Рішення № 95374457, 09.03.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2021 року м. Київ № П/320/1308/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (далі - відповідач), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу від 27.01.2020 № 179341.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що транспортним засобом, який належить йому на праві власності, 20.12.2019 здійснювалося перевезення будівельного сміття водієм ОСОБА_2 , який не перебуває з позивачем у трудових відносинах. Вважає, що в розумінні вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» він не є автомобільним перевізником, оскільки жодних договорів на перевезення вказаного будівельного сміття не укладав. Зазначив про порушення відповідачем процедури під час розгляду справи, оскільки повідомлення про дату та час її розгляду він не отримував, чим був позбавлений можливості надати відповідні заперечення та докази на їх підтвердження.

У зв`язку з наведеним вважає, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 04.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

30 березня 2020 року від представника відповідача через службу діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Стверджував, що за результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу позивача марки DAF, номерний знак НОМЕР_1 , було встановлено, що навантаження на здвоєну вісь становить 20,95 т, при нормативно допустимому - 16 т та повна маса 37,050 т при нормативно допустимій - 40 т.

На думку відповідача, оскаржувана постанова є такою, що відповідає вимогам законодавства, оскільки винесена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що відповідає вимогам законодавства України.

Від представника відповідача 16.04.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, за результатом вивчення змісту якої судом установлено, що позивач позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

04 травня 2020 року від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив разом із копією свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, відповідно до змісту яких відповідач позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

У відповідь на заперечення, які надійшли до суду 15.05.2020, представник позивача просив суд позов задовольнити. Додатково зазначив про порушення відповідачем процедури повідомлення про розгляд справи, який відбувся 27.01.2020 без участі позивача, оскільки жодних повідомлень на його адресу не надходило та до матеріалів справи разом із відзивом на позов відповідачем його долучено також не було.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 04.09.2014 (номер запису: 23390000000014981) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацією за РНОКПП НОМЕР_2 станом на час прийняття рішення.

Як убачається з матеріалів справи, 20.12.2019 інспекторами Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, відповідно до направлення на перевірку № 080159 від 13.12.2019, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.

Судом установлено, що під час рейдової перевірки посадовими особами відповідача на а/д М-05 був зупинений транспортний засіб марки DAF CF 85.410, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , з подальшим проведенням його габаритно-вагового контролю.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль марки DAF CF 85.410, д.н.з. НОМЕР_1 , належить ОСОБА_1 .

За результатами проведення зважування складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 20.12.2019 № 026596 (бланк № 026596), відповідно до якого в результаті габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки DAF CF 85.410, д.н.з. НОМЕР_1 , було встановлено, що осьові навантаження становлять 16100 кг та 20950 кг, при нормативно допустимому 16 т.

У подальшому Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 20.12.2019 № 197558, відповідно до якого встановлено порушення позивачем вимог абзацу 16 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 % при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

На підставі висновків акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 20.12.2019 № 197558 та акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 20.12.2019 № 026596 (бланк № 026596) Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 27.01.2020 № 179341, відповідно до якої на позивача на підставі абзацу 16 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» накладено штраф у розмірі 34 000, 00 грн.

Не погоджуючись з правомірністю вказаного рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III).

Статтею 3 Закону № 2344-III передбачено, що цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Відповідно до частин третьої, чотирнадцятої та сімнадцятої статті 6 Закону № 2344-III, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення № 103) визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Підпунктами 15, 27 пункту 5 Положення № 103 передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Відповідно до пункту 8 Положення № 103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Таким чином Київське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки має право здійснювати державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті в загальному порядку.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 1567, органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 592 «Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті» установлено, що правонаступником майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті, що ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є Державна служба з безпеки на транспорті та утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема, Київське міжрегіональне управлінням Укртрансбезпеки.

З огляду на викладене, Київське міжрегіональне управлінням Укртрансбезпеки під час здійснення своїх повноважень діє як суб`єкт владних повноважень, якому надано повноваження щодо здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням перевізниками законодавства про автомобільний транспорт.

У зв`язку з цим суд не бере до уваги посилання відповідача у поданому разом із відзивом клопотанні на те, що у спірних правовідносинах Київське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки не є належним відповідачем у справі з підстав того, що не є самостійною юридичною особою, оскільки в силу вимог пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567, державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно з пунктом 14 Порядку № 1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Пунктом 15 Порядку № 1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону № 2344-III, документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно з частиною четвертою статті 48 Закону № 2344-III, у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» затверджений Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок № 879).

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» установлено, що дія Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, поширюється на вітчизняних та іноземних перевізників, що здійснюють перевезення вантажів на території України.

