Рішення № 95329069, 16.02.2021, Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/1193/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Степаненка О.А., за участю секретаря судового засідання Домненко Н.І., представника позивачів ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа - Степанівська селищна рада Сумського району Сумської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, встановлення сервітуту,

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулись до суду з позовною заявою до ОСОБА_5 , третя особа: Степанівська селищна рада Сумського району Сумської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, встановлення сервітуту, зазначаючи, що 15 квітня 2011 року вони за договором міни з ОСОБА_6 придбали домоволодіння та земельну ділянку площею 0,1516 га за адресою: АДРЕСА_1 . Власницею сусіднього домоволодіння та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 , відповідачка по справі. До 2020 року спорів між сторонами з приводу землекористування не було. Після того, як ОСОБА_5 побудувала паркан між домоволодіннями, вона не надає доступу до їхнього домоволодіння для обслуговування, яке їм знадобилося у зв`язку з реконструкцією та утепленням будинку, хоча межа їхнього домоволодіння проходить по стіні їхнього ж будинку. Позивачі для вирішення спору у травні 2020 року звертались до селищної ради, однак, відповідач категорично відмовилась надати доступ для обслуговування стіни домоволодіння АДРЕСА_2 . Оскільки іншим чином позивачі не мають змоги потрапити до свого домоволодіння, просили суд постановити рішення, яким усунути перешкоди в користуванні будинком шляхом встановлення сервітуту на межі земельних ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 для обслуговування будинку АДРЕСА_2 наступним розміром: шириною один метр, довжиною 34,68 м та обладнання вимощення шириною 0,50 м, довжиною – 6.30 м по будинку А жилий.

Позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та представник ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі, просили встановити сервітут відповідно до експертного висновку.

Представник відповідачки ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав і просив у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи до суду не з`явився, направивши заяву про слухання справи у відсутності представника Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області.

Заслухавши пояснення учасників справи, експерта ОСОБА_7 , з`ясувавши правові позиції сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 15 квітня 2011 року між ОСОБА_6 з одного боку та ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з іншого боку було укладено договір міни, за яким ОСОБА_6 обміняла належний їй на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку при ньому, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель в споруд, площею 0,0382 га та земельну ділянку, надану для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1516 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.17-19, 20).

З копії договору міни вбачається, що на земельній ділянці знаходяться: літера – А-I – житловий будинок, житловою площею 12,5 м2, загальною площею 30,5 м2, літера п/г – погріб, літера – Е – кухня, літера – Ж – гараж, літера – З – сарай, літера з – сіни, літера К – сарай, літера К1 – сарай, літера Л – убиральня, № 3-6 – огорожа (а.с.17-19).

Згідно Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31.03.2017 року та 30.03.2017 року земельна ділянка площею 0.0382 га має кадастровий номер 5924755800:02:002:0758 (а.с.22, 23), а земельна ділянка площею 0.1516 га має кадастровий номер 5924755800:02:002:0759 (а.с.23, 24).

Відповідач ОСОБА_5 є власником домоволодіння та земельних ділянок з кадастровими номерами: № 5924755800020020292 та № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

27 червня 2017 року замовникам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відділом містобудування та архітектури Сумської районної державної адміністрації був виданий будівельний паспорт на реконструкцію житлового будинку в АДРЕСА_2 (а.с.117).

12 липня 2017 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області було видано повідомлення № СМ 061171930373 про початок виконання будівельних робіт, в якому йшлося про реконструкцію належного позивачам житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , вид будівництва - реконструкція (а.с.13,14).

Після завершення реконструкції будинку між сторонами стали виникати спори щодо землекористування, вирішення яких позивачі бачать у встановленні сервітуту, тобто надання їм права на користування земельною ділянкою суміжного землекористувача – відповідачки ОСОБА_5 , що необхідно їм для догляду та обслуговування стіни належного їм будинку.

Особливості та порядок встановлення земельного сервітуту визначено Земельним Кодексом України.

Стаття 98 ЗК України визначає право земельного сервітуту як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не може вести до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Стаття 99 ЗК України визначає перелік, який не є вичерпним, земельних сервітутів, встановлення яких можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок.

Статтею 100 ЗК України встановлено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Відповідно до положень частин першої-третьої статті 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (частини).

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (частина перша, друга статті 404 ЦК України).

Наведені положення земельного та цивільного законодавства України свідчять про те, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки.

