Рішення № 95362894, 05.03.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/201/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить :

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 неправомірними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років із загальним стажем роботи 25 років 11 місяців 16 днів та стажем, що дає право на призначення пенсії за вислугу років - 20 років 9 місяців 13 днів, відповідно до п. "а" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі п."а" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", однак йому відмовлено з підстав відсутності спеціального стажу для призначення пенсії. Так, вказав, що відповідач не зарахував йому до спеціального стажу період роботи з 01.12.1986р. по 20.11.2000р., оскільки необхідно внести ґрунтовні зміни до первинних документів щодо займаної посади, а періоди з 01.12.1980р. по 02.02.1981р., з 28.07.1983р. по 01.03.1984р., з 06.03.1984 по 30.11.1986р. - у зв`язку із необхідністю надати уточнюючі довідки.

Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо відмови йому у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки вважає, що ним для цього надано усі необхідні документи. З огляду на вищевикладене, просить задовольнити позовні вимоги.

25.01.2021р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.

10.02.2021р. відповідач, не погоджуючись із поданим позовом, подав до суду відзив, у якому вказував, що позов є безпідставним та не підлягає задоволенню. Вказував, що на час звернення ОСОБА_1 до Головного управління його загальний страховий стаж, відповідно до поданих документів, становив 25 років 1 місяць 18 днів. Для можливості зарахування до спеціального стажу періоду роботи з 01.12.1986р. по 20.11.2000р. необхідно долучити наказ про переведення від 28.11.1986 №134-к для підтвердження правомірності внесених змін щодо займаної посади в трудову книжку. Зазначив, що за наданими документами у позивача відсутній пільговий стаж роботи за Списком №2, відтак право виходу на пенсію на пільгових умовах, при досягненні 55 років останній не має. У зв`язку з цим, відповідач наполягає на тому, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчався в Чернівецькому технічному училищі №4, про що видано атестат №9396 від 20.07.77р.

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , позивач працював:

- з 25.07.1977р. по 05.10.1978р. - слюсарем 3-го розряду в цеху по ремонту вузлів і деталей в Рефрежераторному вагонному депо м.Тернопіль;

- з 20.10.1978р. по 20.10.1980р. - проходив службу в лавах Радянської армії;

- з 02.12.1980р. по 02.02.1981р. - слюсарем 3-го розряду по ремонту рухомого складу в цеху по ремонту дизельного обладнання;

- з 04.02.1981р. по 02.08.1981р. - був прийнятий в групу підготовки механіків автономних рефрежераторних вагонів та направлений в розпорядження Тернопільського депо по закінченню курсу навчання;

- з 03.08.1981р. по 11.05.1982р. - прийнятий механіком пункту техобслуговування автономних рефрижераторних вагонів;

- з 27.05.1982р. по 04.04.1983р. - на посаді слюсаря-ремонтника 3-го розряду в колісно-роликовому цеху вагонного участку Південно-Західного направлення Московської ж.д.;

- з 28.07.1983р. по 01.03.1984р. - помічником машиніста тепловоза Локомотивного депо м.Чернівці;

- з 06.03.1984р. по 30.11.1986р. - помічником машиніста тепловоза на Неполоковецькому комбінаті хлібопродуктів;

- з 01.12.1986р. по 20.11.2000р. - складачем поїздів на Неполоковецькому комбінаті хлібопродуктів (а.с.13-14).

05.10.2020р. позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років.

Листом від 30.10.2020р. №2400-0207-8/29968 Кіцманським відділом обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ГУПФУ в Чернівецькій області позивачу повідомлено, що за наслідком розгляду заяви та наданих документів йому відмолено у призначенні пенсії за вислугою років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу. У вказаному листі зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 25 років 1 місяць 18 днів. Період роботи з 01.12.1986р. по 20.11.2000р. може бути зарахований до спеціального стажу за умови обґрунтованого внесення змін до первинних документів щодо займаної посади. Для вирішення питання призначення пенсії за вислугою років та розгляду можливості зарахування до спеціального стажу періодів роботи з 01.12.1980р. по 02.02.1981р., з 28.07.1983р. по 01.03.1984р., з 06.03.1984р. по 30.11.1986р. - необхідно надати відповідні уточнюючі довідки (а.с.15).

Листом від 27.11.2020р. №2400-1708-8/33498 відділ обслуговування громадян №5 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ГУПФУ в Чернівецькій області повідомив позивачу про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 п.1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу станом на дату досягнення пенсійного віку 55 років - 25 років 6 місяців та спеціального стажу роботи, станом на 11.10.2017р. - не менше 12 років 6 місяців. Зазначено про те, що спеціальний стаж позивача становить 25 років 1 місяць 18 днів (а.с.18-19).

