Рішення № 95353810, 21.12.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/5697/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2020 року Галицький районний суд м.Львова

у складі: головуючого судді Мисько Х.М.,

з участю секретаря судового засідання Волошин Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом адвоката Фурика Ігоря Ярославовича (адреса: АДРЕСА_1 ) в інтересах ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Державного підприємства «Дослідне господарство «Перемога» Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України» (адреса: 45665, Волинська обл., Луцький р-н, с.Баківці, вул.Перемоги, 8; ЄДРПОУ: 00729273) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

в с т а н о в и в :

Адвокат Фурик І.Я. звернувся в до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Державного підприємства «ДГ «Перемога» Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку. В обгрунтування позову покликається на те, що 29.08.2018 року згідно Наказу №30 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду агронома – насіннєвода в Державне підприємство «Дослідне господарство «Перемога» Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України». 10.10.2018 року ОСОБА_1 переведений на посаду агронома по виробництву та реалізації с/г продукції, а 02.09.2019 року переведений на посаду директора по комерції. Згідно Наказу №4 від 11.03.2020 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи згідно п.1 ст.38 КЗпП України – за згодою сторін. Згідно з довідкою №ДГП0000000 від 03.06.2020 року, ДП ДГ «Перемога» Волинської ДСГДС НААН, підприємство нарахувало ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01.09.2019 року по 11.03.2020 року (на день звільнення) в сумі 77019,54 грн., однак, виплатити її внаслідок відсутності грошових коштів відмовилося. Середньомісячна заробітна плата, згідно довідки за останні два місяці роботи складає 11086,46 грн. Зазначає, що вказане та норми законодавства України свідчать про те, що ОСОБА_1 мав право на отримання невиплаченої заробітної плати в день його звільнення. З вини відповідача – ДП ДГ «Перемога» Волинської ДСГДС НААН позивач не отримав свою заробітну плату в сумі 77019,54 грн. Відтак, просить стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку за 4 місяці. При цьому, розмір середнього заробітку на час подання за чотири місяці затримки виплати заробітної плати становить 44345,84 грн. (11086,46 грн.*4 місяці).

11.11.2020 року представник позивача – адвокат Фурик І.Я. скерував на адресу суду заяву про збільшення позовних вимог, зокрема про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період затримки розрахунку по день повного розрахунку – 18.08.2020 року у сумі 55432,30 грн. (11086,46 грн.*5 місяці).

23.12.2020 року директор ДП ДГ «Перемога» Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України – ОСОБА_2 скерував на адресу суду відзив на позовну заяву, згідно якого вважає доводи, наведені в позовній заяві безпідставними,з огляду на наступне. 05.11.2019 року державним виконавцем було накладено арешт на майно підприємства, в т.ч. на банківські рахунки підприємства у виконавчому провадженні №60454495 по стягненню грошових коштів в сумі 2315413,23 грн. відповідно до наказу господарського суду Волинської області від 16.10.2019 року №903/125/19-1. Лише 05.08.2020 року державним виконавцем знято арешт із вказаних коштів. Тобто, в період з 05.11.2019 року по 05.08.2020 року в ході виконавчого провадження №60454495 було накаладено арешт на все майно – кошти ДП ДГ «Перемога» Волинської ДСДС НААН України. Саме в цей період не отримували заробітну плату також працівники підприємства. Станом на 01.08.2020 року заборгованість ДП ДГ «Перемога» Волиснької ДСГДС НААН України перед працюючими працівниками по виплаті заробітної плати, яка утворилась в період з жовтня 2019 року по серпень 2020 року у звязку з накладенням арешту державною виконавчою службою на кошти та усе майно піжприємства, становить 1 859 898,30 грн. Крім того, згідно довідки показників фінансового стану підприємства станом на 01.07.2020 року в порівнянні з 2019 роком кредиторська заборгованість у 2020 році збільшилась, а відтак, підприємство перебуває у скрутному фінансовому стані. Задоволення позовної вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 44345,84 грн. Призведе до збільшення кредиторської заборгованості підприємства, тобто до збільшенн заборгованості перед працюючими працівниками. Відтак, невиплачена позивачу компенсація за невикористану відпустку булла спричинена обєктивними причинами. З огляду на співмірність заявлених до стягнення сумм середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, тривалого періоду арешту усього майна та коштів підприємства, під час якого не виплачувалась заробітна палат працівникам підприємства, вважає справедливим, пропорційним та таким,що відповідатиме обставинам цієї справи - зменшення позовної вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати до суми 2000,00 грн. Відтак, в частині стягнення заробітної плати просить закрити провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Ухвалою суду від 21.12.2020 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дослідне господарство «Перемога» Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України» про стягнення заробітної плати за період з 01.09.2019 року по 11.03.2020 року в сумі 77019,54 грн. закрито.