Отже, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), необхідно враховувати наступне:

- правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися, а тому необхідно визначити суб`єктний склад спірних правовідносин відповідно до частини другої статті 402, частини другої статті 404 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 (провадження № 61-14776св18);

- метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання;

- умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб: наявна відмова власника земельної ділянки укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц (провадження № 61-14776св 18).

Зазначене узгоджується з роз`ясненнями, наданими судам у пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2019 року (справа № 310/8975/16-ц).

Заперечуючи проти позову, представник відповідачки послався на те, що на момент укладення договору міни на земельній ділянці позивачів знаходилися: літера – А-I – житловий будинок, житловою площею 12,5 м2, загальною площею 30,5 м2, літера п/г – погріб, літера – Е – кухня, літера – Ж – гараж, літера – З – сарай, літера з – сіни, літера К – сарай, літера К1 – сарай, літера Л – вбиральня, № 3-6 – огорожа (а.с.17-19). В подальшому, отримавши 27 червня 2017 року замовниками ОСОБА_4 та ОСОБА_3 будівельного паспорту, виданого відділом містобудування та архітектури Сумської районної державної адміністрації, позивачі під виглядом реконструкції житлового будинку в АДРЕСА_2 на місці старого будинку побудували новий двоповерховий будинок. Під час проведення будівельних робіт позивачі, фактично будуючи на місті старого будинку ( який визначений договором міни під літерою – А-I – житловий будинок, житловою площею 12,5 м2, загальною площею 30,5 м2) новий будинок, мали можливість, дотримуючись будівельних норм та правил, побудувати будинок, відступивши від спільної суміжної межі земельних ділянок сторін. Разом з тим, позивачі навмисно звели стіну нового будинку по межі земельних ділянок, фактично штучно створивши умови, за яких в подальшому отримали формальну можливість вимагати встановлення сервітуту, тобто вимагати від відповідачки обмежити її право користування належною їй земельною ділянкою, хоча мали можливість змістити будівлю будинку на певну відстань від межі земельної ділянки відповідачки і, таким чином, уникнути земельних спорів. Крім того, представник відповідачки послався на те, що з боку позивачів до відповідача не надходило будь-яких пропозиції щодо встановлення сервітуту, про його істотні умови, строки тощо, що само по собі є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Позиція відповідачки та її представника не спростована позивачами.

Чинним законодавством визначено порядок встановлення земельного сервітуту, який, у тому числі, передбачає ініціювання заінтересованою особою питання щодо встановлення сервітуту перед іншою особою. У разі недосягнення сторонами домовленості про його встановлення спір вирішується в судовому порядку. Проте доказів вжиття законодавчо передбачених заходів щодо встановлення земельного сервітуту задля можливості користування частиною земельної ділянки відповідачки позивачами не було надано.

З матеріалів справи не вбачається, що позивачі зверталися до відповідачки з пропозицією встановити земельний сервітут. Спір між позивачами та відповідачем у досудовому порядку не вирішувався.

20 травня 2020 року позивачі звернулися до Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області до погоджувальної комісії для вирішення питання щодо встановлення межі земельної ділянки між домоволодіннями ІНФОРМАЦІЯ_1 та АДРЕСА_2 , надання безперешкодного доступу для утеплення жилого будинку позивачами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

З протоколу № 3 погоджувальної комісії Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області від 22 травня 2020 року за участю суміжних землевласників – сторін по справі – вбачається, що суть спору не встановлення сервітуту, а встановлення межі земельної ділянки між домоволодіннями сторін ( ар.с.10). Умов встановлення сервітуту позивачами також не було сформовано і не було запропоновано іншій стороні (площа та межі земельної ділянки, щодо якої встановлюється сервітут, строки дії сервітуту, умови, платність чи безоплатність тощо).

Протоколом № 3 погоджувальної комісії Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області від 22 травня 2020 року за участю суміжних землевласників встановлено, що спір не вирішено, рекомендовано звернутися до суду (а.с.10-12). Жодних пропозицій укласти договір сервітуту від присутніх не поступало.

З матеріалів справи вбачається, що спір між позивачами та відповідачем у досудовому порядку не вирішувався. Позивачі жодного разу не зверталися до відповідача з пропозицією укласти договір земельного сервітуту на обслуговування їх будинку, жодних умов встановлення земельного сервітуту не пропонувалося.

