Рішення № 95379799, 24.02.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3914/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Харківобленерго" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, б. 149; код ЄДРПОУ: 00131954) до Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс" (61001, м. Харків, вул. Актюбінська, б. 24; код ЄДРПОУ: 37761936) про стягнення заборгованості за участю представників:

позивача – Квіцинська А.І., довіреність №01-49/72 від 04.01.21;

відповідача – Чернов К.Г., довіреність №14 від 11.01.21.

ВСТАНОВИВ:

03.12.2020 Акціонерне товариство "Харківобленерго" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс", в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс" заборгованість в сумі 9 215 644,33 грн., з яких: надання послуг з розподілу електричної енергії - 8 856 091,23 грн., пеня у розміру 264 328,51 грн., 3% річних у розмірі 40 575,07 грн., інфляційні втрати у розмірі 54 649,52 грн., а також покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позову позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати рахунків за розподіл електричної енергії за договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №37 від 01.01.2019 на умовах договору про постачання електричної енергії від 19.03.2012 №37.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.12.2020 позовну заяву (вх.№3914/20 від 03.12.2020) Акціонерного товариства "Харківобленерго" залишено без руху. Надано позивачу строк, який становить 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків.

09.12.2020 на виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 08.12.2020 представником позивача надано заяву (вх.№28833 від 09.12.2020) про усунення недоліків з додатками.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.12.2020 прийнято позовну заяву (вх.№3914/20 від 03.12.2020) Акціонерного товариства "Харківобленерго" до Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс" до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3914/20. Визначено, що справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначити підготовче засідання на 30 грудня 2020 року. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Позивачу, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Встановлено відповідачу строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст. 167 ГПК України. Звернуто увагу учасників справи, що подання доказів у справі здійснюється учасниками справи на стадії підготовчого провадження. Запропоновано учасникам справи забезпечити участь у судовому засіданні компетентного представника з документами, що посвідчують його особу та повноваження. Явку представників учасників справи визнано необов`язковою.

30.12.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№30467 від 30.12.2020), в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 40 575,07 грн. за грудень 2019 року, січень 2020 року, інфляційних втрат у розмірі 54 649,52 грн., нарахованих за грудень 2019 року, січень 2020 року, а також зменшити розмір пені за період грудень 2019 року, січень 2020 року на 90% тобто до 26 432,85 грн. Зазначив, що з 01.01.2019 Акціонерне товариство "Харківобленерго" не здійснює послуг по постачанню електричної енергії, а договір про постачання електричної енергії №37 від 19.03.2012 втратив дію 01.01.2019. Комунальне підприємство "Міськелектротранссервіс" розраховувалось за електричну енергію виключно коштами з місцевого бюджету, які виділялись на сесіях Харківської міської ради. Оскільки всі три рахунки були виставлені та направлені підприємству після закінчення звітного періоду, кошти на оплату цих рахунків у бюджет міста закладені не були, а тому розрахуватися у 25-денний період після виставлення рахунків підприємство можливості не мало. Вважає, що вина несвоєчасної оплати у відповідача відсутня, а затримка сталася з причин несвоєчасних дій позивача по виставленню рахунків. За таких обставин вважає, що наявні підстави для звільнення від відповідальності відповідача за порушення зобов`язання.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 30.12.2020 відкладено підготовче засідання на 27.01.2021.

14.01.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області представник позивача надав відповідь на відзив (вх.№811 від 14.01.2021), в якій зазначив, що рахунки за послугу з розподілу електричної енергії за грудень 2019 року, січень 2020 року позивачем виставлені в строки визначені умовами договору. Вважає клопотання відповідача про зменшення розміру пені необґрунтованим та заперечує проти його задоволення.

В підготовчому судовому засіданні 27.01.2021 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.02.2021.

18.01.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області представник позивача на підтвердження правової позиції надав з супровідним листом копію рішення господарського суду Харківської області від 11.08.2020 по справі №922/1082/20, копії рахунків на оплату послуги з розподілу електричної енергії та докази їх направлення за грудень 2019 року та січень 2020 року.

Присутня в судовому засіданні 24.02.2021 представник позивача позовні вимоги підтримала та позов просила задовольнити в повному обсязі.

