Рішення № 95359713, 01.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року Справа № 160/16273/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог та зобов`язання вчинити певні дії,-м

ВСТАНОВИВ:

07.12.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

-визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2472-54/415 від 10.11.2020 року щодо сплати ОСОБА_1 недоїмки з єдиного соціального внеску в сумі 32741,41 грн., №Ф-2472-54/415 від 11.02.2020 року щодо сплати ОСОБА_1 недоїмки з єдиного соціального внеску в сумі 29293,44 грн. та №Ф-2472-54/415 від 12.11.2018 року щодо сплати ОСОБА_1 недоїмки з єдиного соціального внеску в сумі 15819,54 грн.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідачем безпідставно винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-2472-54/415 від 10.11.2020 року, Ф-2472-54/415 від 11.02.2020 та №Ф-2472-54/415 від 12.11.2018 року, оскільки позивач хоча і був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, проте, фактично підприємницьку діяльність не здійснював. Окрім того, у період з 2015 року позивач працює в структурному підрозділі Дніпровський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Придніпровська залізниця». Зазначає, що подвійна сплата єдиного внеску суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхованого внеску. З урахуванням викладеного, просить скасувати спірні вимоги.

Ухвалою суду від 31.12.2020 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із позовними вимогами про оскарження податкових вимог №Ф-2472-54/415 від 11.02.2020 року та №Ф-2472-54/415 від 12.11.2018 року відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог та зобов`язання вчинити певні дії, в частині оскарження податкових вимог №Ф-2472-54/415 від 11.02.2020 року та №Ф-2472-54/415 від 12.11.2018 року повернуто позивачу.

Відкрито провадження в адміністративній справі №160/16273/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог та зобов`язання вчинити певні дії, в частині оскарження податкової вимоги №Ф-2472-54/415 від 10.11.2020 року та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

02.02.2021 року представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом №2464та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом МФУ від 20.04.2015 №449. Частиною 1 ст. 4 Закону №2464 визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів не отримувала, як наслідок, позивач повинна була сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464, які набрали чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року), суму єдиного внеску в розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску. Враховуючи викладене, за 2018 рік - 15819,54 грн., за 2019 рік - 26539,26 грн., за 3 квартали 2020 року 32410,62 грн. Відтак, сформовані відносно ОСОБА_1 спірні податкові вимоги є обґрунтованими та правомірними. Зазначає, що доводи позивача в обґрунтування позову є безпідставними та не узгоджуються з положенням чинного законодавства.

17.02.2021 року на адресу суду від позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій було підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовують доводи, викладені в позовній заяві як підстави для задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30.10.2020 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , номер зняття з обліку - 2004660701151, стан - припинено.

З трудової книжки серії НОМЕР_1 та довідки №НОР-1-4/1388 від 27.11.2020 року, виданої структурним підрозділом Дніпровський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Придніпровська залізниця», видно, що ОСОБА_1 з 05.05.2015 року працює у структурному підрозділі Дніпровського загону воєнізованої охорони регіональної філії «Придніпровська залізниця».

Відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 року №Ф-2472-54/415, якою позивачу визначено до сплати недоїмку з єдиного внеску в сумі 32741,41 грн.

Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені нарахування за 2017 рік.

Сума переплати станом на 31.12.2017 року становила 57 грн.

Нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448 грн., нарахування не сплачені. Враховуючи переплату на кінець 2017 року в сумі 57грн (8448грн-57грн= 83191грн. недоїмка)

Нарахування за 2018 рік:

- 1 квартал нарахування не сплачені; 2018 року у сумі 2457,18 грн., по строку 19.04.2018;

- 2 квартал нарахування не сплачені; 2018 року у сумі 2457,18 грн., по строку 19.07.2018;

- 3 квартал нарахування не сплачені; 2018 року у сумі 2457,18 грн., по строку 19.10.2018 року;

Сума недоїмки станом на 31.10.2018 року становила 15 819,54 грн.

Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні нарахування за 2019 piк:

- 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., по строку 21.01.2019 року, нарахування не сплачені.

