Рішення № 95352632, 24.02.2021, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/1369/20

Провадження № 2/515/201/21

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року. Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого – судді Тимошенка С.В.

за участю: секретаря судового засідання Коренчук О.Е.

представника позивача (за довіреністю) Кіріченка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Татарбунари Одеської області в по- рядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

30 жовтня 2020 року акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” (далі – АТ КБ «Приватбанк») в особі свого представника (за довіреністю) Кіріченка В.М. пред`явило вказаний по зов, посилаючись на наступні обставини.

ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг 23.02.2011 р. звернувся до банку та під- писав заяву без номеру, згідно якої було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговуван- ня картрахунку. Ні підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. У подальшо- му розмір кредитного ліміту збільшився до 1000 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Відповідно до п.2.1.2.3, п. 2.1.2.4 Договору по- зичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим дого- вором; слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникне- ння овердрафту. Відповідач при укладенні договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту за його зміну за рішенням та ініціативою Банку. У зв`язку з порушен- нями зобов`язань за кредитом та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, ві- дповідач станом на 31.08.2020 р. має заборгованість в розмірі 53720,46 грн., з яких: 973,78 грн. – заборгованість за кредитом, 49096,68 грн – заборгованість за відсотками за користування креди- том; 3650,00 грн – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. На даний час від- повідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не пога- шає, що є порушенням законних прав і інтересів АТ КБ «Приватбанк».

Ухвалою суду від 10.11.2020 р. справу призначено до розгляду у спрощеному позовному прова- дженні відповідно до ст.274 ЦПК України.

Представник позивача долучив до позовної заяви клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, позовні вимоги підтримав, не заперечував проти заочного розгляду справи (а.с.47).

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи за міс- цем реєстрації сповіщався належним чином – рекомендованим листом з повідомленням, однак до суду повернувся конверт із поміткою "адресат відсутній" (а.с.53). Тому його викликано до суду шляхом опублікування оголошення на веб-сайті Татарбунарського районного суду на 04 та 24.02.2021 р., але він повторно до суду не з`явився, у відповідності до ст.178 ЦПК України відзиву до суду та учасникам справи не надіслав.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження у відповідності до ч.5 ст.279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за від- сутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального техні- чного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про наступне.

В судовому засіданні встановлено, що 23.02.2011 р. позивач звернувся до банку та підписав зая- ву без номеру, на підставі якої було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кре- дитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслугову-вання картрахунку. У зв`язку з цим ОСОБА_1 отримав кредитну картку. Пунктами 2.1.2.5 та 2.1.2.6 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено зміна кредитного ліміту. Договором на- дання банківських послуг передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборго- ваності за кредитом, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат.

Як слідує з розрахунку (а.с.5-7), заборгованість відповідача перед позивачем за договором без номеру від 23.02.2011 р. станом на 31.08.2020 р. становить суму в розмірі 53720,46 грн., з яких: 973,78 грн. – заборгованість за кредитом, 49096,68 грн – заборгованість за відсотками за користу- вання кредитом; 3650,00 грн – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до п.2.1.2.5, п.2.1.2.6 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зо- бов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевит- рати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах передбачених даним договором. У разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу Банку виконати зобов`язання з повернення кредиту, оплати винагороди Банку.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ПАТ КБ «При- ватбанк» пройшло останню реєстрацію у зазначеному реєстрі юридичних осіб 12.02.2018 р. і воло- діє банківською ліцензією на право надання банківських послуг (а.с.38,39).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач, звертаючись до суду, зазначив, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» 23.02.2011 р. був укладений кредитний договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банків- ських послуг, на підставі чого ОСОБА_1 отримав кредит у виді встановленого кредитного лі- міту на картковий рахунок з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позивач у позовній заяві зазначив, що відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку» складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що пі- дтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повніс- тю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі

Щодо зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 2.1.2.3, п. 2.1.2.4. Умов та Правил надання ба- нківських послуг, з яких вбачається, що відповідач при укладенні Договору надав свою згоду що- до прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою бан- ку.

У позовній заяві зазначається, що позивач виконав свої зобов`язання по наданню кредитних ко- штів відповідачу, однак, відповідач не виконав зобов`язання по поверненню суми отриманого кре- диту та надав на підтвердження позовних вимог розрахунок заборгованості, про який вже йшлося.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 611, 623, 625 ЦК України, зобов`язання має виконуватися на лежним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного за- конодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або ін- ших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмі- нялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписа- ний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спря- мована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору ста- новлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язко- вими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як передбачено ч.1 ст.638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет дого- вору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а та- кож усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В силу ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова уста- нова (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з не додер- жанням письмової форми є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Згідно ч.ч.1,2 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взя- ла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, по- слуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пі- льги.

За змістом ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені одні- єю із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шля- хом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може за- пропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення ві- дповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК Ук- раїни можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Слід зазначити, що договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою, як спо- живачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно п.22 ч.1 ст.1 цього Закону, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, викорис- товує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не по- в`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів спо живачів», прийняті 09.04.1985 р. № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як одно- сторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитува- ння продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційно- го тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 р. № 543/ 96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11.07.2013 р. у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних право- відносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи дого- вору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських пос- луг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним до-говором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських по- слуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відпо- відної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

У зв`язку з чим суд зазначає про те, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач - АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону Ук раїни «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та уз- годження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Згідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошо- ві кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших ре- чей, визначених родовими ознаками.

Як визначено ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування пози- ченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визнача- ються сторонами в самому договорі).

Судом встановлено, що у заяві позичальника від 23.02.2011 р. (а.с.9) процентна ставка не зазна- чена.

Крім того, у вказаній заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді гро- шової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути, зокре- ма, заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 23.02.2011 р., посилався на Витяг з Тарифів Банку, а також на Витяг з Умов та пра- вил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєд- нання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані доку- менти на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Тобто, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за корис- тування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розціню- ватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Отже, суд вважає, що у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь пози- вача заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 49096,68 грн. та нарахова- ної пені в розмірі 3650,00 грн. слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю в цій частині по зовних вимог.

Крім того, суд звертає увагу на те, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний до- говір від 23.02.2011 р. у виді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровіль- ному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за зміс- том якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлен- ня вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про поруше- ння його прав, зазначив, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`я- зання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, суд вважає, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення за боргованості за ті- лом кредиту в розмірі 973,78 грн., що відповідає вимогам діючого законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07. 2019 р. у справі № 342/180/17.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює на- явність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників спра- ви, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК Украї- ни), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з об- ставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окре- мих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтерд- жувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`активнос- ті та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку роз-- гляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилаєть- ся як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 973,78 грн.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно ро- зміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, тому судовий збір необхідно покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем пред`явлено позов на суму 53720,46 грн., судом задоволено вимоги позивача в роз- мірі 973,78 грн., що становить 1,81% від пред`явлених вимог.

З матеріалів справи видно, що при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2102,00 грн. (а.с.1).

Тобто, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір, сп- лачений за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 38,05 грн. (2102 грн. х 1,81% : 100 %).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.76-81, 89, 95, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 279 ЦП К України, ст.ст.526, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Орджонікідзе Дніп- ропетровської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок для погашення заборгованості та судових витрат № НОМЕР_2 , МФО 305299) заборгованість за кредит- ним договором без номеру від 23.02.2011 р. в розмірі 973 грн. 78 коп.

В решті позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Орджонікідзе Дніп- ропетровської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” судовий збір в розмірі 38 грн.05 коп.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його про голошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учас- никами справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили піс- ля повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Тимошенко С.В.