Присутній в судовому засіданні 24.02.2021 представник відповідача заявив клопотання про долучення до матеріалів справи платіжне доручення №210 від 12.02.2021 на підтвердження часткової сплати боргу (вх.№4545 від 24.02.2021).

Судом в судовому засіданні 24.02.2021 клопотання (вх.№4545 від 24.02.2021) представника відповідача прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

При цьому, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано під час розгляду справи, обумовлені чинним Господарським процесуальним кодексом України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до ст.219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 24.02.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) від 16.11.2018 №1446 (надалі — Постанова №1446) та положень абз.16 п.13 розділу XVII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про ринок електричної енергії” від 13.04.2017 №2019-VIII (далі - Закон), Акціонерне товариство "Харківобленерго" мало право на провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом на підставі відповідних ліцензій та укладених договорів.

Доступ до системи розподілу та послуги з розподілу надаються ОСР з 01.01.2019 усім споживачам, електроустановки яких приєднано до мереж ОСР на території його діяльності на підставі публічного договору приєднання - договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладається між Товариством та споживачем, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, за типовою формою договору, що є додатком №3 до ПРРЕЕ та розміщена на офіційному сайті Акціонерного товариства "Харківобленерго": www.oblenergo.kharkov.ua.

Відповідно до Постанови НКРЕКП №1446 від 16.11.2018, з 01.01.2019 позивач є оператором системи розподілу (далі - ОСР) та здійснює діяльність з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності, а саме на території Харківської області в межах розташування системи розподілу електричної енергії, та не є постачальником електричної енергії. У період з дати отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, на виконання положень п.4 Постанови №312 ОСР направило поштовим відправленням всім споживачам, електроустановки яких приєднані на території діяльності товариства, заяву-приєднання до зазначеного договору, яка формується за базами даних вертикально інтегрованого суб`єкта господарювання та містить ЕІС-коди точок комерційного обліку об`єкта споживача.

Зокрема, така заява-приєднання була надана відповідачу.

Направлення такої заяви-приєднання є пропозицією споживачу про приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах діючого договору про постачання електричної енергії №37 від 19.03.2012 (індивідуальні характеристики об`єкта, потужність, клас надійності, ідентифікаційні коди, особливості обліку тощо).

Договір споживача з розподілу вважається укладеним з дати підписання споживачем заяви-приєднання та/або сплати за рахунком, який надсилається одночасно з договором споживача про розподіл та/або з дати, указаної у заяві-приєднанні, якщо споживач протягом указаного в заяві-приєднанні терміну не звернувся до ОСР із запереченнями щодо укладення договору в цілому або щодо окремих умов договору та спожив будь-який обсяг електричної енергії (п.4 Постанови 312, п.п.1.2.15, п.п.2.1.6 ПРРЕЕ).

Відповідно до абз.3, п.5 Постанови 312, з дати набрання чинності договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії ОСР надає послуги комерційного обліку споживачам.

Згідно п.1.2 Типового договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, умови Договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем вищевказану заяву-приєднання до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії підписано без зазначення дати підписання (а.с.128 т.1).

Враховуючи вищезазначене та той факт, що КП "Міськелектротранссервіс" підписало заяву-приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №37 від 01.01.2019 на умовах договору про постачання електричної енергії №37 від 19.03.2012 (надалі - Договір) (а.с.134-139 т.1) та продовжило споживання електричної енергії після 31.12.2018, вважається, що пропозиція Акціонерного товариства "Харківобленерго" укласти публічний договір приєднання - договір споживача з надання послуг з розподілу на умовах діючого на той час договору про постачання електричної енергії між Акціонерним товариством "Харківобленерго" та Комунальним підприємством "Міськелектротранссервіс" укладений 01.01.2019.

Відповідно до п.1 Договору, цей договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам (надалі - споживач) як послуги оператора системи. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно з заявою-приєднання, що є додатком 1 до цього договору.

Умови договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів (п.1.2.Договору).

