Рішення № 95374455, 09.03.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2021 р. справа № 300/1523/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування рішення від 20.03.2020 за №559 про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання призначити з 12.03.2020 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно і необґрунтовано прийнято рішення від 20.03.2020 за №559 про відмову у призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах за списком №1 з тих підстав, що рішенням Конституційного Суду від 23.01.2020 за №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) не внесено зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та немає порядку виконання даного рішення. Позивач стверджує, що у спірному випадку слід врахувати пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 за №1-р/2020, яким визначено необхідність застосування статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. А сааме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Згідно доводів позивача станом на 12.03.2020 (дату звернення із заявою про призначення пенсії) вона досягла відповідного пенсійного віку (45 років), встановленого пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та здобула необхідний загальний і пільговий страховий стаж, для призначення пенсії за списком №1. До заяви про призначення пенсії нею подано повний пакет документів про стаж та заробітну плату, а також документи, що посвідчують особу, як це передбачено пунктами 1.1 та 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 за №22-1. Позивач важчає, що єдиним ефективним засобом правового захисту, який повністю виключить для Головного управління ПФУ в області можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду при призначенні пенсії, буде визнання рішення суб`єкта владних повноважень, протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, а саме: призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 з 12.03.2020 - з дати звернення із заявою про призначення пенсії. Просила позов задовольнити повністю.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.37-38).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву (а.с.42-47). Відповідач не погоджується з доводами ОСОБА_1 , викладеними у позовній заяві, та вказує на їх безпідставність і необґрунтованість. Зокрема зазначено, що пенсійне забезпечення громадян, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 здійснюється відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-IV (надалі по тексту також - Закон №1058). Частина 2 вказаної норми Закону №1058 передбачає право на пенсію за віком на пільгових умовах працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідач вважає безпідставним посилання позивача на пункт «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки згідно абзаців 1 та 2 пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не cупepeчить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. З огляду на що норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині призначення пенсій на пільгових умовах за Списком №1 не підлягають застосуванню. Безпідставними й на думку відповідача є посилання позивача на рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 за №1-р/2020, оскільки коментованим рішення визнано неконституційними норми статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VІІІ. При цьому, стаття 114 Закону №1058 на даний час є чинною та не конституційною не визнавалась. З врахування викладеного, відповідач вказує на відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, а тому в задоволенні позову просив відмовити.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), вивчивши доводи адміністративного позову і відзиву на позовну заяву, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася 12.03.2020 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. До заяви долучено копії: паспорта громадянина України; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, про реєстрацію місця проживання; документи про народження та зміну прізвища; свідоцтва про народження дитини; оригінал та копії трудової книжки НОМЕР_1 ; оригінал та копію диплому про навчання; уточнюючі довідки про пільговий стаж №61 та №62 від 12.03.2020; довідку-вибірку про роботу в особливо шкідливих умовах; довідку про перебування у відпустках без збереження заробітної плати; документи про проведення атестації робочих місць на підприємстві.

20.03.2020 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняло рішення №559 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком. Рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії мотивоване тим, що страховий стаж роботи позивача становить 32 роки, стаж роботи за Списком №1 - 9 років 1 місяць. Згідно з вимогами статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи, зокрема в період звернення з 01.04.2020 по 31.03.2021 - не менше 23 років, з них не менше 6 років на зазначених роботах. Працівники, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку жінкам на 1 рік за кожні 1 рік 4 місяці такої роботи. Щодо призначення пенсії за Списком №1 з урахуванням рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15), зазначено, що не внесено зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та немає порядку виконання даного рішення. Після внесення відповідних змін, пенсія за Списком №1 призначатиметься з урахуванням змін до чинного законодавства. З врахуванням наведеного, пенсійний орган, відмовив ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 27).

Вважаючи неправомірним рішення про відмову у призначенні пенсії №559 від 20.03.2020, ОСОБА_1 , звернулася з цим позовом до суду, в якому просила скасувати таке рішення та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 12.03.2020.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Так, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, зокрема, жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, згідно пункту «а» частини 1 статті 13 наведеного Закону пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов`язкових умов у сукупності:

- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

- атестація робочих місць;

- досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020.

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, зокрема, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».

При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, устатті 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «а» для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах «б»-«з» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

У Законі №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «а» - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах «б»-«з» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Таким чином, статтею 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 перевіряючи статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.

Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права, усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в оскаржуваному рішенні про відмову в призначенні пенсії від 20.03.2020 № 559 зазначило, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 , становить 32 роки, в тому числі стаж роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1, становить 9 років 1 місяць (а.с. 27).

Таким чином, суд встановив, що на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у неї був наявний необхідний вік, стаж роботи більше 30 років, з них більше 9 років на пільгових умовах за списком № 1.

Як наслідок, позивачу належить призначенню пенсія за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати звернення за пільговою пенсією.

При цьому суд вважає безпідставними доводи відповідача, наведені у відзиві на позов, зокрема стосовно того, що норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині призначення пенсій на пільгових умовах за Списком №1 не підлягають застосуванню, та його положення застосовуються лише в частині визначення права на пенсію за вислугу років, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 предметом конституційного контролю була, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами внесеними Законом України №213, яка регламентувала призначення пенсій за віком на пільгових умовах, а також пенсій за вислугу років.

За таких обставин, суд вважає адміністративний позов позивача обґрунтованим, тому позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840,80 грн., сплачений згідно квитанції за №64.19039.1/230465143 від 21.05.2020 (а.с.1).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач в позовній заяві вказує на орієнтовний розмір витрат на правову допомогу в сумі 7000,00 грн., які очікує понести, та просить їх стягнути із відповідача.

Відповідач, в свою чергу, у відзиві на позов заперечив щодо стягнення судом таких витрат з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, вказуючи на обставину відсутності доказів про фактично понесені позивачем витрати на таку правничу допомогу, а також на їх неспівмірність.

Позивачем подано до суду додаткові пояснення в порядку статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, в яких ОСОБА_1 , серед іншого, просила суд стягнути з відповідача документально підтверджені судові витрати по справі в розмірі 7840,80 грн., що складаються з судового збору - 840,80 грн., та витрат на професійну правничу допомогу - 7000,00 грн., із долученням відповідних документів.

За змістом частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат, відповідно до вимог частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначає відповідач у відзиві на позов. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Даний висновок узгоджується з позицією, висловленою в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 року у справі №816/2096/17.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №300/941/19.

На підтвердження факту залучення адвоката і понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн., ОСОБА_1 , надано суду:

- договір про надання правової допомоги за №01/06 від 01.06.2020 року, укладений між адвокатом Лютак Людмилою Леонідівною, яка діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №54 від 10.05.1994 року та Статкевич Наталією Ігорівною, - долученого до позовної заяви (а.с.34);

- додаткову угоду № 1 від 22.07.2020 року до договору про надання правової допомоги №01/06 від 01.06.2020 року - долучену до письмових пояснень (а.с.55);

- акт прийому-передачі послуг №22/07 від 22.07.2020 року до договору про надання правової допомоги № 01/06 від 01.06.2020 року та додаткової угоди № 1 від 22.07.2020 року з детальним описом робіт, виконаних адвокатом Лютак Л.Л. по справі №300/1523/20, згідно якого адвокатом Лютак Л.Л. , виконано наступні роботи: зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції « 0,5 годин» - 425,00 грн. (пункт 1); вивчення та правовий аналіз доказів по справі « 1 година» - 850,00 грн. (пункт 2); підготовка адміністративного позову та додатків до нього згідно з вимогами ст.ст. 94,160 КАС України « 5 годин» - 4250, 00 грн.(пункт 3); вивчення та правовий аналіз відзиву відповідача по справі №300/1523/20 « 0,25 годин 15 хв.,» - 200,00 грн. (пункт 4); підготовка додаткових пояснень в порядку статті 44 КАС України та додатків, долучених до них «1,5 години» - 1275,00 грн. (пункт 5) - долученого до письмових пояснень (а.с.56);

- квитанцію форми № ПО-Д2 серії ААС за № 418626 від 22.07.2020 року щодо оплати позивачем послуг правничої допомоги адвокату Лютак Л.Л. в розмірі 7000,00 грн., - долучену до письмових пояснень (а.с.57).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про підтвердження позивачем здійснених витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами.

Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також значенням справи для сторони.

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі підлягає стягненню понесені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 7000,00 грн.

Покликання відповідача на те, що вказана справа є справою незначної складності та заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною з обсягом наданих послуг спростовується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема позовною заявою та доданими до неї додатками, додатковими поясненнями та долученими до них документами, які вказують на затрачений адвокатом час на збір доказів та складання позовної заяви.

Таким чином, документально підтвердженими судовими витратами позивача є витрати на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн., та сплачений судовий збір в сумі 840,80 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.03.2020 за №559 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Січових Стрільців, будинок 15, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 20551088) призначити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) з 12.03.2020 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Січових Стрільців, будинок 15, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 840,80 гривень (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Січових Стрільців, будинок 15, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 7000,00 гривень (сім тисяч гривень нуль копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Скільський І.І.