В даній категорії справ досудовий порядок врегулювання спору є обов`язковим і у разі його не здійснення позивачами їх позовні вимоги задоволенню не підлягають. Самі заходи досудового врегулювання цього спору мають бути законодавчо передбачені. Але жодного доказу про намагання позивачів укласти договір сервітуту з відповідачем до позовної заяви не долучено. Протокол №3 погоджувальної комісії Степанівської сільської ради від 22.05.2020 року не містить жодної інформації про договір сервітуту, його істотні умови, цілі строки тощо.

Обов`язковість вжиття законодавчо передбачених заходів щодо встановлення земельного сервітуту задля можливості користування позивачами земельною ділянкою відповідача підтверджується і судовою практикою Верховного Суду (постанова КГС у складі Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 920/1121/17).

Представник відповідача, оспорюючи позов, послався на те, що позивачі, проводячи реконструкцію старого одноповерхового будинку, фактично побудували новий двоповерховий будинок з порушення відповідних норм, оскільки стіна будинку позивачів проходить по межі земельних ділянок сторін.

Заперечуючи проти цього, позивачі послались на те, що, будуючи новий будинок, вони звели стіну будинку на тому ж місці, де раніше була стіна старого будинку.

Разом з тим, позивачами не надано суду доказів на підтвердження того, що, зводячи стіну нового будинку, вони бути позбавлені технічної можливості змістити будівлю на незначну відстань від межі суміжних земельних ділянок. Висновки спеціалістів, експертиз з цього приводу суду не надані, технічний паспорт на домоволодіння позивачів (після завершення будівництва) не виготовлявся, а видача будівельного паспорту не може бути підставою для висновку про те, що будівля нового будинку позивачів була зведена у відповідності з будівельними нормами та правилами, а також нормами земельного законодавства. Діюче будівельне законодавство не передбачає можливість зведення будівлі з обов`язковим одночасним встановленням сервітуту, встановлення сервітуту не є складовою частиною отримання дозволу на зведення будівель та споруд, отже, видаючи будівельний паспорт та повідомлення про початок будівельних робіт Управління державної архітектурно-будівельної інспекції, відділ містобудування та архітектури не могли гарантувати, що після зведення будинку по межі суміжних земельних ділянок буде гарантовано встановлений земельний сервітут, оскільки встановлення земельного сервітуту є наслідком певного земельного спору між сторонами. Відтак, при видачі дозвільних документів Управління державної архітектурно-будівельної інспекції, відділ містобудування та архітектури взагалі не вникали в питання землекористування, обмежившись тільки питаннями, що входять до їх компетенції, тобто лише стосовно будівництва (реконструкції) будинку.

Позиція позивачів про те, що стіна новозбудованого (реконструйованого) будинку та стіна старого будинку співпали між собою, крім пояснень позивачів, не підтверджені письмовими доказами, зокрема, технічним паспортом, який би позивачі могли замовити.

Технічний паспорт від 01.03.2011 року не містить інформації про місце розташування «будинку А жилий», немає інформації щодо його площі, довжини стін, року побудови та матеріалів, які були використані у його будівництві. Крім того, технічний паспорт не є землевпорядною документацією, аналізуючи яку можливо зробити висновок про неможливість обслуговування тієї чи іншої споруди. Таким чином, технічний паспорт не є тим доказом, на підставі якого вирішується питання про необхідність встановлення земельного сервітуту, а тим більше визначаються його умови.

В обґрунтування своїх вимог щодо встановлення сервітуту позивачі надали суду висновок експерта № 19 від 15 липня 2020 року за результатами проведеного земельно-технічного дослідження.