Позивач вважає протиправними дії органу Пенсійного фонду щодо відмови йому у призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку вказаним правовідносинам суд зазначає наступне.

Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до п.2-1 Прикінцевих положень Закону України №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII.

Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно зі статтею 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Відповідно до статті 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені.

Пунктом «а» статті 55 Закону №1788-XII (в редакції до 01.04.2015 року) визначено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII пункт «а» статті 55 Закону №1788-XII викладено у такій редакції: «право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі".

Водночас рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII.

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до статті 51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Установлення положеннями Закону №1788-ХІІ віку виходу на пенсію окремих категорій громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є посяганням на сутність права на пенсійне забезпечення та позбавленням вказаних осіб права на соціальний захист.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, починаючи з 04.06.2019 року положення пункту "а" статті 55 Закону України №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII.

Згідно з п. "а" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII, право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

Таким чином, на день звернення позивача до відповідача пунктом "а" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті, при наявності загального стажу роботи не менше 25 років, та не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі (спеціальний стаж).

Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» (далі по тексту - Постанова №583) затверджено список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років.

У вказаному списку значиться посада складача поїздів.

Так, відповідач у листі-відмові від 30.10.2020р. зазначив, що період роботи позивача з 01.12.1986р. по 20.11.2000р. може бути зарахований до спеціального стажу за умови обґрунтованого внесення змін до первинних документів щодо займаної посади.

У поданому відзиві з цього приводу відповідач зазначав, що для зарахування вище зазначеного періоду до спеціального стажу позивача необхідно долучити наказ про переведення від 28.11.1986 №134-к для підтвердження правомірності внесених змін щодо займаної посади в трудову книжку.

З приводу не зарахування періоду з 01.12.1986р. по 20.11.2000р. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Так, трудова книжка позивача містить в собі записи про те, що з 01.12.1986р. його з посади помічника машиніста переведено на посаду стрілочника-складача (мовою оригіналу "стрелочника-составителя"), підстава - наказ №134к від 28.11.1986р. При цьому, такий запис виправлено, та зазначено, що позивача переведено "складачем поїздів". Відповідальною особою І.Я.Туркин внесено запис "виправленому на складач поїздів вірити" (а.с.14 на звороті).

Згідно наказу по Неполоковецькому КХП від 28.11.1986р. №134к (пункт 13) помічника машиніста ОСОБА_1 з 01.12.1986р. переведено стрілочником-складачем (мовою оригіналу "стрелочником-составителем"), вказана посада виправлена на "складачем поїздів". Відповідальною особою І.Я.Туркин внесено запис "виправленому на складач поїздів вірити" (а.с.25 на звороті).

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 р. "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок №637) встановлено правило, згідно якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку №637).

Згідно з п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Так, уточнюючою довідкою від 22.10.2020р. №378 підтверджено, що ОСОБА_1 з 01.12.1986р. по 20.11.2000р. був переведений складачем поїздів залізничного транспорту Неполоковецького комбінату хлібопродуктів. Довідка видана на підставі відомостей по заробітній платі, наказів про прийом, переводу, карточки ф.П-2 (а.с.21).

Підсумовуючи викладене вище висновки, суд вважає, що запис у трудовій книжці та довідка, які містяться у матеріалах справи, підтверджують період роботи позивача з 01.12.1986р. по 20.11.2000р. на посаді, яка надає право на включення цього періоду до спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд зазначає, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на особисті права позивача.

Зазначена позиція узгоджується із висновками Верхового Суду, викладеними у постанові від 06.02.2018 року по справі №677/277/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо періодів роботи з 01.12.1980р. по 02.02.1981р., з 28.07.1983р. по 01.03.1984р., з 06.03.1984 по 30.11.1986р., які не зараховані відповідачем до спеціального стажу позивача у зв`язку із необхідністю надання уточнюючих довідок суд зазначає наступне.

Згідно із записами трудової книжки позивача останній з 01.12.1980р. по 02.02.1981р. - працював в Рефрижераторному вагонному депо м.Тернопіль Львівської залізничної дороги на посаді слюсара 3-го розряду по ремонту рухомого складу в цеху по ремонту дизельного обладнання (а.с.13 на звороті).

В період з 28.07.1983р. по 01.03.1984р. - позивач працював у штаті локомотивного депо м.Чернівці Львівської залізничної дороги на посаді помічника машиніста тепловоза (а.с.14).

В період з 06.03.1984 по 30.11.1986р. - позивач працював у Неполоковецькому КХП на посаді помічника машиніста тепловоза (а.с.14 на звороті).

Зазначені вище посади містяться в списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №583.