21.12.2020 року представник позивача – адвокат Фурик І.Я. подав до суду заяву про розгляд справи без його участі та без участі позивача.

Представник відповідача Державного підприємства «Дослідне господарство «Перемога» Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України» в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗПП України).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що на підставі Наказу №30 від 29.08.2018 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду агронома – насіннєвода в Державне підприємство «Дослідне господарство «Перемога» Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України».

Згідно Наказу №4 від 11.03.2020 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи згідно п.1 ст.38 КЗпП України – за згодою сторін (а.с.8).

Згідно Довідки №ДГП0000000 від 03.06.2020 року, ДП ДГ «Перемога» Волинської ДСГДС НААН, підприємство нарахувало ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01.09.2019 року по 11.03.2020 року (на день звільнення) в розмірі 77019,54 грн.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість із заробітної плати було сплачено 18.08.2020 року.

Відповідно до ч.1 ст.2, ч.2 ст.10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Згідно ч.5 ст.97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Частиною шостою статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною першою 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт непроведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а, отже, працівник може визначати остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Таким чином, стаття 117 КЗпП України застосовується на правовідносини і після ухвалення судового рішення про стягнення середнього заробітку за весь час затримки заробітної плати по день фактичного виконання такого рішення суду.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.

Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України.

Представник відповідача заперечує проти стягнення сум, передбачених ст. 117 КЗпП України, з тих підстав, що вини відповідача у невиплаті сум з заробітної плати немає, оскільки на рахунки відповідача виконавчою службою накладені арешти на підставі Наказу, виданого Господарським судом Волинської області від 16.10.2019 року №903/125/19-1.

Пленум Верховного Суду України в п.20 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 року N 13 постановив, що суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Скрутне матеріальне становище, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, а також арешт рахунків не звільняють роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Аналогічний правовий висновок зазначений в Постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі №337/6455/15-ц, провадження № 61-3683св18.

Отже, відсутність коштів у роботодавця не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум.

Більш того, відповідно до частини 1 статті 115, ч. 5 ст. 97 КЗпП України, ст. 22, ч. 1 і 6 ст. 24, ч.3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» визначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівникам підприємств здійснюється в першочерговому порядку, всі інші виплати здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Також, відповідач не надав доказів, що рахунки на які було накладено арешти були рахунками по виплаті заробітної плати, враховуючи, що виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці. Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справи №340/1018/19, провадження № К/9901/22118/19.

Розрахунок середнього заробітку здійснюється за останні два повні робочі місяці: відповідно до вимог Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Відповідно до абз.3 п.2 Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Обчислення середньої заробітної плати здійснюється на підставі п.8 Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100, яким встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Таким чином, заробітна плата за січень та лютий 2020 року становить 11086,46 грн.

Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, та надані позивачем розрахунки, суд приходить до висновку, що зроблені позивачем розрахунки заборгованості є обгрунтованими, та підстав не брати такі до уваги, в суду не має.

Згідно ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.1 п.1 ч.2 ст.76 , ч.1, 2 ст.77, ч.1 ст.95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1,3 ст.89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Відповідно до ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Таким чином, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті на їх належність, допустимість, достовірність, достатність, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ч.1ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за категорією спорів про стягнення заробітної плати, то з відповідача слід стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 840,80 грн. судового збору в дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 43, 129 Конституції України, ст. 15,16 ЦК України, ст..ст..2, 12, 13, 19, 49, 81, 141, 263 - 266,268, 273, 274, 275, 354 ЦПК України, ст. 47, 97, 117 КЗпП України, ст..1, 115-117, 233 Закону України «Про оплату праці», суд -

Керуючись ст.ст.4, 5, 18, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задоволити.

Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Перемога» Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України» (адреса: 45665, Волинська обл., Луцький р-н, с.Баківці, вул.Перемоги, 8; ЄДРПОУ: 00729273) на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) 55432,30 грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку.

Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Перемога» Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України» (адреса: 45665, Волинська обл., Луцький р-н, с.Баківці, вул.Перемоги, 8; ЄДРПОУ: 00729273) на користь ДСА України судовий збір у сумі 860,80 грн.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Х.М. Мисько