Рішення № 95379962, 25.02.2021, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2021 року м. Херсон Справа № 923/1096/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М., за участю секретаря судового засідання Степанової Н.Д., розглянувши справу

за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)

до: Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (73036, м. Херсон, Бериславське шосе, буд. 1, код ЄДРПОУ 00131771)

про стягнення 104 898 411 грн. 41 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - не прибув;

від відповідача - не прибув.

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (надалі - відповідач), в якій просить суд стягнути 82831706 грн. 03 коп. основного боргу, 15772120 грн. 09 коп. пені, 3668071 грн. 07 коп. 3 % річних, 2626514 грн. 22 коп. інфляційних втрат за договором про постачання природного газу № 1021/1819-ЕЕ від 23.10.2018.

Ухвалою від 06.11.2020 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання по справі на 03 грудня 2020 року о 10:00. Підготовче засідання 03.12.2020 було відкладено на 26.01.2021.

Ухвалою від 26.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 25 лютого 2021 року о 10:00.

Відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. В судове засідання від 25.02.2021 надійшли клопотання від позивача та відповідача про розгляд справи без їхньої участі. Позивач в клопотанні зазначив, що підтримує свої позовні вимоги, а відповідач зазначив, що підтримує свої заперечення проти позову.

Вивчивши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Виклад позиції позивача

Між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач) та Акціонерним товариством «Херсонська теплоелектроцентраль» (далі - Відповідач) 23.10.2018 укладено договір № 1021/1819-ЕЕ постачання природного газу (далі - Договір).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", яка набрала чинності 20.03.2019, змінено тип публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Таким чином, слід вважати вірним найменування позивача «Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 140 186 877,98 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, що надані згідно додатку до цього позову.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-ІV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-ІV, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 6.1 Договору.

Сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 82 831 706,03 грн., детальний розрахунок якого викладено у додатку до позову.

Згідно з вимогами частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі невиконання Відповідачем п. 6.1 Договору, Відповідач сплачує Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору складає 15 772 120,09 грн., що підтверджується детальним розрахунком, наданим до позову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Розрахунок індексу інфляції здійснено Позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р.

Відповідно до вимог пункту 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Розрахунок індексу інфляції здійснено Позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 3.04.1997 року № 62-97-р.

Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 2 626 514,22 грн., згідно детального розрахунку, наданого позивачем у додатку до позову.

Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 3 668 071,07 грн., що підтверджується детальним розрахунком, наданим до позову.

Отже, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем, що підлягає стягненню згідно даного позову складає 104 898 411,41 грн.

Стислий виклад позиції відповідача

Заборгованість, що стала предметом позовної заяви, виникла в процесі виконання сторонами договору від 23.10.2018 № 1021/1819-ЕЕ (надалі - Договір) постачання природного газу. Згідно даними бухгалтерського обліку АТ «Херсонська ТЕЦ» заборгованість товариства перед АТ «НАК «Нафтогаз України» за Договором станом на 27.01.2020 складає 82 831 706, 03 грн.

Позовні вимоги складаються із вимоги щодо стягнення з АТ «Херсонська ТЕЦ», крім суми основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат. В обґрунтування зазначених вимог позивачем надано суду відповідні розрахунки.

На думку відповідача, позивачем порушено порядок нарахування інфляційних втрат.

При нарахуванні інфляційних втрат позивачем неправильно застосовано рекомендації, викладені в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 з урахуванням змісту листа Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 №62-97.

Відповідач звернув увагу суду, що при здійсненні розрахунку інфляційних втрат у випадку часткової оплати з боку АТ «Херсонська ТЕЦ» заборгованості позивачем враховано такі настанови Вищого господарського суду України: «При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця».

Наведені рекомендації виконано позивачем буквально без урахування правової природи поняття інфляційних втрат та економічних засад їх формування, позивачем не враховано, що наведена цитата є лише роз`ясненням до загального визначення порядку обчислення інфляційних втрат сформульованих господарським судом таким чином: «При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу».

Пунктами 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Відтак прострочення платежу за період часу, менший за місяць, не тягне за собою інфляційних нарахувань. У багатьох рішеннях Вищий господарський суд України дійшов висновку, що інфляційних втрат немає, якщо прострочення за спірним платежем відбулося за менший період, ніж місяць. Також така позиція відображена в аналітичних матеріалах господарських судів України.

