Рішення № 95403192, 22.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року Справа № 160/17136/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАРДОР" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Домком Нікополь» (далі Товариство) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 01.09.2020 року № 34368/1857/АВ-ФС/110.

В обґрунтування позову Товариство посилалося на протиправність оскарженої постанови з огляду на відсутність у його діях складу правопорушення, санкція за яке передбачена абз. 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України. За позицією позивача, укладання цивільно-правових договорів з фізичними особами помилково розцінені відповідачем як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, оскільки чинне трудове законодавство України не ставить у залежність волевиявлення особи в укладанні трудових правовідносин з потенційним роботодавцем і подальшим наданням певних видів послуг з формою втілення таких відносин та визначення виду майбутнього договору. З огляду на викладене просить задовольнити позовні вимоги та скасувати оскаржену постанову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.12.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в яких останній у задоволенні позову просить відмовити посилаючись на те, що під час інспекційного відвідування інспектором праці встановлено фактичне допущення до роботи 5 працівників без укладання трудових договорів, оформлення наказів чи розпоряджень власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу. На думку відповідача, правовідносини між позивачем і вказаними працівниками не є відносинами цивільно-правового характеру, а укладені між ними договори носять ознаки, притаманні саме трудовим правовідносинам з огляду на те, що такі працівники виконували роботи не на власний розсуд, а під керівництвом посадових осіб підприємства, а надані ними послуги з поточного ремонту автошляхів відповідають класифікатору професій, що властиві саме найманому працівнику. З огляду на викладене відповідач зазначає, що предметом зазначених договорів є процес праці, а не її кінцевий результат, а тому вважає, що у діях позивача наявний склад правопорушення, санкція за яке передбачена абз. 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП).

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що Товариством є юридичною особою приватного права (код ЄДРПОУ 40299913), зареєстрованого Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради. З установчих документів позивача слідує, що останній здійснює діяльність пов`язану з будівництвом доріг і автострад.

Судом також встановлено, що з метою надання послуг з обслуговування багатоквартирних будинків Товариство 22.07.2020 року залучало фізичних осіб (виконавців), з яким укладались цивільно-правові договори, предметом яких було надання виконавцями послуг з поточного ремонту автошляхів.

У липні 2020 інспектором Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області проведено інспекційне відвідування з додержання Товариством вимог законодавства про працю, за результатами якого складено акт від 29.07.2020 року № ДН34368/1857/АВ, а також виписано припис про усунення виявлених порушень від 04.08.2020 року № ДН34368/1857/АВ/П.

В акті перевірки інспектором праці серед виявлених порушень зазначено про недотримання Товариством вимог статті 24 КЗпП у частині фактичного допущення до роботи 5 працівників без укладання трудових договорів, оформлення наказів чи розпоряджень власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

01.09.2020 року першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області у відповідності до п. 8. Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013р. № 509 прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 34368/1857/АВ-ФС/110.

Вказаною постановою на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 250000 гривень.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач оскаржив її до суду, правомірність прийняття якої і є предметом розгляду у цій справі.

При вирішенні спору суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно пункту 2 Положення № 96 Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 6 пункту 4 Положення № 96 встановлено, що Держпраці, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Державна служба України з питань праці (Держпраця) відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. (пп.6 п.6 Положення №96).

Пунктом 7 Положення №96 передбачено, що Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

У відповідності до зазначених норм Головного управління Держпраці в Дніпропетровській області делеговано повноваження щодо здійснення на території області державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедуру проведення Управліннями Держпраці перевірки стану додержання законодавства про працю, визначено Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 № 877-V (далі Закон №877) та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019 (далі Порядок №823).

Відповідно до ст.1 Закону №877, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно ч.4 ст.2 Закону №877 заходи контролю здійснюються, в т.ч., органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21,частини третьої статті 22 цього Закону.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом (ст.3 Закону №877).

Відповідно до п.2 Порядку №823, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Інспекційні відвідування проводяться, зокрема: за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року

У розглянутому випадку, підставою для проведення інспекційного відвідування слугувала лист УСБУ в Дніпропетровській області від 07.07.2020 року № 55/6-3-5898

Проте, підстави та порядок проведення інспекційного відвідування позивачем не оскаржується, останній не згоден з висновками акту перевірки у частині недотримання ним вимог статті 24 КЗпП.

Як вже встановлено судом, підставою для накладення на позивача штрафу став фактичний допуск 5 громадян до роботи без оформлення трудового договору у письмовій формі та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

Суть порушення, на думку відповідача, полягає у тому, що у 2020 році залученими особами виконувалася робота в рамках укладених ними із позивачем цивільно-правових договорів з поточного ремонту автошляхів та умовами цих договорів не було визначено конкретного результату роботи, не передбачено конкретного обсягу виконаних робіт.

Суд, дослідивши зміст цивільно-правових договорів про надання послуг, які містяться в матеріалах справи, а також наданих суду доказів, не може погодитися з вищевикладеними висновками відповідача та з цього приводу зазначає, зокрема про таке.

Як вже зазначалося судом, що між Товариством та виконавцями 22.07.2020 року укладались цивільно-правові договори.

Так, між ОСОБА_1 (Виконавець) та Товариством (Замовник) укладені цивільно-правовий договір від 22.07.2020 року № 22/07/1, предметом якого є виконання робіт з поточного ремонту автошляхів. Умовами договору передбачено, що Виконавець зобов`язується надати Замовнику послуги в обсязі та на умовах передбачених цим договором, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити дані послуги. Пунктом 1.2 договору передбачено, що Виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес надання послуг, у тому числі використовує власні засоби та матеріали.