За висновком експерта № 19 від 15 липня 2020 року, за результатами проведеного земельно-технічного дослідження, проведеного судовим експертом Сукаленком С.В., в результаті проведеного візуального огляду фактичних меж між ділянками за адресами по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , експертом встановлено, що межа між садибами складається у виді паркану (металевих листів) на металевих стовпах та проходить по стінам будівель (житловий будинок літ. «А», кухня літ. «е», сарай літ. «З» до городу. Виходячи зі складеного графічного Додатку № 1 фактичне землекористування у виді паркану та умовних меж (без огорожі) за адресою по АДРЕСА_2 , не відповідає межам. Фактична площа земельної ділянки за даною адресою складає 1800 м2, що на 98 м2 менше площі, ніж у правовстановлюючих документах. Контури земельної ділянки АДРЕСА_1 накладаються на контури меж земельної ділянки № НОМЕР_2 . Власникам будинку № НОМЕР_2 вільне користування будинком і здійснення догляду за ним (обслуговування, проведення ремонтів і т.д.) неможливо, так як відстань від межі до виступаючої конструкції стін житлового будинку та господарських будівель менше ніж 1,0 м. Для вирішення питання доступу власникам будинку АДРЕСА_2 до стіни власного житлового будинку літ. «А-1» та здійснювати догляд за житловим будинком та господарськими будівлями (обслуговування, проведення ремонтів і т.д.), експерт пропонує вирішити питання про встановлення земельного сервітуту, на території суміжної земельної ділянки АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5924755800:02:002:0292), який передбачає право користування чужою земельною ділянкою (згідно ст. 99 Земельного Кодексу України п. ж) «право встановлення будівельних риштувань та складання будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд») (а.с.76-96).

Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_7 підтримав свій висновок, суду пояснив, що пропонує встановити земельний сервітут розміром та площею 7, 5 кв.м., лінійні розміри ( 0,9; 8,5 м) під обслуговування житлового будинку та 8,0 кв.м., лінійні розміри (0,53;13,0;0,73;13,0) м під обслуговування господарських будівель. на території суміжної земельної ділянки АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5924755800:02:002:0292), який передбачає право користування чужою земельною ділянкою (згідно ст. 99 Земельного Кодексу України п. ж) «право встановлення будівельних риштувань та складання будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд»).

Разом з тим, в експертному висновку зазначено, що фактичне землекористування у виді паркану та умовних меж (без огорожі) за адресою АДРЕСА_2 не відповідає межам відповідно до правовстановлюючих документів на земельну ділянку кадастровий номер 5924755800:02:002:0758 та 5924755800:02:002:0759. Виходячи зі складеного графічного додатку №1 контури земельної ділянки № НОМЕР_3 ( відповідачка по справі) по АДРЕСА_2 накладаються на контури меж земельної ділянки № НОМЕР_2 . Отже, якщо виходити з того, що земельні ділянки накладаються одна на одну, то вирішення цього спору можливо шляхом звернення з позовом про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками, а не шляхом встановлення земельного сервітуту.

Позивачами не зазначено, яким чином вони мають намір утеплювати свій житловий будинок, які матеріали та обладнання мають намір використовувати. Є декілька будівельних методів утеплення споруд, серед яких є і метод з застосуванням навісного обладнання без користування земельною ділянкою. Крім того, відсутні докази того, що позивачі взагалі мають намір утеплювати свій будинок (документи на підтвердження придбання матеріалів, укладання договір підряду, тощо). Отже, обов`язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб, однак позивачі не надали доказів на підтвердження того, що їх потреби неможливо задовольнити іншим шляхом, ніж встановлення земельного сервітуту на невизначений строк.

Таким чином, позивачі не надали суду належних доказів про те. що обслуговування та користування домоволодінням позивачів є неможливим без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача.

Позивачі побудували домоволодіння з розташуванням споруд, яке визначили на власний розсуд без погодження з відповідачем. Позивачі не позбавлені можливості провести реконструкцію своїх будівель, результатом чого буде можливість обслуговувати їх без користування чужою земельною ділянкою.

Тому, відмовляючи в задоволенні позову суд виходить з того, що в даній справі відповідачем жодних прав позивачів не порушено, а самі позивачі мають виправити будівельні помилки, яких вони припустилися при будівництві будинку.

У практиці ЄСПЛ ( «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року та ін..) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Право власності не є абсолютним, може бути обмежено, але таке обмеження має бути здійснено на підставі закону та з урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності з ст. ст. 12, 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачі не надали суду належних доказів на підтвердження того, що діями протилежної сторони порушені їх права, тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст.ст. 317, 321 ЦК України).

ОСОБА_5 є власником земельної ділянки, за рахунок якої позивачі просять встановити земельний сервітут, отже, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження належною їй земельною ділянкою, а задоволення позовних вимог, на думку суду, буде непропорційним втручанням в право на мирне володіння майном відповідачки.

Отже, враховуючи викладене суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. ст. 386, 217, 321, 391 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа – Степанівська селищна рада Сумського району Сумської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, встановлення сервітуту – відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сумського апеляційного суду через Сумський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О.А.Степаненко