Рішення № 9533920, 22.03.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2010 р. Справа № 22/006-09          

За позовом приватного підприємства «Хімагроцентр», Київська обл., м. Біла Церква,

до відкритого акціонерного товариства «Трібо», Київська обл., м. Біла Церква,

про розірвання договору купівлі-продажу

Суддя Третьякова О.О.

Представники :

від Позивача: Абрамович А.А., директор, статут 2008 року;

від Відповідача: СамойленкоО.В., довіреність б/н від 11 січня 2010 року.

Обставини справи :

До господарського суду Київської області з позовною заявою звернулось приватне підприємство «Хімагроцентр»(далі - Позивач) до відкритого акціонерного товариства «Трібо» (далі –Відповідач) про розірвання договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2008 року (з урахуванням уточнень позовних вимог, поданих до суду 16 березня 2010 року).

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на порушення Відповідачем умов договору купівлі-продажу частини житлової будівлі від 16 жовтня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Мельничук І.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 3308 (далі - Договір). Зокрема, позивач ставить вимогу про розірвання договору купівлі-продажу, оскільки відповідачем не виконано умови щодо сплати заборгованості за комунальними платежами, яка виникла у зв’язку з експлуатацією спірного приміщення, та у зв’язку з тим, що спірне приміщення не звільнене від мешканців, в тому числі, які мають реєстрацію.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, посилається на відсутність у позивача доказів в обґрунтування викладених в позові обставин.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24 листопада 2009 року порушено провадження у справі № 22/006-09 та призначено справу до розгляду на 08 грудня 2009 року.

Ухвалами господарського суду Київської області від 08 грудня 2009 року, 12 січня 2010 року розгляд справи відкладався відповідно на 12 січня 2010 року та на 02 лютого 2010 року.

У судових засіданнях 02 лютого 2010 року, 23 лютого 2010 року, 25 лютого 2010 року та 04 березня 2010 року оголошувалась усна перерва відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України на 23 лютого 2010 року, 25 лютого 2010 року, 04 березня 2010 року та на 22 березня 2010 року відповідно.

За клопотанням сторін розгляд справи здійснюється у більш тривалий строк, ніж встановлений частиною 1 статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 11 лютого 2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

встановив:

          Між Позивачем та Відповідачем 16 жовтня 2008 року укладено договір купівлі-продажу частини житлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Мельничук І.М. та зареєстрований в реєстрі за № 3308 (далі - Договір), за умовами якого Відповідач передав у власність, а Позивач прийняв у власність частину житлової будівлі гуртожитку, а саме: приміщення 4-5 поверхів та сходинкові клітини, площею 1383,2 кв.м., що знаходиться в місті Біла Церква по вул. Шолом-Алейхема буд. 82 (пункт 1 Договору).

          Сторони домовились, що вартість будівлі складає 517308,00 грн., які Позивач зобов’язався сплатити на користь Відповідача після повного погашення останнім всіх боргів по комунальним платежам в строк до 15 листопада 2008 року, як зазначено в пункті 3 Договору.

          В п. 5 Договору Відповідач гарантував позивачу, що вказана частина житлової будівлі для Позивача вільна, на що Позивач дає згоду (пункт 5 Договору).

          Відповідно до пункту 6 Договору Відповідач засвідчив, що згадана частина житлової будівлі не продана, не подарована, не заставлена, не є предметом судового спору, під забороною та у податковій заставі не перебуває, не передана до Статутного фонду юридичних осіб, прав щодо неї у третіх осіб, як в межах, так і за межами України, немає.

Позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів з вимогою про розірвання договору купівлі-продажу частини житлової будівлі від 16 жовтня 2008 року у зв’язку з істотними порушеннями Відповідачем умов Договору, зокрема, щодо стану об’єкту купівлі-продажу.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на невиконання Відповідачем пункту 3 Договору щодо зобов’язання останнього погасити всі борги по комунальним та іншим платежам в строк до 15 листопада 2008 року, п. 5 Договору про звільнення будівлі від мешканців та абзацу 3 пункту 8 Договору щодо зобов’язання не розпоряджатись проданою частиною житлової будівлі –не вселяти та не реєструвати громадян.

В судовому засіданні 02 лютого 2010 року Відповідач подав докази сплати заборгованості по водопостачанню та водовідведенню, газопостачанню, теплопостачанню та електроенергії, що підтверджується відповідними актами та платіжними дорученнями, які додані до матеріалів справи.