Оператор системи надає споживачу послуги з розподілу електричної енергії, параметри якості якої відповідають показникам, визначеним Кодексом системи передачі, затвердженим постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309, та Кодексом систем розподілу, затвердженим постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №310, за об`єктом, технічні параметри якого фіксуються в паспорті точки розподілу за об`єктом споживача, який є додатком 2 до цього договору, та в особовому рахунку споживача, облікових базах даних оператора системи (п.2.1.Договору).

Облік (у тому числі приладовий) електричної енергії, що передається оператором системи розподілу та споживається споживачем на межі балансової належності об`єкта споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №311 (далі - Кодекс комерційного обліку) та з урахуванням вимог цього договору (п.3.1.Договору).

За підсумками розрахункового місяця постачальник послуг комерційного обліку (оператор системи) забезпечує визначення обсягу електричної енергії за точками комерційного обліку споживачу незалежно від того, хто є власником комерційного засобу (засобів) обліку, та в установленому порядку передає ці дані адміністратору комерційного обліку для можливості їх використання суб`єктами ринку електричної енергії, у тому числі постачальником споживача (п.3.2.Договору).

Ціною цього договору є вартість послуг з розподілу електричної енергії на об`єкт (об`єкти) споживача, зазначена в паспорті точки (точок) розподілу за об`єктом споживача (п.5.1.Договору).

Оплата послуг з розподілу електричної енергії за цим договором здійснюється на поточний рахунок оператора (п.5.2.Договору).

Тариф (ціна) на послугу з розподілу електричної енергії та терміни оплати послуги зазначаються в додатку 4 "Порядок розрахунків" (п.5.3.Договору) (а.с.146-148 т.1).

Згідно п.6.2. Договору, споживач зобов`язався, зокрема, у разі здійснення оплати за послугу з розподілу безпосередньо оператору системи здійснювати таку оплату у терміни, передбачені додатком до цього договору. Пунктом 8.5. Договору сторони погодили, що за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених додатком 4 до цього договору, у разі якщо главою 5 цього договору передбачено, що оплату за послугу з розподілу здійснює споживач безпосередньо оператору системи, споживач сплачує оператору системи пеню у розмірі 0,01% за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Відповідно до п.11.1 Договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 01.01.2020 року. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Згідно з п.1. Додатку №4, розрахунковим періодом є календарний місяць та встановлюється з 1 числа місяця до такого ж числа наступного місяця.

Оплата послуг, наданих оператором системи розподілу, здійснюється за тарифами (цінами), які встановлюються регулятором відповідно до затвердженої ним методики. Тарифи (ціни) на послуги оператора системи оприлюднюються операторами систем розподілу у порядку та строки, визначені нормативно-правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії (п.2.Додатку №4). Оплата послуги з розподілу електричної енергії здійснюється споживачем у формі попередньої оплати визначеної на основі фактичного обсягу розподіленої електричної енергії за відповідний попередній розрахунковий період.

Якщо авансовий платіж розраховується для споживача, фактичне значення обсягу розподіленої електричної енергії якого за попередній розрахунковий період дорівнює 0 (або для нових споживачів), сума попередньої оплати визначається на основі розрахункових значень обсягу розподіленої електричної енергії на наступний період (п.3.Додатку №4).

Розрахунок суми попередньої оплати здійснюється споживачем шляхом множення чинного у розрахунковому періоді тарифу (ціни) на розподіл на фактичний обсяг розподіленої електричної енергії за відповідний попередній період та надається рахунок на попередню оплату (п.4.Додатку №4).

Остаточний розрахунок суми коштів, яку має оплатити споживач за послуги з розподілу електричної енергії за розрахунковий період, визначається виходячи з фактичного обсягу розподіленої електричної енергії на діючий тариф (ціну) з розподілу у розрахунковому періоді.

Фактичний обсяг складається з кількості спожитої (розподіленої) електричної енергії за приладами обліку та витрат розподілених відповідно до додатку №8 договору (п.5.Додатку №4).

Рахунки за послуги з розподілу електричної енергії та із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії надаються уповноваженому представнику споживача (п.6 цього додатку) оператором системи розподілу протягом 5 робочих днів від дня закінчення розрахункового періоду у відповідних структурних підрозділах оператора системи розподілу. В разі неотримання споживачем рахунків оператор системи розподілу направляє рахунки споживачу поштовим зв`язком. У такому разі рахунки вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення.

