Рішення № 95365184, 25.02.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/59/2115 год. 30 хв.

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Кисильової О.Й.,

при секретарі: Новіковій Т.А.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

перекладача - Нгуен Куок Хоанг,

представника відповідача та третьої особи - Демидової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування наказу,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), за участю третьої особи - Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області (далі - третя особа), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ від 14.08.2020 № 146.

Ухвалою від 13.01.2021 відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 04.02.2021 вирішено здійснювати подальший розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання призначене на 25.02.2021 об 11:00 год.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач є особою літнього віку та не має дітей, які є громадянами України, проте проживає в Україні з 1988 року по теперішній час на підставі посвідок на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.07.2003, серії ХС №047325 від 15.02.2008 та серії ХС № 051326 від 25.05.2012, законно оформлених ВГІРФО МВС в Херсонській області. У червні 2020 позивач звернулася до Дніпровського РВ УМВС в Херсонській області із заявою про обмін паперової посвідки на постійне проживання НОМЕР_2 від 25.05.2012 на ІD-посвідку в зв`язку з непридатністю для подальшого користування попереднього документу. Проте, позивачу відмовили в оформленні ІD-посвідки, мотивуючи необхідністю повторної перевірки законності її видачі. 14.08.2020 Державна міграційна служба України прийняла наказ № 146, яким визнала недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.07.2003, серії НОМЕР_3 від 15.02.2008 та серії НОМЕР_5 від 25.05.2012, виданих громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 . Позивач вважає даний наказ незаконним, оскільки він прийнятий всупереч вимог ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а саме: без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без урахування принципу пропорційності, без урахування права людини на участь в процесі прийняття рішення. Як стверджує позивач, допущені уповноваженими органами, зокрема, ВГІРФО, помилки при прийнятті рішення про надання ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання у 2003 та 2008 роках та безстрокової посвідки у 2012 році, за відсутності вини позивача, не є визначеною Законом України "Про імміграцію" та іншими законами України підставою для скасування таких посвідок.

01.02.2021 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Державна міграційна служба України заперечує проти задоволення позовних вимог, з огляду на таке. 30.06.2020 до УДМС України в Херсонській області надійшло звернення від громадянки СРВ ОСОБА_1 щодо здійснення обміну посвідки на постійне проживання у зв`язку з її непридатністю для подальшого використання. 13.07.2020 до третьої особи надійшло повторне звернення від позивача щодо обміну посвідки на постійне проживання в Україні на ІD-посвідку. На підставі вищевказаних звернень УДМС України в Херсонській області здійснена перевірка матеріалів особової справи щодо підстав документування посвідкою на постійне проживання в Україні та встановлено наступне. Громадянка Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась 15.04.2003 до УМВС України в Херсонській області з клопотанням щодо видачі їй посвідки на постійне проживання відповідно до абзацу четвертого пункту 4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію", оскільки з 29.07.1988 вона працювала оператором тростильного обладнання в тростильно-крутильному цеху та з 24.01.1991 звільнена за власним бажанням. 03.07.2003 керівництвом УМВС України в Херсонській області на підставі заяви ОСОБА_1 було прийнято рішення про документування вказаної іноземки посвідкою на постійне проживання, відповідно до абзацу четвертого пункту 4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію" та оформлено тимчасову посвідку на проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 10.07.2003 терміном дії до 10.07.2005, яку було продовжено безстроково. 15.02.2008 ОСОБА_1 здійснила обмін посвідки на посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 терміном дії безстроково у зв`язку з непридатністю до користування. 25.05.2012 Дінь Тхі Чінь документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 терміном дії безстроково у зв`язку з досягненням 45-річного віку. Враховуючи вищевикладене, у громадянки СРВ ОСОБА_1 були відсутні підстави для оформлення посвідки на постійне проживання відповідно до абзацу четвертого пункту 4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону. Інформація про наявність будь-яких інших підстав для отримання посвідки на постійне проживання або оформлення дозволу на імміграцію у справі громадянки СРВ ОСОБА_1 відсутня.

