Рішення № 95278754, 25.02.2021, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 204/8885/19

Провадження № 2/192/69/21

РІШЕННЯ

Іменем України

25 лютого 2021 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Стрельникова О.О.

за участю: секретаря судового засідання – Корота Л.С.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Мулька А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Солоне, Солонянського району, Дніпропетровської області, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Солонянська державна нотаріальна контора про визнання права на обов`язкову частку у спадщині та визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 17 грудня 2019 року звернувся до суду з позовом до відповідачки про визнання права на обов`язкову частку у спадщині та визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.

На обґрунтування своїх вимог посилаються на те, що він є сином померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 . Крім нього у матері була донька – ОСОБА_2 . Відповідно до заповіту, складеного його матір`ю, все своє майно вона заповідала своїй доньці – ОСОБА_2 .

Після смерті матері у встановлений законодавством строк він та відповідачка звернулись до Солонянської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. На день відкриття спадщини він мав ІІІ групу інвалідності, тобто був непрацездатною особою і мав право на обов`язкову частку у спадщині.

01 квітня та 17 травня 2016 року спадкоємцеві за заповітом – ОСОБА_2 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 були видані свідоцтва про право на спадщину, яка складається з земельної ділянки площею 7,9642 га наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новопокровської селищної ради та рахунків в ПАТ КБ «Приватбанк».

Не зважаючи на подану ним 19 листопада 2015 року заяву про прийняття спадщини, йому було відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на обов`язкову частку в спадщині.

В постанові державного нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, зазначено, що між сестрою, як спадкоємицею, яка одержала свідоцтво про право на спадщину та ним, як спадкоємцем, який не встиг це зробити не досягнуто взаємної згоди.

На момент відкриття спадщини він відбував покарання за вироком суду, і тому оскільки вчасно направив до Солонянської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, він був переконаний, що отримає свою частку у спадщині, але 14 лютого 2019 року він отримав відмову державного нотаріуса у вчинені нотаріальної дії.

Тому вважає, що оскільки він на день смерті матері мав ІІІ групу інвалідності, має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері, у зв`язку з чим просив суд визнати за ним право на обов`язкову частку спадщині після смерті матері, а також визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом видані 01 квітня 2016 року та 17 травня 2016 року після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 її дочці – ОСОБА_2 .

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали з підстав викладених в позовній заяві, та просили позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідачка в судове засідання повторно не з`явилась, повідомлялась про час та місце судового засідання належним чином, у відповідність до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, та з врахуванням повторної неявки відповідачки, суд постановив проводити судовий розгляд у відсутність відповідачки.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про час та місце судового засідання повідомлялась належним чином, причину неявки суду не повідомила, згідно поданої заяви просила проводити судовий розгляд у її відсутність.

Суд, заслухавши позивача та його представника, дослідивши докази, що маються у справі, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України – цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що згідно свідоцтва про смерть виданого виконавчим комітетом Новопокровської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області, серії НОМЕР_1 від 20 травня 2015 року, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 58).

Зі змісту повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 20 березня 1970 року, виданого Баглійським районним РАЦС м. Дніпродзержинська, вбачається, що ОСОБА_1 , є сином ОСОБА_3 (а.с. 94).

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 10 ААГ № 030273 ОСОБА_1 від 27 січня 2015 року – має третю групу інвалідності, інвалідність встановлена до 15 січня 2016 року (а.с. 92).

Постановою про відмову у вчинені нотаріальної дії від 14 лютого 2019 року, державним нотаріусом Солонянської районної державної нотаріальної контори відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва на право на спадщину за законом на обов`язкову частку після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , у зв`язку з отриманням свідоцтва про право на спадщину на майно померлої на яке претендує заявник, іншому спадкоємцеві за заповітом (а.с. 97).

Відповідно до заяви ОСОБА_1 голові Солонянської селищної ради від 19 листопада 2015 року, позивач прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_3 (а.с. 57).

Згідно поштового конверта, вказана заява здана до установи зв`язку 30 листопада 2015 року, що вбачається з поштового штампу на конверті (а.с. 56).

Як випливає із заяви ОСОБА_1 , поданої 26 вересня 2018 року до Солонянської держконтори, позивач просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки заяву про прийняття спадщини від подав 23 листопада 2015 року (а.с. 89).

