Рішення № 95433924, 27.01.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2021 р. Справа№200/12160/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного Фонду України у м. Краматорську Донецької області (далі - відповідач) в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №176 від 05.06.2020 року відповідача про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком позивачу відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 01 червня 2020 року із зарахуванням до стажу роботи періодів роботи з 04.06.1991 року по 24.07.1991 рік в кооперативі «Технолог»; з 25.07.1991 року по 31.10.1991 рік в малому підприємстві «Донбас»; з 02.11.1991 року по 12.07.1996 рік в малому виробничо-впроваджувальному підприємстві «Квест», відповідно до належної позивачу трудової книжки НОМЕР_1 від 08.09.1980 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням відповідача №176 від 05 червня 2020 року йому було відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком, яке мотивоване тим, що на момент звернення із заявою про призначення дострокової пенсії у позивача відсутній необхідний стаж відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»

Позивач зазначив, що відповідачем не було зараховано до страхового стажу періоди роботи в кооперативі «Технолог» з 04.06.1991 року по 24.07.1991 рік та в малому підприємстві «Донбас» з 25.07.1991 року по 31.10.1991 рік, оскільки в порушення пп. 2.3, 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах установах і організація, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року № 162, в його трудовій книжці відсутні дати та номери наказів про прийом та звільнення, а також в малому виробничо-впроваджувальному підприємстві «Квест» з 02.11.1991 року по 12.07.1996 рік, оскільки наявне порушення пп. 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, а саме: повна назва підприємства не відповідає печатці.

Позивач вказав, що для призначення дострокової пенсії за віком відповідачу було надано документи відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», проте незважаючи на подані відомості про стаж та доходи відповідач відмовив йому у призначенні дострокової пенсії, через відсутність необхідного страхового стажу.

Позивач вважає, що має право на відповідну пенсію та документи, що його підтверджують, не згоден з рішенням відповідача, вважає його незаконним та таким, що порушує його конституційні права.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого, серед іншого, зазначив, що 01.06.2020 року до управління звернувся ОСОБА_1 із заявою щодо призначення пенсії за віком, згідно п.4 ч.1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі -Закон № 1058).

Відповідно до розділу 4 частини 1 статті 115 Закону № 1058 пенсія особам, якими надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 20 статті 6 після досягнення 55 років, за наявності страхового стажу 25 років.

Відповідач зазначає, до страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи з 04.06.1991 року по 24.07.1991 рік в кооперативі «Технолог», оскільки в оригіналі трудової книжки відсутні накази про прийом та звільнення, що є порушенням п 2.3, п 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР 02.08.1985 №252), із змінами що внесені постановою Держкомпраці СРСР ВІД 19.10.1990 № 412 (далі - Інструкція №162); з 25.07.1991 року по 31.10.1991 рік в малому підприємстві «Донбас», оскільки в оригіналі трудової книжки відсутні накази про прийом та звільнення, що є порушенням п.2.3 та п. 2.26 Інструкції №162 та з 02.11.1991 року по 12.07.1996 рік в малому виробничо-впроваджувальному підприємстві «Квест», оскільки наявна невідповідність повної назви підприємства до печатки, що є порушенням п. 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110, відсутнє перейменування.

З огляду на викладене відповідач вважає, що приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії діяв в межах наданих йому законами та нормативно - правовими актами та не порушив вимоги чинного законодавства.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 6).

Відповідач, Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, код ЄДРПОУ 23346787, місцезнаходження: вул. Поштова, буд. 5, м. Краматорськ, Донецька область, 84302 є органом державної влади, про що зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch).

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 04 жовтня 2018 року (а.с. 7).

01 червня 2020 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області із заявою № 4529 про призначення пенсії за віком, згідно п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 03.07.2003р. № 1058 (а.с.48).

До заяви про призначення пенсії позивачем були надані наступні документи:

1) довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру;

2) заяву про призначення/перерахунок пенсії № 4529;

3) паспорт/посвідку серії НОМЕР_2 ;

4) трудову книжку або документи про стаж № НОМЕР_5 ;

5) військовий квиток № НОМЕР_6 ;

6) диплом (свідоцтво, атестат) про навчання № 5830;

7) довідку про прийняття на роботу (навчання) (виписку ФОП № 365493, повідомлення від 20.11.2017 року, № 1156, № 1155; № 47/41; № 017/145, договір від 29.08.2001 року; довідку від 23.04.2020 року);

8) посвідчення учасника бойових дій № 460824 (а.с. 49).

За наслідком розгляду поданої заяви та доданих до неї документів відповідачем було прийнято рішення № 176 від 05 червня 2020 року про відмову в призначенні пенсії за віком згідно статті 115 Закону України від 09.07.2009 року № 1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (із змінами) (а.с. 27).

Зі змісту рішення видно, що до страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи в кооперативі «Технолог» з 04.06.1991 року по 24.07.1991 року та в малому підприємстві «Донбас» з 25.07.1991 року по 31.10.1991 року, оскільки в порушення пп. 2.3, 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року № 162, в трудовій книжці позивача відсутні дати та номери наказів про прийом та звільнення, а також в малому виробничо-впроваджувальному підприємстві «Квест» з 01.11.1991 року по 12.07.1996 року, оскільки наявне порушення пп. 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, а саме: повна назва підприємства не відповідає печатці.

Вказано, що: «за умови надання довідки про період роботи в малому виробничо-впроваджувальному підприємстві «Квест» гр. ОСОБА_1 набуде права на пенсію за віком згідно пункту 4 частини 1 статті 115 Закону № 1058».

Інших підстав обґрунтування спірне рішення відповідача не містить, що виключає право відповідача посилатись у своїх запереченнях на інші обставини та інше обґрунтування підстав його прийняття.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі по тексту – Закон № 1788), Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року № 1058 – IV (далі по тексту – Закон № 1058), Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 “Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення (перерахунку) пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” (далі по тексту – Порядок № 637) та іншими нормативно - правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України “Про пенсійне забезпечення”.

Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно норм статті 1 цього Закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень статті 5 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі – Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до п. 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

Згідно з п.п. 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 7 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії.

Відповідно до п. 7 параграфа “б” цього Порядку, до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до наведених норм позивачем, разом із заявою про призначення пенсії, надані необхідні документи на підтвердження трудового стажу.

Згідно зі ст. 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення” органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.

Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, частиною 1 статті 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Як видно з трудової книжки позивача НОМЕР_1 (а.с. 8-13), ОСОБА_1 , у спірні періоди:

- з 04.06.1991 року прийнятий в кооператив «Технолог» електрозварником п`ятого розряду;

- звільнений за власним бажанням, на підстав ст. 38 КЗпП СРСР;

- з 25.07.1991 року прийнятий в мале підприємство «Донбас» електрозварником п`ятого розряду;

- з звільнений за власним бажанням, на підстав ст. 38 КЗпП СРСР;

- прийнятий в мале підприємство «Квест» водієм (наказ № 2 від 02.11.1991 року);

- з звільнений за власним бажанням, на підстав ст. 38 КЗпП СРСР (наказ № 19 від 12.07.1996 року).

Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 року), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 року N 412), (надалі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції №162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 року № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, та зазначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 року №252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 року N 412, не застосовується.

Відповідно до п. 2.12. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 за №58 (далі-Інструкції №58), після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Як видно з матеріалів справи, відповідач не зарахував страховий стаж період роботи з 04.06.1991 року по 24.07.1991 рік в кооперативі «Технолог», з 25.07.1991 року по 31.10.1991 рік в малому підприємстві «Донбас», у зв`язку з тим, що у графі « на підставі чого внесений запис (документ, його дата та номер)» відсутні накази про прийом та звільнення, а також з 02.11.1991 року по 12.07.1996 року в малому виробничо-впроваджувальному підприємстві «Квест» є наявна невідповідність повної назви підприємства до печатки, як зазначено у рішенні відповідача № 176 від 05.06.2020 року (а.с. 27).

Суд критично оцінює таку підставу для відмови у зарахуванні спірних періодів, оскільки, Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 у випадку порушення порядку ведення трудової книжки, не передбачає настання негативних наслідків чи відповідальності для особи, щодо якої вона складена.

Крім того, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).

Суд зазначає, що зі змісту наданої позивачем трудової книжки можливо встановити назви підприємств та періоди роботи.

Крім того, суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці щодо дати її заповнення.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.

Враховуючи те, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, суд приходить висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 04 червня 1991 року по 24.07.1991 року, з 25.07.1991 року по 31.10.1991 року та з 02.11.1991 року по 12.07.1996 року, оскільки трудова книжка позивача містить необхідні записи про період роботи.

Суд зазначає, що позивач не має нести відповідальність та не може бути фактично позбавлений пенсійного забезпечення, оскільки чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що рішення Управління пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області № 176 від 05 червня 2020 року, прийнято без повного з`ясування усіх обставин справи та дослідження не в повному обсязі документів наданих позивачем при зверненні із заявою про призначення пенсії та підлягає скасуванню.

Частиною 5 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Правовідносини щодо призначення пенсії та здійснення нарахування та виплати пенсії позивачу відносяться до виключної компетенції працівників Пенсійного фонду України, та є їх дискреційними повноваженнями і суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи викладене, з метою повного та ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 176 від 05.06.2020 року, а також зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 01 червня 2020 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні про те, що підлягають зарахуванню до загального страхового стажу позивача період роботи з 04.06.1991 року по 24.07.1991 рік в кооперативі «Технолог»; з 25.07.1991 року по 31.10.1991 рік в малому підприємстві «Донбас»; з 02.11.1991 року по 12.07.1996 рік в малому виробничо-впроваджувальному підприємстві «Квест».

Стосовно строків звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, суд зазначає про таке.

Відповідно до частин 1-3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України дійсно встановлено шестимісячний загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав.

Однак, суд зазначає, що згідно постанови Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” відповідно до ст. 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 року, з 12 березня 2020 року установлено на усій території України карантин, який продовжується і станом на момент розгляду даної справи.

Крім того, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.2020 року № 540-IX, розділ VI “Прикінцеві положення” КАС України було доповнено пунктом 3, відповідно до якого, серед іншого, було зазначено про те, що під час дії карантину “...строки звернення до адміністративного суду..., продовжуються на строк дії такого карантину”.

17.07.2020 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби COVID-19”.

Згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного закону процесуальні строки, які були продовжені, зокрема відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби COVID-19” №540-ІХ від 30.03.2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Оскільки вказаний закон набув чинності 17 липня 2020 року, зазначений у ньому 20-ти денний строк сплив 07 серпня 2020 року.

Таким чином, враховуючи, що строки звернення до адміністративного суду з позовом встановлюються не судом, а законом, їх було продовжено у період з 12.03.2020 року до 07.08.2020 року і початком перебігу строку звернення до адміністративного суду з даним позовом є 08.08.2020 року.

Отже, шестимісячний строк звернення позивачем з даним позовом до адміністративного суду (з огляду на звернення до суду з позовом 19.12.2020 року) не пропущено.

Враховуючи предмет даного позову, відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись Конституцією України, Законами України “Про пенсійне забезпечення”, “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, “Про судовий збір”, Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення (перерахунку) пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній”, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, статтями 2, 9, 77, 133, 139, 241-246, 262, 263, 291, 371 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного Фонду України у м. Краматорську Донецької області № 176 від 05.06.2020 року.

Зобов`язати Управління Пенсійного Фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 23346787, місцезнаходження: вул. Поштова, буд. 5, м. Краматорськ, Донецька область, 84302) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 01 червня 2020 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні про те, що підлягають зарахуванню до загального страхового стажу позивача період роботи з 04.06.1991 року по 24.07.1991 рік в кооперативі «Технолог»; з 25.07.1991 року по 31.10.1991 рік в малому підприємстві «Донбас»; з 02.11.1991 року по 12.07.1996 рік в малому виробничо-впроваджувальному підприємстві «Квест».

У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

Повне судове рішення складене 27 січня 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.І. Бабіч