Рішення № 95347152, 25.02.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/3244/20

Провадження № 2/638/830/21

РІШЕННЯ

іменем України

25.02.2021 Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючої судді – Штих Т.В.,

за участі секретаря – Овчаренко К.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Обласного комунального закладу « Харківський науково- методичний центр охорони культурної спадщини» про скасування наказу про переміщення, -

встановив:

Позивач звернувся до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до Обласного комунального закладу « Харківський науково- методичний центр охорони культурної спадщини» про скасування наказу про переміщення.

Вказана цивільна справа відповідно до розпорядження від 04 грудня 2020 року № 02-06/1233 була передана на розгляд судді Штих Т.В.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він працює в Обласному комунальному закладі « Харківський науково- методичний центр охорони культурної спадщини» з 04 березня 2008 року. Станом до 09 грудня 2019 року обіймав посаду провідного наукового співробітника відділу проектної документації. Наказом № 99-К від 09 грудня 2019 року був переміщений до відділу пам`яток історії Обласного комунального закладу « Харківський науково- методичний центр охорони культурної спадщини». Як стверджує позивач вказане переміщення відбулося за відсутності його згоди, вважає вказане переміщення безпідставним, незаконним. Просить визнати незаконним та скасувати наказ № 99- К від 09 грудня 2019 року про переміщення провідного наукового співробітника відділу проектної документації ОСОБА_1 на посаду провідного наукового співробітника до відділу пам`яток історії Обласного комунального закладу « Харківський науково- методичний центр охорони культурної спадщини». Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного наукового співробітника відділу проектної документації Обласного комунального закладу « Харківський науково- методичний центр охорони культурної спадщини».

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги, підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. Послався на пояснення надані ним у порядку ст. 182 ЦПК України, вказав, що мав раніше претензії з боку керівництва, тому розцінює вказані дії щодо його переміщення у інший відділ результатом конфліктних ситуацій та звернень ним до контролюючих органів з метою перевірки діяльності керівництва.

Представник позивача просила задовольнити позовні вимоги, послалась на вимоги закону щодо неправильності та не дотримання процедури переміщення позивача.

15 травня 2020 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, де відповідач вказує на відсутність порушень при ухваленні відповідного наказу, посилається на його законність.

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав пославшись, що наказ є законним, відділи були перефоматовані, не має необхідності у чисельності працівників відділу проектної документації, натомість відділ пам`яток історії потребує додаткового навантаження. Крім того зазначив, що умови праці позивача не змінилися, він навіть залишився на попередньому місці роботи, з функціональними обов`язками позивач був обізнаний, заробітна плата не змінилась, кваліфікація позивача свідчить саме про необхідність перебування його у відділі пам`яток історії Обласного комунального закладу « Харківський науково- методичний центр охорони культурної спадщини».

Вислухавши думку учасників судового провадження, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З`ясувавши дані у справі, дослідивши докази, суд приходить до висновку про не обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач працює в Обласному комунальному закладі « Харківський науково- методичний центр охорони культурної спадщини» з 04 березня 2008 року. Станом до 09 грудня 2019 року обіймав посаду провідного наукового співробітника відділу проектної документації. Наказом № 99-К від 09 грудня 2019 року був переміщений до відділу пам`яток історії Обласного комунального закладу « Харківський науково- методичний центр охорони культурної спадщини» на посаду провідного наукового співробітника з 11 грудня 2019 року у межах посади, спеціальності й кваліфікації, обумовлених трудовим договором, без зміни істотних умов праці. Позивач зазначає, що при цьому його згоди на вказаний наказ та дії він не надавав

Суд зазначає, що отримання згоди працівника у разі його переміщення за ч. 2 ст.32 КЗпП України є необґрунтованим, та таким, що суперечить вимогам законодавства про працю, оскільки вказана норма прямо вказує на те, що згода працівника в даному випадку не потрібна.

Позивач не довів, що дізнався про переміщення лише під час ознайомлення з наказом, оскільки, як зазначив представник відповідача, і ці обставини не були спростовані позивачем у судовому засіданні, директором ОКЗ «ХНМЦОКС» позивач попереджався про заплановане переміщення в присутності завідувача організаційного відділу ОКЗ «ХНМЦОКС» ОСОБА_2 .

Суд встановив, що у оскаржуваному наказі мова не йде про тимчасове переміщення, не йде про наявність у штатному розписі штатної одиниці, аргументів будь-яких з цього приводу, про які зазначає позивач відповідачем не надавалось.

Щодо необхідної наявності двох критеріїв, для здійснення переміщення працівника, а саме отримання згоди працівника, та наявності виробничої необхідності, на які посилається позивач, є необґрунтованими, та такими, що суперечать вимогам ч.2 ст.32 КЗпП України.

Стосовно відсутності жодного зв`язку у посадах та завданнях, які визначені провідним науковим співробітникам відділу проектної документації, та провідним науковим співробітником відділу пам`яток історії, суд проаналізувавши посадову інструкцію провідного наукового співробітника відділу проектної документації, затверджену 3 липня 2017 року та посадову інструкцію провідного наукового співробітника відділу пам`яток історії, затверджену 11 грудня 2019 року, які долучені до позову позивачем суд доходить до висновку про те, що вказані завдання та обов`язки мають спільний характер, а саме підготовка матеріалів для погодження відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини; участь у підготовці матеріалів для надання дозволів органом охорони культурної спадщини на проведення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та зонах охорони; участь у розгляді містобудівної документації та документації із землеустрою; складання проектів свідоцтв про реєстрацію об`єктів культурної спадщини як пам`яток, підготовка матеріалів для направлення їх власникам; внесення пропозицій до планів і програм роботи закладу; здійснення наукової роботи в галузі науково-дослідної діяльності закладу, а саме: здійснення оглядів, обстежень об`єктів культурної спадщини, підготовка за результатами відповідної документації тощо. Згідно наведених посадових інструкцій, кваліфікаційні вимоги ідентичні між собою. Позивач ознайомлений із посадовою інструкцією провідного наукового співробітника відділу пам`яток історії. Заперечень та зауважень до відповідача стосовно посадової інструкції не надходило.

Відповідно до ст.21 Кодексу законів про працю України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно роз`яснень, наданих Міністерством юстиції України, укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний надати крім інших, також документ про освіту, який засвідчує його спеціальність.

Так, враховуючи наявність диплому магістра від 4 липня 2006 року ХА №30471896 спеціальність - історія, кваліфікація історик, викладач історії та суспільно-політичних дисциплін, та досвід роботи, з позивачем було оформлено трудовий договір шляхом видання наказу від 21 червня 2017 року №42-к, згідно якого позивач обіймав посаду провідного наукового співробітника відділу проектної документації.

Наказом від 9 грудня 2019 року №99-к провідного наукового співробітника ОСОБА_1 було переміщено з відділу проектної документації до відділу пам`яток історії, на посаду провідного наукового співробітника. При прийнятті рішення про переміщення відповідачем крім іншого, також враховувався досвід роботи позивача, спеціальність «Історія», та кваліфікація історик. Переміщення відбулось у межах посади, спеціальності й кваліфікації без жодних змін істотних умов праці, про що чітко зазначається у оскаржуваному наказі.

Згідно ч. 2 ст. 32 Кодексу законів про працю України, не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1178цс15 - У частині другій статті 32 КЗпП України вказано, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.

Отже, з урахуванням зазначених норм власник не має права вийти за межі трудового договору і його право на переміщення працівників обмежується умовами трудового договору: в межах цих умов переміщення можливе, поза ним - протизаконне. Таким чином, при переміщенні діє принцип незмінності істотних умов договору, тобто залишаються незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади).

Суд зауважує, що в даному випадку мова йде лише про переміщення провідного наукового співробітника до іншого відділу. Вимоги ч.2 ст.32 дотримані, а саме: переміщення відбулось у тому ж закладі, лише в інший структурний підрозділ, у тій же місцевості, у межах тієї ж спеціальності - історія, кваліфікації - історик, посади - провідний науковий співробітник.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України N 2" наголошується на принципі рівності сторін, як одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд не вбачає в діях відповідача порушень норм трудового законодавства та дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за недоведеністю належними та допустимими доказами.

Питання про стягнення судових витрат суд вирішує згідно зі статтею 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 258,259 ЦПК України,-

вирішив:

Вимоги ОСОБА_1 до Обласного комунального закладу « Харківський науково- методичний центр охорони культурної спадщини» про скасування наказу про переміщення – залишити без задоволення.

Судовий збір вважати сплаченим позивачем.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги.

Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчий кімнаті.

Повний текст документу виготовлений 05 березня 2021 року.

Суддя: Штих Т.В.