Відповідно до заповіту ОСОБА_3 складеного 09 липня 2012 року, ОСОБА_3 заповідала все належне їй майно на випадок її смерті – ОСОБА_2 (а.с. 65).

З свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 квітня 2016 року, зареєстроване в реєстрі № 1-562, вбачається, що ОСОБА_2 отримала у спадщину після смерті ОСОБА_3 земельну ділянку площею 7,9642 га в межах згідно з планом, яка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Новопокровської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225055400:01:052:0001 (а.с. 82).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 травня 2016 року, зареєстроване в реєстрі № 1-934, вбачається, що ОСОБА_2 отримала у спадщину після смерті ОСОБА_3 депозит, договір SAMDN26000727368757 та поточний рахунок – НОМЕР_3 (а.с. 87).

З довідки про звільнення серії ДНП № 04038 виданої ОСОБА_1 , вбачається, що позивач відбував покарання за вироком суду з 29 липня 2015 року по 10 серпня 2018 року (а.с. 12).

Згідно ч. 1 ст. 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно ст. 1270 ЦК України - для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Статтею 1241 ЦК України передбачено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі №1-1/2014 від 11 лютого 2014 року, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.

Згідно ст. 1280 ЦК України - якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними.

З статті 255 ЦК України вбачається, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв`язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Таким чином, враховуючи, положення зазначених норм, позивач, який бажав прийняти спадщину після смерті своєї матері, повинен був звернутись у шестимісячний строк з дня смерті ОСОБА_3 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, тобто в строк до 19 листопада 2015 року включно.

Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що заява позивача про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , датована 19 листопада 2015 року, подана до поштової установи – 30 листопада 2015 року, тобто з пропуском строку на прийняття спадщини.

В судовому засіданні встановлено, що позивач питання щодо визначення додаткового строку на прийняття спадщини не вирішував.

Тому суд вважає, що позивач не подавши своєчасно заяви про прийняття спадщини після смерті свої матері втратив право на обов`язкову частку в спадщині, у зв`язку з чим підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем права на обов`язкову частку в спадщині немає і в задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити.

Суд не приймає посилання представника позивача на ту обставину, що оскільки державний нотаріус в своїй постанові не зазначив про пропуск позивачем строку про прийняття спадщини, тому суд не вправі враховувати таку обставину, як пропуск строку на прийняття спадщини, оскільки відповідно до дослідженої в судовому засіданні постанови державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, державний нотаріус зазначає, що позивач не встиг своєчасно прийняти спадщину, при цьому відповідно до ст. 263 ЦПК України, суд ухвалює рішення на підставі повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, у зв`язку з чим з метою вирішення позову в частині визнання права позивача на обов`язкову частку в спадщині, суд повинен з`ясувати виконання позивачем вимог ст.ст. 1269, 1270 ЦК України.

Також суд не приймає посилання позивача в позові на ст. 1280 ЦК України, оскільки застосування вказаної норми передбачає прийняття спадщини в порядку ч.ч. 2, 3 ст. 1272 ЦК України, і як з`ясовано судом таких обставин в справі не встановлено.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, то суд зауважує таке.

Як вбачається з позовної заяви, єдиною підставою щодо визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними, зазначено те, що позивач, який своєчасно подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , не був врахований при видачі вказаних свідоцтв.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України - свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що позивач своєчасно не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , і тому державний нотаріус правомірно не врахував позивача при видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, у зв`язку з чим суд вважає, що підстав для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом немає і в задоволені позову в цій частині також слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи, що позивач, який є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати по справі слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, ст.ст. 255, 1235, 1241, 1268, 1270, 1280, 1301 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 77, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволені позову ОСОБА_1 , який мешкає: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 до ОСОБА_2 , яка мешкає: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , третя особа: Солонянська державна нотаріальна контора яка розташована: смт Солоне, Солонянського району, Дніпропетровської області, вул. Задернюка, буд. 5, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 028912285 про визнання права на обов`язкову частку у спадщині та визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним – відмовити.

Судові витрати по справі віднести за рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний судове рішення складено 03 березня 2021 року.

Головуючий: суддя Стрельников О.О.