З наведеного слідує, що записи у трудовій книжці підтверджують характер роботи позивача у спірні періоди за списком, затвердженим Постановою КМУ №583, що надає право на включення цих періодів до спеціального стажу для призначення пенсії за вислугою років.

Доводи відповідача щодо необхідності підтвердження вище вказаних періодів роботи позивача уточнюючими довідками є безпідставними, оскільки надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно лише у випадку відсутності трудової книжки або коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію за вислугу років.

Так, суд наголошує, що згідно з п.20 Порядку № 637 такі довідки надаються лише у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці відповідачем суду не надано, а тому вищенаведені записи безпідставно не взяті для зарахування до спеціального трудового стажу позивача.

У відповідності до пункту 3.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 орган, що призначає пенсію, надає допомогу особам, зазначеним у пунктах 1.1 і 1.2 розділу I цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.

Тобто, в цьому випадку відповідачу необхідно було б врахувати, що якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було недостатньо або на момент розгляду відповідної заяви існує сумнів їх достовірності, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, чи вчинити інші дії задля забезпечення реалізації позивачем його права на соціальний захист.

За наведених вище обставин, не зарахування відповідачем до спеціального стажу позивача із тих мотивів, які викладені в листі від 30.10.2020р. №2400-0207-8/29968, а також у наданому відповідачем відзиві не можна вважати обґрунтованими.

Відтак, суд приходить до висновку, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до стажу роботи, який дає право на вислугу років, роботи на зазначених вище посадах, відповідач порушив соціальні та трудові права останнього. Відтак, такі дії, на переконання суду, є протиправними.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).

Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.

З метою захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу правової визначеності у спірних правовідносинах, керуючись положеннями ст. 245 КАС України, суд зобов`язує Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до спеціального стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років період роботи з 01.12.1986р. по 20.11.2000р. на посаді складача-поїздів у Неполоковецькому КХП, з 01.12.1980р. по 02.02.1981р. на посаді слюсара 3-го розряду по ремонту рухомого складу в цеху по ремонту дизельного обладнання в Рефрижераторному вагонному депо м.Тернопіль Львівської залізничної дороги, з 28.07.1983р. по 01.03.1984р. на посаді помічника машиніста тепловоза у штаті локомотивного депо м.Чернівці Львівської залізничної дороги, з 06.03.1984р. по 30.11.1986р. - на посаді помічника машиніста тепловоза у Неполоковецькому КХП.

З приводу вимог позивача про зобов`язання відповідача призначити йому пенсію за вислугу років із загальним стажем роботи 25 років 11 місяців 16 днів та стажем, що дає право на призначення пенсії за вислугу років - 20 років 9 місяців 13 днів, відповідно до п. "а" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, визнавши дії ПФУ щодо відмови в призначенні пільгової пенсії, необґрунтованими, зазначив, що суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах та зобов`язав повторно розглянути заяву про призначення пенсії .

Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати «дискреційні повноваження», користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.

З урахуванням наведеного та враховуючи те, що в матеріалах справи відсутній розрахунок стажу позивача із відображенням зарахованих періодів роботи до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії на вислугу років, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області повторно розглянути заяву позивача від 05.10.2020р. щодо призначення пенсії за вислугу років. При цьому суд звертає увагу відповідача, що під час повторного розгляду заяви позивача, він зобов`язаний розглянути вказану заяву враховуючи правовий висновок суду наведений в даній справі.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За змістом ч.8 ст. 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем понесено судові витрати (судовий збір) у розмірі 908,00 грн. (а.с. 1).

Оскільки, в ході судового розгляду встановлено, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, незважаючи на те, що позов задоволено частково.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 неправомірними.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до спеціального стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років періоди роботи: з 01.12.1986р. по 20.11.2000р. на посаді складача-поїздів у Неполоковецькому КХП, з 01.12.1980р. по 02.02.1981р. на посаді слюсара 3-го розряду по ремонту рухомого складу в цеху по ремонту дизельного обладнання в Рефрижераторному вагонному депо м.Тернопіль Львівської залізничної дороги, з 28.07.1983р. по 01.03.1984р. на посаді помічника машиніста тепловоза у штаті локомотивного депо м.Чернівці Львівської залізничної дороги, з 06.03.1984р. по 30.11.1986р. - на посаді помічника машиніста тепловоза у Неполоковецькому КХП.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.10.2020р. щодо призначення йому пенсії за вислугу років із врахуванням правового висновку суду, наведеного в даній справі.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судові витрати за сплату судового збору в розмірі 908,00 грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_2 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м. Чернівці, 58002; код ЄДРПОУ 40329345)

Суддя І.В. Маренич