Вирок № 95390631, 09.03.2021, Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/2359/17

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2021 року Залізничний районний суд м.Львова в складі: головуючої судді Румілової Н.М., при секретарі Шиманській Я.І., за участю прокурора Серьогінової Ю.І., потерпілої ОСОБА_1 , представника потерпілої Подоляка Б.І., обвинуваченого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові кримінальне провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201714000000542 від 10.02.2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Мукачево Закарпатської області, громадянина України, маючого середньо-спеціальну освіту, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 18.05.2016 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області за ч.2 ст.190 КК України на 1 рік 6 місяців обмеження волі, не відбуте покарання 5 місяців,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 з метою заволодіння шахрайським способом грошовими коштами та збагачення за рахунок чужого майна, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, ввів потерпілу ОСОБА_1 в оману, повідомивши про те, що її грошові кошти будуть спрямовані на придбання тепловізора, який в подальшому буде направлений у якості волонтерської допомоги на територію Антитерористичної операції, хоча наміру спрямувати вказані кошти на його придбання не мав. Потерпіла, будучи введена в оману ОСОБА_2 , нічого не знаючи про його наміри щодо своїх грошей, будучі помилково впевнена в порядності ОСОБА_2 та переконана у правомірності його дій 30.01.2017 року близько 16:00 години перебуваючи за місцем свого проживання, що по АДРЕСА_2 , одним платежем переказала зі свого карткового рахунку «Приватбанк», скориставшись послугами мобільного додатку «Приват24», грошові кошти у розмірі 5 080 гривень на банківський рахунок, який належить ОСОБА_2 . Після їх отримання ОСОБА_2 привласнив вищезазначені кошти, чим спричинив потерпілій ОСОБА_1 матеріальну шкоду на суму 5284,72 грн., враховуючи комісію банку у розмірі 204, 72 гривень за переказ.

Крім цього, ОСОБА_2 з метою заволодіння шахрайським способом грошовими коштами та збагачення за рахунок чужого майна, діючи умисно, з корисливих мотивів, повторно ввів потерпілу ОСОБА_1 в оману, повідомивши про те, що її грошові кошти необхідні для транспортування придбаного тепловізора, який в подальшому мав бути направлений у якості волонтерської допомоги на територію Антитерористичної операції, хоча наміру спрямувати вказані кошти із зазначеною вище метою він не мав. Потерпіла, будучи введена в оману ОСОБА_2 , нічого не знаючи про наміри щодо своїх грошей, будучи помилково впевнена в порядності ОСОБА_2 та переконана у правомірності його дій 01.02.2017 року у період часу з 19:00 години по 19:50 годину, перебуваючи за місцем її проживання, що по АДРЕСА_2 , чотирма платежами переказала з свого карткового рахунку «Приватбанк», використавши мобільний додаток «Приват24», грошові кошти у розмірі 14000 грн. Після їх отримання ОСОБА_2 привласнив вищезазначені кошти, спричинив потерпілій матеріальну шкоду на суму 14 564,20грн., враховуючи комісію банку у розмірі 564,20грн. за переказ.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні свою вину у інкримінованому йому діянні визнав повністю, зазначив, що підтверджує обставини скоєння ним злочину, викладені в обвинувальному акті та пояснив, що він був у складному матеріальному становищі та змушений був скористатися грошима потерпілої. У скоєному кається, позовні вимоги визнає.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_2 не оспорював фактичні обставини справи і судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, заслухавши думку учасників судового розгляду та роз`яснивши їм положення ч.3 ст.349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів по справі.

Аналізуючи зібрані матеріали в їх сукупності, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, що йому інкримінується, доведена повністю. Його дії правильно кваліфіковані органами досудового розслідування як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України.

При призначенні міри покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, також особу обвинуваченого, який на обліку у психоневрологічній та психіатричній лікарні не перебуває, характеризується за місцем свого постійного проживання позитивно, має дуже високий ризик вчинення повторного кримінального правопорушення згідно до висновку Калуського міськрайонного сектора з питань пробації. Крім того, суд також враховує думку потерпілої, яка наполягала на суворій мірі покарання.

Обставини, які обтяжують покарання, передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Відповідно до ч.2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно правових орієнтирів, визначених у ст.ст.50,65 КК України метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів.

Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч.1 ст.1 КК України завдань закону про кримінальну відповідальність - правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

Призначене покарання має відповідати характеру протиправного діяння, його небезпечності, даним, що всебічно характеризують особу винного й відображають його пост кримінальну поведінку як прояв ставлення до скоєного.

Адже така співмірність є критерієм справедливості кримінальної відповідальності.

В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд не приймає до уваги щире каяття обвинуваченого, як пом`якшуючу обставину при призначенні покарання, оскільки щире каяття кореспондується з активним сприянням розкриттю злочину, щире каяття, характеризуючи суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості особи, яка вчинила злочин, щире каяття підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням посткримінальної поведінки винного, правдивості його свідчень під час досудового слідства і розгляду справи у суді тощо. Виражене словесно і закріплене письмово визнання особою своєї вини у злочині не завжди є проявом саме щирого каяття, оскільки може поєднуватись із критикою чинного законодавства, виправдовуванням своєї протиправної поведінки. Проявом щирого каяття слід визнавати явку з повинною (ст. 96 КПК), тоді як обвинувачений ОСОБА_2 таких дій не вчинив, що не вважається сприянням повного розкриття злочину. Дії обвинуваченого були неодноразовими, характеризуються цинізмом, оскільки він заволодів для особистих потреб коштами, прикриваючись волонтерською діяльністю, в той час, коли в країні йде війна з російським агресором. Крім того, потерпіла не отримала від обвинуваченого жодної компенсації матеріальних чи моральних збитків. Тому не можна вважати дії обвинуваченого проявом щирого каяття.

Суд вважає, що обмеження волі буде очевидно недостатнім для реальної корекції соціальної поведінки обвинуваченого та запобігання новим злочинам.

Без відбування обвинуваченим реального покарання такі заходи, як обмеження волі, не здатні забезпечити реалізацію визначеної у ст.50 КК України мети, захистити права і свободи інших осіб від протиправних посягань, а відтак застосування щодо обвинуваченого обмеження волі не сприятиме досягненню справедливого балансу між його правами та свободами й інтересами держави та суспільства.

Зважаючи на ці обставини в сукупності з характером встановлених конкретних дій винного, враховуючи обставину, яка обтяжує покарання, суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим суд вважає неможливим досягнення мети попередження вчинення нових злочинів і виправлення обвинуваченого без ізоляції його від суспільства.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що для виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_2 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень необхідним та достатнім є призначення покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 190 КК України з застосуванням вимог ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, обраного йому за даним вироком суду, частково приєднати не відбуте покарання у виді 5 місяців обмеження волі за вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18.05.2016 року з застосуванням п.п. «б» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України, де передбачено, що одному дню позбавлення волі відповідає два дні обмеження волі.

Згідно ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Потерпіла ОСОБА_1 заявила позов до обвинуваченого про стягнення з нього матеріальної шкоди в розмірі 19848,92 грн. та спричиненої моральної шкоди в розмірі 10000грн., який був визнаний обвинуваченим.

Суд вважає заявлений позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню та стягує на користь потерпілої з обвинуваченого в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 19848,92 грн., в рахунок моральної - 10000грн.

Крім того з обвинуваченого на користь ОСОБА_1 слід стягнути понесені нею витрати на правову допомогу у розмірі 2800грн., оскільки адвокат Подоляк Б.Р. здійснював представництво в судовому процесі по справі в її інтересах на підставі укладеного Договору та вартість сплачених послуг становить 2800 грн.

Питання речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України, а питання судових витрат - згідно ч.2 ст.124 КПК України.

Керуючись ст. 373, 374 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, та призначити покарання у виді 2 (двох) років 10 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків з урахуванням вимог п.п. «б» п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України, де передбачено, що одному дню позбавлення волі відповідає два дні обмеження волі, до покарання, обраного ОСОБА_2 за даним вироком частково приєднати не відбуту частину покарання за вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18.05.2016 року і остаточно призначити покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 вираховувати з 2 березня 2020 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 19848,92 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000грн., понесені витрати на правову допомогу у розмірі 2800грн.

На вирок може бути подана апеляція до Львівського апеляційного суду протягом 30 діб з моменту проголошення, а засудженим, які перебувають під вартою, у цей же термін, з моменту вручення копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: Н.М.Румілова