В наданому позивачем розрахунку при визначені обсягів інфляційних втрат проігноровані періоди, протягом яких індекс інфляції дорівнював 1 або був менший, Враховуючи наведене, АТ «Херсонська ТЕЦ» здійснено коригуючий розрахунок інфляційних втрат , згідно якого розмір інфляційних витрат становить 2 451 571, 96 грн. Отже, позивачем, на думку відповідача, збільшено обсяг інфляційних витрат на 174 942, 26 грн. (2 626 514, 22 грн - 2 451 571,96 грн).

Відповідач має зауваження також щодо нарахування пені.

З урахуванням інтересів боржника він просить зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Своє клопотання відповідач обґрунтовує наступним.

Відповідно до абзацу першого п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт З статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

АТ «Херсонська ТЕЦ» - акціонерне товариство, 99,8 % акцій якого належить державі. Товариство здійснює виробництво електричної та теплової енергії. Природній газ використовується підприємством для виробництва теплової енергії, якою опалюється більша частина міста Херсона. Споживачами послуг з теплопостачання, що надає АТ «Херсонська ТЕЦ», є населення, медичні та освітні заклади, бюджетні установи, інші. Через низьку платіжну дисципліну споживачів, АТ «Херсонська ТЕЦ» має значну дебіторську заборгованість.

При цьому, розмір дебіторської заборгованості має негативну динаміку. Фінансовим результатом господарської діяльності АТ «Херсонська ТЕЦ» за 2019 рік є збиток, станом за 9 місяців 2020 року також наявні збитки.

Так, станом на 18.11.2020 дебіторська заборгованість за спожиту теплову енергію становить 136 809,9 тис. грн.

Відповідач звернув увагу суду, що специфіка виробничої діяльності АТ «Херсонська ТЕЦ» полягає у неможливості застосувати до боржників такий засіб впливу, як припинення постачання послуг. При цьому, товариство постійно вживає заходи щодо зниження розміру цієї заборгованості, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи. Крім того, негативним чинником, що впливає на фінансовий стан товариства є сезонність розрахунків за спожиті послуг з теплопостачання. Застосування до АТ «Херсонська ТЕЦ» значних фінансових санкцій може утруднити або, навіть, зробити неможливим надання відповідачем послуг з теплопостачання на передодні опалювального сезону.

На думку відповідача, наведене свідчить, що неналежне виконання АТ «Херсонська ТЕЦ» грошового зобов`язання за договором спричинене не його зловживанням своїми правами, а об`єктивними обставинами, що унеможливили вчасну оплату відповідної заборгованості. При цьому, товариство вживає залежних від нього заходів для належного і як найшвидшого виконання зобов`язання за договором купівлі-продажу щодо оплати вартості отриманого газу.

При цьому, позивачем не надано суду доказів того, що внаслідок несвоєчасного виконання саме АТ «Херсонська ТЕЦ» своїх зобов`язань він зазнав збитків у розмірі, що відповідає значним фінансовим санкціям. Також вважаємо доцільним враховувати інформацію, оприлюднену на офіційному сайті АТ «НАК «Нафтогаз України» та поширену в подальшому іншими засобами масової інформації.

Згідно цієї інформації станом на 10 листопада 2020 року сумарна прострочена заборгованість перед НАК «Нафтогаз України» підприємств ТКЕ, ТЕЦ перед НАК «Нафтогаз України» складає близько 43,1 млрд грн. В порівнянні з минулим тижнем заборгованість зменшилась на 62 млн грн (0,1%).

Найбільша сумарна прострочена заборгованість за використаний газ в цій категорії накопичена у підприємств ТКЕ і ТЕЦ Донецької (8,1 млрд грн), Дніпропетровської (7,5 млрд грн), Харківської (4,1 млрд грн), Луганської (2 млрд грн), Одеської (1,4 млрд грн), Львівської (1,1 млрд грн) областей, м. Києва (2 млрд грн) та Автономної Республіки Крим (1,4 млрд грн).

Найбільша прострочена заборгованість за використаний природний газ за 2020 р. в цій категорії накопичена у підприємств ТКЕ і ТЕЦ Дніпропетровської (1 249 млн грн), Харківської (660 млн грн), Запорізької (502 млн грн), Львівської (498 млн грн), Одеської (483 млн грн), Донецької (448 млн грн) областей та м. Києва (601 млн грн).