На сьогодні визначений абзацом 4 пункту 4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону строк не продовжений.

Також відповідач зазначив, що заяви іноземців та осіб без громадянства про видачу посвідки на постійне проживання, які подані з 07.08.2001 до 07.02.2002 підлягали розгляду відповідно до вимог Закону "Прикінцевих положень", тобто норми цього Закону використовувались як норми прямої дії. Тому, із відповідною заявою громадянам СРВ необхідно було звернутись до 07.02.2002, оскільки з 08.02.2002 іноземці вказаної категорії мали право отримати посвідку на постійне проживання виключно за умови наявності дозволу на імміграцію при наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений частиною другою та третьою статті 4 Закону. Проте, громадянка СРВ ОСОБА_1 процедуру надання дозволу на імміграцію в Україну не проходила. Отже, ОСОБА_1 звернулась 15.04.2003 до УМВС України в Херсонській області з пропущенням шестимісячного строку стосовно документування посвідкою на постійне проживання в Україні, визначених абзацом 4 пункту 4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону.

Відтак, відповідач наголошує, що рішення ВГІРФО УМВС України в Херсонській області про видачу посвідок на постійне проживання в Україні громадянці СРВ ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 10.07.2003, серії НОМЕР_4 від 15.02.2008 та серії ХС №051326 від 25.05.2012 прийняті з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію" та підлягають скасуванню відповідно до вимог пункту 73 Порядку № 321, яким визначено, що у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку. 29.07.2020 УДМС України в Херсонській області складений висновок про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянці СРВ ОСОБА_1 , який став підставою для прийняття відповідачем спірного рішення.

03.02.2021 позивач надіслала відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що на час прийняття ДМС наказу № 146 від 14.08.2020, посвідка на постійне проживання в Україні не була скасована, тобто була чинною. Будь-яких зауважень з боку відділу ВГІРФО УМВС України в Херсонській області за наданими позивачем документами - їх нестачі, підробки або їх невідповідності встановленим зразком або приналежність іншій особі, на момент розгляду цих документів у 2003 році встановлено не було. Верховний Суд України у своєму рішенні у справі № 820/2262/17 відмітив, що допущення посадовими особами помилок при виконанні своїх функцій не може перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу, стосовно якої допущена помилка, а потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Як стверджує позивач, у даному випадку відповідачем порушений принцип належного врядування.

05.02.2021 відповідач надіслав до суду заперечення на відповідь на відзив, відмітивши, що пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" передбачено, що іноземці та особи без громадянства вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Закон України "Про імміграцію" набув чинності 07.08.2001. Відтак, у громадянки СРВ ОСОБА_1 станом на 2003 рік були відсутні підстави для оформлення посвідки на постійне проживання відповідно до абзацу четвертого пункту 4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону. Інформація про наявність будь-яких інших підстав для отримання посвідки на постійне проживання або оформлення дозволу на імміграцію у справі громадянки СРВ ОСОБА_1 відсутня. На сьогодні відсутні норми законодавства України, якими б продовжено строк, визначений абзацом 4 пункту 4 розділу V "Прикінцевих положень" цього Закону.

Позивач у судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні підтримала позицію, викладену у відзиві на позовну заяву та у запереченнях, просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши надані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

29.06.2020 ОСОБА_1 звернулася до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області із заявою про обмін паперової посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 25.05.2012 на ІD-посвідку у зв`язку з непридатністю для подальшого користування посвідки від 25.05.2012.

13.07.2020 ОСОБА_1 повторно звернулася до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області із аналогічною заявою, в якій, виклавши обставини перебування на території України, позивач посилається на норми Закону України "Про імміграцію" та принцип належного урядування.

29.07.2020 начальник Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області затвердив Висновок про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 (далі-Висновок).

Зі змісту Висновку слідує, що перевіркою матеріалів справи № 17083 встановлено, що громадянка Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.04.2003 звернулась до УМВС України в Херсонській області з клопотанням щодо видачі їй посвідки на постійне проживання, оскільки відповідно до довідки від 11.11.2002 № 08-160, виданої ЗАТ "Криворізька вовнопрядильна фабрика" ОСОБА_1 працювала з 29.07.1988 оператором тростильного обладнання в тростильно-крутильному цеху (пр. № 485 від 01.08.1988) та з 24.01.1991 звільнена за власним бажанням (пр. № 28 від 25.01.1991). 03.07.2003 керівництвом УМВС України в Херсонській області на підставі заяви ОСОБА_1 було прийнято рішення (оформлене у вигляді висновку про залишення на постійне проживання в Україні) про документування вказаної іноземки посвідкою на постійне проживання, відповідно до абзацу третього пункту 4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію" та оформлено тимчасову посвідку на проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 10.07.2003 терміном дії до 10.07.2005, яку було продовжено безстроково. 15.02.2008 ОСОБА_1 здійснила обмін посвідки на посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 терміном дії безстроково у зв`язку з непридатністю до користування. 25.05.2012 Дінь Тхі Чінь документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 терміном дії безстроково у зв`язку з досягненням 45-річного віку. За даними відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Херсонській області, ОСОБА_1 значиться зареєстрованою з 28.12.2004 за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи вищевикладене, у громадянки СРВ ОСОБА_1 були відсутні підстави для оформлення посвідки на постійне проживання відповідно до абзацу четвертого пункту 4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону. Інформація про наявність будь-яких інших підстав для отримання посвідки на постійне проживання або оформлення дозволу на імміграцію у справі громадянки СРВ ОСОБА_1 відсутня. Із викладеного вище встановлено, що рішення про видачу посвідок на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.07.2003, серії НОМЕР_3 від 15.02.2208 та серії НОМЕР_5 від 25.05.2012 прийняті з порушенням вимог Закону та підлягають скасуванню відповідно до вимог пункту 73 Порядку оформлення, видачі, обміну, видання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321.

30.07.2020 Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області направило Висновок до Державної міграційної служби України для підготовки проекту наказу про скасування рішення щодо видачі Дінь Тхі Чінь посвідок на постійне проживання та визнання їх недісними.

14.08.2020 голова Державної міграційної служби України прийняв наказ № 146, пунктом 13 якого визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню посвідок на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.07.2003, серії НОМЕР_3 від 15.02.2008 та серії НОМЕР_5 від 25.05.2012, виданих громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 .

У абзаці другому пункту 13 наказу від 14.08.2020 № 146 начальникові УДМС в Херсонській області наказано повідомити іноземку про визнання недійсними посвідок на постійне проживання, вказаних у цьому пункті, а також забезпечити їх вилучення та здійснення заходів, передбачених законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Не погоджуючись із законністю наказу від 14.08.2020 № 146, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку обґрунтованості доводів позивача про протиправність спірного наказу, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 № 2491-ІІІ (далі-Закон № 2491-ІІІ).

Згідно із абзацом 4 пункту 4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону № 2491-ІІІ вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію (абз. 6 п. 4 розділу V "Прикінцевих положень").

Згідно із ст. 1 Закону № 2491-ІІІ, в редакції, яка діяла до 15.11.2012 посвідка на постійне проживання - це документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Правовий статус, основні права, свободи та обов`язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні і порядок вирішення питань, пов`язаних з їх в`їздом в Україну або виїздом з України регулюється Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773- VI (далі-Закон № 3773-VI).

Іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні ( ч. 4 ст. 4 Закону № 3773-VI).

На виконання статті 5 Закону України "Про імміграцію" Кабінет Міністрів України постановою від 26.12.2002 № 1983 затвердив Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання (далі - Порядок № 1983).

За змістом п. 2 Порядку № 1983 оформлення і видача посвідок здійснюються територіальними органами і підрозділами ДМС (далі - територіальні підрозділи) за місцем проживання іммігрантів.

Як зазначено вище, громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 10.07.2003 територіальним підрозділом ДМС була видана посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 терміном дії до 10.07.2005, яку продовжено безстроково. 15.02.2008 позивачу видана посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 безстроково та 25.05.2012 видана посвідка серії НОМЕР_2 також безстроково.

Отже, після набрання законної сили Законом України "Про імміграцію" - 07.08.2001, позивач звернулася до територіального підрозділу ДМС з метою легалізації у законний спосіб її перебування на території України, отримавши у 2003 році посвідку на постійне проживання в Україні.

У подальшому, згідно посвідок від 15.02.2008 та від 25.05.2012, які діяли безстроково та підтверджували право позивачки на постійне проживання в Україні, ОСОБА_1 перебувала на території України до серпня 2020 року, тобто до прийняття відповідачем спірного наказу.

Позиція відповідача щодо наявності підстав для скасування всіх трьох посвідок на постійне проживання ОСОБА_1 в Україні ґрунтується на тому, що оскільки позивач звернулася до територіального підрозділу ДМС у 2003 році, тобто поза межами шестимісячного строку, передбаченого абзацом 4 пункту 4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону № 2491-ІІІ, то, починаючи з 08.02.2002, посвідку на постійне проживання вона мала право отримати виключно за умови наявності дозволу на імміграцію. Процедуру отримання дозволу на імміграцію позивач не проходила, а тому Дінь Тхі Чінь незаконно були видані всі три посвідки.

Суд критично оцінює дані доводи відповідача, зважаючи на наступне.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", частини вісімнадцятої статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та пункту 3 статті 5 Закону України "Про імміграцію" Кабінет Міністрів України постановою від 25.04.2018 №321 затвердив Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (далі-Порядок № 321).

Так, пунктом 40 Порядку № 321 визначено, що для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подає, зокрема, посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення) та інші документи.

Після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється посвідка, та перевірку поданих нею документів (п. 36 Порядку № 321).

Згідно із п. 37 Порядку № 321 ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру, та відомчої інформаційної системи ДМС.

Перевірка законності перебування іноземця або особи без громадянства на території України здійснюється з використанням засобів інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, "Аркан" або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби, відповідь на які Адміністрація Держприкордонслужби надає протягом трьох робочих днів з дня надходження такого запиту

Чинність дозволу на імміграцію, копія якого надана іноземцем або особою без громадянства, перевіряється шляхом вивчення матеріалів справи про надання такого дозволу.

Факт постійного проживання іноземця або особи без громадянства на території України до прийняття до громадянства України перевіряється шляхом вивчення матеріалів її справи про надання дозволу на імміграцію.

Відповідно до п. 42 Порядку № 321 працівник територіального органу/ територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов`язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 36 і 37 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи.

За змістом п. 73 Порядку № 321 у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку.

За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС.

На підставі висновку посвідки, видані з порушенням вимог законодавства, визнаються недійсними за наказом ДМС.

Посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі оформлення посвідки з порушенням вимог законодавства (п. 72 Порядку № 321).

Як встановлено судом та підтверджено відповідачем, видача позивачу 10.07.2003 посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 здійснювалась відповідно до абз. 4 п. 4 розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію", згідно з яким іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Наведені підстави для видачі посвідки на постійне проживання у липні 2003 року були визнані УМВС України в Херсонській області та зазначені у висновку про залишення на постійне проживання в Україні. При цьому, надаючи позивачу посвідку на постійне проживання, УМВС України в Херсонській області керувалося положеннями Закону України "Про імміграцію" та жодних заперечень на день видачі посвідки не висловлював, зокрема, щодо відсутності дозволу на імміграцію.

У подальшому, у 2008 році та у 2012 році УМВС України в Херсонській області видало позивачу посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 серії НОМЕР_2 , без жодних зауважень.

За змістом п. 4 Розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію.

Отже, із аналізу вказаної норми слідує, що, починаючи з дня набрання чинності Законом № 2491-ІІІ, посвідка на постійне проживання в Україні без попереднього оформлення дозволу на імміграцію, видавалася уповноваженим органом за заявою громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам, який прибув в Україну до 6 березня 1998 року, зокрема, на роботу на підприємства і в організації СРСР та залишився проживати в Україні.

Таким чином, суд вважає, що позивач мала законні підстави для отримання посвідки на постійне проживання без отримання дозволу на імміграцію в силу абз. 4 п. 4 розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію", оскільки вона прибула на роботу до України до прийняття цього Закону, тобто до 07.06.2001.

Варто відмітити, що УМВС України в Херсонській області при наданні ОСОБА_1 у липні 2003 року посвідки на постійне проживання проводило перевірку законності залишення її на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України "Про імміграцію", проте підстав для відмови у видачі такого документу не виявило та видало посвідку.

Тобто, Державою Україна в особі уповноважених органів у 2003 році позивачці був наданий дозвіл на перебування на території України безстроково без оформлення дозволу на імміграцію.

Натомість, у серпні 2020 року, тобто через сімнадцять років з дня видачі позивачу посвідки на постійне проживання, відповідач встановлює порушення вимог Закону України "Про імміграцію" щодо процедури залишення іноземця в Україні.

Отже, відповідач відмовив позивачу в обміні відповідної посвідки та повторно розглянув питання правомірності та наявності підстав для перебування ОСОБА_1 на території України, що, на переконання суду, могло бути предметом дослідження під час розгляду питання про безстрокову видачу відповідної посвідки позивачу, а не при зверненні останньої до уповноваженого органу із заявою про обмін дійсної посвідки на постійне проживання у зв`язку з непридатністю до користування на ІD-посвідку.

Ні відповідач, ні третя особа, не надали суду належних доказів того, що порушення, які у липні 2020 року встановлені третьою особою під час перевірки справи позивача та зазначені у Висновку від 29.07.2020, допущені ОСОБА_1 .

Оцінюючи обгрунтованість дій відповідача в межах спірних правовідносин, суд відмічає, що у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України» " Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, у даному випадку, відповідач не мав права ототожнювати обмін виданої та дійсної посвідки на постійне проживання з розглядом питання про первинну видачу такої посвідки.

Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Вирішуючи даний спір, суд, керуючись другою статті 2 КАСУ, зобов`язаний перевірити рішення суб`єктів владних повноважень, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Беручи до уваги викладене вище, суд вважає, що приймаючи спірний наказ, відповідач не надав належної оцінки наявності законних підстав для скасування посвідок на постійне проживання, виданих громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , тобто діяв необгрунтовано та протиправно, а тому наказ підлягає скасуванню в частині, що стосується позивача, як такий, що порушує права ОСОБА_1 на залишення в Україні для постійного проживання.

Позивач просить скасувати наказ відповідача від 14.08.2020 № 146 повністю, проте, даний наказ прийнятий відносно як позивача, так і щодо інших іноземців, а тому суд скасовує пункт 13 наказу № 146, яким визнані недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.07.2003, серії НОМЕР_3 від 15.02.2208 та серії НОМЕР_5 від 25.05.2012, видані громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат суд здійснює за правилами статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 13 наказу Державної міграційної служби України від 14.08.2020 № 146 щодо визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню посвідок на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.07.2003, серії НОМЕР_3 від 15.02.2208 та серії НОМЕР_5 від 25.05.2012, виданих громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) судовий збір у сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37839478; 73036, м. Херсон, вул. Перекопська, 168).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 02 березня 2021 р.

Суддя О.Й. Кисильова

кат. 113020000