видати посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого".

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2522,40 грн. (дві тисячі п`ятсот двадцять дві грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.