Однак, судом встановлено, що Відповідач в порушення своїх договірних зобов’язань, спірне приміщення від проживаючих в ньому осіб не звільнив, в приміщенні проживають особи, частина з яких мають реєстрацію (в тому числі діти). Відповідні обставини також підтверджуються наявними в матеріалах справи довідкою Відповідача № 36/2220 від 08 жовтня 2009 року та довідкою завідувача гуртожитком від 02 березня 2010 року, крім того, в ході розгляду спору Відповідачем не заперечені та не спростовані.

У відзиві на позовну заяву б/н від 24 лютого 2010 року Відповідач зазначає що пункт 5 Договору не містить зобов’язань перед Позивачем звільнити будівлю від мешканців житлової будівлі гуртожитку, відповідна умова договору стосується звільнення від обтяжень, таких як застава, арешт тощо, що виконано Відповідачем. Крім того, позивач в п. 5 Договору погодився з тим фактом, що спірна будівля вільна.

Дослідивши викладені у відзиві заперечення Відповідача, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість та суперечливість, оскільки положення п. 5 Договору фактично є гарантіями щодо стану об’єкту купівлі-продажу, з якими Позивач погодився зі слів Відповідача і таке погодження свідчить про бажані якості об’єкту купівлі-продажу, в той час, як фактичний стан будівлі Позивач об’єктивно не міг встановити в момент укладення договору купівлі-продажу. Крім того, передбачена п. 5 Договору умова, що будівля для Позивача вільна, охоплює всі обставини, які можуть перешкоджати користуватись і розпоряджатись майном в повному обсязі. Проживання в гуртожитку осіб, які заселялись підприємством Відповідача і на момент купівлі-продажу не виселені з будівлі, що також не заперечено та не спростовано Відповідачем, свідчить про недотримання ним умов п. 5 Договору.

До того ж, реєстрація в спірній будівлі місця проживання частини з зазначених осіб, в тому числі, які мають неповнолітніх дітей, свідчить про наявність обмежень в користуванні майном, оскільки на таке майно існують права третіх осіб щодо його користування та володіння. Таким чином, Відповідачем не дотримано також умови п. 6 Договору.

В статті 316 Цивільного кодексу України зазначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Таким чином, недотримання Відповідачем умов Договору щодо стану спірної будівлі, зокрема, проживання в ній громадян, частина з яких мають реєстрацію, свідчить про наявність прав третіх осіб, що позбавляє Позивача реалізувати право власності на набуте майно в повному обсязі.

Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Також, статтею 659 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

В пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 січня 2009 року № 01-08/12 визначено, що недотримання позивачем вимог частини 2 статті 188 Господарського кодексу України щодо обов’язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову про розірвання оспорюваного договору.

За наслідками розгляду спору судом встановлено істотне порушення Відповідачем умов Договору щодо предмету купівлі-продажу, яке обмежує реалізацію Позивачем правомочностей власника придбаного майна і усунути такий недолік не можливо. Зазначене є підставою для розірвання Договору в порядку статей 651, 659 Цивільного кодексу України. При цьому, оскільки грошові кошти за придбане майно Позивачем не сплачувалась, про що він зазначає в позовній заяві, вартість майна до стягнення з Відповідача не заявлялась.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень.

За таких обставин, суд вважає, що вимога Позивача про розірвання договору купівлі-продажу частини житлової будівлі від 16 жовтня 2008 року, укладеного між приватним підприємством «Хімагроцентр»та відкритим акціонерним товариством «Трібо», посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Мельничук І.М. та зареєстрованим в реєстрі за № 3308, є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на Відповідача.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 2, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати договір купівлі-продажу частини житлової будівлі від 16 жовтня 2008 року, укладений між приватним підприємством «Хімагроцентр»(09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Січневого прориву, буд. 39В, код 31739690) та відкритим акціонерним товариством «Трібо»(09114, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 95, код 05495578), посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Мельничук І.М. та зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів за № 3308.

3. Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Трібо»(09114, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 95, код 05495578) на користь приватного підприємства «Хімагроцентр»(09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Січневого прориву, буд. 39В, код 31739690) 85,00 грн. (вісімдесят п’ять гривень) державного мита, 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Копію рішення надіслати сторонам.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                         Третьякова О.О.

Рішення підписане 06 травня 2010 року.