Ухвала суду № 95407221, 09.03.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

09 березня 2021 року справа № 580/1095/21

м. Черкаси

Суддею Черкаського окружного адміністративного суду Трофімовою Л.В. перевірено матеріали адміністративного позову у справі № 580/1095/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, прийнято ухвалу.

04.03.2021 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області під час проведення перерахунку з 01.04.2019 пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки управління Служби безпеки України в Черкаській області від 24.07.2020 № 26/505 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду 12.01.2021 № 580/3388/20 щодо зменшення розміру пенсії за вислугу років з 83 % до 70% розміру грошового забезпечення;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести перерахунок та виплату з 01.04.2019 пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки управління Служби безпеки України в Черкаській області від 24.07.2020 № 26/505 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду 12.01.2021 № 580/3388/20 з урахуванням 83 % розміру грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії;

встановити судовий контроль за виконанням прийнятого судового рішення;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Вивчивши матеріали позовної заяви, варто зазначити, що вона не відповідає вимогам статті 160, статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому повинна бути залишена без руху для усунення недоліків, з огляду на таке.

Згідно з частиною 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідчені копії, якщо інше не визначено Кодексом адміністративного судочинства України. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (частина 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Кодексом адміністративного судочинства України (частини 4, 5 статті 94) передбачено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, що знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Позивачем надано до суду фото(ксеро)копії документів, що не засвідчені у встановленому порядку: паспорту НЕ 286701, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру.

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що зменшення відсоткового значення пенсії відбулось під час виконання відповідачем постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2021 № 580/3388/20, проте не надає копії зазначеного рішення до матеріалів позовної заяви.

Суд зазначає, що відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення має наслідком відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини 1 статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Правова аксіома «placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae» розуміється так, що «у всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед вимогливим розумінням права». Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства є обов`язковість судових рішень.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У рішенні від 15.10.2009 у справі Yuriy Nikolayevich Ivanov проти України, № 40450/04 ЄСПЛ констатував, що право на суд є ілюзорним, якщо національна правова система дозволяє, щоб остаточне, обов`язкове до виконання судове рішення залишилося невиконаним на шкоду будь-якій із сторін. Держава не може виправдовуватися відсутністю засобів невиконання судових рішень, ухвалених проти неї або проти установ чи підприємств, що знаходяться у державній власності або контролюються державою.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, що включає принцип res judicata як прояву поваги до остаточності рішень суду (рішення ЄСПЛ у справах Ponomaryov проти України та Ryabykh проти Російської Федерації). У разі остаточного вирішення спору судами рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ у справі Brumarescu проти Румунії від 28.11.1999, № 28342/95). У рішенні у справі Nelyubin проти Російської Федерації ЄСПЛ дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає: якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не має піддаватися сумніву. Ґрунтовно виконання судових рішень як складова права на справедливий суд було оцінене ЄСПЛ у рішенні у справі Hornsby проти Греції від 19.03.1997, № 18357/91: право було би ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове рішення залишалось недіючим на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, що статті 6 ЄКПЛ, детально визначивши процесуальні гарантії прав сторін, залишила без захисту реалізацію судових рішень. Якщо вважати, що стаття 6 ЄКПЛ стосується тільки доступу до правосуддя та судового процесу, це призвело би до ситуацій, що є несумісними із принципом верховенства права. Виконання рішення, прийнятого будь-яким судом, повинно таким чином розглядатись як невід`ємна частина «суду» у сенсі статті 6 ЄКПЛ. Дієвий захист особи та відновлення законності включає і обов`язок органу управління діяти відповідно до рішення суду. У зв`язку із цим ЄСПЛ зауважив, що державна адміністрація є елементом правової держави і її інтереси є ідентичними цілям належного здійснення правосуддя. Якщо державні органи відмовляються виконувати або затримують виконання судових рішень, гарантії статті 6 ЄКПЛ втрачають сенс.

Частиною 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 803/688/18 зазначив, що наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України), що не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини зазначає, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, що зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Volovik проти України, № 15123/03, 06.12.2007, п. 45). Результати тлумачення не можуть виходити за межі норми, що тлумачиться із формуванням у мотивувальній і резолютивній частинах правозастосовного акта конкретизуючого судження, але не нового нормативного припису.

«Судовий контроль, забезпечуючи законність державного управління, спрямований передусім на: а) підтримання відповідності державно-управлінських рішень Конституції та іншим законодавчим актам України; б) забезпечення захисту прав і свобод суб`єктів управлінських правовідносин (насамперед суб`єктів, які не мають владних повноважень, – фізичних і юридичних осіб); в) ліквідацію випадків зловживання службовим становищем і перевищення владних повноважень; г) поновлення режиму законності у випадках його порушення незаконними діями чи бездіяльністю органів державного управління та посадових осіб» [Пронський Е., ОСОБА_2 . Організаційно-правові засади здійснення судового контролю в Україні / http://vjhr.sk/archive/2016_2_2/22.pdf].

«Судовий контроль за виконанням судового рішення полягає у перевірці судом належного, точного та своєчасного виконання судового рішення у спосіб отримання звіту про таке виконання або спонукання до виконання судового рішення через визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення у справі; наявність судового контролю за виконанням судового рішення передбачає безпосереднє виконання останнього та виключає можливості подання окремого позову, предметом якого є протиправні дії або бездіяльність суб`єкта, який має виконати таке рішення» [Берназюк Я. Процесуальні засоби забезпечення реалізації конституційної гарантії обов`язковості судового рішення в адміністративному судочинстві / https://sud.ua/ru/news/blog/166108-protsesualni-zasobi-zabezpechennya-realizatsiyi-konstitutsiynoyi-garantiyi-obovyazkovosti-sudovogo-rishennya-v-administrativnomu-sudochinstvi].

Судовий контроль за рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб становить основний зміст діяльності адміністративної юстиції.

Стосовно сутності судового контролю у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 295/13613/16-а зазначено, що статтями 382– 383 Кодексу адміністративного судочинства України визначено такі види судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання рішення суду. Верховний Суд зазначив, що наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у порядку, передбаченому в Кодексі адміністративного судочинства України, що не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 17.01.2018 у справі № 819/1430/17, 12.11.2018 № 806/3099/17 та 21.11.2019 № 802/1933/18-а.

Кожен процесуальний механізм теоретично може бути предметом зловживань з боку недобросовісних осіб, проте надання права на неодноразовий перегляд судових рішень у справі за необґрунтованими зверненнями особи-сторони у адміністративній справі не узгоджується із завданням адміністративного судочинства з метою ефективної реалізації функції правосуддя.

Верховний Суд у справі № 295/13613/16-а зазначив, що судове рішення виконується безпосередньо, та для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Суд також врахував, що прийняття судового рішення, що передбачає оцінку судового рішення прийнятого у іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Кодексом адміністративного судочинства України (частина 5 статті 242) встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 160, 161, 169, 241, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії залишити без руху.

Надати позивачеві для усунення вказаних вище недоліків позовної заяви п`ять днів з моменту отримання копії даної ухвали.

Позивачем вказані недоліки можуть бути усунуті шляхом:

- надання засвідчених у встановленому порядку документів, доданих до позовної заяви;

- визначення способу захисту порушеного права.

У разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде повернута позивачеві.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та не оскаржується.

Суддя Л.В. Трофімова