Рахунки за послуги з розподілу електричної енергії та із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії мають бути оплачені протягом 25 робочих днів від дня отримання рахунка споживачем (п.7.Додатку №4).

Відповідно до п.8. Додатку №4, у разі порушення строків оплати за розподіл електричної енергії та із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії, передбачених п.7 даного Порядку, споживач сплачує оператору системи розподілу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, інфляційні, 3% річних від суми боргу, за кожен день прострочення, у тому числі за день оплати.

Як вбачається із звітів про покази засобів обліку електричної енергії, складених та підписаних відповідачем, за період липень 2020 року — вересень 2020 року позивач надав послугу з розподілу електричної енергії відповідачу у відповідності до умов Договору (а.с.149-165 т.1)

За результатами розрахункового періоду та на підставі звітів, оператором розподілу надані відповідачу рахунки на оплату послуги з розподілу електричної енергії розподіленої за липень 2020 року — вересень 2020 року, які отримані представниками відповідача - Гаврюшин Ю.П. (на підставі Наказу від 02.01.2020 №16) що підтверджується підписом у книзі реєстрації видачі рахунків за послуги з розподілу електричної енергії (а.с.167-170 т.1).

Як зазначає позивач, відповідач умови Договору в частині оплати за надання послуг з розподілу електричної енергії за період з липня 2020 року по вересень 2020 року виконав не в повному обсязі.

На підтвердження чого надає копії платіжних доручень №289 від 26.11.2020 на суму 790 998,20 грн. з призначенням платежу: "за розподіл електричної енергії за липень 2020 року договір №37 від 19.03.2021" та №1351 від 26.11.2020 на суму 209001,80 грн. з призначенням платежу: "за розподіл електричної енергії за липень 2020 року договір №37 від 19.03.2021" (а.с.171 т.1).

Відповідач щодо наявності заборгованості не заперечує. Зазначає, що кошти на оплату виставлених рахунків у бюджет міста закладені не були, а тому розрахуватися у 25-денний період після виставлення рахунків підприємство можливості не мало.

В подальшому, під час розгляду даної справи по суті, відповідач надав копію платіжного доручення №210 від 12.02.2021 на суму 3 205 429,93 грн. з призначенням платежу: "за розподіл електричної енергії за серпень 2020 року договір №37 від 19.03.2021".

Разом з тим, позивач стверджує, що відповідачем було допущено прострочення оплати рахунків за розподіл електричної енергії за період з грудня 2019 року по січень 2020 року, тому позивач також просить суд стягнути з відповідача 3% річних, інфляційних втрат і пені за порушення грошового зобов`язання з оплати вартості послуг з розподілу електричної енергії.

На підтвердження вищезазначеного прострочення оплати рахунків за розподіл електричної енергії за період з грудня 2019 року по січень 2020 року позивач надає копію рішення господарського суду Харківської області від 11.08.2020 по справі №922/1082/20, копії рахунків на оплату послуги з розподілу електричної енергії за грудень 2019 року та січень 2020 року, а також витяги із книги реєстрації видачі розрахунків на оплату послуг за грудень 2019 року та січень 2020 року.

Як вбачається із рішення господарського суду Харківської області від 11.08.2020 по справі №922/1082/20, в квітні 2020 до господарського суду звернулось Акціонерне товариство "Харківобленерго" з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Міськелектротранс" (код ЄДРПОУ 00131954) заборгованості за послуги з розподілу е/е у розмірі 9 529 015,00 грн., де: розподілена е/е - 7 940 846,53 грн., ПДВ на розподілену е/е - 1 588 169,30 грн., пеню в розмірі 183 823,91 грн., 3% річних - 15 821,31 грн., індекс інфляції - 197,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов заяви-приєднання до Договору споживання про надання послуг з розподілу №37 від 01.01.2019 на умовах договору про постачання електричної енергії №37 від 19.03.2012 в частині розрахунків оплати послуг з розподілу електричної енергії. Відповідачем допущено прострочення оплати рахунків за розподіл е/е, у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню за порушення грошового зобов`язання за період з червня по серпень 2019, 3% річних та інфляційні втрати.

У зв`язку з частковою оплатою відповідачем заборгованості на загальну суму 9529015,83 грн. після звернення позивача з позовом до суду, судом було закрито провадження в цій частині на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

В іншій частині, врахувавши встановлені обставини, положення діючого законодавства України і умови укладеного сторонами Договору, наявність в матеріалах справи належних та достатніх доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, суд задовольнив вимоги позивача частково з урахуванням зменшення пені на 50%.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу відповідач позовні вимоги в частині стягнення пені у розміру 264 328,51 грн., 3% річних у розмірі 40 575,07 грн. та інфляційних втрат у розмірі 54 649,52 грн. не визнає. Вважає, що вина несвоєчасної оплати у відповідача відсутня, а затримка сталася з причин несвоєчасних дій позивача по виставленню рахунків.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.2 ст.642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Викладене кореспондується зі змістом частин 2 та 3 ст. 180 ГК України, згідно з якою господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії". Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Закон України "Про ринок електричної енергії" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Згідно визначень п. 74,77,78 ч.1 ст.1 вказаного Закону:

- ринок електричної енергії - це система відносин, що виникають між учасниками ринку під час здійснення купівлі-продажу електричної енергії та/або допоміжних послуг, передачі та розподілу, постачання електричної енергії споживачам;

- роздрібний ринок електричної енергії - це система відносин, що виникають між споживачем електричної енергії та електропостачальником у процесі постачання електричної енергії, а також іншими учасниками ринку, які надають пов`язані з постачанням електричної енергії послуги;

- розподіл електричної енергії - це транспортування електричної енергії від електроустановок виробників електричної енергії або електроустановок оператора системи передачі мережами оператора системи розподілу, крім постачання електричної енергії.

За своїм правовим змістом, договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, що складає предмет спору у справі, є договором приєднання.

У відповідності до ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною ч.4. ст.179 ГК передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Преамбулою до затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 14 березня 2018 року №310 Кодексу систем розподілу передбачено (п.3), що укладення договорів про надання послуг з розподілу здійснюється після отримання операторами систем розподілу ліцензій на діяльність з розподілу електричної енергії. До початку діяльності з розподілу електричної енергії операторами систем розподілу діють договори, укладені на виконання вимог Закону України "Про електроенергетику".

На розвиток і забезпечення функціонування ринку електроенергії Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) прийняла постанову від 14 березня 2018 року №312 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" (набрали чинності 19.04.2018). У її преамбулі визначено, що укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється до 01 грудня 2018 року шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.

Оператору системи передачі (державному підприємству, що здійснює централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління Об`єднаною енергетичною системою України і виконує до початку діяльності сертифікованого оператора системи передачі функції, права та обов`язки оператора системи передачі) (далі - ОСП) до початку роботи нового ринку електричної енергії забезпечити укладення договорів із споживачами, електроустановки яких приєднані до мереж ОСП, відповідно до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №309, та Правил.

У період з дати отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії до 01 грудня 2018 року операторам систем розподілу (далі - ОСР) укласти договори про надання послуг з розподілу електричної енергії, які укладаються зі споживачем, з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані на території діяльності ОСР. Договір розробляється ОСР на основі істотних умов, визначених Кодексом систем розподілу, затвердженим постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року N 310, та форми, встановленої Правилами, і розміщується на сайті ОСР, у засобах масової інформації і в пунктах обслуговування споживачів ОСР. ОСР направляє поштовим відправленням споживачу заяву-приєднання до зазначеного договору, яка формується за базами даних вертикально інтегрованого суб`єкта господарювання та містить ЕІС-коди точок комерційного обліку об`єкта споживача. Направлення такої заяви-приєднання є пропозицією споживачу про приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах діючого договору про користування або постачання електричної енергії (індивідуальні характеристики об`єкта, потужність, клас надійності, ідентифікаційні коди, особливості обліку тощо). Договір вважається укладеним з дати підписання споживачем заяви-приєднання до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, яка повертається споживачем на адресу ОСР, та/або сплати за рахунком (квитанцією), який надсилається (надається) одночасно з договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, та/або з дати, указаної у заяві-приєднанні, якщо споживач протягом указаного в заяві-приєднанні терміну не звернувся до ОСР із запереченнями щодо укладення договору в цілому або щодо окремих умов договору та спожив будь-який обсяг електричної енергії.

Протягом двох років з дати набрання чинності Правилами ОСР оформити за всіма об`єктами споживачів універсальної послуги паспорт точки розподілу за формою, встановленою Правилами. Оформлені паспорти точок розподілу є невід`ємною частиною договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії та згодою споживача універсальної послуги на надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах, визначених у паспорті точки розподілу.

З дати набрання чинності договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії ОСР надає послуги комерційного обліку споживачам.

До укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладається зі споживачем, договірні відносини між споживачем та суб`єктом господарювання, що провадить діяльність з розподілу електричної енергії на підставі ліцензії з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами (або ОСР як правонаступником за договорами про користування електричною енергією та договорами про постачання електричної енергії), урегульовуються окремими положеннями діючих договорів про користування електричною енергією або договорів про постачання електричної енергії (у частині взаємовідносин споживача і електророзподільної організації), які не суперечать вимогам чинного законодавства у сфері електроенергетики. Зокрема сторони керуються вимогами діючих договорів про користування електричною енергією (про постачання електричної енергії) з питань потужності, якості електроенергії, окремих процедурних питань тощо.

У разі виникнення суперечності між нормами діючих договорів про користування електричною енергією (про постачання електричної енергії) та нормами законодавства про електроенергетику сторони керуються вимогами чинного законодавства.

Після укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії продовжують свою дію в частині регулювання відносин щодо заборгованості/переплати за цими договорами з відповідними правами та обов`язками, пов`язаними з такою заборгованістю/переплатою, а також щодо нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електричної енергії тощо.

В іншій частині договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії припиняють свою дію.

Відповідно до п.2.1.5. ПРРЕЕ, договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії в частині розрахунків за послуги оператора системи діє, якщо згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією відповідного енергопостачальника оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії забезпечує споживач.

Згідно із пп.5.1.1 глава V ПРРЕЕ та пп.1 п.7.1 Договору, оператор системи має право на отримання своєчасної оплати на надання послуги з розподілу електричної енергії та перетікання реактивної енергії відповідно до умов договорів та законодавства України.

Оплата послуг, наданих оператором системи, здійснюється за тарифами (цінами), які встановлюються Регулятором відповідно до затвердженої ним методики. Тарифи (ціни) на послуги оператора системи оприлюднюються операторами систем у порядку та строки, визначені нормативно-правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевикладене, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, судом встановлено, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, а відповідачем не спростовано порушення зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати рахунків за розподіл електричної енергії за договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №37 від 01.01.2019 на умовах договору про постачання електричної енергії від 19.03.2012 №37.

Як свідчить платіжне доручення №210 від 12.02.2021, відповідачем 12.02.2021, під час розгляду даної справи по суті, було сплачено частину заборгованості за Договором у розмірі 3 205 429,93 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, суд в частині стягнення заборгованість за надання послуг з розподілу електричної енергії в розмірі 5 650 661,30 грн. задовольняє, а в частині стягнення заборгованість за надання послуг з розподілу електричної енергії в розмірі 3 205 429,93 грн. закриває провадження за відсутністю предмету спору.

Що стосується позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 40 575,07 грн. та інфляційних втрат у розмірі 54 649,52 грн. за прострочення заборгованості за період з грудня 2019 року по січень 2020 року, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Також, відповідальність у вигляді інфляційних та 3% річних від суми боргу передбачена п.8. Додатку №4 до Договору.

Перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань з використанням калькулятора "Ліга-Закон", судом встановлено, що дані розрахунки є арифметично не вірними, а тому, здійснивши контррозрахунок, суд задовольняє позов у цій частині частково, а саме: 3% річних у розмірі 40 161,87 грн. та інфляційні втрати у розмірі 54 649 ,52 грн.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочену заборгованість за період з грудня 2019 року по січень 2020 року.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, відповідальність у вигляді пені передбачена п.8. Додатку №4 до Договору.

Також, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення пені на 90%.

