Рішення № 95425272, 03.03.2021, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа №766/16876/20 н/п 2/766/5779/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2021 року Херсонський міський суд Херсонської області в складі:

головуючого судді Кузьміної О.І.,

за участю секретаря судового засідання Білої А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за позовом адвоката Реви Світлани Леонідівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності, -

встановив:

Позивач звернулась до Херсонського міського суду Херсонської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності, мотивуючи тим, що 29 липня 2003 року між нею, як Покупцем по договору, та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , як Продавцями по договору, був укладений договір № 1634 купівлі-продажу нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 60,2кв.м., яка належала Продавцям на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Фондом комунального майна м. Херсона за № 10720 від 28.05.2002 року, зареєстрованого Херсонським Бюро технічної інвентаризації в книзі 153 за реєстровим № 60056 від 31.05.2002 року. Договір було посвідчено на Херсонській регіональній біржі нерухомості (код 30329134, м. Херсон, вул. Українська, 3). Біржовий договір купівлі-продажу нерухомості підлягав нотаріальному посвідченню, однак нотаріальна форма при його укладенні дотримана не була. Зазначила, що дана квартира була придбана нею за особисті кошти, які були наявні після продажу належної їй квартири та залучені кошти від її матері. Залучення коштів підтверджую договором дарування грошових коштів з цільовим призначенням від 14.05.2020 року, засвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Комаренко А.М. та зареєстровано в реєстрі за № 194. Відповідно до даних Реєстру речових прав, які вказані в інформаційній довідці від 13.07.2020 № 216012626, зареєстровано за реєстраційним номером майна №1967695 договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 за позивачкою ОСОБА_1 . Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого Комсомольським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Херсон 23.06.2001 р., актовий запис № 240, з 23.06.2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. На час подання позову також сторони перебувають у шлюбі. 29.07.2003 року, придбаваючи квартиру за особисті кошти та оформлюючи правочин в нотаріальному порядку, чоловік мав би надати письмову заяву про не заперечення, що квартира придбавається за особисті кошти іншого з подружжя. Укладення договору купівлі-продажу на біржі не передбачає такого документу. На сьогодні у Позивача виникла необхідність розпорядження своїм майном на власний розсуд. Чоловік, якого вказано відповідачем у справі, вважає це майно спільно набутим за час шлюбу. Тому Позивачка звернулась до суду з позовною заявою про визнання майна особистою приватною власністю. Зазначила, що квартира АДРЕСА_1 не переобладнувалася. Відсутність заборони відчуження або арешту майна підтверджує копією витягу з електронного Реєстру прав власності на нерухомість. Відповідно до висновку про вартість майна від 06.07.2020 року, вартість квартири складає 300000 грн.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 28.10.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Позивач та його представник в підготовче засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, до суду представник позивача надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Відповідач в підготовче засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву про визнання позовних вимог та розгляд справи без його участі.

В порядку ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно до ч. 4 ст.200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться у порядку, встановленому статтями 206,207 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд установив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого Комсомольським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Херсон 23.06.2001р., актовий запис № 240, з 23.06.2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. На час подання позову також сторони перебувають у шлюбі.

Відповідно до договору № 1634 купівлі-продажу нерухомого майна від 29 липня 2003 року, укладеного між ОСОБА_1 , як покупцем по договору, та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , як продавцями по договору, позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 60,2кв.м, яка належала Продавцям на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Фондом комунального майна м. Херсона за № 10720 від 28.05.2002 року, зареєстрованого Херсонським Бюро технічної інвентаризації в книзі 153 за реєстровим № 60056 від 31.05.2002 року. Договір було посвідчено на Херсонській регіональній біржі нерухомості (код 30329134, м. Херсон, вул. Українська,3).

Тобто, спірна квартира була придбана в період шлюбу між сторонами.

Відповідно до договору дарування грошових коштів з цільовим призначенням від 14.05.2020 року, засвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Комаренко А.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 194, мати позивача подарувала доньці грошові кошти.

Відповідно до даних Реєстру речових прав, які вказані в інформаційній довідці від 13.07.2020 № 216012626, зареєстровано за реєстраційним номером майна №1967695 договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 за позивачем ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з електронного Реєстру прав власності на нерухомість відсутні заборони відчуження або арешту майна квартири.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст.316 та ч. 1 ст.317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 1 та 2 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленої у постанові від 24 червня 2015 року № 6-318цс15, яка, з точки зору ч. 4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 07 жовтня 2015 року по справі №6-1622цс15 зазначила, що відповідно до ч. 5 ст.11ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст.335 та 376 ЦК України.

У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1.ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Така позиція висловлена ВС у постанові від 26.03.2020 року у справі №404/8567/15-ц.

Такі ж висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-612цс15, в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61СК України).

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

Відповідно до правової позиції. викладеної в постанові Верховного Суду України у справі № 6-612 цс 15 , підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Відповідно до п. 23Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Виходячи з аналізу наведених вище норм законодавства, обов`язок довести ті обставини, що майно, придбане в шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього.

Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 07 лютого 2018 року в справі №654/5243/14-ц.

Відповідно до п.п.1-3 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Особистою власністю дружини, чоловіка є речі (майно), придбані нею (ним) за кошти, які належали їй (йому) особисто. Законодавець має на увазі кошти, які були набуті до шлюбу, або одержані під час шлюбу за реалізоване майно, яке належало подружжю до шлюбу, одержані за договором дарування, одержані в порядку спадкування.

В судовому засіданні достовірно встановлено та визнано відповідачем у повному обсязі, що спірна квартира була придбана за особисті кошти позивача, які були їй подаровані з цільовим призначенням на купівлі житла у м. Херсоні, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України, ст.57, 60 СК України, ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 6-13, 15, 16, 76, 81, 133, 141, 200, 247, 258, 259, 263-265, 280-283, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовну заяву адвоката Реви Світлани Леонідівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ( РНОКПП: НОМЕР_2 ), право особистої приватної власності на квартиру загальною площею 60,2 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Херсонського апеляційного суду з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.15.5 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. І. Кузьміна

Повний текст рішення складено 09.03.2021 року