- 1 квартал 2019 року у сумі 2754,19 грн., строк сплати до 19.04.2019 року, нарахування не сплачені.

- 2 квартал 2019 року у сумі 2754,19 грн., по строку 19.07.2019 року, нарахування не сплачені;

- 3 квартал 2019 року у сумі 2754,19 грн., по строку 21.10.2019 року, нарахування не сплачені.

Сума недоїмки станом на 31.10.2019 року становила 26539,26грн.

Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні нарахування за 2020 рік:

- 4 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., по строку 20.01.2020 року, нарахування не сплачені.

- 1 квартал 2020 року у сумі 2078,12 грн., строк сплати до 21.04.2020 року, нарахування не сплачені.

- 2 квартал 2020 року у сумі 1039,06 грн., по строку 20.07.2020 року, нарахування не сплачені;

Сума недоїмки станом на 14.09.2020 року становила 32410,62 грн.

Зараховано позивачем 14.09.2020 року згідно з платіжним дорученням №3650 від 11.09.2021 року суму 1385,86грн. (32410,62грн.- 1385,86грн=31023.76грн. недоїмка).

Зараховано позивачем 13.10.2020 року згідно з платіжним дорученням №4010 від 12.10.2021 року суму 1461,47грн. (31023,76грн.- 1461,47грн =29563,26грн. недоїмка).

- 3 квартал 2020 року у сумі 3178,12 грн., по строку 19.10.2020 року, нарахування не сплачені. (29563,26грн. недоїмка +3178,12 грн. = 32741,41 грн.)

Отже, відповідач зазначає, що сума у вимозі є недоїмкою, розраховується автоматично, загальна сума нарахувань з єдиного внеску на момент спірних відносин складає 32741,41 грн.

Таким чином предметом розгляду даної справи є правомірність та обґрунтованість складення контролюючим органом спірної вимоги №Ф-2472-54/415 від 10.11.2020 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту14.1.226пункту14.1статті14 Податкового кодексу України(далі -ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1статті 14 ПК України визначено поняття «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Як передбачено пунктом 2 частини 1статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»(далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VIйого дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини 1статті 1 Закону № 2464-VIнадано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VIплатниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1статті 4 Закону № 2464-VIдо платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1статті 7 Закону № 2464-VI(в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону,- на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VIне врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідний правовий висновок зробив Верховний Суд у постановах від 02.04.2020 року у справі №140/2475/19 (адміністративне провадження №К/9901/36616/19, від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19) та від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.

Відповідно до частини 5статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням наведеного, при вирішенні спору підлягають дослідженню обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нарахування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому від мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску виникла у позивача через його несплату за 2017-2020 роки.

Водночас, у вказаний період позивач перебував у трудових відносинах з структурним підрозділом Дніпровський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Придніпровська залізниця», що підтверджується даними трудової книжки серії НОМЕР_1 та довідки №НОР-1-4/1388 від 27.11.2020 року, виданої структурним підрозділом Дніпровський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Придніпровська залізниця».

Отже, роботодавець - структурний підрозділ Дніпровський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Придніпровська залізниця», нараховуючи позивачу заробітну плату, мав сплачувати за позивача як страхувальник єдиний соціальний внесок.

Відповідачем доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017-2020 роках, отримання інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманого працівника, суду не надано.

Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійсненні підприємницької діяльності. Проте, із системного аналізу його норм видно, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, у розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.

Нарахування і сплата ЄСВ позивачем як фізичною особою-підприємцем, який у спірний період (2017-2020 роки), не отримуючи доходу як підприємець, перебував одночасно у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо позивачем та його роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому факт перебування особи на обліку в податковому органі не змінює зазначеного, оскільки взяття на облік осіб, у тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

З огляду на викладене, вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-2472-54/415 від 10.11.2020 року є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованою та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 77, 78, 139, 205, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2472-54/415 від 10.11.2020 року щодо сплати ОСОБА_1 недоїмки з єдиного соціального внеску в сумі 32741,41 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський