Рішення № 95362893, 04.03.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 р. м. Чернівці справа № 600/2707/20-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Сторожинецького районного відділу Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Сторожинецького районного відділу Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області у вклеюванні фотокартки до паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за досягненням 25-річного віку після спливу тридцятиденного строку;

- зобов`язати Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області в особі Сторожинецького районного відділу Управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області вклеїти фотокартку у паспорт громадянина України у формі книжечки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за досягненням 25-ти річного віку після спливу тридцятиденного строку.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що звертався до відповідача із заявою про вклеювання відповідної фотокартки у належний їй паспорт у формі книжечки громадянина України зразка 1994 року, однак пропустила строк на вклеювання фотографії. До заяви було надано всі документи із необхідних для вклеювання фотокартки у паспорт громадянина України.

Однак, Сторожинецький районний відділ Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області безпідставно відмовив у вклеюванні фотокартки, у зв`язку із досягненням 25-річного віку, в паспорт громадянина України у формі книжечки, зразка 1994 р.

Позивач вважає вказану відмову протиправною, оскільки порушує її права вільно жити та користуватися всіма своїми правами, які передбачені Конституцією України, оскільки її паспорт на разі недійсний.

Крім того, позивач вважає, що Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-XII є чинним, а тому його заява про вклеювання фотокартки, у зв`язку із досягненням 25-річного віку, у відповідності до такого положення, підлягає задоволенню.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.12.2020 р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

З метою з`ясування всіх обставин у справі витребувано з Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області письмові докази.

Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області (далі – відповідач) подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому вказувало, що 01.12.2020 р. до Сторожинецького районного відділу Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області звернувся позивач із заявою щодо вклеювання фотокартки у зв`язку із досягненням 25-річного віку.

Відповідач зазначає, що позивачем було порушено місячний строк звернення із заявою про вклеювання фотокартки, у зв`язку із досягненням 25-річного віку визначений Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України від 06.06.2019 р. №456, та відсутність відповідного рішення суду. З огляду на наведене, відповідач вважає, що відсутні правові підстави для вклеювання фотокартки до паспортного документа по досягнення 25-річного віку.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Сторожинецьким РС УДМС України в Чернівецькій області 26.11.2013 р. (а.с. 6 - 7)

01.12.2020 р. позивач звернувся до Сторожинецького РВ УДМС України в Чернівецькій області із заявою, в якій просив вклеїти в паспорт серії НОМЕР_1 у формі книжечки фотокартку при досягненні 25-ти річного віку, після спливу тридцятиденного строку. Вказана заява зареєстрована за № В -36/6/7323-20 від 01.12.2020 р. (а.с. 8 - 9).

До заяви позивачем додано: оригінал паспорта КТ №118904, дві фотокартки 3,5 х 4,5 см.

За результатами розгляду заяви, Сторожинецький РВ УДМС України в Чернівецькій області, який є структурним підрозділом Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області, листом за вих. 7323-479/7323.1-20 від 01.12.2020 р., посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 01.12.2020 р. № 398 “Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 302”, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. №302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” та Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України від 06.06.2019 р. №456, повідомив позивача про те, що за відсутності відповідного рішення суду на сьогоднішній день, відсутні правові підстави для вклеювання фотографії до паспорта громадянина України по досягненні 25-річного віку, у зв`язку із невчасним зверненням до Сторожинецьким РВ УДМС у Чернівецької області (а.с. 10).

Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 32 Основного Закону України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За змістом ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

За змістом ч. 4 цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991 р. № 987-XII (далі - Закон № 987-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Згідно з ч. 2, 10 ст. 5 Закону № 987-XII церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

За змістом ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р. № 2235-III (далі - Закон № 2235-III в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Відповідно до п. “а” ч. 1 ст. 13 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” (далі - Закон № 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, паспорт громадянина України.

Згідно з ч. 1, 2, 4, 5 ст.14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Відповідно до п. 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-XI (далі – Положення №2503-XIІ) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 5 Положення № 2503-XII передбачено, що паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.

У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис “Україна”, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис “Паспорт”. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис “Паспорт громадянина України”. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється (п. 6 Положення № 2503-XII).

Згідно п. 8 Положення № 2503-XII термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Отже, чинними на момент звернення позивача із заявою про вклеювання фотографії у паспорт громадянина України при досягненні 25-річного віку відповідача, Законом № 5492-VI та Положенням №2503-XII передбачено існування двох форм паспорта громадянина України: книжечка і картка.

Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” (далі – Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.

Згідно з п. 2 цієї Постанови запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру:

з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;

з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 3 згаданої Постанови встановлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано. Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до п. 1-4 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (далі - Порядок № 302), паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.

Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років.

Згідно пп. 6 п. 6 Порядку № 302, обмін паспорта здійснюється у разі, зокрема, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.

За приписами п.10 Порядку № 302 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Головний обчислювальний центр Реєстру) у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (далі - Центр).

Порядок взаємодії територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС з центрами надання адміністративних послуг встановлюється шляхом укладення відповідних договорів згідно з вимогами ст. 4 Закону України "Про захист персональних даних" (п.11 Порядку № 302).

Згідно з п.12 Порядку № 302 внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр) здійснюється з використанням відомчої інформаційної системи ДМС.

Для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС (п.13 Порядку № 302).

Відповідно до п.20 Порядку № 302 документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються особою або її законним представником/уповноваженою особою (далі - заявники) до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта за зареєстрованим місцем проживання особи.

Відповідно до п. 131 Порядку № 302, до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).

Таким чином, безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні дані особи.

З матеріалів справи видно, що 01.12.2020 р. позивач звернувся до Сторожинецького районного відділу Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області із заявою про вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки фотокартки, у зв`язку з досягненням 25-річного віку.

Судом встановлено, позивач звернулась до відповідача із пропуском місячного терміну, адже 25 років йому виповнилося 13.08.2016 р.

У відзиві на позов відповідач стверджував про неможливість вклеювання фото в паспорт, оскільки позивач не звернувся у встановлений строк для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових карток, що є підставою для обміну паспорта з безконтактним електронним носієм або вклеювання таких фотокарток за відповідним рішенням суду.

За визначенням ст. 2 Закону України “Про захист персональних даних” персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Згідно ч. 1, 5-6 ст. 6 Закону України “Про захист персональних даних” мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та ненадмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору (ч. 6 ст. 8 КАС України).

В ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 р. № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції”.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну “закон” є автономним, та до якості “закону” ставляться певні вимоги. Під терміном “закон” … необхідно розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам “доступності” та “передбачуваності”.

Необхідно зазначити, що станом на дату звернення позивача до міграційного органу діяв Закон № 5492-VI, а також два підзаконних нормативних акти: Положення про паспорт громадянина України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. у № 2503-ХІІ та постанова Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України”.

Як зазначалось вище, Положення № 2503-XII не містить вимоги обміну паспорта у разі звернення за вклеюванням до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток після спливу місячного терміну після досягнення 25-річного або 45-річного віку, в той час як постанова № 302 у цьому випадку зобов`язує отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років, до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі.

Отже, норми Порядку № 302, прийнятого на виконання вимог Закону № 5492-VI (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 1474-VІІ), на відміну від норм Положення № 2503-ХІІ (чинного на час виникнення спірних відносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на документування паспортом у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, у разі, якщо такий громадянин досяг 25-річного віку та не звернувся до органів ДМС протягом місяця після цього.

Примушування громадянина до отримання паспорту у вигляді картки з безконтактним електронним носієм є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Такий підхід також не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”), не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.

Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Вказаний висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.09.2018 р. по справі № 806/3265/17, а також Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.06.2019 р. по справі № 820/155/18, які є обов`язковими для врахування в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

При цьому, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, необхідно оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті.

Однак, у спірних відносинах відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а відтак, відсутні перешкоди для вклеювання нової фотографії у паспортний документ позивача, оформлений у вигляді книжечки, та примушування його до отримання нового паспорту у формі картки з безконтактним електронним носієм.

Необхідно також зауважити, що дії відповідача щодо відмови у вклеюванні фотографії та рекомендування позивачу здійснити обмін паспорта у формі книжечки на паспорт у формі ID-картки, хоча і вчинені у відповідності до п. 6 Порядку № 302, чинного на час виникнення спірних відносин, однак, не враховують приписів п. 16 Положення № 2503-ХІІ, які містять вичерпний перелік підстав для обміну паспорту громадянина України, серед яких відсутній пропуск строку для вклеювання фотографії.

Окрім цього, суд вважає за необхідне вказати, що при вирішенні питання про застосування підзаконного нормативного акту, який підлягає застосуванню у спірних відносинах, необхідно зважати також на забезпечення справедливого балансу між обмеженнями, встановленими цим законодавством, та необхідністю дотримання прав, свобод та інтересів особи.

Такий висновок суду випливає як з приписів ст. 8 Конвенції та сталої практики Європейського Суду з прав людини, так і вимог ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відсутність у паспортному документі позивача нової фотографії, вклеєної після досягнення ним 25-річного віку, створює підстави вважати цей паспортний документ недійсним, що підкреслюється відповідачем по справі.

У свою чергу, відсутність у позивача дійсного паспортного документу суперечить її інтересам та суттєво обмежує реалізацію її прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на охорону здоров`я та соціальний захист, на укладення цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення довіреностей (доручень) іншим особам для здійснення представництва інтересів тощо.

Виходячи зі змісту листа відповідача за вих. 7323-479/7323.1-20 від 01.12.2020 р. доводи відповідача про неподання позивачем рішення суду, судом не беруться до уваги.