В обґрунтування вищезазначеного клопотання зазначає, що всі кошти, які перераховуються з місцевого бюджету на погашення заборгованості підприємства відповідач негайно перераховує на рахунки AT «Харківобленерго», оскільки за спірний період кошти на погашення послуг з розподілу електричної енергії відповідачу перераховані з місцевого бюджету не були, то погасити борг підприємство не мало можливості. Власних коштів відповідач не має, всі доходи підприємства надходять з місцевого бюджету, виділяються на сесіях Харківської міської ради. Таким чином, погашення нарахувань за послуги з розподілу електричної енергії за договором відбувається за рахунок перерахувань з місцевого бюджету з відповідним призначенням, відповідач не має право використовувати кошти не за цільовим призначенням. Відповідач просив врахувати наявні у справі докази вжиття відповідачем необхідних та залежних від нього заходів для недопущення тривалого прострочення платежів; ступінь виконання боржником основного зобов`язання за договором, постійну сплату частинами основного боргу за договором, відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження ймовірності завдання чи наявність збитків позивача, настання тяжких наслідків у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Згідно ч.1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Відповідно до чч.2, 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання, відповідність / невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК України).

При цьому, за своєю правовою природою пеня, як один із видів штрафних санкцій, виконує стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Суд зазначає, що в силу положень ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Таким чином, відповідач уклавши з позивачем договір на відповідних умовах зобов`язаний нести всі ризики, пов`язані з порушенням власних зобов`язань, та в т.ч. сплачувати передбачені договором штрафні санкції за допущені прострочення.

Так, підписуючи Договір з Акціонерним товариством "Харківобленерго", який містить умови щодо стягнення пені за прострочення оплати та беручи на себе зобов`язання з своєчасної оплати, відповідач, діючи вільно і на власний розсуд, мав усвідомлювати наслідки вчинення несвоєчасної оплати.

Розглянувши зазначені доводи відповідача, суд констатує, що в даному випадку останнім всупереч вимогам ст.ст.73-74 ГПК не надано суду належних та вірогідних доказів в обґрунтування як факту фінансування установи виключно за рахунок бюджетних коштів, так і того факту, що причиною прострочення виконання зобов`язань стало саме недофінансування відповідних видатків з місцевого бюджету.

Суд також констатує, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем всіх можливих заходів з метою виконання зобов`язань перед позивачем та недопущення виникнення їх прострочення.

Так само матеріали справи не містять і доказів неможливості сплати відповідачем штрафних санкцій в заявленому позивачем розмірі, а також доказів того, що сплата цих санкцій може істотно вплинути на можливість функціонування установи відповідача.

Одне лише посилання відповідача на затримку бюджетного фінансування не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності або зменшення розміру пені за порушення договірного зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені слід відмовити.

За таких обставин, перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені з використанням калькулятора "Ліга-Закон", судом встановлено, що даний розрахунок є арифметично не вірним, а тому, здійснивши контррозрахунок, суд задовольняє позов у цій частині частково у розмірі 263 239,11 грн.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, що складає 138 212,13 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства "Харківобленерго" до Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс" (61001, м. Харків, вул. Актюбінська, б. 24; код ЄДРПОУ: 37761936) на користь Акціонерного товариства "Харківобленерго" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, б. 149; код ЄДРПОУ: 00131954, п/р НОМЕР_1 в АТ «Мегабанк») заборгованість за надання послуг з розподілу електричної енергії в розмірі 5 650 661 (п`ять мільйонів шістсот п`ятдесят тисяч шістсот шістдесят одна) грн. 30 коп., пеню у розміру 263 239 (двісті шістдесят три тисячі двісті тридцять дев`ять) грн. 11 коп., 3% річних у розмірі 40 161 (сорок тисяч сто шістдесят одна) грн. 87 коп., інфляційні втрати у розмірі 54 649 (п`ятдесят чотири тисячі шістсот сорок дев`ять) грн. 52 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 138 212 (сто тридцять вісім тисяч двісті дванадцять) грн. 13 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення заборгованість за надання послуг з розподілу електричної енергії в розмірі 3 205 429,93 грн. – провадження у справі закрити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "09" березня 2021 р.

Суддя Т.О. Пономаренко