Аналогічні за змістом договори укладені Товариством також з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Надаючи оцінку таким договорам ЦПХ суд зазначає, що у відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору. Згідно ст.6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.ст.902-903 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Плата за договором про надання послуг. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, сторони, підписавши цивільно-правові договори підряду, дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, які не суперечать нормам чинного законодавства України, що відображено у відповідних договорах. Доказів наявності законодавчо визначеної заборони позивачу щодо укладення вищезазначених договорів відповідачем суду не надано.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Доказів наявності у цивільно-правового договорів ознак нікчемних правочинів відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання судом цих договорів недійсними. Так само об`єктивно відсутні будь-які докази того, що за розпорядженням уповноваженого органу управління позивача чи з відома такого органу, вказаних осіб було допущено саме до виконання трудових обов`язків.

Слід також зазначити, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик; предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт, за наслідками яких замовник зобов`язується оплатити підрядникові виконану ним роботу, тобто предметом є кінцевий результат, а не процес праці; метою договору підряду є отримання певного матеріального результату.

Суд відмічає, що ані у Акті, ані у оскарженій постанові не зазначено про те, що вище переліченим особам роз`яснено їх трудові права та обов`язки, ці особи були проінформовані під розписку про умови праці, наявність небезпечних і шкідливих виробничих факторів, ознайомлені з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, пройшли інструктаж з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Більш того, приписами Порядку визначено права посадових осіб інспекторів праці під час здійснення інспекційних відвідувань, при цьому інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору.

Таким чином, наведені інспектором праці (в акті перевірки) твердження не можуть бути підставою для висновків, що правовідносини між позивачем та фізичними особами згідно із цивільно-правових договорів не є відносинами цивільно-правового характеру, а дії позивача щодо укладення даних договорів не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення ч. 3 ст.24 КЗпП України.

Також суд зазначає, що жодних відомостей щодо непогодження фізичних осіб з укладенням цивільно-правових договорів в акті інспекційного відвідування не було зазначено. Суд також відмічає, що чинне законодавство України про працю не містить жодного обов`язкового припису щодо того, у яких саме випадках сторони певного зобов`язання зобов`язані укладати саме трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт. Отже, потенційні сторони такого зобов`язання цілком вільні у своєму виборі форми втілення власних правових відносин, а тому вони на свій розсуд вправі визначати вид майбутнього договору, що може укладатися між ними, на підставі чого суд дійшов висновку, що вказані договори укладено за вільним волевиявленням на розсуд сторін і погоджені ними.

Також враховуючи презумцію правочину, суд зазначає, що юридичні особи не обмежені вправі залучати фізичних осіб до виконання певного виду роботи на підставі цивільних договорів, і не зобов`язані законодавством укладати тільки трудові договори.

Так, Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 (справа №127/21595/16-ц) дійшов схожого висновку, зазначивши, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

З системного аналізу умов договорів підряду, укладених між позивачем та фізичними особами слідує, що предметом цим договорів є кінцевий результат праці, а не сам її процес. У той час, як для трудових договорів, характерним було би зворотнє.

При цьому, Виконавці жодним чином не підпорядковувались правилам внутрішнього трудового розпорядку та у них був відсутній обов`язок присутнім на підприємстві у визначені робочі години. Окрім того, виконавці виконували роботу на власний ризик, а сама організація роботи здійснювалася ними на власний розсуд. Отримання винагороди здійснювалося за кінцевим результатом роботом, що свідчить, що предметом цим договорів є кінцевий результат праці.

Слід також зазначити, що виконувана робота не потребувала від виконавців значних знань у відповідній сфері, відповідачем не надано доказів того, що від виконавців при підписанні спірних цивільно-правових договорів вимагалися певні професійні або кваліфікаційні навички та/або те, що деякі роботи мали підвищений ризик. Посилання відповідача, що роботи по зазначеним вище договорам підпадали під визначення професій передбачених Національним класифікатором України таких обставин не змінює.

Більш того, взаємовідносини між Товариством та виконавцями не мали постійного характеру, ураховуючи, що інспекційне відвідування проведено фактично у той день, коли укладені цивільно-правові договори..

Слід також зазначити, що підставою для проведення перевірки слугувала інформація УСБУ в Дніпропетровській області, а не заяви від таких виконавців. Відповідачем не надано жодного пояснення від перелічених у Акті осіб, що б свідчили, що під час підписання договорів ЦПХ відбувалась їх підміна трудовим договорам та/або під час їх підписання Товариством вводило осіб в оману.

Відповідно, викладений у Акті висновок відповідача про нібито вчинений позивачем фактичний допуск 5 громадян до роботи без оформлення трудового договору у письмовій формі та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу не відповідає дійсним обставинам справи та не є обґрунтованим з точки зору відповідності чинному законодавству України, яке регламентує відповідні суспільні відносини.

Враховуючи викладене, а також встановивши в судовому засіданні факт відсутності в діях позивача порушень ч. 3 ст.24 КЗпП України, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржену постанову та накладаючи на позивача штраф відповідач діяв не у спосіб, передбачений законодавством України, а тому така постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Згідно зі статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати у розмірі 3750 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НАРДОР" - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Державної служби України з питань праці (Держпраці) у Дніпропетровській області від 01.09.2020 року № 34368/1857/АВ-ФС/110, якою на Товариство з обмеженою відповідальністю "НАРДОР" накладено штраф у розмірі 250000 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НАРДОР" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3750 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна