Рішення № 95344340, 24.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.02.2021Справа № 910/16200/20

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ем Ай Ай Ті"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Інвест"провизнання недійсною третейської угодиСуддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників справи:

від позивачаКочмарук М.В.;від відповідачаЖиленкова В.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ем Ай Ай Ті" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Інвест", в якому просить суд визнати недійсною третейську угоду у вигляді третейського застереження (п.11.6 договору №028/18 від 27.12.2018).

Позовні вимоги мотивовані тим, що третейське застереження, що міститься в укладеному між сторонами договорі №028/18 від 27.12.2018, не відповідає вимогам Закону України "Про третейські суди", оскільки регламент третейського суду не розглядався як невід`ємна частина третейської угоди. та в третейській угоді не зазначені сторони і їх місцезнаходження, або посилання на пункти кредитного договору, які містять відповідну інформацію.

Крім того, за твердженнями позивача не знаходження третейського суду за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості.

На думку позивача, третейське застереження, яке міститься у договорі, позбавляє останнього права на незалежний та неупереджений судовий захист і права вибору суду з урахуванням підсудності справи.

Ухвалою Господарського суду міста від 27.10.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/16200/20, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 25.11.2020.

18.11.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що жодна з підстав, які зазначені позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог не підтверджує невідповідність оспорюваного третейського застереження вимогам Закону України "Про третейські суди".

У підготовчому засіданні 25.11.2020 було оголошено перерву до 10.12.2020.

04.12.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти тверджень, викладених відповідачем у відзиві на позов навів свої заперечення.

У підготовчому засіданні 10.12.2020 було оголошено перерву до 17.12.2020.

16.12.2020 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній навів додаткові обґрунтування проти заявлених позовних вимог.

17.12.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли пояснення по справі та клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 клопотання позивача про відкладення розгляду справи залишено без задоволення, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.01.2021.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 20.01.2021 було оголошено перерву до 03.02.2021.

02.02.2021 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване перебуванням представника позивача на лікарняному.

Представник відповідача у судовому 03.02.2021 вирішення питання про відкладення розгляду справи залишила на розгляд суду та подала додаткові докази по справі, які судом залучено до матеріалів справи разом з клопотанням про поновлення строку для їх подання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2021 відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 18.02.2021.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 18.02.2021 оголошено перерву до 24.02.2021.

23.02.2021 від позивача надійшли пояснення по справі, в яких останній просив суд не приймати до розгляду докази, які надані відповідачем 03.02.2021.

У судовому засіданні 24.02.2021 судом визнано поважними причини не подання доказів у встановлений строк, поновлено строк для їх подання та прийнято до розгляду докази, які надані відповідачем 03.02.2021.

Представник позивача в судовому засіданні 24.02.2021 заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.02.2021 проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав наведених у відзиві на позов, запереченнях на відповідь на відзив та поясненнях по суті заявлених позовних вимог.

В судовому засіданні 24.02.2021 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ем Ай Ай Ті" (провайдер) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Інвест" (компанія) укладено договір №028/18 (далі - договір), за умовами якого компанія надає провайдерові послуги доступу до сигналу програм (и) за допомогою технології ІР та/або засобами супутникової доставки сигналу для подальшої ретрансляції провайдером програм (и) за допомогою аналогової (з 01.01.2017 по 31.12.2017) та цифрової (DVB-C) багатоканальної телемережі в реальному часі і без змін для абонентів на території охвату провайдера в період з 01 січня 2017 року і до закінчення терміну дії цього договору відповідно до розділу 10 договору (надалі - послуги), а провайдер зобов`язується оплатити послуги компанії у відповідності до умов цього договору (п.2.1).

Сторони домовились, що формат ретрансляції програм (територія охвату провайдера, спосіб ретрансляції, ліцензія провайдера, пакети послуг провайдера, в яких ретранслюються програми) вартість послуг компанії (мінімальний гарантований платіж) та порядок оплати узгоджуються сторонами у додатковій угоді №1 до цього договору, а у випадку зміни формату ретрансляції, вартості послуг та/або порядку оплати послуг компанії - у відповідних додаткових угодах до цього договору (п.7.1 договору).

Цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та розповсюджує свою дію на відносини, що виникли між сторонами з 01 січня 2017 року на підставі п.3 ст.631 Цивільного кодексу України і діє до 31 грудня 2019 року включно. Цей Договір вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін не пізніше, ніж за 30 (тридцять) днів до дати закінчення строку дії договору, письмово не сповістила іншу сторону про свій намір припинити дію цього договору ("термін дії") (п.10.1 договору).

Пунктом 11.6 договору сторони погодили, що усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з цього договору або у зв`язку з ним або витікають з нього, у тому числі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або недійсності підлягають остаточному вирішенню у постійно діючому Третейському суді при Асоціації "Українська правнича фундація" у відповідності з його регламентом. Третейський суд складається з одного третейського судді. Місцем розгляду спору сторони визначили місто Київ.

Відповідно до умов додаткової угоди №1 від 27.12.2018 сторони домовились у відповідності до п.7.1 договору визначити формат мовлення, щомісячну вартість послуг доступу до сигналу програм (мінімальний гарантований платіж).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження, викладеного у п.11.6 договору, не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ст.20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст.203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За змістом ст.2 Закону України "Про третейські суди" третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин; третейський суддя - фізична особа, призначена чи обрана сторонами у погодженому сторонами порядку або призначена чи обрана відповідно до цього Закону для вирішення спорів у третейському суді; третейський розгляд - процес вирішення спору і прийняття рішення третейським судом; третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом; регламент постійно діючого третейського суду (далі - регламент третейського суду) - документ, яким визначаються порядок та правила вирішення спорів у третейському суді, правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, інші питання, пов`язані з вирішенням спорів третейським судом; склад третейського суду - персональний склад третейського суду, що розглядає конкретну справу.

Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (ст.3 Закону України "Про третейські суди").

Відповідно до ст.5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

За змістом ст.10 Закону України "Про третейські суди" положення про постійно діючий третейський суд та регламент третейського суду затверджуються його засновником і публікуються. Порядок та правила розгляду справ у постійно діючих третейських судах встановлюються цим Законом та регламентом третейського суду. Регламент третейського суду повинен визначати порядок та правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила вирішення спорів третейським судом, інші питання, віднесені до компетенції третейського суду цим Законом. Регламент третейського суду може містити положення, які хоча і не передбачені цим Законом, але не суперечать принципам організації та діяльності третейського суду, визначеним цим Законом, і є необхідними для належного здійснення третейським судом повноважень з третейського вирішення спорів.

Стаття 12 Закону України "Про третейські суди" визначає, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст.179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст.626 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Судом встановлено, що при укладенні договору сторонами було погоджено предмет договору, ціну та строк його дії та інші умови відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 Цивільного України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши означений договір №028/18 від 27.12.2018, а тому всі умови спірного договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами.

Посилання позивача на те, що при підписанні договору він не був ознайомлений з регламентом Третейського суду при Асоціації "Українська правнича фундація", що є відповідно підставою для визнання оспорюваного пункту договору недійсним, судом відхиляється з огляду на те, що обов`язковості надання до договору, який містив третейське застереження відповідного регламенту, так само як і надіслання або надання його відповідачем позивачеві, ні нормами Закону України "Про третейські суди", ані самим договором не передбачено.

Суд зазначає, що ознайомлення з регламентом Третейського суду при Асоціації "Українська правнича фундація" можливе у будь-який прийнятний і не заборонений законом спосіб.

При цьому позивачем не наведено й не доведено наявності обставин, які перешкоджали б йому в такому ознайомленні і в будь-який інший час.

Разом з цим, в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази направлення Третейським судом при Асоціації "Українська правнича фундація" регламенту зазначеного третейського суду на адресу сторін при здійсненні третейського розгляду справи №1009/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Ай Ай Ті" про стягнення 388052,30 грн заборгованості за договором №028/18 від 27.12.2018.

Статтею 12 Закону України "Про третейські суди", як і іншими положеннями цього законодавчого акта, не передбачено обов`язкового зазначення в третейській угоді відомостей про місцезнаходження третейського суду чи його засновників.

Не знаходження третейського суду за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за висновками суду не є підставою для визнання третейської угоди у вигляді третейського застереження недійсною, оскільки положення ст.12 Закону України "Про третейські суди" не містять вимог про обов`язкове знаходження третейського суду за адресою його місцезнаходження.

Суд зауважує, що матеріалами справи підтверджується той факт, що позивач був належним чином повідомлений про фактичне місцезнаходження третейського суду при здійсненні третейського розгляду справи №1009/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Ай Ай Ті" про стягнення 388052,30 грн заборгованості за договором №028/18 від 27.12.2018.

Щодо тверджень позивача про те, що у третейській угоді у вигляді третейського застереження відсутні відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, то суд зазначає, що оспорюване третейське застереження міститься у підписаному між сторонами договорі, який укладений у письмовій формі та містить найменування та повні реквізити сторін.

Отже із врахуванням того, що третейська угода у вигляді третейського застереження є частиною договору, який укладений між сторонами та який містить всі необхідні реквізити, твердження позивача про відсутність у третейській угоді у вигляді третейського застереження відомостей про найменування сторін та їх місцезнаходження є необґрунтованими.

Стосовно доводів позивача щодо позбавлення його права на судовий захист та права вибору суду слід зазначити таке.

Укладення сторонами третейської угоди є не відмовою від можливого звернення до суду, а обранням сторонами договору третейського вирішення можливого спору (спорів) як особливої форми судового захисту, як це зазначено в ст.3 Закону України "Про третейські суди", завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

У такому разі йдеться не про "делегування функцій судів" (яке забороняється ст.124 Конституції України), а про третейський розгляд з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб (ч.1 ст.1 Закону України "Про третейські суди").

Такий спосіб вирішення можливих спорів був обраний сторонами третейської угоди свідомо і добровільно, оскільки іншого позивачем не обґрунтовано та не доведено, та у відповідності до положень закону, й відтак підстав вважати його протиправним не вбачається.

Отже, за висновками суду, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що оспорюваний ним п.11.6 договору суперечить положенням Закону України "Про третейські суди".

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем Ай Ай Ті" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поверхность-Інвест" про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження (п.11.6 договору №028/18 від 27.12.2018) є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір залишається за позивачем.

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Керуючись ст.ст.74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Судовий збір залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257, п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 05.03.2021

Суддя Ю.М.Смирнова