Відповідно до статті 1 Закону № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з пунктом 28 Порядку № 879, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Крім того, відповідно до пункту 16 частини першої статті 60 Закону № 2344-III, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 % при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 33 Закону України від 08.09.2005 № 2862-IV «Про автомобільні дороги» (далі - Закон № 2862-IV) передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 за № 30 (далі - Правила № 30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 за № 1306 (далі - ПДР у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

Пунктам 21-23 Порядку № 879 передбачено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

У разі виявлення на стаціонарних або пересувних чи автоматичних пунктах габаритно-вагового контролю порушення правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів такий транспортний засіб тимчасово затримується згідно із статтею 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.

Пунктом 24 Порядку № 879 встановлено, що після приведення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами і внесення плати за проїзд такий засіб спрямовується для здійснення повторного габаритно-вагового контролю. Якщо під час здійснення повторного габаритно-вагового контролю фактів перевищення габаритно-вагових параметрів не виявлено, транспортний засіб може продовжити подальший рух.

Судом установлено, що транспортний засіб позивача внаслідок габаритно-вагового контролю не затримувався, а після його проходження подальший рух не заборонявся.

Проте, посадовими особами відповідача відносно позивача було складено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 20.12.2019 № 026596 та визначено до сплати 3,60 Євро.

Разом з тим суд звертає увагу на таке.

20 грудня 2019 року перевізником в особі водія ОСОБА_2 здійснювалося перевезення будівельного сміття вагою 30 т автомобільним транспортом, який належить позивачу, з об`єкта - ЖК «Софія» (пост № 3), що підтверджується накладною № 01 22 від 20.12.2019, та не заперечувалося відповідачем.

Як зазначалося вище, у відповідності до вимог Закону № 2344-ІІІ, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (стаття 33 Закону № 2344-ІІІ).

Під час розгляду справи позивач заперечував факт того, що 20.12.2019 він був автомобільним перевізником в розумінні вимог Закону № 2344-ІІІ та зазначив, що добровільно за усною домовленістю передав у користування належний йому транспортний засіб марки DAF CF 85.410, д.н.з. НОМЕР_1 , разом із свідоцтвом про реєстрацію вказаного транспортного засобу ОСОБА_2 , який, у свою чергу, за усною домовленістю з третьою особою здійснив перевезення будівельного сміття з ЖК «Софія», про що свідчить відповідна накладна.

Відповідачем вказаний факт не заперечувався та жодними документальними доказами не спростований.

З приводу викладеного суд вважає за необхідне також звернути увагу на таке.

Згідно з пунктами 1.10, 2.1, 2.2 ПДР, власник транспортного засобу - це фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб ; ... на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил; поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Як слідує з наявної у матеріалах справи копії свідоцтва НОМЕР_3 про реєстрацію транспортного засобу марки DAF CF 85.410, д.н.з. НОМЕР_1 , останній є приватною власністю ОСОБА_1 , а тому останній мав законне право передавати керування цим транспортним засобом іншій фізичній особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Доказів того, що позивач та водій ОСОБА_2 перебувають у трудових відносинах, суду не надано.

Натомість позивачем до матеріалів справи було долучено довідку від 12.02.2020, з якої встановлено, що громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не перебуває та ніколи не перебував у трудових відносинах із позивачем.

Крім того, позивачем зазначено, а відповідачем жодними документальними доказами не доведено факту укладання між позивачем та третіми особами будь-яких договорів, у тому числі й щодо перевезення 20.12.2019 з ЖК «Софія» будівельного сміття, отже, вказані твердження позивача відповідачем не спростовані.

Як установлено судом та випливає зі змісту акта від 20.12.2019 № 197588, розрахунку від 20.12.2019 № 026596, довідки від 20.12.2019 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, перевезення вантажу (будівельного сміття) 20.12.2019 ОСОБА_1 не здійснювалося, оскільки автомобіль марки DAF CF 85.410, д.н.з. НОМЕР_1 , був наданий позивачем у користування ОСОБА_2 .

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 у межах розгляду даних спірних правовідносин не є перевізником у розумінні Закону № 2344-ІІІ, а тому не може нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно з положеннями абзацу 16 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ.

Під час розгляду справи відповідач не надав доказів, які спростовують встановлені вище факти та обставини.

Як убачається з наявних у матеріалах справи доказів, під час проведення рейдової перевірки вказаний вище транспортний засіб пройшов зважування на ваговому комплексі, за результатами якого встановлено перевищення габаритних вагових параметрів ТЗ (транспортного засобу), а саме - повна маса ТЗ склала 37,050 т при допустимих 40 т.; навантаження на вісі склало: 7,550 т; 8,550 т; 9,700 т; 11,250 т.