АТ «Херсонська ТЕЦ» не є основним боржником позивача, тобто не має виключного випливу на формування результатів діяльності позивача. Застосування до АТ «Херсонська ТЕЦ» пені призведе до відстрочення погашення основної заборгованості, унеможливить проведення своєчасних поточних розрахунків.

Відповідач суду доводить, що можливість зменшення розміру санкцій підтримана численною судовою практикою, в тому числі в рішеннях судів всіх інстанції, та викладена, зокрема, в листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», в якому зазначено, що суди першої та апеляційної інстанції, встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов`язання, а саме надавши належну оцінку тій обставині, що споживачами теплової енергії, яку виробляє відповідач, є переважно населення, а також збитковість господарської діяльності відповідача у зв`язку з наявністю значної заборгованості споживачів за поставлену енергію, дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для зменшення розміру пені на підставі статті 233 Господарського кодексу України.

Разом з тим, відповідач звернув увагу суду, що позивачем порушено порядок нарахування та визначення пені, що склала предмет даного судового спору.

Відповідно до пункту 8.1 Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законом і цим договором. Відповідно до пункту 8.2 Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити Постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Позовна заява АТ «НАК «Нафтогаз України» датована 09.10.2020, тобто, період стягнення пені обмежується періодом з 09.10.2019 по 09.10.2020. Однак, згідно наданого позивачем розрахунку пеня, що склала позовні вимоги, нарахована до цього періоду, отже не підлягає стягненню у зв`язку з тим, що нарахована поза межами позовної давності.

Враховуючи наведене, керуючись, статтею 232, 233 Господарського кодексу України, статтею 258 Цивільного кодексу України, статтями 42, 75, 165 Господарського процесуального кодексу України відповідач просить при розгляді справи застосувати спеціальний строк позовної давності до вимог про стягнення пені.

Також відповідач просить суд прийняти рішення про задоволення позову АТ «НАК «Нафтогаз України» частково, а саме; задовольнити позов в частині стягнення основного боргу 82 831 706, 03 грн, інфляційних витрат у сумі 2 451 571, 96 грн., 3% річних в сумі 3 668 071, 07 грн.; в частині стягнення пені суму у розмірі 1 грн.

Правові висновки суду та мотивувальна частина рішення у справі

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.

Відповідно до ст. 74 ГПК У країни кожна сторона повинна довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору чи вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Із огляду на встановлені факти суд прийшов до висновку, що позивачем доведено позовні вимоги, проти яких не заперечував відповідач, в частині суми основного боргу 82 831 706 грн.03 коп., тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 3668071 грн.07 коп. та інфляційних втрат у сумі 2 626 514 грн.22 коп. заявлені правомірно на підставі норм передбачених за ст.625 ЦК України.

Суд за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі «Ліга-Закон» перевірив розрахунок нарахованих відповідачу збитків від інфляції і 3% річних та встановив, що за період з 01.02.2019 по 31.08.2020 загальна сума інфляційних втрат становить 2 451 571 грн. 96 коп., тобто на 174 942 грн.26 коп. менше ніж заявлено у позові.

При таких обставинах суд задовольняє позовні вимоги в цій частині у сумі 2 451 571 грн.96 коп.

Розглядаючи позовні вимоги щодо стягнення пені, суд за заявою позивача застосовує спеціальний строк позовної давності, визначений цивільним законодавством для нарахування штрафних санкцій.

Статтею 258 Цивільного кодексу України встановлено спеціальну позовну давність до вимог стягнення неустойки (штрафу, пені) тривалістю в один рік.

У відповідності до положень ст.232 ГПК України: нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. З огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Відповідно до ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч.2 ст.6 ЦК України).

За змістом ч.3 цієї статті сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, однак не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм можна зробити висновок про те, що якщо сторони у договорі досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам ст. 6 і ч.1 ст.259 ЦК України, то розрахунки слід проводити в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі.

Судом встановлено, що п.10.3 вказаного договору передбачає наступні умови: строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафу, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.

Тобто, при укладенні договору №_1021/1819-ЕЕ постачання природного газу від 23.10.2018 сторони в добровільному порядку погодили збільшену позовну давність.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що позивач по справі звернувся з позовом про стягнення пені до відповідача в межах погодженого Сторонами 5-річного строку позовної давності.