Так, в оскаржуваній відповіді – відмові відповідач посилається на Порядок № 456, що за відсутності відповідного судового рішення, відсутні правові підстави для вклеювання фотографії у паспорт громадянина України у формі книжечки.

Водночас, суд звертає увагу, що ні позивачем, а ні відповідачем, не надано суду жодних підтверджень існування такого рішення суду про зобов`язання ДМС вклеїти позивачу фотографію в паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Посилання відповідача у відзиві щодо наявності підстави для відмови позивачу в оформленні та вклеюванні фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки, передбаченого Постановою №2503-ХІІ, у зв`язку із пропущенням позивачем строку звернення із відповідною заявою, суд вважає необґрунтованими, оскільки ні Постановою №2503-ХІІ, ні Порядком №302 взагалі не передбачено підстав, за яких можлива відмова в оформленні та вклеюванні фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач відмовляючи позивачу у вклеюванні фотографії до паспортного документу у формі книжечки, та вказуючи на можливість оформлення позивачу належного паспортного документу виключно у формі ID-картки, хоча й діяв відповідно до пункту 6 Порядку № 302, разом з цим без урахування всіх обставин, які мали значення для вчинення ним відповідних дій, не дотримавшись справедливого балансу між приписами цього Порядку та інтересами позивача, тобто з порушенням принципу пропорційності, що є неприпустимим в демократичному суспільстві.

За таких підстав, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а саме визнання протиправної відмови Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області в особі Сторожинецького районного відділу Управління Державної міграційної служби у Чернівецькій області щодо вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України зразка 1994 року, на ім`я ОСОБА_1 , у зв`язку із досягненням 25-річного віку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, необхідно зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Беручи до уваги принципову позицію відповідача по справі щодо відсутності винятків із правила, встановленого п. 6 Порядку № 302, враховуючи, що відповідач наполягає на неможливості вклеювання нової фотографії у паспорт позивача з огляду на пропуск ним тридцятиденного строку, та на необхідності обміну паспорту позивача на новий у формі картки, суд вважає, що зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача призведе до чергової відмови позивачу у вклеюванні фотографії у паспорт.

З урахуванням наведеного, в даному випадку належним способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання вклеїти фотокартку в паспорт громадянина України – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку із досягненням 25-річного віку.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією № 17369 від 09.12.2020 р. (а.с. 12).

Враховуючи зазначене, суд стягує з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 840,80 грн

Стосовно витрат на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт ( наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 6 та 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З аналізу наведених правових норм, суд приходить до висновку, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 р. у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 р. у справі № 814/698/16 та від 18.10.2018 р. у справі №813/4989/17.

Відповідно до змісту клопотання про стягнення судових витрат, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати понесені на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано:

- попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат від 09.12.2020 р.

- звіт (акт) про надані послуги у зв`язку із розглядом справи № 600/2707/20-а від 13.02.2021 р.;

- копію дублікату квитанції № 0.0.1970960427.1 від 11.01.2021 р.

Згідно розрахунку звіт (акт) про надані послуги у зв`язку із розглядом справи № 600/2707/20-а від 13.02.2021 р., гонорар за послуги становить 1000,00 грн за годину роботи, у зв`язку із чим позивачем понесено наступні витрати:

- консультація з приводу зобов`язання органу ДМС вклеїти фотографій до паспорта громадянина України при досягненні 25 – річного віку – витрачено часу 30 хв.;

- підготовка позовної заяви з додатками – витрачено часу 03:30 год. Всього втрачено часу 4 год. 00 хв., що складає 4000,00 грн.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Згідно ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як видно із матеріалів справи, відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України, дана справа є незначної складності, розглядалася без участі сторін у порядку письмового провадження.

Суд вважає, що у даному випадку витрати на надання правничої допомоги необхідно обраховувати, виходячи із реальної участі представника позивача в підготовці справи.

У поданих до суду письмових запереченнях, відповідач просив відмовити в задоволенні заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу, оскільки представник позивача не врахував положення ст. ст. 134 та 139 КАС України.

Враховуючи незначну складність справи, а також предмет спору, суд приходить до переконання, що представник позивача не довів обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу та його пропорційність відповідно до предмету спору.

Оскільки позивачем не дотримано вимоги ст. ст. 134, 139 КАС України, суд вважає, що наявні підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Беручи до уваги складність справи, виконані адвокатом роботи (надані послуги), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих послуг та виконаних робіт, предмет спору та категорію (складність) справи, суд стягує на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 14, 77, 139, 243 - 246, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною відмову Управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Сторожинецького районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, оформлену листом за вих. 7323-479/7323.1-20 від 01.12.2020 р.

3. Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області в особі Сторожинецького районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області вклеїти фотокартку в паспорт громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку із досягненням 25-річного віку, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 840,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників справи:

позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Сторожинецьким РС УДМС України в Чернівецькій області 26.11.2013 р.);

відповідач – Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області (вул. Шептицького, 25, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 37767440).

Суддя В.К. Левицький