При цьому, навантаження на здвоєну вісь склала 20,950 т, при допустимих 16 т, що зафіксовано актом про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 026596 від 20.12.2019 та довідкою про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 20.12.2019 № б/н.

Згідно з довідкою про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 20.12.2019 № б/н, зважування відбулось окремо по напівосям кожної осі, і у подальшому ці показники додавалися.

Відповідно до пункту 30 Порядку № 879, осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра.

Дослідивши зміст акта про перевищення транспортними засобами нормативних вагових параметрів № 026596 від 20.12.2019 судом установлено, що в порушення вимог пункту 30 Порядку № 879 посадовими особами відповідача не здійснювалося вимірювання відстаней між осями, про що свідчить відсутність фіксування зазначених параметрів у пункті 9 акта № 026596 від 20.12.2019.

Відсутність вказаних вище параметрів також не знайшла свого відображення в пункті 7 довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 20.12.2019 № б/н.

Таким чином, факт наявності здвоєних осей в транспортному засобі позивача відповідачем у передбачений Порядком № 879 спосіб не встановлювався, що свідчить про порушення суб`єктом владних повноважень імперативних вимог частини другої статті 19 Конституції України.

Однак, згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку № 879, вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Відповідно до пункту 9 Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.07.2016 № 255, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.08.2016 за № 1171/29301, вагове обладнання повинно забезпечувати поосьове зважування у русі і визначати повну масу вантажного транспортного засобу з похибкою не більше ніж 2 % та дискретністю вимірювання в межах технічних характеристик вагового обладнання, визначених виробником.

Тобто, зазначеним нормативним положенням чітко визначено, що вагове обладнання повинно забезпечувати саме поосьове зважування у русі транспортного засобу, а не у спосіб, який здійснювався на транспортному засобі позивача посадовими особами відповідача.

Натомість, у розрахунку № 026596 від 20.12.2019 та у довідці від 20.12.2019 відповідач зазначив, що одна вісь є здвоєною, тому визначення загальної маси автомобіля та навантаження на здвоєну вісь здійснив шляхом сумування осьових навантажень на кожну вісь, що є помилковим, так як при такій конструкції, для визначення навантаження на здвоєну вісь, дві осі повинні зважуватись разом.

Додатково суд наголошує, що загальна вага транспортного засобу під час відповідного зважування не перевищувала загального ліміту у 40 т, а становила 37,050 т, що не заперечується сторонами.

Також слід звернути увагу, що за приписами пунктів 12, 13 Порядку № 879 вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинно утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 1 Закону України від 05.06.2014 № 1314-VІІ «Про метрологію та метрологічну діяльність» (далі - Закон № 1314-VІІ), повірка засобів вимірювальної техніки - сукупність операцій, що включає перевірку та маркування та/або видачу документа про повірку засобу вимірювальної техніки, які встановлюють і підтверджують, що зазначений засіб відповідає встановленим вимогам.

Що стосується зважувального обладнання, яким проводився габаритно-ваговий контроль транспортного засобу позивача та його справності, то відповідно до пояснень представника відповідача жодної інформації щодо приладу, на якому здійснювалося зважування не надано та в представлених суду документах не зазначено.

Зі змісту відзиву на позов установлено, що відповідач обмежився лише загальним посиланням на те, що документи на ваги завжди знаходяться у пункті здійснення габаритно-вагового контролю та надаються всім водіям для ознайомлення.

У той же час, позивач стверджував, що під час проведення перевірки водію ОСОБА_2 на його вимогу не було представлено жодних документів.

В акті перевірки від 20.12.2019 № 197558 в графі «Пояснення водія про причини порушень» містить запис «ознайомлений, не згоден».

На підтвердження факту повірки вимірювальної техніки (вагів) відповідно до статті 8 Закону № 1314-VІІ, відповідачем надано копію свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № П40М11105219 (чинне до 31.07.2020), згідно з яким, ваги автомобільні тензометричні Тип: СВ-80000А/18, зав № 27, виробник ООО «Метровес», власник КП «Киевдорсервис», відповідає вимогам ДСТУ EN45501:2016 та експлуатаційної документації фірми-виробника.

У той же час, зазначений документ, на переконання суду, не підтверджує факту, що зважування транспортного засобу марки DAF CF 85.410, д.н.з. НОМЕР_1 20.12.2019 проводилось Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки належною вимірювальною технікою, яка перебувала у робочому стані, оскільки відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт використання саме цього вимірювального засобу під час рейдової перевірки та здійснення зважування транспортного засобу позивача.

Окремо суд наголошує про відсутність зазначення будь-яких ідентифікуючих реквізитів приладу, яким здійснювався габаритно-ваговий контроль у процедурних документах рейдової перевірки, що викликає обґрунтовані сумніви у суду щодо здійснення заходів такого контролю вказаним вище приладом, на який посилається відповідач.

До того ж, з копії талону № 488 про зважування від 20.12.2019 також не вбачається жодних ідентифікуючих ознак вимірювальної техніки (вагів).

За таких обставин, габаритно-ваговий контроль транспортного засобу позивача здійснено посадовими особами відповідача без дотримання вимог чинного законодавства, а матеріали справи не містять доказів того, що габаритно-ваговий контроль позивача було здійснено у спеціально відведених та належно облаштованих для цього місцях, та здійснено на обладнанні, яке відповідає вимогам законодавства.

Оскільки в матеріалах справи відсутні документи на пристрій, яким проводилося контрольне зважування автомобіля, це позбавляє можливості перевірити відповідність цього приладу параметрам та технічному стану, що пред`являються до таких пересувних контрольних пунктів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 557/322/17, яка в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України врахована судом у спірних правовідносинах.

Щодо тверджень позивача про порушення відповідачем процедури розгляду справи та не надання доказів на підтвердження виконання вимог Порядку № 1567, у тому числі підтвердження повідомлення позивача про час і місце розгляду справи, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до пункту 25 Порядку № 1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Пунктами 26, 27 Порядку № 1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 823/352/16, яка в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України врахована судом у спірних правовідносинах.

Позивач стверджував, що відповідач не повідомляв його про дату, час і місце розгляду справи, а про те, що такий розгляд відбувся ОСОБА_1 дізнався лише після отримання постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Відповідач даний факт заперечував та пояснив, що ним вживалися заходи щодо повідомлення позивача про розгляд справи щодо акта № 197558 від 20.12.2019 шляхом направлення 15.01.2020 на адресу позивача відповідного виклику, який був отриманий ОСОБА_1 24.01.2020. Зазначене підтвердив копією списку № 304 згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, де в пункті 11 зазначено прізвище позивача, його поштова адреса, а також штриховий кодовий ідентифікатор поштового відправлення 0308301699969, а також роздруківкою від 20.03.2020 з вебсайту АТ «Укрпошта» відстеження поштового відправлення 0308301699969.

Дослідивши вищевказане питання судом установлено, що згідно з відстеженням поштового відправлення за штриховим кодовим ідентифікатором 0308302015907, на офіційному вебсайті АТ «Укрпошта» дані про відправлення за номером 0308302015907 станом на день розгляду справи відсутні, тому що не зареєстровані в системі.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтями 75 та 76 КАС України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд наголошує, що жодних належних та достовірних доказів своєчасного повідомлення позивача про розгляд справи не надано, як і не наданого копії виклику, який як вказує відповідач було направлено позивачу 15.01.2020, так і рекомендованого повідомлення про отримання позивачем 24.01.2020 вказаного поштового відправлення за номером 0308302015907.

В силу вимог частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Належні докази повинні містити об`єктивну інформацію щодо предмета доказування та легітимно підтверджувати конкретну обставину в адміністративній справі.

Оскільки представлені відповідачем докази щодо повідомлення позивача про розгляд справи не містять інформації, яка підтверджує як факт направлення, так і факт отримання відправлення за номером 0308302015907, суд не бере їх до уваги як такі, що не стосуються предмета доказування.

Таким чином суд дійшов висновку про порушення відповідачем процедури розгляду справи у зв`язку з ненаданням належних та допустимих доказів на підтвердження виконання вимог Порядку № 1567, у тому числі підтвердження повідомлення позивача про час і місце розгляду справи.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України доходить висновку, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Як установлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання вимог частини другої статті 77 КАС України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності його рішення.

Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Під час розгляду справи відповідач як суб`єкти владних повноважень, не надав суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 14.02.2020 № 0.0.1615364425.1.

Оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 592 «Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті», Київське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки є структурним підрозділом Державної служби України з безпеки на транспорті без права юридичної особи та немає власних бюджетних асигнувань, суд доходить висновку про необхідність стягнення судових витрат позивача зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Державної служби України з безпеки на транспорті.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 159, 162, 205, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (код ЄДРПОУ: відсутній; адреса: 03083, м. Київ, пр. Науки, 57) про застосування адміністративно-господарського штрафу від 27.01.2020 № 179341.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ: 39816845; адреса: 03135, м. Київ, пр. Перемоги, 14) судовий збір у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування ЄСІТС апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.