Судом встановлено, що пеня нарахована за період в шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а саме,

- за зобов`язаннями листопада 2018-з 27.12.2018 по 02.01.2019 в сумі 47 109,37 грн.;

- за зобов`язаннями грудня 2018 - з 26.01.2019 по 28.03.2019 в сумі 826 766,34 грн.;

- за зобов`язаннями січня 2019 - з 26.02.2019 по 25.08.2019 в сумі 4 921 686,71 грн;

- за зобов`язаннями лютого 2019 - з 26.03.2019 по 25.09.2019 в сумі 5 462 185,74 грн;

- за зобов`язаннями березня 2019 - з 26.р4.2019 по 25.10.2019 в сумі 4 514 371,93 грн.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Статтею 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги майновий стан сторін і оцінити співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, врахував інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства також мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен врахувати інтереси обох сторін, дослідити належні докази в обґрунтування наведеного відповідачем згідно ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

В даному спорі позивач не надав суду належних доказів спричинення йому збитків у зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язків по договору, а тому суд констатує, що невиконання відповідачем зобов`язань не спричинило негативних економічних та фінансових наслідків позивачу. Водночас, сторонами у договорі визначений 5 річний строк позовної давності щодо нарахування пені, а тому певне зменшення нарахованих сум є справедливим по відношенню до обох сторін.

У пункті 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» роз`яснено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду.

У підпункті 3.17.4 пункту 3.17 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Таким чином, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу, пені), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Майновий стан сторін і соціальна значущість боржника має значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. Так, відповідач - Акціонерне товариство "Херсонська теплоелектроцентраль" є підприємством, що має суспільну цінність для територіальної громади м. Херсона, оскільки забезпечує значну частину помешкань м. Херсона теплоенергією.

Суд прийняв до уваги, що позивачем пеня нарахована починаючи з листопада 2018 року, за позовними вимогами позивач просить стягнути 15772120 грн. 09 коп., що у сукупності з інфляційними витратами та трьома відсотками річних складає більше 26% від основного. Суд прийшов до висновку про зменшення нарахованої пені, оскільки у сукупності з іншими нарахування суми пені є надмірно великими.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що стягнення з відповідача пені у заявленому до стягнення розмірі спотворить дійсне правове призначення неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання, стягнення штрафних санкцій перетвориться на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, що не відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності.

Наведене безумовно свідчить про те, що нарахована позивачем неустойка у загальному розмірі 15772120 грн. 09 коп. не відповідає наслідкам порушення відповідачем зобов`язань за договором.

Крім того, як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду. На підставі аналізу поданих доказів суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки за прострочення строку виконання робіт.

За таких обставин, враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, а також приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати отриманого товару, з огляду на та враховуючи інтереси обох сторін, суд вважає за необхідне зменшити розмір стягуваної неустойки до 50% та зменшує суму пені до 7886060 грн. 05 коп., яка є достатньою сатисфакцією для позивача за допущені відповідачем порушення умов договору з метою мотивації дотримання дисципліни договірних відносин відповідачем.

З огляду на те, що позовні вимоги АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягають частковому задоволенню, а саме лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача 82831706,03 грн. основного боргу, 7886060 грн. 05 коп. пені, 2451571 грн. 96 коп. інфляційних втрат, 3 668 071 грн.07 коп. 3% річних, тобто на 92,315% (позов заявлений на 104898411 грн. 41 коп., а підлягає задоволенню на 96837409 грн. 11 коп.), то відповідач повинен відшкодувати позивачеві 679161 грн. 46 коп. витрат по сплаті судового збору, оскільки відповідно до вимог ст. 129 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати по справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

1. Позовні вимоги задовольнити частково на суму 96 837 409 грн. 11 коп.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (73036, м. Херсон, Бериславське шосе, буд. 1, код ЄДРПОУ 00131771) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 82831706,03 грн. основного боргу, 7886060 грн. 05 коп. пені, 2451571 грн. 96 коп. інфляційних втрат, 3 668 071 грн.07 коп. 3% річних та 679161 грн. 46 коп. витрат по сплаті судового збору.

3.В задоволенні решти позову відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів ч.4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення оформлено і підписано 09.03.2021

Суддя Л.М. Немченко